10 квітня 2025 року м. Рівне №640/157/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
02 січня 2020 року громадянин Арабської Республіки Єгипту ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Центрального Міжрегіонального управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просив суд: 1) визнати неправомірним та скасувати наказ Центрального Міжрегіонального управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області № 849 від 20.12.2019 року про відмову особі громадянину Арабської Республіки Єгипту ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) зобов'язати Центральне Міжрегіональне управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву громадянина Арабської Республіки Єгипту ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства. Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність рішення відповідача, що є предметом оскарження. Стверджує, що відповідачем не вірно оцінено ризики та прийнято рішення щодо юридичного статусу позивача не у відповідності до вимог законодавства.
Відповідач подав відзив на позов в якому заперечує проти вимог позивача. Свої заперечення аргументує тим, що позивачем не наведено жодної аргументації своїх побоювань повернення на Батьківщину, які б ґрунтувалися на реальних подіях або інших доказах того, що ці побоювання є обґрунтованими. Спірне рішення вважає правомірним та просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив в якій на спростування доводів відзиву наводить схожі за замістом позову доводи та аргументи.
Ухвалою суду від 15.01.2020 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Законом України №2825-IX від 13.12.2022, що набрав чинності 15.12.2022, ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва.
Згідно з розділом II “Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.
На виконання вказаного положення Державна судова адміністрація України наказом №399 від 16.09.2024 затвердила Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва.
Відповідно до цього Порядку, 08.11.2024 здійснено пакетний автоматизований розподіл судових справ, за яким Рівненському окружному адміністративному суду, з урахуванням навантаження та за принципом випадковості, визначено до передачі 460 справ.
Наказом В.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду № 45-0д/ка від 31.12.2024, затверджено графік передачі справ, відповідно до якого справи передані Рівненському окружному адміністративному суду 14.02.2025.
На виконання рішення зборів суддів Рівненського окружного адміністративного суду (протокол № 3 від 21.11.2024 та № 4 від 13.12.2024), комісією прийнято справи, а Відділом документального забезпечення проведено їх реєстрацію та автоматизований розподіл.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 для розгляду справи №640/157/20 визначено суддю Т.О. Комшелюк.
Ухвалою суду від 06.03.2025 прийнято до провадження судді Комшелюк Т.О. адміністративну справу № 640/157/20. Вирішено розгляд справи здійснювати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив на позов, дослідивши зібрані у справі докази, суд враховує наступне.
02.12.2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування заяви зазначив, що 29.10.2019 у Посольстві Арабської Республіки Єгипту він зазнав фізичного насилля зі сторони працівників Посольства, а також погроз позбавлення його життя. У зв'язку із такими подіями, позивач прийняв рішення про вихід із громадянства Арабської Республіки Єгипту.
Наказом Центрального Міжрегіонального управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20.12.2019 року № 849 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особи, яка потребує додаткового захисту.
В матеріалах справи наявна особова справа позивача від 02.02.2019 року № 2019KV0317.
Вважаючи Наказ відповідача № 849 від 20.12.2019 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд зауважує, що виклад нормативно-правового регулювання здійснюється в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI, (далі - Закон №3671-VI) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ст. 1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За ч. 1, 2, 6 ст. 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов'язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
За ч. 1, 7 ст. 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Частинами 1, 4 ст. 8 Закону №3671-VI встановлено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч. 1, 5, 13 ст. 10 Закону №3671-VI рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у тому числі стосовно перебуваючих з ним на території України неповнолітніх дітей (членів сім'ї заявника або таких, які знаходяться під його опікою чи піклуванням), внесених до анкети заявника, на визнання яких біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, є письмова згода заявника, висловлена в анкеті чи заяві, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як до трьох місяців.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, прийняв рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа цього центрального органу виконавчої влади протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято зазначене рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про звернення за захистом в Україні продовжується, якщо особа оскаржує таке рішення.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.
Частиною 2 ст. 13 Закону №3671-VI встановлено, що особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
За змістом ч. 1 ст. 17 Закону №3671-VI особа, якій відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, зазначених у пунктах 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, у разі виникнення зазначених умов може повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 і Протоколом 1967 поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.
Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:
а) расової належності;
б) релігії;
в) національності (громадянства);
г) належності до певної соціальної групи;
д) політичних поглядів.
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
В ході прийняття рішення щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі наведенні підстави. При цьому немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування»». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця, заявник повинен довести достовірність своїх тверджень та точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення.
Згідно матеріалів особової позивача № 2019KV0317 від 02.12.2019 судом встановлено наступне.
Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Каїр, Єгипет, за національністю - єгиптянин; віросповідання мусульманин, рідна мова арабська, освіта незакінчена вища, офіційно неодружений (релігійний шлюб). Наявність документів: паспорт НОМЕР_1 .
Позивач повідомив, що проживав разом із родиною (батько, мати два брати та сестра) у м. Каїр, ОСОБА_2 . Проживаючи в ОСОБА_3 він працював тренером у спортивних залах «Dodge» та «Gold Jim» з 2015 по 2017 роки.
Перебуваючи в Єгипті познайомився з українкою на ім'я ОСОБА_4 , з якою він був офіційно одружений і розлучився у грудні 2017 року.
У зв'язку з перебуванням у шлюбі з громадянкою України, він був документований посвідкою на тимчасове проживання строком дії з 2017 року до серпня 2018 року.
Також позивач зазначив, що з 2018 року він не міг повернутись до Єгипту, оскільки мав проблеми через друга, який мав сімейний конфлікт і він просто був присутній під час цього конфлікту.
Як повідомив позивач, метою його приїзду в Україну було «насолодження життям із дружиною ( ОСОБА_4 ), вивчення російської мови і продовження навчання», але сумісне життя з ОСОБА_4 у нього не склалось і вони розлучились.
Згідно з інформацією з офіційного порталу Судової влади України, факт розлучення було зафіксовано 13.09.2018 Деснянським районним судом м. Києва.
Також, позивачем зазначено, що наразі він перебуває у релігійному шлюбі із громадянкою України ОСОБА_5 , який був укладений 08.03.2019.
Згідно із матеріалами цієї особової справи судом теж встановлено, що під час свого проживання в Україні відносно позивача направлено обвинувальний акт до суду за підозрою у вчиненні останнім кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 1. ст. 309 Кримінального кодексу України (реєстраційний номер справи № 761/45215/18).
Як наведено вище по тексту, у своїй заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач повідомив, що не може повернутись до Єгипту і був змушений звернутись за захистом в Україні оскільки мав конфлікт і зазнав побиття від представників посольства Єгипту в Україні.
Згідно з пп. «в» п. 4.1. «Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», затверджених наказом МВС від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 у письмовому висновку щодо прийняття рішення про оформлення/відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Судом встановлено, що відповідачем досліджено відомості, які позивач навів у заяві та під час проведення співбесіди та встановлено, що події, які відбулися з позивачем 29.10.2019 в Посольстві стосовно його побиття мають місце та підтверджуються відповідними доказами.
Разом з тим, ні у своїй заяві, ні під час проведеної співбесіди із працівниками відповідача, позивачем не було повідомлено про будь-яку загрозу його життю у разі повернення до Єгипту.
Як вказує відповідач, причини конфлікту позивача з представниками посольства не відомі, а обставини у повній мірі не встановлені.
Так, відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини, 1961 року членами персоналу представництва є:
члени дипломатичного персоналу (члени персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг);
члени адміністративно-технічного персоналу, які виконують адміністративно-технічне обслуговування представи (можуть бути як громадяни країни перебування так і громадянами акредитуючої держави);
члени обслуговуючого персоналу (можуть бути як громадяни країни перебування так і громадяни акредитуючої держави).
Відповідно до тверджень позивача один із охоронців, який брав участь у його побитті був українцем, інші «єгипетські співробітники».
Варто зазначити, що зі слів позивача це було його перше звернення до посольства Арабської Республіки Єгипет в Україні, а отже, йому не може бути відомо чи є ці співробітники, які приймали участь у його побитті представниками дипломатичного персоналу.
З огляду на наведене, у суду відсутні підстави вважати зазначений вище інцидент офіційною позицією дипломатичної установи по відношенню до конкретного громадянина своєї держави.
Крім того, позивач повідомив, що розповів своїй матері, яка наразі проживає в Єгипті, про конфлікт, який стався у нього в Україні з представниками посольства, а вона у свою чергу звернулась до Міністерства закордонних справ Єгипту для того, щоб розібратись у цій ситуації.
Такі дії свідчать скоріше про те, що у разі повернення позивача до Єгипту він не зазнаватиме переслідувань з боку державних органів.
Єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону (умова визнання біженцем).
Матеріалами справи стверджується, що позивачем не було повідомлено про будь-які загрози його життю, які відповідають конвенційним умова визнання біженцем.
Що стосується загальної безпекової ситуації у країні походження позивача, то варто зазначити, згідно інформації по країні походження в Єгипті піддаються утискам ті особи, які офіційно займаються юридичною або журналістською діяльністю або активно проявляють свою опозиційно політичну позицію.
На підставі аналізу матеріалів особової справи позивача, встановлено, що останнім не повідомлено про належність до будь-якої вище зазначеної категорії осіб.
Ураховуючи викладене, та інформацію повідомлену позивачем щодо відсутності будь-якого переслідування під час його проживання у Єгипті, підстав вважати, що у разі його повернення в країну громадянської належності він зазнає переслідувань не встановлено.
За наведених обставин, оцінюючи заяву позивача щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у сукупності із матеріалами особової справи від 02.12.2019 № 2019JKV0317, суд констатує, що вона за змістом викладених пояснень не містить посилань на обставини, які б свідчили про наявність умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Фактично, позивач просив надати статус біженця тому, що йому нанесли тілесні ушкодження в Посольстві Арабської Республіки Єгипту в Україні. При цьому ні причини конфлікту позивача з представниками посольства, ні обставини у повній мірі не встановлені, як і не встановлено чи є особи, які здійснили побиття позивача представниками цього Посольства.
Згідно із вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на викладене, позивач, всупереч вимогам статті 77 КАС України, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачем правомірність спірного рішення підтверджено належними та допустимими доказами, тому позов задоволенню не належить.
Підстави для застосування положень статті 139 КАС України щодо відшкодування судових витрат позивачу у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального Міжрегіонального управління Державної Міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 10 квітня 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (вул. Березняківська, 4-А, м. Київ, 02152, ЄДРПОУ/РНОКПП 42552598)
Суддя Т.О. Комшелюк