08 квітня 2025 року м. Рівне №460/3255/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВійськової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з позовом про визнання протиправними дій, які полягають у відмові у звільненні з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», зобов'язання прийняти рішення про звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено в задоволені рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своєю хворою матір'ю, ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування заперечень вказано, що надані позивачем документи не підтверджують потреби ОСОБА_2 у постійному догляді.
Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Позивач проходить військову службу в Збройних Силах України у військовій частині НОМЕР_1 .
30.12.2024 позивач звернувся до командира 7 десантно-штурмової роти 2 десантно штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби згідно п.п «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, у зв'язку з здійсненням постійного догляду за своєю матір'ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
До рапорту додав наступні документи:
- нотаріально засвідчену копію військового квитка ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію паспорта та ІПН ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію паспорта та ІПН ОСОБА_2 ;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- нотаріально засвідчену копію засвідчену копію витягу №1065 про зареєстрованих у житловому приміщенні;
- нотаріально засвідчену копію висновку МОЗ України «Березнівська ЦПМД»;
- нотаріально засвідчену копію МСЕК №904851;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_3 ;
- нотаріально засвідчену копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 ;
- витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ;
- витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ;
- акт №474 обстеження матеріально побутових умов проживання;
- акт обстеження сімейного стану солдата ОСОБА_1 затверджено керівником РТЦК та СП.
Листом від 04.02.2024 №813/5043 позивача повідомлено, у задоволені рапорту відмовлено, оскільки надана в якості додатків до рапорту довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №904851 підтверджує, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та у відповідності до абзацу 16 п.27 Положення №1317 не містить згадок про необхідність постійного стороннього догляду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України, Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами 2, 3 ст. 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII передбачено наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
За змістом пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною 7 ст.26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Таким порядком є Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі по тексту Положення № 1153/2008).
Відповідно до п. 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Відповідно до п.12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, переведення військовослужбовців строкової військової служби на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев'ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.
Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення.
Так, відповідно до п.п.2 п.225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" :
- у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;
- у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Відповідно до п.233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
- підстави звільнення з військової служби;
- думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
- районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до абз.3 п.241 Положення №1153/2008, накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Відповідно до п.12.1 та п.12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України №170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до п.14.28 розділу XIV цієї Інструкції, документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Вищевказані норми законодавства свідчать про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII через сімейні обставини, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких така обставина як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Як вказувалося вище, судом встановлено, що позивачем разом з рапортом про звільнення його з військової служби було надано, зокрема копії:
- довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААГ №904851, з якої вбачається, що ОСОБА_2 - матері позивача з 03.05.2024 встановлено другу групу інвалідності довічно. Проте, у цій довідці не зазначено, що він потребує постійного чи стороннього догляду, натомість зазначено: «протипоказана важка фізична праця, нервово-психічне навантаження, тривала хода»;
- висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі №219 від 27.06.2024 з якого вбачається, що ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Висновок дійсний до 27.06.2025.
Так, відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 "Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу" військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема:
- необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що стосовно осіб, які є старшими 18 років, відповідні обставини мають бути підтверджені медичним висновком саме медико-соціальної експертної комісії.
Позивач висновку медико-соціальної експертної комісії, якою була би підтверджена необхідність постійного догляду за матір'ю, не надав, що свідчить про відсутність підстав для його звільнення з військової служби та правомірність залишення рапорту останнього без задоволення.
При вирішенні даного спору, суд наголошує на тому, що нормативно-правові приписи постанови КМУ від 12.06.2013 № 413 деталізують положення Закону України № 2232-XII, з огляду на специфіку регулювання спірних правовідносин в контексті співвідношення діяльності закладів охорони здоров'я та проходження такого особливого виду служби як військова ( в т.ч. і під час військового стану). Закон встановлює загальні правові норми, якими передбачено перелік документів і органів, які можуть підтверджувати відповідні обставини. У свою чергу, приписи постанови КМУ розмежовують повноваження таких органів в залежності від суб'єкта, якому надається відповідний висновок. Жодних суперечностей у викладеному правовому регулюванні не існує, позаяк воно не передбачає одночасної можливості різних суб'єктів підтверджувати ідентичні обставини.
Крім того, з проведеного ретельного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК, суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою особою (повнолітньою) підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. В той же час, необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком лікарсько-консультативної комісії.
Як зазначалося вище, разом із рапортом про звільнення з військової служби позивачем за формою первинної облікової документації №080-4/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407, надано висновок №219 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, згідно якого матері позивача рекомендована соціальна послуга - з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Вказаний висновок за своєю суттю є підставою для організації надання соціальної послуги з догляду за особою похилого віку, у тому числі з порушеннями функцій організму.
При цьому, пп.г п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" містить посилання на таку передумову звільнення від проходження військової служби, як "постійний догляд", що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Постійний сторонній догляд - це догляд, який надається особам з дуже тяжкою інвалідністю, спричиненою професійним захворюванням, каліцтвом або нещасним випадком, що призводить до значного обмеження життєдіяльності, які надзвичайно потребують постійного стороннього догляду, допомоги або нагляду з боку третьої особи і не здатні до обслуговування себе.
Однак, соціальна послуга з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи - це комплекс заходів по догляду, без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Отже, терміни, які визначені законодавчо як "постійний догляд" і "догляд на непрофесійній основі від фізичної особи" не є тотожними та застосовуються для різного правового регулювання.
Порядок видачі та заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о (далі - висновок) визначає Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-4/о "Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі", яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України 09 березня 2021 року № 407 (далі - Інструкція №407).
За вказаного нормативного регулювання, у п.4 Висновку зазначається вичерпний перелік рекомендованих комісією послуг, а саме: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи (п. 7 Інструкції №407).
Пунктом 9 Інструкції №407 передбачено, що Висновок призначений для надання до структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчих органів міської, міста обласного значення, районної в місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади за місцем проживання/перебування особи, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, або до структурного підрозділу, що визначений договором про співробітництво територіальних громад для вирішення питання призначення особі соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
При цьому, механізм призначення і виплати компенсації за догляд, що призначається фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду без провадження підприємницької діяльності на непрофесійній основі, без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг особам із числа членів своєї сім'ї, які спільно з нею проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки встановлює Порядок подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 23 вересня 2020 року № 859.
Таким чином, законодавцем чітко врегульовано підстави і мету отримання висновку про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та його призначення, що не кореспондує із цілями пп. г, п.2, ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Наказом Міністерства охорони здоров'я України № 667 від 31.07.2013, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.09.2013 за № 1666/24198, затверджено форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (висновок ЛКК) та Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (Інструкція № 677).
Згідно з п. 3 Інструкції № 677 висновок ЛКК видається протягом одного робочого дня за наявності заяви особи, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та здійснює за ним постійний сторонній догляд, у довільній формі, а також медичної карти амбулаторного хворого за формою № 025/0, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 № 110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 № 661/20974.
Відповідно до пунктів 4, 5 Інструкції № 677 підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I групи внаслідок психічного розладу є встановлення медико-соціальною експертною комісією І групи інвалідності внаслідок психічного розладу. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю II групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування - здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування - здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування - здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Особам з інвалідністю I групи висновок ЛКК видається на строк встановлення їм інвалідності. Особам з інвалідністю II групи висновок ЛКК видається строком не більше ніж до завершення строку встановлення їм інвалідності, але не менше ніж на 6 місяців, а у разі якщо за особою з інвалідністю II групи догляд здійснюється непрацюючим пенсіонером (особою з інвалідністю), висновок ЛКК видається строком не менше ніж на 12 місяців (п. 6 Інструкції № 677).
При цьому, форму висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, затверджено Міністерством охорони здоров'я України з метою виконання статті 5 Закону України "Про психіатричну допомогу" та пункту 7 Порядку надання щомісячної грошової допомоги особі, яка проживає разом з особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.08.2000 № 1192.
Таким чином, як визначення "постійний догляд", "догляд на непрофесійній основі від фізичної особи", так і призначення, мета і порядок одержання висновку про наявність порушень функцій організму у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі та висновку медико-соціальної експертної комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою - є різними за своєю природою та наслідками подальшого використання і реалізації.
В даному випадку, долучений позивачем до заяви висновок, внаслідок якого мати позивача потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі не можливо визнати належною підставою для застосування пп. г, п.2, ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" і, як результат, звільнення від проходження військової служби, оскільки він не відноситься до документів, що підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю позивача, а його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі.
Суд також повторно зауважує, що довідка до акта з огляду серії 12 ААГ №904851 не містить інформацію про те, що ОСОБА_2 «потребує постійного стороннього догляду».
Таким чином, суд погоджується із твердженням відповідача, що позивач до свого рапорту не надав документи, які достеменно підтверджували б факт, що його матір, як особа з інвалідністю ІІ групи, потребує саме постійного догляду.
У матеріалах справи також відсутні будь-які документи, які дозволяли б визначити ступінь індивідуальних потреб матері позивача та / або те, що вона потребує саме постійного догляду.
Відтак позивач не довів ту обставину, що його мати потребує саме постійного догляду.
З огляду на викладене у своїй сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог та відсутність правових підстав для задоволення цього позову.
У спірних відносинах відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів обґрунтованість заявлених вимог. Натомість відповідачем доведено, що у спірних відносинах він діяв обґрунтовано та правомірно. Тому, позов задоволенню не підлягає.
Підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Повний текст рішення складений 08.04.2025.
Суддя Олег ГРЕСЬКО