Провадження № 22-ц/803/3077/25 Справа № 202/19788/23 Суддя у 1-й інстанції - Доценко С. І. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
02 квітня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
за участю секретаря судового засідання - Гвоздєва М.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року про закриття провадження у справі, у складі судді Доценко С.І., у цивільній справі №202/19788/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Акцент Банк» про застосування реституції за договором фінансового лізингу шляхом стягнення грошових коштів та повернення сторін до первісного стану, -
Ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року клопотання представника відповідача про закриття провадження в справі - задоволено. Закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Акцент-Банк» про застосування реституції за договором фінансового лізингу №АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року у вигляді стягнення на її користь грошових коштів в сумі 774628,41 грн, у зв'язку з набранням законної сили рішенням суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той же предмет спору і з тих самих підстав, на підставі п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України (а.с. 73,74 Том ІІ).
Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала у січні 2025 року апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скаржник вважає, що спірні правовідносини, які виникли між нею та відповідачем щодо договору про фінансовий лізинг від 23 грудня 2015 року, досі не врегульовані, а судові рішення, в яких, зокрема, встановлено нікчемність договору лізингу, не мають того обсягу відновлених прав позивача за позовом про захист прав споживача, які порушені відповідачем. Сторони у спірних правовідносинах не приведені до первісного стану, а тому належить стягнути з відповідача іншу частку сплачених позивачем коштів у розмірі 725 373,62 грн (а.с. 118-123 Том ІІ).
АТ “Акцент-Банк», скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у лютому 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції вірно перевірив усі обставини, які необхідні в наявності для закриття провадження у даній справі, а саме: спір між тими ж самим сторонами; предмет спору (застосування наслідків нікчемності правочину та двосторонньої реституції щодо договору фінансового лізингу від 23 грудня 2015 року, підстави позову, нікчемність правочину), що співпадає з предметом позову, його підставами та учасниками справи, що зазначені у судових рішення, на які посилається позивач. Даний позов, з яким позивач ОСОБА_1 звернулась до суду, є незгода позивача з остаточними судовими рішеннями, які вона у такий спосіб намагається переглянути та змінити суму в рамках двосторонньої реституції за спірним правочином. Просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін та відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням, що вступило в законну силу в цих же правовідносинах, що стосуються договору фінансового лізингу № АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року, вже застосована двостороння реституція та з ПАТ «Акцент-Банк», правонаступником якого є відповідач, вже стягнуті на користь ОСОБА_1 грошові кошти 540 438,35 грн, які були доведені під час розгляду справи у всіх судових інстанціях. Позивачка не оскаржувала суму стягнення. Суд першої інстанції за таких обставин вважав, що, в силу п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України, провадження по справі підлягає закриттю, тому що є таке, що набрало законної сили рішення суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів повністю не погоджується з такими висновками суду, зважаючи на наступне.
Так, судом першої інстанції встановлено, що в провадженні Октябрського районного суду м. Полтави перебувала цивільна справа № 554/10131/18 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк», треті особи: Національний банк України, Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області, ПрАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» про захист прав споживача.
Із змісту судового рішення від 21 лютого 2019 року суть позовних вимог ОСОБА_1 полягала в тому, що вона просила суд визнати дії ПАТ«Акцент-Банк» протиправними; визнати заяву про приєднання до умов та правил надання фінансового лізингу №АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року - недійсною, а договір фінансового лізингу - нікчемним; застосувати наслідки недійсності до нікчемного договору між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 ; витребувати з ПАТ «Акцент-Банк» різницю коштів сплачених ОСОБА_1 та ПрАТ «Страхова компанія «ІНГОССТРАХ» за автомобіль марки «TOYOTA», модель: «RAV4», рік випуску: 2015, реєстраційний номер: НОМЕР_1 (офіційна вартість якого складає 850 000 грн) та повернути ці кошти ОСОБА_1 , як наслідок недійсності нікчемного договору фінансового лізингу № АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року.
Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2019 року у справі № 554/10131/18 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір фінансового лізингу № АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк».
Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу 690 734,32 грн.
Зобов'язано ОСОБА_1 повернути ПАТ «Акцент-Банк» автомобіль марки «TOYOTA», модель: «RAV4», рік випуску: 2015, реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Постановою Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Акцент Банк» залишено без задоволення. Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2019 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 03 червня 2020 року касаційну скаргу АТ «Акцент-Банк» задоволено частково.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в частині визнання недійсним договору фінансового лізингу № АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року скасовано.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Акцент-Банк» про визнання нікчемним договору фінансового лізингу № АВ00А-50130076 від 23 грудня 2015 року відмовлено.
Постанову Полтавського апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасовано в частині стягнення з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачених за договором фінансового лізингу 690 734,32 грн.
Справу № 554/10131/18 в частині стягнення з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачених за договором фінансового лізингу 690 734,32 грн. направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу АТ "Акцент Банк" задоволено частково.
Заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 лютого 2019 року змінено в частині стягнення з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачених за договором фінансового лізингу 690 734,32 грн, ухвалено в цій частині нове рішення. Стягнуто з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу кошти у розмірі 540 438,35 грн.
Постановою Верховного Суду від 09 червня 2021 року касаційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Акцент-Банк» залишено без задоволення. Постанову Полтавського апеляційного суду від 10 серпня 2020 року залишено без змін.
З огляду на вказані судові рішення колегія суддів наголошує, що позивач ОСОБА_1 звернулась із цим позовом з підстав неповного повернення сторін договору лізингу у первісний стан, тобто, відбулось неповне повернення їй відповідачем, який був кредитором за зазначеним договором лізингу, грошових коштів, сплачених нею, як наслідок нікчемного договору.
Разом з цим колегія суддів зазначає, що предметом спору у справі №554/10131/18 було оскарження договору фінансового лізингу від 23 грудня 2015 року та наслідки такого оскарження.
Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було досліджено достеменно предмет цього позову та поверхнево визначено спорідненість предметів справ та їх учасників, колегія суддів приймає до уваги та зазначає, що суд першої інстанції помилково вважав дані позовні вимоги ОСОБА_1 тотожними з вимогами, що розглядались у вищенаведеній справі, адже позивач зазначає іншу суму, яка підлягає, на її думку поверненню, як наслідок нікчемного правочину. При цьому суд першої інстанції в своїй ухвалі вказує, що позивач у тій справі суму повернення коштів за нікчемним договором лізингу не оскаржувала, а тому такі вимоги і не були предметом спору.
Колегія суддів також наголошує, що в справі, що переглядалась усіма судовими інстанціями, не вирішувалось питання складових, які увійшли до суми, яка повернута позивачеві, тоді як у даній справі позивач саме про таке і заявляє, що не є тотожністю з тим предметом позову, що розглянутий у справі №554/10131/18.
За таких обставин, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 статті 255 ЦПК України, не дослідивши достеменно та всебічно предмету цього позову.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при розгляді даної справи, що призвело до постановлення помилкової ухвали, знайшли своє підтвердження, а у суду першої інстанції не було достатніх підстав для застосування п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасування на підставі ст. 379 ЦПК України з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 12 грудня 2024 року - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “02» квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено “10» квітня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна