справа №752/4426/24 Головуючий у І інстанції - ОСОБА_1 апеляційне провадження №11-сс/824/933/2025 Доповідач у ІІ інстанції - ОСОБА_2
03 квітня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючий суддя: ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року про арешт майна у кримінальному провадженні №12021105060000898 від 14 травня 2021 року, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 356, частиною четвертою статті 190 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2449407680000), що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:185:0006.
Передано арештоване майно - нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2449407680000), що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:185:0006, на відповідальне зберігання потерпілій (цивільному позивачу) у кримінальному провадженні - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), поклавши обов'язок забезпечити збереження майна до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою власник майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження; ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 про арешт майна повернути особі, яка подала клопотання для усунення недоліків; у разі неможливості повернення клопотання особі, яка його подала, постановити свою ухвалу, якою клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 , як цивільного позивача, у кримінальному провадженні №12021105060000898 від 14 травня 2021 року про арешт майна залишити без задоволення.
Уважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали слідчим суддею допущено неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
У мотивування апеляційної скарги зазначає, що зміст оскаржуваної ухвали не містить відомостей про застосування щодо будь-кого з громадян, таких як: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , будь-якої з процедур, передбаченої частиною першою статті 276 КПК України, що, на переконання представника, свідчить про те, що сприйняття слідчим суддею доведеним факту вчинення вказаними громадянами злочину, в результаті якого було завдано будь-якої шкоди ОСОБА_12 , є невірним та таким, що прийняте без надання належної оцінки доводам ініціатора клопотання та поданих до нього доказів.
Вказує, що цивільний позов, про який йдеться у клопотанні адвоката ОСОБА_7 як представника ОСОБА_8 , не є та не може бути визнаний цивільним позовом у кримінальному провадженні, а отже і про неможливість набуття ОСОБА_8 статусу цивільного позивача у даному кримінальному провадженні.
На переконання представника, клопотання ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 не відповідає критеріям статті 171 КПК України, оскільки подане не особою, яка набула статусу цивільного позивача у кримінальному провадженні та без доведення факту, що завдана на їх думку шкода є саме шкодою, завданою у результаті вчинення кримінального правопорушення.
Зауважує, що у даному випадку слідчий суддя був зобов'язаний повернути клопотання про арешт майна, подане адвокатом ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 як цивільним позивачем.
Як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження посилається на те, що оскаржувану ухвалу стороною захисту отримано 11 грудня 2024 року на підставі заяви про видачу судового рішення від 06 грудня 2024 року.
Учасники судового провадження у судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про поважні причини свого неприбуття не повідомили та клопотань про відкладення судового засідання не подавали.
З урахуванням положень частини першої статті 172, частини четвертої статті 405 КПК України, колегія суддів уважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання.
Дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно статей 7, 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02 червня 2016 року кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до вимог пункту 3 частини другої статті 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 частини третьої статті 395 КПК України якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
За змістом частини першої статті 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
Відповідно до вимог частини другої статті 113 КПК України, будь-яка процесуальна дія під час кримінального провадження має бути виконана без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
До поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження належать об'єктивні обставини, що перешкодили поданню апеляційної скарги у визначені законом строки.
Дослідженням матеріалів судового провадження встановлено, що клопотання про арешт майна розглянуто у відсутності ОСОБА_6 та/або його представника.
Згідно матеріалів судової справи докази направлення копії ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року ОСОБА_6 та/або його представнику відсутні.
Як зазначає ОСОБА_6 оскаржувану ухвалу стороною захисту отримано 11 грудня 2024 року на підставі заяви про видачу судового рішення від 06 грудня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи.
З апеляційною скаргою ОСОБА_6 звернувся 13 грудня 2024 року.
З урахуванням наведеного, строк на апеляційне оскарження апелянтом не пропущено, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Як убачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, СУ ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021105060000898, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 14 травня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 356, частиною четвертою статті 190 КК України.
Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у межах даного кримінального провадження розслідуються обставини, в тому числі, заволодіння шляхом шахрайських дій групи осіб відносно належного майна ОСОБА_8 , що розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що завдало шкоди в особливо великих розмірах.
Постановою слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_13 від 21 червня 2024 року нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82::185:0006, визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12021105060000898, внесеному 14 травня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Також установлено, що ОСОБА_8 набула статусу потерпілої сторони у даному кримінальному провадженні.
17 вересня 2024 року потерпілою було подано цивільний позов у кримінальному провадженні №12021105060000898 про стягнення солідарно з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 грошових коштів у розмірі 62 025 000 грн в якості відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненим кримінальним правопорушенням.
24 вересня 2024 року до Голосіївського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12021105060000898 від 14 травня 2021 року.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 про арешт майна - задоволено.
Накладено арешт на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2449407680000), що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:185:0006.
Передано арештоване майно - нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2449407680000), що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:185:0006, на відповідальне зберігання потерпілій (цивільному позивачу) у кримінальному провадженні - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), поклавши обов'язок забезпечити збереження майна до скасування арешту майна у встановленому КПК України порядку.
З такими висновками слідчого судді суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно статей 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами частини третьої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Відповідно до статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
За змістом частини шостої статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Згідно вимог статті 171 КПК України з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач, де повинно бути зазначено правові (законні) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна.
Вказана норма також узгоджується зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 131-132, 170-173 КПК України, задовольнив клопотання адвоката ОСОБА_7 в інтересах цивільного позивача ОСОБА_8 , подане в межах кримінального провадження №12021105060000898 від 14 травня 2021 року, та наклав арешт на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1, (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2449407680000), що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:82:185:0006 з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (забезпечення цивільного позову), а також передачі арештованого майна на відповідальне зберігання потерпілій (цивільному позивачу) ОСОБА_8 .
Матеріали провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна для виконання завдань арешту майна.
З огляду на наведене та враховуючи, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог статей 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для власника майна та інших осіб, а також забезпечивши своїм рішенням розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про те, що слідчим суддею при розгляді клопотання не встановлено правових підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що клопотання цивільного позивача та ухвала слідчого судді містять вказівки на правові підставі, зазначені у статтях 171, 173 КПК України, для накладення арешту на вказане майно, а саме з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов).
Посилання апелянта на те, що цивільний позов, про який йдеться у клопотанні адвоката ОСОБА_7 як представника ОСОБА_8 , не є та не може бути визнаний цивільним позовом у кримінальному провадженні, а отже і про неможливість набуття ОСОБА_8 статусу цивільного позивача у даному кримінальному провадженні, є безпідставними з огляду на положення частини другої статті 61 КПК України, згідно яких права та обов'язки цивільного позивача виникають з моменту подання позовної заяви органу досудового розслідування або суду, а також на наявність у матеріалах судової справи копії позовної заяви ОСОБА_8 як цивільного позивача.
Доводи апеляційної скарги про те, що зміст оскаржуваної ухвали не містить відомостей про застосування щодо будь-кого з громадян, таких як: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , будь-якої з процедур, передбаченої частиною першою статті 276 КПК України, що, на переконання представника, свідчить про те, що сприйняття слідчим суддею доведеним факту вчинення вказаними громадянами злочину, в результаті якого було завдано будь-якої шкоди ОСОБА_12 , є невірним та таким, що прийняте без надання належної оцінки доводам ініціатора клопотання та поданих до нього доказів, були предметом перевірки слідчим суддею під час розгляду вказаного клопотання.
З огляду на положення частин другої, третьої статті 170 КПК України майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Посилання скаржника на те, що клопотання ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 не відповідає критеріям статті 171 КПК України, оскільки подане не особою, яка набула статусу цивільного позивача у кримінальному провадженні та без доведення факту, що завдана на їх думку шкода є саме шкодою, завданою у результаті вчинення кримінального правопорушення, у зв'язку з чим слідчий суддя був зобов'язаний повернути клопотання про арешт майна, подане адвокатом ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 як цивільним позивачем, не є самостійною підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано, а тому відповідні доводи апелянта не є підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Інші зазначені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись статтями 170, 171, 173, 376, 407, 418, 422 КПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4