20 лютого 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1381/24
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Дубягіна Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Гарбар Аліни Андріївни (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; фактич.проживання: АДРЕСА_3 ) про стягнення заборгованості в загальній сумі 11625,82 грн., -
Фізична особа-підприємець Дубягін Андрій Сергійович звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Гарбар Аліни Андріївни про стягнення заборгованості в загальній сумі 11625,82 грн., у т.ч. основного боргу в сумі 9500,00 грн., штрафної санкції у вигляді подвійної облікової ставки НБУ в сумі 202,46 грн., штрафу в сумі 1900,00 грн. та 3% річних в сумі 23,36 грн., посилаючись на наступне.
26.09.2024 р. між фізичною особою-підприємцем Дубягіним Андрієм Сергійовичем (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Гарбар Аліною Андріївною (покупець) було укладено договір поставки № 177, відповідно до п. 1.2 якого постачальник відповідно до умов цього договору, зобов'язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити товар у кількості по найменуваннях і ціні, зазначених у накладних (видаткових та/або товарно-транспортних), що виписується на кожну партію товару.
Як вказує позивач, згідно п. 2.1 договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується в видаткових накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартість. Пунктом 2.3 договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється згідно рахунку фактури протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару. Відповідно до п.п. 3.5 - 3.6 договору датою постачання вважається дата, яка зазначена у відповідних супровідних документах (видаткові накладні, специфікації, товарно-транспортні накладні тощо). Право власності на товар переходить від постачальника до покупця після приймання товару і підписання супровідних документів. Поставка товару відбувається на умовах DDP (Інкотермс 2010) за адресою покупця: вул. Антоновича, 125 в м. Києві (п. 3.7 договору). Пунктом 4.2 договору покупець підтверджує, що всі працівники покупця, які приймають товар, уповноважені від покупця на приймання товару за кількістю та якістю.
Позивач стверджує, що відповідно до умов укладеного договору ним 27.09.2024 р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 9500,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 562 від 27.09.2024 р., однак відповідач за поставлений товар не розрахувався, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків по стану між фізичною особою - підприємцем Дубягіним А.С. і фізичною особою - підприємцем Гарбар А.А. за договором № 177 від 26.09.2024 р. Наразі позивач вказує, що граничний строк сплати за поставлений товар за видатковою накладною №562 від 27.09.2024 р. становить 04.10.2024 р.
Враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем поставленого товару позивачем згідно з п.п. 7.2, 7.3 договору нараховано відповідачу за період з 05.10.2024 по 03.11.2024 р. пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 202,46 грн., штраф у розмірі 20% від суми боргу порушення строків в розмірі 1900,00 грн. та 3% річних в розмірі 23,36 грн.
Поряд з цим позивач зазначає, що фізична особа - підприємець Гарбар Аліна Андріївна 08.10.2024 р. припинила свою діяльність як фізична особа-підприємець, про що зроблено відповідний запис в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Водночас позивач, посилаючись на ст.ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", вказує, що однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності), її зобов'язання не припиняються, а залишаються за нею, як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2024 р. вказану позовну заяву фізичної особи-підприємця Дубягіна Андрія Сергійовича (вх. № 11686/24) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 164 ГПК України не надано належних доказів направлення відповідачу копії позовної заяви і всіх доданих до неї документів.
19.11.2024 р. від фізичної особи-підприємця Дубягіна Андрія Сергійовича до господарського суду надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 14452/24), до якої додані позовна заява із зазначенням правильної адреси відповідача, а також опис вкладення до поштового відправлення №0504094365862, накладна АТ "Укрпошта" №0504094365862 та фіскальний чек АТ "Укрпошта" №0504094365862 від 16.11.2024 р., які підтверджують надсилання позовної заяви з додатками до неї відповідачу на належну адресу.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2024 р. вказану позовну заяву фізичної особи-підприємця Дубягіна Андрія Сергійовича прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1381/24 за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 19.12.2024 р. о 13:30.
29.11.2024 р. від представника позивача - Шевчука Д.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи №915/1381/24 за відсутності представника позивача (вх. № 14995/24), в якому заявник позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2024 р. розгляд справи № 915/1381/24 відкладено на 16.01.2025 о 09:40 з огляду на неявку представників сторін, а також враховуючи неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов. Також вказаною ухвалою суду витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи Гарбар Аліни Андріївни (РНОКПП НОМЕР_2 ).
20.12.2024 р. від представника позивача - Шевчука Д.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи № 915/1381/24 за відсутності представника позивача (вх. № 16122/24), в якому заявник позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.
01.01.2025 р. від Департаменту цифрового розвитку та інформаційних технологій Міністерства соціальної політики України на електронну пошту господарського суду надійшов лист (вх. № 7/25), в якому надано інформацію щодо адреси фактичного проживання відповідача Гарбар А.А. та повідомлено, що станом на 30.12.2024 р. в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб міститься інформація про Гарбар Аліну Андріївну (РНОКПП НОМЕР_2 ), яку взято на облік 10.08.2024 р., особа була зареєстрована та фактично проживала: АДРЕСА_4 , а з 10.08.2024 р. адреса листування та фактичного проживання: АДРЕСА_3 , тел. НОМЕР_3 .
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2025 р. розгляд справи № 915/1381/24 відкладено на 27.01.2025 о 14:30, з огляду на неявку представників сторін, а також враховуючи неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов.
21.01.2025 р. від представника позивача - Шевчука Д.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи № 915/1381/24 за відсутності представника позивача (вх. № 840/25), в якому заявник позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2025 р. розгляд справи № 915/1381/24 відкладено на 20.02.2025 о 10:30, з огляду на неявку відповідача, а також враховуючи неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов через відсутність відзиву на позов.
31.01.2025 р. від представника позивача - Шевчука Д.І. до господарського суду через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи № 915/1381/24 за відсутності представника позивача (вх. № 1495/25), в якому заявник позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити.
В судове засідання, призначене на 20.02.2025 р., представники сторін не з'явились.
Так, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місця реєстрації, що значиться в Єдиному державному демографічному реєстрі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за адресою фактичного місця проживання, повідомленою Департаментом цифрового розвитку та інформаційних технологій Міністерства соціальної політики України. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою".
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення EMS - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка або реєстрованого поштового відправлення з позначкою Адміністративна послуга такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 82 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка".
Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Також згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи з відміткою про відсутність адресата, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Разом з тим, з урахуванням положень ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін не перешкоджає розгляду справи по суті.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
26.09.2024 р. між фізичною особою-підприємцем Дубягіним Андрієм Сергійовичем (постачальник) та фізичною особою-підприємцем Гарбар Аліною Андріївною (покупець) укладено договір поставки № 177, за умовами якого позивач як постачальник відповідно до умов цього договору зобов'язується поставити, а відповідач як покупець - прийняти та оплатити товар у кількості по найменуваннях і ціні, зазначених у накладних (видаткових та/або товарно-транспортних), що виписуються на кожну партію товару.
Згідно з п. 2.1 договору ціна по кожному найменуванню і на кожну партію товару визначається на підставі прайс-листів постачальника та вказується в видаткових накладних на кожну партію товару і містить у собі податок на додану вартість.
Відповідно до п. 2.2 договору, оплата кожної партії товару здійснюється в безготівковій формі за реквізитами, як зазначено в розділі реквізити сторін цього договору (банківськими рахунками, тощо). За домовленістю сторін розрахунки можуть здійснюватися готівковими коштами шляхом внесення вартості отриманого від постачальника товару в касу постачальника. Всі розрахунки проводяться в національній грошовій одиниці України.
Пунктом 2.3 договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно рахунку фактури протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару постачальником.
Згідно з п. 2.4 договору кількість товару, що поставляється постачальником покупцеві, його асортимент та ціна визначається в заявці покупця та видатковою накладною постачальника, заздалегідь обумовленій з покупцем, в разі затримки оплати партії товару постачальник припиняє наступну поставку до повного проведення розрахунків та крім того, має право прийняти рішення про дострокове розірвання договору.
Відповідно до п.п 2.5, 2.6 договору днем здійснення платежу в безготівковій формі вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату за товар на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі. Однак постачальник має право змінювати рахунок для оплати, шляхом направлення на адресу покупця відповідного листа, в якому вказується новий рахунок для перерахування грошових коштів за товар. Якщо в самому листі не вказано інше, покупець зобов'язаний використовувати для розрахунків з постачальником той поточний банківський рахунок, який вказаний в останньому за часом листі, одержаному від постачальника. В разі порушення цієї вимоги, постачальник не гарантує поставку в строки, узгоджені в заявці на поставку товару.
Згідно з п. 3.1 договору строк поставки постачальником кожної партії товару покупцю протягом 3 календарних днів з моменту узгодження передплати та зарахування її на рахунок постачальника.
Відповідно до п. 3.2 договору заявка покупця вважається узгодженою, у разі отримання покупцем від постачальника протягом 4 годин з моменту направлення замовлення відповідного електронного листа з підтвердженням даного замовлення.
Пунктами 3.5 - 3.7 договору визначено, що датою постачання вважається дата, яка зазначена у відповідних супровідних документах (видаткові накладні, специфікації, товарно-транспортні накладні тощо). Право власності на товар переходить від постачальника до покупця після приймання товару і підписання супровідних документів. Поставка товару відбувається на умовах DDP (Інкотермс 2010), за адресою покупця: вул. Антоновича, 125 в м. Києві.
Відповідно до пп. 6.2.2 та 6.1.3 п. 6.1 договору постачальник має право отримати оплату вартості поставленого товару та вимагати від покупця належного виконання його всіх обов'язків за договором.
Згідно з п.п. 7.1 - 7.3 договору у випадку невиконання сторонами своїх обов'язків по цьому договору вони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України. За прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення. У випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар більше ніж на 10 (десять) календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 20 % від суми заборгованості.
Відповідно до п. 7.5 договору, закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Згідно з п. 9.1 договору первинний строк дії договору встановлюється як 1 рік від дати підписання його сторонами. Договір автоматично продовжується на кожен наступний строк в один рік, поки одна сторона, не менше ніж за 30 календарних днів до дати закінчення поточного строку договору, не надішле іншій стороні письмове повідомлення про небажання продовжувати дію договору.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, укладений між сторонами по справі договір поставки від 26.09.2024 р. № 177 є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:
1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;
2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.
Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За умовами п. 3.7 договору поставка товару відбувається на умовах DDP (Інкотермс 2010), за адресою покупця: вул. Антоновича, 125 в м. Києві.
Згідно з правилами Інкотермс вказаний термін «DDP» означає передачу товару в розпорядження покупця в призначеному місці, з оплатою продавцем всіх ризиків по його доставці. До них відносяться: ризики під час транспортування до місця призначення, митні витрати на вивезення та ввезення, різні збори організації експорту з однієї країни і імпорту в іншу, податки.
Отже, за вказаними умовами позивач як постачальник зобов'язався доставити товар в обумовлене місце призначення, а саме вул. Антоновича, 125 в м. Києві.
Як з'ясовано судом, на виконання умов договору від 26.09.2024 р. № 177 позивачем 27.09.2024 р. було поставлено на адресу ФОП Гарбар А.А. товар - вугор 21-23 ох. 10 кг на загальну суму 9500,00 грн., що підтверджується підписаною з обох сторін видатковою накладною № 562 від 27.09.2024 р. на суму 9500,00 грн.
При цьому, як свідчать матеріали справи, поставлений позивачем товар на вказану суму за видатковою накладною було отримано відповідачем без зауважень, що вбачається з підпису на вказаній вище видатковій накладній уповноваженої особи ФОП Гарбар А.А.
Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором щодо поставки товару згідно вищевказаної видаткової накладної.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.
За умовами п.п. 2.3, 2.5 договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються згідно рахунку фактури протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару постачальником. Днем здійснення платежу в безготівковій формі вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зарахована на рахунок постачальника. Покупець здійснює оплату за товар на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі.
За положеннями частин другої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Так, сторонами по справі у спірному договорі встановлено обов'язок покупця (відповідача) здійснити оплату протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару постачальником.
Отже, виходячи з наведеного, остаточний розрахунок за поставлений позивачем товар за видатковою накладною № 562 від 27.09.2024 р. в сумі 9500,00 грн. відповідач мав здійснити протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару, а саме не пізніше 04.10.2024 року.
Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив оплату товару за вказаною видатковою накладною протягом встановленого строку.
При цьому докази, які б підтверджували факт повної або часткової сплати покупцем отриманого товару за вказаною видатковою накладною згідно з умовами договору поставки, в матеріалах справи відсутні. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Водночас, відповідач не надав доказів, які б спростовували факт отримання від позивача товару за вищевказаною видатковою накладною, а також розмір несплаченого товару за вищенаведеною видатковою накладною в сумі 9500,00 грн.
Так, несплатою позивачу вартості отриманого товару за вказаною накладною в межах спірного договору № 177 від 26.09.2024 р. відповідач порушив прийняті на себе зобов'язання за цим договором, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за поставлений товар в сумі 9500,00 грн., наявність якої відповідачем не оспорена.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості в заявленій сумі 9500,00 грн. за спірним договором, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, штрафу та 3 % річних суд зазначає наступне.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем повної вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
Ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п. 7.2 спірного договору сторонами передбачено, що за прострочення оплати товару покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Так, позивач у позовній заяві вказує, що відповідач мав остаточно оплатити поставлений товар за видатковою накладною 04.10.2024 р., а тому позивачем у розрахунку штрафних санкцій вказано період прострочення з 05.10.2024 р. по 03.11.2024 р. (30 дн.), за який позивачем фактично нараховано відповідачу штрафну санкцію, яка за своєю суттю є пенею, на існуючу суму боргу в розмірі 9500,00 грн., виходячи з розміру наявної заборгованості та розміру облікової ставки Національного банку України у відповідний день прострочення в межах періоду нарахування, що становить за розрахунком позивача 202,46 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню пеня в сумі 202,46 грн.
Також згідно з п. 7.3 спірного договору сторонами було встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлений товар більше ніж на 10 (десять) календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 20 % від суми заборгованості.
Відповідно до статей 216, 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій в порядку, передбаченому законодавством та договором.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 Господарського кодексу України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.
Так, позивачем нараховано відповідачу штраф на існуючу суму боргу в розмірі 9500,00 грн. у розмірі 20% від суми заборгованості, що становлять за розрахунком позивача 1900,00 грн.
Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми пені, судом встановлено, що вказаний розрахунок був здійснений позивачем вірно, також вказаний розрахунок відповідачем не оспорювався. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в сумі 1900,00 грн.
Щодо нарахування 3% річних суд зазначає наступне.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов'язання у гривневому вираженні.
Враховуючи вищенаведене та порушення відповідачем термінів сплати отриманого товару, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано 3% річних. Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3% річних в сумі 23,36 грн., судом встановлено, що розрахунок 3% річних був здійснений позивачем обґрунтовано.
Розрахунок річних відповідачем не оспорювався, відтак, з відповідача підлягають стягненню 3% річних в сумі 23,36 грн.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця Дубягіна А.С. обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, що складають 3028,00 грн.
Щодо заяви позивача про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн. суд зазначає наступне.
Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
З матеріалів справи вбачається, що в описовій частині позову заявником наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи. У вказаному розрахунку вказано, що попередньо зазначені судові витрати будуть складатися, крім витрат на судовий збір за подання позову 3028,00 грн., також з витрат на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн.
Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.
Наразі на підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правничої допомоги № 35/24 від 30.10.2024 р., рахунку від 30.10.2024 р. № 39 на суму 7000,00 грн., платіжної інструкції від 04.11.2024 р. № 40 на суму 7000,00 грн. та акту приймання-передачі від 31.10.2024 р. про надання правничої допомоги згідно договору № 35/24 від 30.10.2024 р. на суму 7000,00 грн. При цьому заявник вважає, що вищевказані документи є достатнім підтвердженням обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають відшкодуванню незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. На думку заявника, витрати на правничу допомогу є доведеними у розмірі 7000,00 грн. та підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Як вбачається зі змісту договору про надання правничої допомоги від 30.10.2024 р., укладеного між фізичною особою-підприємцем Дубягіним А.С. та адвокатом Шевчуком Дмитром Ігоровичем, відповідно до умов п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених договором, адвокат за завданням клієнта зобов'язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту, що полягають у:
- представництві (діяти від імені та в інтересах клієнта) інтересів клієнта в органах державної влади та місцевого самоврядування, установах, організаціях та інших юридичних особах як приватного, так і публічного права, перед службовими особами, громадянами, іноземцями та особами без громадянства, правоохоронних органах, органах досудового розслідування та суду всіх рівнів, органах виконавчої служби;
- складання заяв, запитів, карг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню в разі порушення;
- наданні клієнту правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань;
- участі у слідчих діях, судових засіданнях з представництвом інтересів клієнта.
Відповідно до п. 1.2 договору про надання правничої допомоги клієнт надає право адвокату та уповноважує його бути представником (захисником) клієнта у всіх державних установах, організаціях та інших юридичних особах як приватного, так і публічного права, кооперативах і громадських організаціях, судах всіх рівнів, вести адміністративні, цивільні, господарські справи, кримінальні провадження із правилами наданими заявнику, потерпілому, третій особі, позивачу, відповідачу, скаржнику, стягувану, підозрюваному, обвинуваченому, в тому числі підпису від імені клієнта будь-яких заяв та документів, а також представляти інтереси клієнта для забезпечення захисту його прав, свобод та законних інтересів у кримінальному провадженні.
Пунктами 1.3 та 1.4 договору про надання правничої допомоги адвокат діє від імені та в інтересах клієнта на підставі даного договору та ордеру. Послуги, які надає адвокат клієнту обумовлюються сторонами у додатках до цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору про надання правничої допомоги він набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до виконання сторонами взятих на себе по ньому зобов'язань.
Відповідно до п. 3.1 договору про надання правничої допомоги сторони домовились про те, що вартість послуг щодо предмету договору є договірною та встановлюються в актах виконаних робіт.
Згідно з додатком № 1 до договору № 35/24 про надання правничої допомоги від 30.10.2024 р. сторони домовились про обсяг та вартість послуг, які надаватимуться адвокатом клієнту:
- адвокат надає клієнту правову (правничу) допомогу фізичній особі - підприємцю Дубягіну А.С. (РНОКПП НОМЕР_1 ) до фізичної особи - підприємця Гарбар Аліни Андріївни (РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за поставлений товар.
-правнича допомога надається в суді першої інстанції;
-вартість послуг адвоката становить 7000,00 грн.;
-окремо клієнтом сплачується судовий збір та можливі додаткові вирати (відправка поштової кореспонденції).
31.10.2024 р. між фізичною особою-підприємцем Дубягіним А.С. та адвокатом Шевчуком Дмитром Ігоровичем складено та підписано акт приймання-передачі про надання правничої допомоги згідно договору № 35/24 від 30.10.2024 р., згідно з яким послуги, передбачені згаданим вище договором, надані адвокатом у повному обсязі та з дотриманням інших умов договору, а саме послуги відповідно до договору № 35/24 про надання правничої допомоги від 30.10.2024 р. та додатку № 1 до договору у справі за позовом фізичної особи - підприємця Дубягіна А.С. до фізичної особи - підприємця Гарбар А.А. (РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за поставлений товар, всього 7000,00 грн. Відповідно до акту послуги надані в повному обсязі, сторони не мають претензій одна до одної.
Таким чином, відповідно до вказаного акту приймання-передачі про надання правничої допомоги згідно договору № 35/24 від 30.10.2024 р., позивачем визначено суму витрат на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.
Між тим в ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.
Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126,129 Господарського процесуального кодексу України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов'язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Такий обов'язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд і ухвалює рішення в цій частині.
В пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд, керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 2 та 15 Господарського процесуального кодексу України, має обов'язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці, як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.
Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Так, слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії договору про надання правничої допомоги від 30.10.2024 р. № 35/24, додатку № 1 до договору № 35/24 про надання правничої допомоги від 30.10.2024 р., акту приймання-передачі від 31.10.2024 р. про надання правничої допомоги, згідно договору № 35/24 від 30.10.2024 р. та платіжної інструкції № 40 від 04.11.2024 р. не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у заявленому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Між тим, дослідивши надані ФОП Дубягіним А.С. докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши фактичний обсяг наданих адвокатом послуг, суд, при вирішенні питання щодо відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у справі № 915/1381/24 в розмірі 7000,00 грн., керуючись правилами, встановленими у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку не покладати на відповідача всі витрати позивача на надані послуги за договором про надання правничої допомоги від 30.10.2024 р. № 35/24, виходячи з наступного.
Судом враховано, що матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Так, до позовної заяви додані договір поставки № 177 від 26.09.2024 р., видаткова накладна від 27.09.2024 р. № 562 та акт звірки взаємних розрахунків по стану між ФОП Дубягіним А.С. і ФОП Гарбар А.А. за договором № 177 від 26.09.2024 р. (підписаний одноособово позивачем та без доказів надіслання його відповідачу). Також слід зауважити, що спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
Так, при вирішенні спірного питання чи є розмір витрат відповідача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує ціну позову (11625,82 грн.), а також те, що дана справа не є складною (спір стосується стягнення заборгованості за договором поставки), позовна заява не є обширною, не містить аналізу судової практики, не потребує складної аналітичної діяльності адвоката, тому з урахуванням критеріїв обґрунтованості, пропорційності та розумності, суд вважає, що обґрунтованим розміром витрат на правову допомогу у даній справі є саме 2000,00 грн., що не перевищує 20% суми боргу і може вважатись розумним та співмірним у заявленому спорі.
Таким чином, враховуючи те, що рішення суду за позовом відбулось на користь позивача, відповідно витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи № 915/1381/24, підлягають відшкодуванню відповідачем згідно з п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов фізичної особи-підприємця Дубягіна Андрія Сергійовича до Гарбар Аліни Андріївни про стягнення заборгованості в загальній сумі 11625,82 грн. задовольнити.
2. СТЯГНУТИ з Гарбар Аліни Андріївни (місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; фактич.проживання: АДРЕСА_3 ) на користь фізичної особи-підприємця Дубягіна Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 ; e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг у сумі 9500/дев'ять тисяч п'ятсот/грн. 00 коп., пеню в сумі 202/двісті дві/грн. 46 коп., штраф в сумі 1900/одна тисяча дев'ятсот/грн. 00 коп., 3% річних в сумі 23/двадцять три/грн. 36 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 3028/три тисячі двадцять вісім/грн. 00 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 2000/дві тисячі/грн. 00 коп.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 09 квітня 2025 р.
Суддя Л.М. Ільєва