Справа № 619/5308/24 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/1128/25 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 111-2 КК України
07 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 21.03.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні № 42023222130000256 від 10.11.2023 за обвинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 111-2 КК України,
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 21 березня 2025 клопотання прокурора - задоволено, продовжено ОСОБА_7 строк тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» до 18 травня 2025 року (включно) без визначення розміру застави, відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого та захисників про зміну запобіжного заходу.
Не погодившись з вказаною ухвалою, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати, ухвалити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора, або визначити заставу в розмірі співмірному з фінансовими можливостями обвинуваченого. Апеляційні вимоги захисник мотивує тим, що всі свідки вже допитані судом, тому ризик впливу на свідків відсутній, твердження прокурора про можливість обвинуваченого переховуватися, не обгрунтоване конкретними доказами. Обвинувачений має постійне місце проживання, соціальні зв'язки, дітей, онуків, раніше не був судимий. У мотивувальній частині ухвали суд не навів достатніх обгрунтувань щодо неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, не пояснив, в чому полягає ризик, передбачений пунктом 5 частини 1 статті 177 КПК України. До затримання обвинувачений не переховувався, добровільно повідомляв про своє місце проживання, виклики суду не ігнорував. Суд не розглянув можливості застосування альтернативних запобіжних заходів.
Від прокурора ОСОБА_8 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги захисника без його участі.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не встановила, з огляду на наступне. Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Відповідно до частини 6 статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті. Відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 182 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого йому злочину, тяжкість покарання, яке може загрожувати у разі визнання ОСОБА_7 винуватим, дані про його особу та дійшов обгрунтованого висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, у зв'язку із чим застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується суд апеляційної інстанції.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що ризик, передбачений пунктом 3 частини 1 статті 177 КПК України перестав існувати, оскільки свідки вже допитані судом.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 111-2 КК України, а саме: умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням держави-агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом реалізації чи підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, добровільного збору, підготовки та передачі інших активів представникам держави-агресора, її збройним формуванням.
Санкція частини 1 статті 111-2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Суд апеляційної інстанції приймає до уваги обставини кримінального правопорушення, що викладені в обвинувальному акті та які ставляться у вину ОСОБА_7 , та вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 5 частини 1 статті 177 КПК України, які встановлені судом першої інстанції. Апеляційні доводи захисника з посиланням на наявність обвинуваченого міцних соціальних зв'язків за місцем мешкання таких висновків суду не спростовують, оскільки існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій, які будуть перешкоджати судовому розгляду. Крім того, на теперішній час судовий розгляд триває, як зазначено в оскаржуваній ухвалі, судом допитані свідки. На переконання колегії суддів, застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, з урахуванням пред'явленого йому обвинувачення, не буде гарантувати належної процесуальної поведінки останнього, а наявність соціальних зв'язків не є безумовною підставою для скасування ухвали суду або визначення альтернативного запобіжного заходу.
Суд апеляційної інстанції враховує, що інкримінований ОСОБА_7 злочин посягає на основи національної безпеки України, та є особливо тяжким, що підвищує суспільну небезпечність вчиненого та об'єктивно вказує на наявність встановлених судом першої інстанції ризиків.
Крім того, у клопотанні прокурора про продовження строку тримання під вартою зазначається, що обвинувачений може підтримувати зв'язки із особами, які перебувають на окупованій території України та може передавати їм дані, зокрема щодо розташування військових чи інших стратегічних об'єктів.
Щодо вимоги захисника про визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави, то суд апеляційної інстанції зазначає. Відповідно до частини 3 статті 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В той же час, відповідно до абзацу 8 частини 4 статті 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Із наведених приписів Кодексу випливає, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за частиною шостою статті 176 Кодексу не визначати або визначати розмір застави, з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
З огляду на ступінь суспільної небезпеки інкримінованого обвинуваченому злочину, а також, враховуючи запровадження в Україні правового режиму воєнного стану, суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, не визначати заставу, як альтернативний запобіжний захід.
У зв'язку із наведеним, порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне та вмотивоване рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дергачівського районного суду Харківської області від 21 березня 2025 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: