10 квітня 2025 року Справа № 280/1326/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
24 лютого 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.01.2025 №084450009605 щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в зв'язку з відсутністю стажу, як працівника охорони здоров'я, для виплати грошової допомоги, та щодо неврахування стажу роботи у подвійному розмірі за період роботи 02.04.1984 по 09.12.1985, з 06.01.1986 по 06.01.1994, з 01.06.1995 по 01.08.1996, з 05.08.1996 по 27.12.2012, з 02.01.2013 по 30.09.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення як працівнику охорони здоров'я відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та врахувати стаж роботи ОСОБА_1 у подвійному розмірі за період роботи 02.04.1984 по 09.12.1985, з 06.01.1986 по 06.01.1994, з 01.06.1995 по 01.08.1996, з 05.08.1996 по 27.12.2012, з 02.01.2013 по 30.09.2024, а саме 39 років 0 місяців 1 день, у відповідності до вимог ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Ухвалою суду від 28.02.2025 позовну заяву залишено без руху. У встановлений строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.03.2025 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що їй протиправно відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсії. Позивач зазначає, що вона має достатньо спеціального стажу для отримання зазначеної грошової допомоги. При цьому, позивач зазначає, що відсутні підстави для відмови у зарахуванні до її спеціального стажу періодів роботи з 02.04.1984 по 09.12.1985, з 06.01.1986 по 06.01.1994, з 01.06.1995 по 01.08.1996, з 05.08.1996 по 27.12.2012, з 02.01.2013 по 30.09.2024, як стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а також зарахування зазначених періодів у подвійному розмірі. З урахуванням викладеного у позовній заяві, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що згідно наданих позивачем при зверненні документів страховий стаж, який дає право для отримання виплати грошової допомоги, згідно з пунктом 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 17 років 3 місяці 8 днів. Зазначає, що на підставі наданих до заяви на перерахунок пенсії документів, до страхового стажу, що дає право на виплату грошової допомоги, у розмірі десяти місячних пенсій, можливо зарахувати періоди роботи з 02.01.2013 по 30.09.2024, згідно довідки №12/3223 від 24.12.2024, з 01.04.1988 по 06.01.1994, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_1 від 04.04.1984. Відповідач зазначає, що позивачу правомірно відмовлено у виплаті грошової допомоги, у зв'язку із недостатністю необхідного стажу.
Третя особа у наданих суду поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечила. В обґрунтування заперечень представником зазначено, що грошова допомога надається особам, які на день досягнення пенсійного віку працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, мають страховий стаж (чоловіки-35 років, жінки-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Відповідачем встановлено, що страховий стаж позивачки, який дає право дає право для отримання виплати грошової допомоги, згідно з пунктом 7-1 розділу ХV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 17 років 3 місяці 8 днів, що є недостатнім для призначення грошової допомоги.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що з 12.10.2024 позивачу призначено пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», проте позивачу не було призначено та виплачено грошову допомогу відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону №1058.
09.01.2025 позивач звернулася до територіального органу ПФУ з заявою про нарахування та виплату їй грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, як працівнику охорони здоров'я, відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління ПФУ у Вінницькій області від 16.01.2025 №084450009605 позивачу відмовлено в частині перерахунку пенсії, а саме допризначення, у зв'язку з наданими додатковими документами, для отримання виплати грошової допомоги, згідно з пунктом 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В якості підстави для відмови у виплаті позивачу грошової допомоги відповідачем зазначено про те, що страховий стаж позивача, який дає право для отримання виплати грошової допомоги, згідно з пунктом 7-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», становить 17 років 03 місяці 8 днів.
Позивач, не погодившись з відмовою у виплаті грошової допомоги та не повному зарахуванні стажу, звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
За приписами пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058, особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та механізм її виплати визначає Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі - Порядок).
Пунктом 5 Порядку встановлено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Відповідно до пункту 7 Порядку, виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального стажу роботи на певних, визначених законодавством, посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної або комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
В даному судом встановлено, що підставою для відмови позивачу у призначені грошової допомоги стало те, що на думку органу ПФУ позивачка не має 30 років стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, відповідачем визнано наявність у позивача стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в розмірі 17 років 3 місяці 8 днів.
Суд вважає такі висновки відповідача помилковими, з огляду на наступне.
Суд зазначає, що Розділом ІІ «Охорона здоров'я» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909, визначено, що право на пенсію за вислугу років надається:
лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) - лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 позивач має такий стаж роботи, а саме:
02.04.1984 по 08.10.1984 - на посаді інструктора з санітарного просвітництва Вільнянської районної санепідстанції Запорізької області (записи №1-2);
з 08.10.1984 по 09.12.1985 - на посаді помічника санітарного лікаря з гігієни праці Вільнянської районної санепідстанції Запорізької області (записи №2-3);
з 06.01.1986 по 01.04.1988 - на посаді дезінструктора ОПД Вільнянської районної санепідстанції Запорізької області (записи №4-5);
з 01.04.1988 по 01.08.1988 - на посаді лаборанта санітарно-гігієнічної лабораторії Куп'янської районної санітарно-епідеміологічної станції (записи №6-7);
з 01.08.1988 по 06.01.1994 - на посаді помічника санітарного лікаря з гігієни праці Куп'янської районної санітарно-епідеміологічної станції (записи №7-9);
з 01.06.1995 по 01.08.1996 - на посаді помічника санітарного лікаря з гігієни праці Куп'янської районної санітарно-епідеміологічної станції (записи №10-11);
з 05.08.1996 по 17.06.2008 - на посаді помічника епідеміолога Вільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції (записи №12-14);
з 17.06.2008 по 27.12.2012 - на посаді помічника лікаря-епідеміолога епідеміологічного відділу Вільнянської районної санітарно-епідеміологічної станції (записи №14-15);
з 02.01.2013 по 01.10.2021 - на посаді помічника лікаря-епідеміолога відділення організації епідеміологічних досліджень Вільнянського міжрайонного відокремленого підрозділу державної установи «Запорізький обласний лабораторний Центр Держсанепідемслужби України» (записи №16-21);
з 01.10.2021 по теперішній час - на посаді помічника лікаря-епідеміолога Вільнянського відділення відокремленого підрозділу «Запорізький відділ державної установи «Запорізький обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» (запис №21).
А відтак, з урахуванням спірного періоду роботи, позивач має понад 30 років спеціального стажу, а відповідно має право на призначення грошового допомоги, відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд зазначає, що виплата такої допомоги здійснюється за місцем перебування на пенсійному обліку, а не відповідачем.
Щодо зарахування спірних періодів до стажу у подвійному розмірі, суд зазначає таке.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Судом встановлено, що протягом спірного періоду позивач працювала у різних санітарно-епідеміологічних станціях.
Із роз'яснень МОЗ України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010 року слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).
Крім того, Інструкція по санітарно-епідеміологічному режиму і охороні праці персоналу інфекційних лікарень (відділень), затверджена наказом МОЗ СРСР №916 від 4 серпня 1983 року, що діє на території України, згідно вказівки МОЗ України №165 від 28 травня 1996 року, призначена для головних лікарів і персоналу інфекційних лікарень і інфекційних відділень, а також для працівників санітарно-епідеміологічних та дезінфекційних станцій, та містить ідентичні вимоги і норми щодо режиму та охорони праці працівників інфекційних лікарень (відділень), бактеріологічних і вірусологічних лабораторій інфекційних лікарень та бактеріологічних лабораторій, що обслуговують інфекційні відділення лікарень.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач має право на зарахування періодів роботи у санітарно-епідеміологічних станціях у подвійному розмірі.
Водночас, судом встановлено, що позивач просить зарахувати у подвійному розмірі період з 01.10.1986 по 31.03.1988, протягом якого позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років.
Відповідно до частини 2 статті 181 Кодексу законів про працю України (надалі по тексту також - КЗпП України), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Частиною 3 статті 56 Закону №1788-ХІІ передбачені види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зокрема, пунктом "ж" вказаної норми, встановлено, що до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Отже, період догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується як до загального, так і до стажу роботи за спеціальністю, тобто вказаний період зараховується до роботи у сфері охорони здоров'я, який у свою чергу, зараховується у стаж роботи за вислугу років.
Згідно з частиною другою статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Так, пенсійним фондом при призначенні пенсії за вислугу років позивачу період догляду за дітьми до досягнення трирічного віку з 01.10.1986 по 31.03.1988 зараховано до стажу роботи за вислугу років при призначені пенсії в одинарному розмірі.
Застосовуючи у спірних правовідносинах норми щодо пільг по обчисленню стажу за роботи в деяких медичних закладах, визначених статтею 60 Закону №1788-ХІІ, слід мати на увазі, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Приписами статті 30 КЗпП України передбачено, що працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (стаття 30 КЗпП України).
Отже, робота в розумінні статей 21, 30 КЗпП України є виконання певних дій працівником в межах трудових правовідносин за трудовим договором.
Аналіз наведених норм прав свідчить про те, що пільги, передбачені статтею 60 Закону №1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах, вказаних у цій статті, а тому період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №314/404/17, від 28 листопада 2019 року у справа №349/422/16-а.
Період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною, яка не досягла 3-річного віку з 01.10.1986 по 31.03.1988 зараховується до спеціального стажу роботи лише в одинарному розмірі, а отже позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Також, суд зазначає, що обрахунок стажу у числовому виразі віднесено до повноважень відповідача, а тому позовні вимоги у частині стажу обрахованого позивачем задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м.Вінниця, вул.Зодчих, 22), третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 16.01.2025 №084450009605.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, як працівнику охорони здоров'я, відповідно до п.7-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 у подвійному розмірі стаж роботи за період з 02.04.1984 по 09.12.1985, з 06.01.1986 по 30.09.1986, з 01.04.1988 по 06.01.1994, з 01.06.1995 по 01.08.1996, з 05.08.1996 по 27.12.2012, з 02.01.2013 по 30.09.2024, у відповідності до вимог статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 1937,92 грн. (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова