08 квітня 2025 року справа № 580/2269/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Янківської В.П.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у змішаній формі (у письмовому провадженні) у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
03 березня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Документ Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) № 232050002517 від 03.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 );
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 16.07.1986 по 03.10.1986, з 09.02.1994 по 26.04.1994, з 01.09.2014 по 31.12.2014; зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди проходження військової служби з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020, з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024 у пільговому (кратному) обчисленні один місяць служби за три місяці;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) призначити та виплачувати з 01.01.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV;
4) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) подати звіт про виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що на час звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності у позивача наявний достатній страховий стаж, а тому відповідач протиправно відмовив йому у призначенні пенсії по інвалідності. Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у вказаній справі.
Від Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області надійшов письмовий відзив, в якому представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, суд встановив таке.
Позивач 01.01.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-ІV.
За принципом екстериторіальності вказана заява з доданими документами була передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 232050002517 від 03.01.2025 позивачу відмовлено в призначенні пенсії.
В оскаржуваному рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 16.07.1986 по 03.10.1986 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 16.07.1986, оскільки виправлення в номері наказу на прийняття на роботу;
- період роботи на російському підприємстві з 09.02.1994 по 26.04.1994 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 16.07.1986, у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року;
- період військової служби з 01.09.2014 по 31.12.2014, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.
Також, в рішенні № 232050002517 від 03.01.2025 зазначено, що Порядок врахування періоду участі в бойових діях із застосуванням кратності один місяць служби за три місяці після 01.01.2004 застосовується при обчисленні вислуги років військовослужбовцям відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Тобто, відповідач, навмисно при визначенні страхового стажу не зараховує позивачу періоди роботи з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020, з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024 до страхового стажу в потрійному розмірі, тобто 1 місяць служби за три місяці.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі статтею 44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною п'ятою цієї ж статті Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п. 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з приписами ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.
Щодо не зарахованого періоду роботи з 16.07.1986 по 03.10.1986 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 16.07.1986, оскільки наявні виправлення в номері наказу на прийняття на роботу, суд зазначає таке.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Постановою Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 06.09.1973 року №656 затверджено постанову «Про трудові книжки робітників та службовців» (далі Порядок №656).
Порядок №656 містить наступні положення:
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню (п. 1 Порядку №656).
Заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації у присутності працівника. Відомості про працівника засвідчуються підписом спеціально уповноваженої особи та печаткою (п. 5 Порядку №656).
З кожним записом, що вноситься до трудової книжки (вкладиш), призначення, переміщення та звільнення адміністрація зобов'язана ознайомити власника цієї книжки (п. 7 Порядку №656).
Трудові книжки зберігаються в адміністрації підприємства, установи, організації як бланки суворої звітності, а при звільненні робітника чи службовця видаються йому руки (п. 11 Порядку №656).
При звільненні робітника чи службовця всі записи про роботі, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою (п. 13 Порядку №656).
Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п. 18 Порядку №656).
Згідно Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємства, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162 (далі Інструкція №162)
Згідно п. 1.1. Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудової діяльності робітників та службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій*, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 2.2. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше виробляється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому працювати.
У трудову книжку вносяться:
відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи у роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження та заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку та статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства;
відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Стягнення до трудової книжки не записуються.
Пунктом 2.3. Інструкції №172 встановлено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення повинні точно відповідати текст наказу (розпорядження).
Основним правовим питанням в цій справі є правові наслідки відсутності на першій сторінці трудової книжки повної дати народження. З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до Постанови №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для власника трудової книжки, а отже, й не може впливати на її особисті права
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 року по справі №569/16691/16-а.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 19.12.2019 року по справі №307/541/17.
Вищевикладені правові висновки є актуальними і для юридичної ситуації позивача, оскільки попри відмінність правових актів, які регулювали спірні правовідносини, юридичний зміст таких актів є тотожним - фактичне ведення трудових книжок, а також відповідальність за таке ведення, покладається на роботодавця, а не працівника.
Суд констатує формальний характер зауважень відповідача до трудової книжки позивача, оскільки в іншій частині її зміст дозволяє однозначно встановити її достовірність та належність як документу, що міститься відомості про стаж позивача в періоди його роботи.
В цій справі позивач не є та не може бути відповідальною особою за формальні недоліки в оформленні його трудової книжки, допущені посадовою особою роботодавця при заведенні трудової книжки.
Крім того, у постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд дійшов висновку, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
З урахуванням викладеного, суд вважає протиправним не зарахування періоду роботи позивача з 16.07.1986 по 03.10.1986 до його страхового стажу.
Щодо не зарахованого періоду роботи з 09.02.1994 по 26.04.1994 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 16.07.1986, суд зазначає таке.
Даний стаж не зараховано у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 російською федерацією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Так, оцінюючи правомірність вказаних дій відповідача суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").
23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з РФ дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 рф припинила участь в Угоді від 13.03.1992.
Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у РФ, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
Офіційні документи, видані компетентними органами рф, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.
Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом рф про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві зареєстрованому на території рф після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в РФ. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.
Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Тобто, обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством РФ, на території якої у спірний період відбувалась його трудова діяльність.
29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак припинення участі рф в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.
А тому стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права особи на пенсію та її обчислення.
Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в рф не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.
Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.
Враховуючи викладене, суд вказує на те, що відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування того, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи в рф він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те, що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями, на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин період роботи позивача з 09.02.1994 по 26.04.1994 згідно трудової книжки серія НОМЕР_2 від 16.07.1986, належить зарахувати до страхового стажу позивача.
Щодо періоду військової служби з 01.09.2014 по 31.12.2014, який не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV: страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Приписами статті 20 Закону №1058-ІV визначено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Відтак, фактично внаслідок невиконання роботодавцем обов'язку по сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Крім того, за правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 20.03.2019 у справі №688/947/17 та від 01.03.2021 у справі №423/757/17, несплата страхувальником страхових внесків (або відсутність інформації про таку сплату в системі персоніфікованого обліку) не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що твердження відповідача щодо відсутності інформації про сплату страхових внесків за застраховану особу за період з 01.09.2014 по 31.12.2014 не є підставою для не включення відповідних періодів роботи до стажу, що дає право на пенсію за віком.
За таких обставин період роботи позивача з 01.09.2014 по 31.12.2014 належить зарахувати до страхового стажу позивача.
Надаючи оцінку позовним вимогам в частині зобов'язання зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди проходження військової служби з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020, з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024 у пільговому (кратному) обчисленні один місяць служби за три місяці, то суд зазначає таке.
Статтею 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною четвертою вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.
Статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі і час проходження строкової військової служби, які зараховуються до пільгового стажу, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.
Відповідно до абзацу 7 підпункту 1 пункту 2.3 розділу II "Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" затвердженого наказом Міноборони України від 14.08.2014 року № 530, час проходження служби, протягом якого особа брала участь в антитерористичній операції зараховується на пільгових умовах - один місяць служби за три.
З огляду на положення вказаних норм права, суд дійшов висновку про те, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, час проходження військової служби, протягом якого військовослужбовець брав участь в антитерористичній операції в особливий період, зараховується до страхового стажу на пільгових умовах одного місяця служби за три.
Вказані висновки суду відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 05.06.2018 року у справі № 348/347/17, від 30.07.2019 року у справі № 346/1454/17, від 02.04.2020 року у справі №185/4140/17, від 16.06.2020 року у справі №185/7049/16-а.
Судом встановлено, що позивач в період з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020, з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_3 від 19 березня 1990 року, довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка видана військовою частиною НОМЕР_4 МОУ від 08.04.2024 №3566, в якій зазначено, що в період служби з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганських областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів та довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, яка видана військовою частиною НОМЕР_5 ЗСУ від 14.11.2024 №6682, в якій зазначено, що в період служби з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024 позивач брав участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України перебуваючи в н.п. Курдюмівка Бахмутського району Донецької області.
Позивач має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій згідно Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 .
Таким чином, встановлені під час розгляду фактичні обставини проходження позивачем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, свідчать на користь висновку про необхідність зарахування періодів з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020, з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024, в які позивач приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення Національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України в кратному обчисленні - один місяць служби за три.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 232050002517 від 03.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
При цьому, суд зобов'язує відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.01.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
При повторному розгляді заяви відповідачем мають бути враховані висновки суду, викладені у цьому рішенні.
В рамках заявлених позовних вимог та доказів, поданих на їх обґрунтування, не вбачається можливим встановити достатність підстав та умов для призначення такої пенсії, а саме: чи вистачає набутого позивачем страхового стажу для призначення такого виду пенсії.
На час розгляду справи пенсія ще не призначена і остаточний правильний обрахунок страхового та пільгового стажу позивача, що дає право на призначення пенсії, пенсійним органом не проведено, відтак, останнім і не зроблено остаточного висновку про наявність/відсутність у позивача достатнього стажу для призначення такої пенсії.
При цьому, призначення пенсії, в тому числі і обрахування стажу, необхідного для її призначення, за законом віднесено до компетенції відповідних управлінь Пенсійного фонду України, якому після остаточного обрахунку стажу позивача визначитись із тим, чи достатньо такого стажу для призначення позивачеві пенсії.
За наведених обставин, підстави для зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію відсутні.
У зв'язку із наведеним, відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов'язання Головного управління ПФУ в Донецькій області призначити пенсію.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Щодо вимоги позивача надати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що статтею 382 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу.
Разом з тим, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що приписами статті 382 КАС України не передбачено право позивача на звернення до суду з заявою про встановлення судового контролю з виконанням рішення, зазначене повноваження є правом суду та вирішується на його розсуд на стадії прийняття рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині вказується про порядок і строк виконання рішення.
Відтак, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі - суд може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі - суд може лише під час прийняття рішення у справі.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі №280/11794/24.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Документ Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 13486010) № 232050002517 від 03.01.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 16.07.1986 по 03.10.1986, з 09.02.1994 по 26.04.1994, з 01.09.2014 по 31.12.2014.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) зарахувати до страхового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, періоди проходження військової служби з 10.12.2019 по 10.02.2020, з 27.04.2020 по 29.05.2020, з 16.08.2023 по 27.11.2023, з 15.12.2023 по 31.10.2024 у пільговому (кратному) обчисленні один місяць служби за три місяці.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Валентина ЯНКІВСЬКА