вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"10" квітня 2025 р. Справа№ 910/3685/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Гончарова С.А.
Хрипуна О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024
у справі №910/3685/24 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга"
про стягнення 44 113,82 грн,-
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга" про стягнення 44 113,82 грн, з яких: 20 360,22 грн пені та 23 753,59 грн штрафу, нарахованих у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання робіт за Договором на виконання проектно-вишукувальних робіт №2111000065 від 10.11.2021.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3685/24 позов задоволено повністю.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" 20 360 (двадцять тисячі триста шістдесят) грн 22 коп. пені, 23 753 (двадцять три тисячі сімсот п'ятдесят три) грн 59 коп. штрафу та 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.
Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апелянт не погоджується з висновками суду, з огляду на їх явну необґрунтованість та безпідставність, оскільки Відповідачем не були пропущені строки, встановлені Договором.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
В порушення пункту 4.2, пункту 5.2 Договору, ч. 1 ст. 888, ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, позивач не передав вчасно всі необхідні вихідні дані для розробки проектної документації. Зміну №2 від 12.04.2023 до завдання на проектування № 21.71.10 передав відповідачу лише 14.04.2023 року; не вчасно прийняв передану проєктну документацію: основні технічні рішення ОТР розглянув лише 26.07.2023 року з дати отримання 16.06.2023, надавши свої зауваження, хоча зобов'язаний надати зауваження негайно.
Крім того, відповідач листами №321/АЛ-23 від 28.07.2023 р., №329/АЛ-23 від 31.07.2023 р. ініціював продовження строку виконання робіт та продовження терміну дії Договору. Однак, Позивач 31.07.2023 відмовився продовжувати строк виконання робіт та термін дії Договору.
Вважає, що виконання робіт по етапу ІІ прострочено саме з вини позивача, так як позивач не виконав свої зобов'язання, які передбачені пунктами 4.2, 5.2 Договору в частині вчасного надання всіх необхідних вихідних даних для розробки проектної документації та в частині вчасного прийняття переданої проєктної документації/негайного надання зауважень.
Одночасно просив зменшити розмір неустойки, посилаючись на постанову ВС від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/3685/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді: Скрипки І.М., суддів: Хрипуна О.О., Гончарова С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3685/24, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
10.11.2021 між позивачем (Замовник) та відповідачем (Підрядник) було укладено Договір №2111000065 на виконання проєктно-вишукувальних робіт (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Підрядник зобов'язується на свій ризик виконати Проектно-вишукувальні роботи по об'єкту: «Реконструкція пункту вимірювання та редукування газу «Союз» в Ізюмському районі Харківської області (Стадія «ТЕО») (Будівельні роботи та поточний ремонт) (далі - Роботи), зазначені в завданні на проектування №21.71.10 від 01.07.2021 (далі - завдання на проектування) (Додаток №1), що є невід'ємною частиною Договору, а Замовник зобов'язується прийняти результат таких робіт (проектну документацію та експертний звіт експертної організації) та сплатити Підряднику вартість виконаних робіт.
Відповідно до п. 1.2. Договору склад, обсяги та вартість робіт визначені завданням на проектування (Додаток №1) та Договірною ціною на виконання проектних, науково-проектних, вишукувальних робіт (Додаток №2), які є невід'ємними частинами цього Договору.
Пунктом 1.3. Договору (з урахуванням Додаткової угоди №3 від 09.03.2023) передбачено, що підрядник у відповідності до календарного графіку виконання проектних робіт (далі - Календарний графік) (Додаток №3), який є невід'ємною частиною Договору, зобов'язується виконати роботи впродовж 635 (шістсот тридцяти п'яти) календарних днів з дати укладання Договору.
При цьому відповідно до Календарного графіку виконання проектних робіт по об'єкту проводиться у два етапи:
1) Інженерно-геологічні та інженерно-геодезичні вишукування - відповідно до календарного графіку має бути виконаний протягом 90 календарних днів з дати укладання Договору.
2) Розробка стадії техніко-економічне обґрунтування, проходження відомчої експертизи Товариства та експертизи в експертній організації (далі - етап II) - відповідно до календарного графіку має бути виконаний протягом 545 календарних днів з дати завершення робіт по І етапу (підписання акта здачі-приймання).
Договір набирає законної сили з моменту його укладання і діє до 05.09.2023. Закінчення терміну дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії (п. 12.1. Договору в редакції Додаткової угоди №3 від 09.03.2023).
Звертаючись до суду, позивач зазначає, що за результатами завершення етапу І сторонами складено та підписано акт № 1 здачі-приймання виконаних проектних-вишукувальних робіт від 07.02.2022.
Кінцевий строк виконання робіт по етапу II Календарного графіку та умов Договору становить 07.08.2023.
Разом з тим, станом на 06.10.2023 по етапу II роботи не виконано, чим допущено прострочення терміну виконання Підрядником етапу II Договору на 60 днів.
Судом встановлено відсутність у матеріалах справи доказів наявності об'єктивних обставин, що не залежали від сторін, які вплинули на строк виконання відповідачем зобов'язань за Договором в частині строків виконання робіт.
Пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання робіт Підрядник сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено порушення строку виконання, за кожний день такого прострочення, а за прострочення виконання робіт понад тридцять днів Підрядник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вартості робіт, з яких допущено порушення
Оскільки Підрядником допущено прострочення строку виконання робіт згідно етапу II Календарного графіку виконання робіт (Додаток №3 до Договору), позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 20 360,22 грн пені та 23 753,59 грн штрафу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що рішення суду, яке переглядається, підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду на виконання проектних робіт.
Статтею 887 ЦК України визначено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх. До договору підряду на проведення проектних і пошукових робіт застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
За договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника (ст. 888 ЦК України).
Відповідно до ст. 843 ЦК України в договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін (ч. ч. 1-3 ст. 844 ЦК України).
За ч. 4 ст. 879 ЦК України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
Стаття 849 ЦК України встановлює, що замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. У разі невиконання замовником цього обов'язку підрядник має право вимагати відшкодування завданих збитків, включаючи додаткові витрати, викликані простоєм, перенесенням строків виконання роботи, або підвищення ціни роботи. Якщо виконання роботи за договором підряду стало неможливим внаслідок дій або недогляду замовника, підрядник має право на сплату йому встановленої ціни з урахуванням плати за виконану частину роботи, за вирахуванням сум, які підрядник одержав або міг одержати у зв'язку з невиконанням замовником договору (ст. 580 ЦК України).
Частиною 1 ст. 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.
Приписами ст. 889 ЦК України передбачено, що замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт:
1) сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом;
2) використовувати проектно-кошторисну документацію, одержану від підрядника, лише для цілей, встановлених договором, не передавати проектно-кошторисну документацію іншим особам і не розголошувати дані, що містяться у ній, без згоди підрядника;
3) надавати послуги підрядникові у виконанні проектних та пошукових робіт в обсязі та на умовах, встановлених договором;
4) брати участь разом з підрядником у погодженні готової проектно-кошторисної документації з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
5) відшкодувати підрядникові додаткові витрати, пов'язані із зміною вихідних даних для проведення проектних та пошукових робіт внаслідок обставин, що не залежать від підрядника;
6) залучити підрядника до участі у справі за позовом, пред'явленим до замовника іншою особою у зв'язку з недоліками складеної проектної документації або виконаних пошукових робіт.
Статтею 890 ЦК України унормовано, що підрядник зобов'язаний:
1) виконувати роботи відповідно до вихідних даних для проведення проектування та згідно з договором;
2) погоджувати готову проектно-кошторисну документацію із замовником, а в разі необхідності - також з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;
3) передати замовникові готову проектно-кошторисну документацію та результати пошукових робіт;
4) не передавати без згоди замовника проектно-кошторисну документацію іншим особам;
5) гарантувати замовникові відсутність у інших осіб права перешкодити або обмежити виконання робіт на основі підготовленої за договором проектно-кошторисної документації.
Відповідно до ст. 891 ЦК України підрядник відповідає за недоліки проектно-кошторисної документації та пошукових робіт, включаючи недоліки, виявлені згодом у ході будівництва, а також у процесі експлуатації об'єкта, створеного на основі виконаної проектно-кошторисної документації і результатів пошукових робіт. У разі виявлення недоліків у проектно-кошторисній документації або в пошукових роботах підрядник на вимогу замовника зобов'язаний безоплатно переробити проектно-кошторисну документацію або здійснити необхідні додаткові пошукові роботи, а також відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.
В силу положень ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачем у погоджений сторонами строк II етапу робіт за Договором, тож твердження позивача про порушення строків виконання Підрядником етапу II Договору на 60 днів є обгрунтованими.
В матеріалах справи були відстуні докази наявності об'єктивних обставин, що не залежали від сторін, які вплинули на строк виконання відповідачем зобов'язань за Договором в частині строків виконання робіт.
Пунктом 8.3. Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання робіт Підрядник сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості робіт, з яких допущено порушення строку виконання, за кожний день такого прострочення, а за прострочення виконання робіт понад тридцять днів Підрядник додатково сплачує штраф у розмірі семи відсотків вартості робіт, з яких допущено порушення
Оскільки Підрядником допущено прострочення строку виконання робіт згідно етапу II Календарного графіку виконання робіт (Додаток №3 до Договору), позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача 20 360,22 грн пені та 23 753,59 грн штрафу.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).
Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум пені та штрафу, суд встановив його арифметичну вірність та відповідність умовам п. 8.3. Договору.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, доводів і тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.
Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного відповідачем в апеляційній скарзі
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на наступне.
Відповідач листом №73/АЛ-23 від 23.02.2023р. повідомляв Позивача, що п.2.1 Технічних вимог не відповідає п.22 Завдання на проєктування, просив конкретизувати вимоги п.2.4 Технічних вимог, надати Додатки 5 та 6 до Завдання на проєктування №21.71.10 від 01.07.2021р. та інші необхідні вихідні дані для можливості виконання робіт за ІІ етапом.
Позивач лише 14.04.2023 року направив Відповідачу для подальшої роботи зміни до завдання на проектування (вихідні дані для виконання робіт), а саме: зміну №2 від 12.04.2023 до завдання на проектування № 21.71.10 по об'єкту будівництва «Реконструкція пункту вимірювання та редукування газу «Союз» в Ізюмському районі Харківської області» (лист № ТОВВИХ-23-4747 від 14.04.2023).
13.06.2023 року Відповідач, для подальшої розробки проєктної документації (стадія ТЕО) за ІІ етапом робіт за Договором, своїм листом №244/АЛ-23 від 13.06.2023 р., направив Позивачу на погодження основні технічні рішення ОТР згідно з вимогою п.21 Завдання на проєктування по об'єкту в рамках Договору. Крім того, листом №296/АЛ-23 від 13.07.2023 року повторно просив погодити основні технічні рішення ОТР надіслані раніше.
Позивач більше ніж через місяць (26.07.2023 року) надав свої зауваження до основних технічних рішень до ОТР, знаючи що строк виконання робіт за ІІ етапом, включаючи проведення відомчої експертизи ТЕО Позивачем, закінчується 07.08.2023 рок (лист № ТОВВИХ-23-10053 від 26.07.2023 року).
Листами №321/АЛ-23 від 28.07.2023 р., №329/АЛ-23 від 31.07.2023 р. Відповідач повідомляв Позивача, що пропозиція викладена в додатку до листа №ТОВВИХ-23-10053 від 26.07.2023 щодо застосування в проєкті трьох вимірювальних трубопроводів DN500, суперечить п.22 Завдання на проєктування, і потребує внесенню змін в Завдання на проектування, про що раніше повідомлялось листом ТОВ «Архітектурна ліга» №73/АЛ-23 від 23.02.2023р. та просив при внесенні змін в Завдання на проектування, врахувати в додатковій угоді до Договору, збільшення об'ємів проєктування, їх вартість та терміни виконання.
І вже після отримання довготривалої відповіді від Позивача, Відповідач 21.08.2023 мав змогу передати на погодження скориговані основні технічні рішення (ОТР) по об'єкту «Реконструкція пункту вимірювання та редукування газу "Союз" в Ізюмському районі Харківської області», що входять до складу ТЕО за ІІ етапом виконання робіт (лист №353/АЛ-23 від 21.08.2023 «Повторно на погодження скоригованих ОТР Союз»).
Вищезазначені листи додані до апеляційної скарги з клопотанням про долучення нових доказів.
Відповідно до ст. 80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 3 статті 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 у справі №910/3685/24 судом визначено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Вказану ухвалу отримано відповідачем 16.04.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи (а.с.69).
Відповідач таким правом не скористався, відзив на позов не подав, докази на підтвердження своїх заперечень на позов суду не направив.
Подаючи нові докази до суду апеляційної інстанції, відповідач не надав підтвердження неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Зважаючи на вказане, вищевказані листи, надані відповідачем в якості доказів обгрунтування апеляційної скарги, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції та враховані при прийнятті даної постанови.
З огляду на викладене, посилання апелянта на порушення позивачем пункту 4.2, пункту 5.2 Договору, ч. 1 ст. 888, ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не передав вчасно всі необхідні вихідні дані для розробки проектної документації, Зміну №2 від 12.04.2023 до завдання на проектування № 21.71.10 передав відповідачу лише 14.04.2023 року; не вчасно прийняв передану проєктну документацію: основні технічні рішення ОТР розглянув лише 26.07.2023 року з дати отримання 16.06.2023, надавши свої зауваження, хоча зобов'язаний надати зауваження негайно, колегією суддів відхиляються, оскільки не спростовують допущення відповідачем прострочення строку виконання робіт згідно етапу II Календарного графіку виконання робіт (Додаток №3 до Договору).
Щодо доводів апелянта про зменшення розміру неустойки (з посиланням на постанову ВС від 19.01.2024 у справі №911/2269/22), та як наслідок відмову в позові, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому Суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки Суд виходить з такого.
Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 99 % фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21 тощо).
Суд зауважує, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Поряд з викладеним Суд зауважує, що при вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема, у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом) (частина друга статті 231 ГК України).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
Ураховуючи положення чинного законодавства, а також висновки, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, щодо індивідуального характеру підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, колегія суддів не вбачає правових підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та відмову в позові з цих підстав.
Виходячи з наявних у справі доказів та встановлених судом обставин, суд першої інстанції розглянув позов в межах заявлених позовних вимог із застосуванням до правовідносин сторін положень укладеного між ними договору, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Доводи та міркування скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги у тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у даній справі, та не впливають на прийняття рішення у даному спорі, внаслідок чого у задоволенні апеляційної скарги відповідача належить відмовити.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3685/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 у справі №910/3685/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю "Архітектурна ліга".
4. Матеріали справи №910/3685/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст.287 ГПК України.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді С.А. Гончаров
О.О. Хрипун