ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.04.2025Справа № 910/13323/24
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Рєпкіної Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Головного центру капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті», м. Київ
про стягнення 844 425 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: Гнатюк Ю.А., Бойко А.Ю., Семиріяжко В.С.
від відповідача: не з'явився
Головний центр капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» про стягнення штрафних санкцій в сумі 844 425 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором №15524 від 17.06.2024 про закупівлю костюму маскувального зимового в частині поставки товару у строки, що визначені умовами договору.
Ухвалою від 04.11.2024 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; задоволено клопотання позивача про витребування доказів.
14.11.2024 до суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідачем у відзиві, який надійшов до суду 14.11.2024, вказано, що на виконання вимог договору в частині повідомлення іншої Сторони про виникнення обставин непереборної сили, Відповідач направив на адресу Позивача повідомлення про виникнення обставин непереборної сили (істотні зміни обставин) за укладеним Договором №155-24 від 17 червня 2024 року про закупівлю костюму маскувального зимового. Торгово-промислова палата України у висновку за номером 1752/1.5-7.1 від 19 липня 2024 року вказала, що у зв'язку з настанням істотних змін обставин згідно статті 652 Цивільного Кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА СЕК'ЮРІТІ», має право звернутися до Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України щодо перегляду та внесення змін до умов договору №155-24 від 17 червня 2024 року щодо перенесення термінів постачання товару до 01 жовтня 2024 року. Відповідачем також наголошено, що дії позивача, пов'язані з розірванням договору № 155-24 від 17 червня 2024 року в односторонньому порядку, вчинені з порушенням умов договору і норм чинного законодавства, порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА СЕК'ЮРІТІ».
21.11.2024 позивачем було подано заяву про залишення відзиву без розгляду, з огляду не направлення останнього на адресу позивача.
25.11.2024 відповідачем було подано до суду пояснення щодо направлення примірника відзиву до електронного кабінету позивача.
Не вдаючись до надлишкового формалізму, з метою забезпечення дотримання принципів рівності та змагальності учасників судового процесу, відзив було долучено до матеріалів справи, а клопотання позивача про його залишення без розгляду задоволено не було.
28.11.2024 Головним центром капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України було подано додаткові пояснення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.01.2025 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.01.2025.
22.01.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 09.02.2025.
09.02.2025 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 12.03.2025.
17.02.2025 представником відповідача було подано додаткові пояснення, в яких заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% як таких, що не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності.
27.02.2025 позивачем подано додаткові пояснення, в яких фактично висловлено заперечення проти доводів відповідача про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій.
12.03.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 09.04.2025.
18.03.2025 на адресу Господарського суду міста Києва надійшло клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою від 19.03.2025 судом було задоволено вказану заяву відповідача.
09.04.2025 представником відповідача було подано клопотання про відкладення розгляду справи через те, що сталось затоплення офісного приміщення, яке є робочим місцем адвоката.
У судовому засіданні 09.04.2025 представниками позивача було заперечено проти задоволення означеного клопотання.
Розглянувши клопотання відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для його задоволення з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме нормами Господарського процесуального кодексу України.
Главою 4 роз. I Господарського процесуального кодексу України визначаються учасники судового процесу та їх права та обов'язки.
За п. 2 ч. 1 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом. Однак, це право не є абсолютним, оскільки учасники зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою (п. 3 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України ); а також подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначено наслідки неявки в судове засідання учасника справи. Згідно з ч. ч. 1, 3 зазначеної норми неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Процедура і підстави для відкладення розгляду справи чітко передбачені у статті 202 Господарського процесуального кодексу України. Пунктом 2 частини першої згаданої статті визначено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засідання в межах встановленого цим Кодексом строку у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Верховний Суд у постанові від 14.07.2022 у справі № 260/4504/20 виклав правову позицію, відповідно до якої судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.
Судом вказувалось, що причиною неявки у судове засідання представником відповідача визначено затоплення робочого місця представника, що розташоване у місті Києві. Проте, заявником не доведено суду обставин неможливості забезпечити явку представника до приміщення Господарського суду міста Києва.
До того ж, суд звертає увагу, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретно визначеними особами, тому у відповідача була можливість забезпечити участь у судовому засіданні іншого представника, в тому числі і законного, тобто директора товариства.
Крім того, суд звертає увагу на те, що неявка відповідача не є першою. Зокрема, останній не був присутній у судовому засіданні 22.01.2025 та 12.03.2025.
Наразі, суд зазначає, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Кодексу України з процедур банкрутства, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 04.09.2024. До того ж, судом враховано, що вказаним учасником було вислволено свою правову позицію по суті спору у відзиві на позов та численних поясненнях.
За сукупності таких обставин, а саме відсутність поважних причин неявки у засідання представника відповідача, неперешкоджання такої неявки розгляду справи за наявними доказами, з огляду на процесуальні строки розгляду справи, судом визнано за можливе проведення судового засідання 09.04.2025 без представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА СЕК'ЮРІТІ».
У судовому засіданні 09.04.2025 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
В судовому засіданні 09.04.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
17.06.2024 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА СЕК'ЮРІТІ» (постачальник) укладено договір №155-24 про закупівлю костюму маскувального зимового, згідно п.1.1 якого постачальник зобов'язується у 2024 році поставити товароодержувачу костюм маскувальний зимовий, код ДК 021:2015 - 35810000-5 «Індивідуальне обмундирування», кількість, ціна, інформація та технічна документація наведені в специфікації, яка є додатком № 1 до цього договору, а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. При цьому, товароодержувачем є уповноважена особа військової частини за місцем поставки товару згідно зі специфікацією (додаток №1).
Пунктом 1.3. договору №155-24 від 17.06.2024 визначено, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом договорів оренди, застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Загальна вартість по договору становить 12 150 000,00 грн у тому числі ПДВ 20% 2 025 000,00 грн (п.3.1 договору №155-24 від 17.06.2024).
Відповідно до пункту 11.1 договору, цей договір набирає чинності з дня підписання його уповноваженими на те сторонами і діє до 31.12.2024.
У п.5.1 договору №155-24 від 17.06.2024 вказано, що строк поставки визначається у графіку постачання (додаток №4). Що є невід'ємною частиною цього договору . Допускається дострокова поставка товару за погодженням сторонами.
Відповідно до пункту 6.3.1 договору №155-24 від 17.06.2024 постачальник зобов'язаний постачати товароодержувачу товар в кількості, строк та на умовах даного договором.
Згідно графіка постачання, який є додатком № 4 до договору, відповідача було зобов'язано у липні-серпні 2024 поставити товар у кількості 10 000 штук, по 5000 штук у кожному з місяців.
Пунктом 7.1. договору №155-24 від 17.06.2024 передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором.
Відповідно до пункту 7.3. договору №155-24 від 17.06.2024 за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Згідно п.6.2.4. договору №155-24 від 17.06.2024 покупець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку, якщо постачальник не виконує свої зобов'язання за договором з урахуванням умов договору.
Відповідно до пункту 11.3. договору №155-24 від 17.06.2024 покупець має право односторонньої відмови від цього договору у разі: - порушення постачальником строків постачання товару; - поставки товару неналежної якості; - відсутності фінансування; - інших випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України. У цьому разі договір вважається припиненим на 10 (десятий) робочий день з моменту направлення покупцем постачальнику письмового повідомлення (рекомендованим листом з повідомленням) про дострокове припинення цього договору.
Проте, як вказує позивач та не заперечує відповідач, товар у строки, що визначені умовами договору №155-24 від 17.06.2024 Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» поставлено не було.
Головний центр капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України листами № 06.1/6303-24-Вих від 02.09.2024, № 06.1/6816-24-Вих від 20.09.2024 звертався до відповідача щодо порушення строків постачання товару та нарахування штрафних санкцій за порушення умов договору.
Наразі, обставини порушення відповідачем свого обов'язку з поставки товару за договором у обсягах та строки, визначених договором, і стали підставою для нарахування штрафних санкцій на загальну суму 844 425 грн, з яких пеня на суму 419 175 грн та штраф в сумі 425 250 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем зауважено, що на виконання вимог договору в частині повідомлення іншої сторони про виникнення обставин непереборної сили, відповідач направив на адресу позивача повідомлення про виникнення обставин непереборної сили (істотні зміни обставин) за укладеним договором №155-24 від 17 червня 2024 року про закупівлю костюму маскувального зимового. Торгово-промислова палата України у висновку за номером 1752/1.5-7.1 від 19 липня 2024 року вказала, що у зв'язку з настанням істотних змін обставин згідно статті 652 Цивільного Кодексу України Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА СЕК'ЮРІТІ», має право звернутися до Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України щодо перегляду та внесення змін до умов договору №155-24 від 17 червня 2024 року щодо перенесення термінів постачання товару до 01 жовтня 2024 року. Відповідачем також наголошено, що дії позивача, пов'язані з розірванням договору № 155-24 від 17 червня 2024 року в односторонньому порядку, вчинені з порушенням умов договору і норм чинного законодавства, порушують права Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬФА СЕК'ЮРІТІ».
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 7.3. договору №155-24 від 17.06.2024 за порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких построчено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій позивачем, насамперед, повинно бути доведено суду факт виникнення порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, строків поставки товару за договором №155-24 від 17.06.2024.
Як було встановлено вище у п.5.1 договору №155-24 від 17.06.2024 вказано, що строк поставки визначається у графіку постачання (додаток №4), що є невід'ємною частиною цього договору . Допускається дострокова поставка товару за погодженням сторонами.
Відповідно до пункту 6.3.1 договору №155-24 від 17.06.2024 постачальник зобов'язаний постачати товароодержувачу товар в кількості, строк та на умовах даного договором.
Згідно графіка постачання, який є додатком № 4 до договору, відповідача було зобов'язано у липні-серпні 2024 поставити товар у кількості 10 000 штук, по 5000 штук у кожному з місяців.
Отже, виходячи з наведених умов договору №155-24 від 17.06.2024, суд дійшов висновку, що строк поставки товару за договором настав.
Проте, як було встановлено, відповідачем у строки визначені договором товар поставлено не було, з огляду на що позивачем і було нараховано штрафні санкції на загальну суму 844 425 грн, з яких пеня на суму 419 175 грн та штраф в сумі 425 250 грн.
Здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку, суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним.
Наразі, оцінюючи заперечення відповідача стосовно того, що порушення зобов'язання за договором було наслідком настання форс-мажорних обставин, про які було своєчасно повідомлення позивача, суд зазначає таке.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина перша статті 617 Цивільного кодексу України).
Згідно з нормами статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Разом з тим, форс-мажор є окремою, самостійною обставиною, яка звільняє від відповідальності за порушення договірних зобов'язань, яка характеризується тим, що обставини форс-мажору повинні виникнути після укладення договору, неможливість виконання зобов'язання повинна бути у період існування таких обставин і такі обставини повинні бути зазначені в договорі.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (частина 2 статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 30.11.2021 у справі №913/785/17, від 25.01.2022 в справі №904/3886/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
У постанові від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 Верховний Суд зазначив, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Відповідно до абзаца 3 частини третьої статті 14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Згідно з частиною першою статті 14-1 Закону ""Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22, від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 15.06.2023 у справі №910/8580/22, від 29.06.2023 у справі №922/999/22 та від 13.12.2023 у справі №922/193/23.
У пунктах 75-77 постанови від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала таке:
"Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб'єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.
Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.
Звідси Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №926/2343/16, від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі №905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".
У постанові від 23.03.2023 у справі №920/505/22 Верховний Суд зазначив, що судам необхідно встановити, зокрема, чи дотримався відповідач порядку повідомлення позивача про існування форс-мажорних обставин, а також встановити наслідки такого повідомлення/неповідомлення; у випадку встановлення несвоєчасного повідомлення/неповідомлення з'ясувати чи існували об'єктивні перешкоди щодо здійснення такого повідомлення та чи були вони безпосереднім наслідком дії форс -мажорних обставин.
За умовами п.9.1 договору №155-24 від 17.06.2024 сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі настання обставин непереборної сили, які не існували піл час укладання договору та виникли поза волею сторін.
Згідно п.9.2 договору №155-24 від 17.06.2024 сторона, для якої склались обставини непереборної сили, зобов'язана не пізніше 15 (п'ятнадцяти) днів з дати їх настання письмово (шляхом направлення цінного листа з описом вкладення та повідомленням про вручення) інформувати іншу сторону про настання таких обставин та про їх наслідки. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов'язана надати іншім стороні копію звернення до Торгово-промислової палати України або уповноваженої регіональної торгово- промислової палати. Сторона для якої склались обставини непереборної сили (форс-мажорі п обставини ) зобов'язана надати впродовж 30 (тридцяти) днів з дня такого повідомлення іншої сторони сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою регіональною торгово-промисловою палатою, яким засвідчене настання обставин непереборної ситні (форс- мажорних обставин). Аналогічні умови застосовуються стороною в разі припинення дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та їх наслідків.
У п.9.3 договору №155-24 від 17.06.2024 неповідомлення/несвоєчасне повідомлення стороною, дня якої склались обставини непереборної сили (форс-мажориі обставини), іншу сторону про їх настання або припинення веде до втрати права сторони посилатись на такі обставини як на підставу, що звільняє її від відповідальності за невиконання/несвоєчасне виконання зобов'язань за цим договором.
У разі існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) понад 30 (тридцять) днів, будь-яка сторона вправі в односторонньому порядку відмовитися від цього договору, шляхом його розірвання. У такому разі сторона повинна письмово (шляхом направлення пінного листа з описом вкладення та повідомленням про вручення) проінформувати іншу Сторону про свою відмову від договору. Разом з письмовим повідомленням така сторона зобов'язана падати іншій стороні сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженою регіональною торгово-промисловою палатою, яким засвідчене існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) понад 30 (тридцять) днів. Військова агресія російської федерації проти України не може бути підставою для не виконання цього договору (п.п.9.4,9.5 договору №155-24 від 17.06.2024).
Наразі, обгрунтвуючи наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов'зання з поставки відповідач посилався на те, що воєнні дії, які відбуваються в Україні, а також аварійні відключення світла, постійні обстріли та повітряні тривоги унеможливлюють у встановлений договором строк виробництво товару у відповідній кількості та відповідної якості, у відповідності до технічних стандартів.
Як вказано у відзиві, для виконання вказаного договору №155-24 від 17.06.2024 відповідач уклав з ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI JOINT STOCK COMPANY (ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI) Туреччина контракт поставки №CZ/UA 18-06/24 від 18.06.2024.
Умовами контракту №CZ/UA 18-06/24 від 18 червня 2024 року передбачено, що ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI JOINT STOCK COMPANY (ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI) Туреччина, повинно поставити в адресу відповідача костюм маскувальний зимовий в кількості 10 000 комплектів у строки: до 25 липня 2024 року - 5000 комплектів; до 25 серпня 2024 року- 5000 комплектів.
В свою чергу, ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI JOINT STOCK COMPANY (ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI) Туреччина, укладено договір поставки №DZ/19.06/-2024 від 19.06.2024 зі своїм субпідрядником -резидентом Республіки В'єтнам, компанією DACOTEX DANANG СО., LTD на виготовлення товару «Костюм маскувальний зимовий» в загальній кількості 10 000 комплектів.
Відповідачем вказано, що 17.07.2024 відповідач отримав від ZALANDO YAZILIM DANISMANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI JOINT STOCK COMPANY (ZALANDO YAZILIM DANIS MANLIK BILGI TEKNOLOJILERI TICARET ANONIM SIRKETI) Туреччина, лист №200-24, в якому повідомлялось, що у зв'язку з сильними зливами та повенями на всій території В'єтнаму, виробництво DACOTEX DANANG СО., LTD призупинено, тому строки поставки товару у відповідності з умовами контракту поставки №CZ/UA 18-06/24 від 18 червня 2024 року переноситься до 27 вересня 2024.
З огляду на вказані обставини, відповідачем було направлено позивачу повідомлення №664 від 18.07.2024 про виникнення обставин непереборної сили (істотні зміни обставин) за договором №155-24 від 17.06.2024. У вказаному повідомленні зазначено про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» звернулось до Торгово-промислової палати України із заявою щодо отримання висновку про істотну зміну обставин. Позивачем отримання вказаного листа було підтверджено.
За наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті», Торгово-промисловою палатою України було складено висновок №1752/15-7.1 від 19.07.2024, в якому вказано, що з огляду на обставини, які викладено судом вище, виконання договору №155-24 від 17.06.2024 у визначені строки не є можливим, а постачальник має право звернутись до покупця із вимогою щодо перегляду та внесення змін до умов договору щодо перенесення термінів поставки.
Проте, суд до означених вище обставин ставиться критично, оскільки фактично відповідачем не враховано, що ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Тобто, чинним законодавством чітко визначено перелік обставин, які не можна вважати такими, що є підставою для звільнення від відповідальності. До таких обставин віднесено, зокрема, і недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника.
Отже, у даному випадку, не поставка своєчасно контрагентами відповідача товару, не може слугувати підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків поставки товару за договором №155-24 від 17.06.2024.
До того ж, в контексті означеного суд зауважує, що пунктом 1.3. договору №155-24 від 17.06.2024 визначено, що постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом договорів оренди, застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Тобто, укладаючи договір у вказаній редакції відповідачем фактично було підтверджено, що товар належить йому на праві власності, тоді як під час розгляду справи фактично вказано, що з метою виконання зобов'язань перед позивачем, відповідачем було укладено договір №CZ/UA 18-06/24 від 18.06.2024, тобто, вже після укладення договору №155-24 від 17.06.2024.
Крім того, посилання відповідача на висновок Торгово-промислової палати України №1752/15-7.1 від 19.07.2024 суд взагалі вважає юридично неспроможними, оскільки вказаний висновок засвідчує істотну зміну обставин, як підставу для внесення змін до договору, а не яким чином не обставини непереборної сили.
За таких обставин, виходячи наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо не доведення відповідачем наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення строків поставки товару за договором договору №155-24 від 17.06.2024.
Судом вище вказувалось, що 17.02.2025 представником відповідача було подано додаткові пояснення, в яких заявлено про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% як таких, що не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності. Оцінюючи означені доводи відповідача, господарський суд зауважує таке.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.
Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Судом вказувалось, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.
У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України , які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №918/289/19.
Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Наразі, за висновками суду заява відповідача підлягає залишенню без задоволення як така, що позбавлена будь-якого доказового обґрунтування.
Тобто, відповідачем не наведено виключного випадку для застосування судом свого права на зменшення пені, які підлягає стягненню, а її обгрунтування зводиться лише до того, що заявлені штрафні санкції не відповідають засадам справедливості, добросовісності та розумності.
Суд із з такими доводами не погоджується, оскільки фактично укладаючи договір відповідач гарантував позивачу те, що товар, який є предметом поставки за правочином, перебуває у власності постачальника. Тобто, фактично було запевнено покупця, що останній отримає такий товар. Тоді як під час розгляду справи встановлено, що для виконання зобов'язань перед позивачем відповідачем було 18.06.2024 укладено договір з іншим контрагентом.
Тобто, оцінюючи всі наведені вище обставини, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні заяви відповідача про зменшення штрафних санкцій.
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Головного центру капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» про стягнення штрафних санкцій в сумі 844 425 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі і щодо дострокового розірвання договору у спосіб, що не відповідає його умовам), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду про задоволення позову.
Щодо заяви позивача про повернення судового збору.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").
За приписами статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 грн.
З огляду на вищезазначене положення Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання позивачем до Господарського суду міста Києва позовних вимог про стягнення 844 425 грн становив 10 133,10 грн.
Проте, при звернення до суду з розглядуваним позовом на підтвердження справи судовго збору позивачем було надано платіжну інструкцію №2663 від 17.10.2024 на суму 10345,20 грн.
У п.1. ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» вказано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, судовий збір в сумі 212,10 грн підлягає поверненню позивачу з державиного бюджету як надмірно сплачений.
Керуючись приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 10 133,10 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Головного центру капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» про стягнення штрафних санкцій в сумі 844 425 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Сек'юріті» (01133, м.Київ, б.Лесі Українки, буд.34, кімната 26, ЄДРПОУ 41298774) на користь Головного центру капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (02099, м.Київ, вул.Ялтинська, буд.11, ЄДРПОУ 23311317) штрафні санкції в сумі 844 425 грн та судовий збір в розмірі 10 133,10 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Повернути Головному центру капітального будівництва реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України (02099, м.Київ, вул.Ялтинська, буд.11, ЄДРПОУ 23311317) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 212,10 грн, сплачений згідно платіжної інструкції 2663 від 17.10.2024 на суму 10345,20 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 09.04.2025.
Суддя В.В. Князьков