Іменем України
28.11.07 Справа №22/289/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Колодій Н.А. судді Колодій Н.А. , Кричмаржевський В.А. , Яценко О.М.
при секретарі: Шернік О.В.
За участю представників:
позивача: Білицького Є.М. - довіреність б/н від 23.07.2007р.
Гєдікова С.Л. - довіреність б/н від 24.07.2007р.
відповідача: Іванова І.В. - довіреність № 22Ї162 від 14.11.2007р.
Прохода І.В. - довіреність № 22/115 від 27.12.2006р.
від 3-ої особи - не з'явився
у справі бере участь прокурор Толсторебров - посвідчення № 301 від 01.03.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 15.08.2007 р. у справі № 22/289/07
за позовом Закритого акціонерного товариства «Запоріжжяводбуд», м. Запоріжжя
до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Орендне підприємство «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», м. Запоріжжя
про визнання права власності на нерухоме майно
Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.08.2007 року у справі № 22/289/07 (суддя Скиданова Ю.О. ) позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Запоріжжяводбуд» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про визнання права власності на гуртожиток, розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Окружна, 4 задоволені. В решті позовних вимог провадження по справі припинено у зв'язку з відмовою позивача від позову.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач Регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області звернувся до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області по даній справі та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Оскаржуване рішення апелянт вважає таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки в ньому викладені, такими, що не відповідають обставинам справи. Свою позицію апелянт, зокрема, обґрунтовує тими обставинами, що спірне майно - гуртожиток по вул.. Окружна, 4 у м. Запоріжжі, не був викуплений позивачем в ході приватизації, оскільки увійшов до складу об'єктів, для яких був встановлений «особливий режим приватизації». Крім того, заявник, посилаючись на п. 2 ст. 3 Закону України «Про приватизацію державного майна» зазначає, що дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного, земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, тому гуртожиток не міг бути предметом купівлі-продажу під час приватизації державного майна. Апелянт також звертає увагу суду на те, що відповідно до Акту приймання -передачі від 28.07.1994р. у переліку майна, що викупається (Додаток № 1 до Договору) спірний гуртожиток не зазначено, а отже він не передавався покупцю, а залишився на його балансі та у державній власності.
Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що господарський суд Запорізької області вірно застосував норми матеріального та процесуального законодавства. Вважає апеляційну скаргу необґрунтованою. Стверджує, що право власності на спірний об'єкт набув на підставі Договору купівлі-продажу державного майна від 14.05.1994р., де він конкретно зазначений як об'єкт, який викупається за цим договором. Крім того, позивач вважає необґрунтованими доводи заявника апеляційної скарги з того приводу, що чинним на час приватизації законодавством була заборонена приватизація гуртожитків, оскільки така норма набула чинності лише в 2005р. В 1994р., тобто в період приватизації спірного майна, приватизація гуртожитків не підпадала під дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому посилання заявника апеляційної скарги, на цю норму, на думку позивача, є необґрунтованими. Просить рішення господарського суду залишити без змін.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 3113 від 28.11.2007 року справу передано для розгляду колегії суддів: головуючий: Колодій Н.А., судді: Кричмаржевський В.А., Яценко О.М.
За заявою представників сторін апеляційний розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів запису судового процесу.
В судовому засіданні 28.11.2007 року представники сторін підтримали свої доводи та заперечення.
По закінченні судового засідання, за згодою представників сторін, оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, не вбачає підстав для його зміни чи скасування, виходячи з наступного.
14 травня 1994 р. між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області ( продавець, відповідач по справі) та організацією орендарів будівельно-монтажного підприємства "Запоріжжяводбуд" (покупець, правонаступником якого є позивач по справі) укладено Договір купівлі-продажу державного майна №93 (далі Договір), який 11.06.1994 р. посвідчено державним нотаріусом першої Запорізької державної нотаріальної контори, та зареєстровано в реєстрі за № 2.2338.
Господарським судом Запорізької області при ухваленні рішення по даній справі встановлено, що відповідно до п.1.1. Договору позивач придбав у власність державне майно цілісного майнового комплексу орендного будівельно-монтажного підприємства "Запоріжжяводбуд", яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 105 на земельній ділянці площею 83,49 га., в тому числі, спірне майно - гуртожиток за адресою: вул. Окружна. 4, у м. Запоріжжя.
Заявник апеляційної скарги - регіональне відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає, що спірне майно не увійшло до переліку об'єктів приватизації, посилаючись, зокрема, на наступні обставини. На думку органу приватизації, у таблиці п.1.1 Договору відображено тільки площу, відведену під будівництво, а детальний перелік і вартість майна, що підлягало викупу, визначено у додатку до Договору (Додаток №1). Спірний гуртожиток у цьому додатку відсутній.
Крім того, апелянт зазначає, що згідно Акту оцінки вартості майна орендного будівельно-монтажного підприємства "Запоріжжяводбуд" , затвердженого начальником регіонального відділення ФДМУ по Запорізькій області Горьовим М.А. 03.03.94 було вилучено 5 872 487 тис. крб., у т.ч. за ознаками: "належить орендатору" - 5 157 877 тис. крб.,
"пільги" - 586 402 тис. крб., "особливий режим приватизації" - 128 208 тис. крб. До акту оцінки додаються додатки з детальною розшифровкою об'єктів (за всіма ознаками), вартість яких вилучена із переліку майна, що підлягають викупу. Так до об'єктів, вилучених із статутного фонду за ознакою ОРП належить 11 гуртожитків, 8 житлових будинків та інше майно загальною вартістю 128 208 278 тис. крб. Апелянт вважає, що до цього переліку увійшов і гуртожиток, який є предметом спору.
Колегія суддів не погоджується з цими доводами заявника апеляційної скарги, вважає їх такими, що суперечать положенням чинного законодавства та спростовуються фактичними обставинами справи.
Згідно зі ст. 328 ЦК України , право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із право чинів.
Так, відповідно до п.1.1 Договору купівлі продажу державного майна № 93 від 14.05.1994р. сторони домовилися, що продавець продав, а покупець придбав майно цілісного майнового комплексу ОБМП «Запоріжжяводбуд» , яке знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, проспект Леніна, 105 на земельній ділянці -83,49 га, у тому числі: далі зазначено перелік окремо визначених будівель і зокрема, гуртожиток за адресою : м. Запоріжжя, вул.. Окружна,4.
Колегія суддів вважає хибними доводи апелянта, що у п.1.1 Договору відображено не сам об'єкт, який приватизується, а лише площу, відведену під будівництво,
По-перше, як встановлено матеріалами справи, та відповідно до заперечень позивача, площа під будівництво гуртожитку була надана в користування у 1952 році, а сам гуртожиток був введений в експлуатацію (побудований) у 1958 році. Тому на момент приватизації спірний об'єкт був введений в експлуатацію і не міг оцінюватися, як незавершене будівництво. Крім того, в п.1.1. договору зазначено, що продається саме гуртожиток, а не земельна ділянка. Викуп земельних ділянок здійснюється відповідно до порядку, встановленого приписами Земельного кодексу України та чинного земельного законодавства, а не законодавства про приватизацію державного майна.
Згідно з п. 10 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1993 р. N 717, яка діяла на час підписання Договору купівлі-продажу (надалі Методика), до переліку майна об'єктів приватизації як цілісного майнового комплексу включаються: основні засоби та інші позаоборотні активи (у тому числі незавершене будівництво); оборотні засоби - запаси і затрати, грошові кошти, розрахунки та інші активи з урахуванням заборгованості.
Пункт 11 цієї Методики визначав, поняття основних засобів як будівлі, споруди, передавальні пристрої, машини, обладнання, транспортні засоби, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, обчислювальна техніка, інструменти, виробничий інвентар, приладдя, господарський інвентар, сільськогосподарські машини і засоби, доросла робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження та інші основні засоби, а також капітальні вкладення у багаторічні насадження, на поліпшення земель і в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів.
Таким чином, гуртожиток, як об'єкт нерухомості - будівля, міг входити до переліку майна цілісного майнового комплексу, який підлягав приватизації.
Крім того, згідно з п.9 Методики, одними з етапів оцінки майна цілісних майнових комплексів є проведення повної інвентаризації майна, визначення вартості об'єкта приватизації згідно з даними інвентаризації та балансу.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 8.2. Договору купівлі-продажу державного майна № 93 від 14.05.1994р. сторони домовилися, що перелік проданого майна повинен відповідати акту інвентаризації.
До матеріалів справи залучений інвентарний опис основних засобів орендного будівельно-монтажного підприємства «Запоріжжяводбуд", серед яких зазначено приміщення гуртожитку інв. № 10103, 1958 року введення в експлуатацію вартістю 260960,00 карб., що фактично підтверджує ту обставину, що спірне майно розглядалося як об'єкт, що підлягає приватизації шляхом викупу.
Колегія суддів вважає помилковими висновки апелянта щодо неможливості приватизації гуртожитку, у зв'язку з забороною чинного на той час законодавства.
По перше, приватизація державного майна цілісного майнового комплексу ОБМП «Запоріжжяводбуд» регулювалася насамперед Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що діяв редакції чинній на момент приватизації цього підприємства.
Згідно зі ст. 2 зазначеного Закону, існувала заборона приватизації на будівлі (споруди, приміщення) або їх окремі частини, які становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави.
Частиною 6 ст. 2 цього Закону було встановлено, що заклади культури, приміщення та будівлі соціально-побутового призначення, споруджені за рахунок коштів державних підприємств, які обслуговують населені пункти, райони чи мікрорайони у містах, громадські організації або певні професійні (виробничі) колективи можуть бути у встановленому порядку виключені з переліку об'єктів малої приватизації за рішенням Фонду державного майна України, його регіональних відділень та представництв у районах та містах, Фонду майна Автономної Республіки Крим та його представництв, а також за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих Рад відповідного рівня.
Жодної заборони щодо приватизації гуртожитків у складі цілісного майнового комплексу підприємства на час приватизації спірного майна чинне законодавство не передбачало.
Колегія суддів не приймає також до уваги і доводи заявника апеляційної скарги, які ґрунтуються на приписах Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки в 1994 році, приватизація гуртожитків не підпадала під дію цього Закону. Так ст. 2 Закону ( Об'єкти приватизації) визначала, що до об'єктів приватизації, що приватизуються за цим Законом, належать квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки (надалі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягали приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв-заповідників; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Таким чином, гуртожитки в складі цілісного майнового комплексу могли бути приватизовані згідно з положеннями Закону України «Про приватизацію державного майна».
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що позивач набув право власності на спірне майно на підставі Договору купівлі продажу державного майна № 93 від 14.05.1994р. та відповідного до приписів чинного на той час законодавства про приватизацію державного майна.
Статтею 328 ГК України, право власності вважається набутим правомірно. Якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Враховуючи зазначене колегія суддів не вбачає законних підстав для відмови позивачу в визнанні за ним права власності на спірний об'єкт.
Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як свідчать матеріали справи, регіональний орган приватизації (відповідач) не визнає право власності позивача на спірний об'єкт, тому колегія суддів вважає обґрунтованим звернення останнього до господарського суду за вирішенням по-суті спору про визнання права власності.
Доводи заявника апеляційної скарги щодо порушення та неправильного застосування господарським судом норм матеріального права є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції та не приймаються судом до уваги з зазначених в мотивувальній частині постанови підстав.
Враховуюче вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд Запорізької області вірно застосував норми матеріального права і правильно прийняв рішення про часткове задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 15.08.2007 р. у справі № 22/289/07 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 15.08.2007 року у справі № 22/289/07 - без змін.
Головуючий суддя Колодій Н.А.
судді Колодій Н.А.
Кричмаржевський В.А. Яценко О.М.