07 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/8246/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бойка С.С.,
за участю:
секретаря судового засідання - Проскурні Я.О.
представника відповідача - Чемерис В.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення заробітку.
ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України, в якій просить стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/413/20 в частині поновлення на посаді за період з 01 червня 2022 по 04 квітня 2024 року включно, в розмірі 714897,58 грн з подальшим вирахуванням обов'язкових податків та зборів.
Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що позивач була незаконно звільнена з роботи та поновлена рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №440/413/20, на її користь стягнуто з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 31 травня 2022 року в сумі 903262,71 грн. Проте, на виконання рішення суду її було поновлено на роботі лише з 05.04.2024, що свідчить про затримку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, а отже вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів статті 236 КЗпП України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/8246/24, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю /а.с. 61 -72/. Свою позицію мотивував посиланням на те, що 05.04.2024 №515/к ОСОБА_2 поновлено на посаді згідно з рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі №440/413/20, проте 05.04.2024 ОСОБА_1 подала заяву про звільнення із займаної посади за угодою сторін 05.04.2024, отже ОСОБА_1 до роботи так і не приступила.
10 вересня 2024 року ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду у підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання представника Міністерства юстиції України про залишення позовної заяви без розгляду. Позовнну заяву ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення заробітку залишено без розгляду.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 грудня 2024 року ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
Справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 10 лютого 2025 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення заробітку прийнято до провадження, розгляд справи продовжено зі стадії підготовчого провадження, призначено підготовче судове засідання на 13 березня 2025 року.
13 березня 2025 року протокольною ухвалою закрито підготовче провадження, суд перейшов до розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 07 квітня 2025 року.
Позивач у судове засідання не з'явилася, суду надала клопотання про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
Наказом Міністерства юстиції України від 25 травня 2015 року №1683/к ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області із збереженням 9 рангу державного службовця у порядку переведення, що підтверджується записом №18 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 01 лютого 2001 року.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» /далі - Постанова №870/ ліквідовано Головне територіальне управління юстиції у Полтавській області.
Міністерством юстиції України видано наказ «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» від 16 жовтня 2019 року №3173/5/а.с. 34-37 т.1/, згідно з яким розпочато процес ліквідації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області.
23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 було ознайомлено з попередженням про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, та про звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження. ОСОБА_1 незгоди та своїх заперечень у зв'язку з цим не висловила.
Наказом Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4154/к «Про звільнення» /а.с. 79 т.1/ ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 24 грудня 2019 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області з припиненням державної служби. Підстава: постанова Кабінету Міністрів України від 09 жовтня 2019 року №870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції».
Наказом Головного територіального управління юстиції у Полтавській області від 24 грудня 2019 року №1794/к «Про звільнення ОСОБА_1 » оголошено наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року № 4154/к: «звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області 24 грудня 2019 року відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, з припиненням державної служби»; наказано останнім днем перебування ОСОБА_1 на посаді заступника начальника головного територіального управління юстиції з питань державної реєстрації - начальника Управління державної реєстрації ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області вважати 24 грудня 2019 року.
В трудовій книжці ОСОБА_1 24 грудня 2019 року зроблено запис №22 про її звільнення відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Полтавській області з припиненням державної служби.
Не погодившись з наказом Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4154/к "Про звільнення", позивач звернулася до суду з позовом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року у справі №440/413/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року по справі № 440/413/20 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 31 серпня 2021 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 5 жовтня 2020 року у справі №440/413/20 скасовано, а справу №440/413/20 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.травня 2022 року у справі №440/413/20 позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції, Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 23 грудня 2019 року №4154/к «Про звільнення». Ухвалено поновити ОСОБА_1 на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації в Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Суми) з 25 грудня 2019 року. Стягнуто з Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 31 травня 2022 року в сумі 903262,71 грн (дев'ятсот три тисячі двісті шістдесят дві гривні сімдесят одна копійка) з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Ухвалено допустити до негайного виконання рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді рівнозначної категорії і кваліфікації в Північно-Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Суми) з 25 грудня 2019 року та у частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі середньомісячної заробітної плати в сумі 31888,59 грн (тридцять одна тисяча вісімсот вісімдесят вісім гривень п'ятдесят дев'ять копійок).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2023 року залишено без змін рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року.
Постановою Верховного суду від 03 квітня 2024 року касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишено без задоволення, рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2023 року у справі №440/413/20 залишено без змін.
Наказом Міністерства юстиції України від 05.04.2024 №515/к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції у Полтавській області північно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми).
Наказом Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції від 05.04.2024 №1805/04 «Про особовий склад» встановлено з 05.04.2024 посадовий оклад у розмірі 11300,00 грн, з урахуванням надбавки за ранг, згядно із штатним розписом.
Вважаючи свої права порушеними невиплатою середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01 червня 2022 року по 04 квітня 2024 року, позивач звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 43 Конституції України проголошує, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).
Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Частиною сьомою цієї статті передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
В силу статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
При цьому, як визначено частиною другою статті 65 Закону України "Про виконавче провадження", рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Предметом цього спору є стягнення з роботодавця середнього заробітку на користь працівника за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Так, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
У свою чергу, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.
Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.
Аналогічний висновок щодо правозастосування у спірних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 24.12.2020 у справі №807/2434/15, що врахований судом на підставі частини п'ятої статті 242 КАС України.
На підставі викладеного суд зауважує, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 року виконано лише 05.04.2024, при цьому доводи відповідача, що позивача було поновлено на роботі раніше, а саме 24.08.2023, не заслуговують на увагу, оскільки, як з'ясовано судом, про наказ Міністерства юстиції України від 24.08.2023 року за №1352/к «Про поновлення на роботі» позивач дізналася лише 05.04.2024, окрім цього наслідком поновлення на роботі для позивача є зайняття ним посади та виконання своїх посадових обов'язків, а для відповідача - внесення відповідного запису у трудову книжку позивача та виплата позивачу заробітної плати. Проте, доказів фактичного поновлення на роботі позивача з 24.08.2023, окрім копії наказу від 24.08.2023 № 1352/к відповідачем не надано.
Верховний Суд у постановах від 27.11.2019 року у справі № 802/1183/16-а та від 05.03.2020 року у справі №280/360/19 зазначив, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
Отже, у спірних відносинах має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо виконання рішення суду від 31.05.2022 у справі №440/413/20.
Надаючи оцінку вимогам з стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/413/20 в частині поновлення на посаді за період з 01 червня 2022 по 04 квітня 2024 року включно, в розмірі 714897,58 грн з подальшим вирахуванням обов'язкових податків та зборів, суд виходить з таких міркувань.
Як встановлено судом вище, Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі №440/413/20, окрім іншого, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 грудня 2019 року по 31 травня 2022 року в сумі 903262,71 грн з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.
В той же час, позивача поновлено на роботі на виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 31.05.2022 у справі №440/413/20 відповідачем лише 05.04.2024.
Наказ від 05.04.2024 №515/к про поновлення на роботі не містить положень щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Доказів виплати позивачу середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідачем не надано.
З урахуванням наведеного, суд визнає доведеним факт несвоєчасного виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на роботі, що є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку відповідно до статті 236 КЗпП України.
Як наслідок, з метою визначення належного розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зважає на наступні обставини.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Відповідний обов'язок виникає у роботодавця провести повний розрахунок із працівником, який поновлений на роботі, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення, а саме за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.
За період часу вимушеного прогулу позивача з 01.06.2022 по 04.04.2024 припадає 482 робочих дні.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №440/413/20 визначено середній заробіток за 1 робочий день, що складає 1483,19 грн.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 01.06.2022 по 04.04.2024 в сумі 714897,58 грн (1483,19 х 482).
Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлені обставини справи та наведені норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/413/20, стягнувши з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/413/20 за період з 01 червня 2022 по 04 квітня 2024 року включно, в розмірі 714897,58 грн ( сімсот чотирнадцять вісімсот дев'яносто сім гривень 58 копійок), з відрахуванням податків та зборів.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Міністерства юстиції України (вул. Городецького, буд.13, м. Київ, 01001, код ЄРДПОУ: 00015622) про стягнення заробітку - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/413/20.
Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду у справі №440/413/20 за період з 01 червня 2022 по 04 квітня 2024 року включно, в розмірі 714897,58 грн ( сімсот чотирнадцять вісімсот дев'яносто сім гривень 58 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.04.2025.
Суддя С.С. Бойко