Справа № 644/4967/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/1161/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
07 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 22024220000000091 від 18.01.2024 за частиною 2 статті 111 КК України, -
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 - задоволено, продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 до 10 травня 2025 року включно, та відмовлено в задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який.
Не погоджуючись із ухвалою суду обвинувачений ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що пред'явлене йому обвинувачення необгрунтоване, не має свідків тих епізодів, які вказані в обвинувальному акті, а тому посилання прокурора на наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, не мають належного підтвердження. Судом не враховуються його доводи щодо непричетності до вчинення кримінального правопорушення, не враховуються його соціальні зв'язки, а саме те, що у обвинуваченого є матір 1938 року народження. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції обвинувачений уточнив свої вимоги та просив змінити запобіжний захід із тримання під вартою на домашній арешт. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не встановила, з огляду на наступне. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Відповідно до частини 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 182 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину, тяжкість покарання, яке може загрожувати у разі визнання його винуватим, та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим, застосування до ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_8 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 111 КК України. З пояснень захисника обвинуваченого встановлено, що наразі в суді першої інстанції здійснюється допит свідків. Суд апеляційної інстанції приймає до уваги доводи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого щодо наявних ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Зокрема, прокурором зазначається, що відповідно до встановлених відомостей ОСОБА_8 має близьких родичів на території рф, що додатково свідчить про реальну можливість обвинуваченого переховуватися від суду, у випадку застосування йому більш м'якого запобіжного заходу. Крім того, як зазначає прокурор, системність дій ОСОБА_8 щодо передачі даних свідчить про те, що обвинувачений може продовжити злочинну діяльність. Колегія суддів, з урахуванням пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, доводів клопотання прокурора, приходить висновку про наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Доводи апеляційної скарги обвинуваченого вказаних ризиків не спростовують. Посилання ОСОБА_8 на наявність у нього матері похилого віку не можуть бути безумовною підставою для зміни запобіжного заходу, враховуючи тяжкість пред'явленого обвинувачення.
Суд апеляційної інстанції враховує, що інкримінований ОСОБА_8 злочин посягає на основи національної безпеки України, та є особливо тяжким, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого та об'єктивно вказує на наявність встановлених судом першої інстанції ризиків, які продовжують існувати та їм неможливо запобігти в умовах застосування до обвинуваченого запобіжного заходу більш м'якого, ніж тримання під вартою, і більш м'який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Щодо посилання обвинуваченого на його непричетність до інкримінованих йому подій, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Лише за результатами судового розгляду, після дослідження всіх доказів, наданих як стороною обвинувачення так і стороною захисту, яким суд надасть відповідну оцінку з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинуватою у вчиненні злочину, можливо зробити висновок щодо наявності чи відсутності складу конкретного кримінального правопорушення. Переглядаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою в порядку статті 422-1 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати оцінку доказам, зібраним стороною обвинувачення, оцінювати показання свідків, вирішувати наперед питання щодо доведеності пред'явленого обвинувачення, що є завданням перш за все суду першої інстанції, який здійснює судовий розгляд відповідного кримінального провадження. На даній стадії провадження, суд апеляційної інстанції не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази, перевіряти наявність складу кримінального правопорушення. Викладені прокурором у клопотанні про продовження строку тримання під вартою обставини є достатніми для висновку, що існує необхідність продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. З огляду на зміст пред'явленого обвинувачення, тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину, суд апеляційної інстанції вважає, що тримання під вартою є необхідним засобом для забезпечення виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України. Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В той же час, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави, з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
У зв'язку із наведеним, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі обвинуваченого доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали та застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 12 березня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: