Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 квітня 2025 року Справа№640/20414/22
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
24 листопада 2022 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому позивач просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження її максимальним розміром;
- зобов'язати ГУ ПФУ в м. Києві проводити нарахування та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 07 грудня 2021 року, довічно.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Окружного адміністративного суду міста Києва справа № 640/20414/22 передана на розгляд судді Мамедової Ю.Т.
25 листопада 2022 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву.
13 грудня 2022 року Верховна Рада України прийняла Закон України № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825), який набрав чинності 15 грудня 2022 року.
На підставі ст. 1 Закону № 2825 Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований.
П. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-ІХ Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26 вересня 2024 року), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абз. 4 цього пункту.
Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.
До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.
На підставі п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825 (в редакції Закону № 3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16 вересня 2024 року № 399.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/20414/22 передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду справа № 640/20414/22 (провадження № 200/1109/25) передана на розгляд судді Кравченко Т.О.
26 лютого 2025 року суд постановив ухвалу про прийняття справи до провадження; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував докази у відповідача.
Про прийняття справи до провадження учасники справи повідомлені в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
26 лютого 2025 року у зв'язку з виявленням факту невідповідності позовної заяви вимогам ч. 3 ст. 161 КАС після відкриття провадження у справі, на підставі ч. 13 ст. 171 КАС України суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху; встановив строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду та доказів поважності причин пропуску цього строку в частині позовних вимог за період з 07 грудня 2021 року по 18 травня 2022 року.
Позивач усунув недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до суду.
25 березня 2025 року суд постановив ухвалу про продовження розгляду справи.
25 березня 2025 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про поновлення строку звернення до суду; визнав поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 07 грудня 2021 року по 18 травня 2022 року та поновити цей строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).
Як на час прийняття справи до провадження, так і на час розгляду цієї справи по суті триває широкомасштабна військова агресія російської федерації проти України, яка слугувала підставою для введення в Україні з 24 лютого 2022 року 05 години 30 хвилин воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України про введення воєнного стану».
Указом Президента України від 14 січня 2025 року № 26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану продовжений з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності, призначену на підставі Закону України від від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262) з 07 грудня 2021 року.
Вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві, які полягали у відмові провести перерахунку пенсії без обмеження її максимальним розміром, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Просив задовольнити позов.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Позивач є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_3 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений відповідний запис.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві.
Позивачу призначена пенсія по інвалідності на підставі Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262).
Як свідчить розрахунок пенсії по інвалідності за пенсійною справою № 2601049181 від 07 жовтня 2022 року, пенсія ОСОБА_1 призначена (обчислена) з 07 грудня 2021 року із сум грошового забезпечення:
- посадовий оклад - 9 020,00 грн;
- оклад за військове звання - 1 480,00 грн;
- процентна надбавка за вислугу років 50% - 5 250,00 грн;
- середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці, в тому числі надбавка особам, які працюють в умовах режимних обмежень 15%, надбавка за специфічні умови проходження служби, премія 35% - 17 110,00 грн;
всього - 32 860,00 грн;
в тому числі сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 32 860,00 грн;
основний розмір пенсії: 80% грошового забезпечення у розмірі - 26 288,00 грн:
з урахуванням індексації - 29 968,32 грн4
з урахуванням доплати - 37 460,40 грн;
індексація базового ОСНП (26 288*0,140) - 3 680,32 грн;
в тому числі збільшення основного розміру пенсії (25%) від суми 29 968,32 грн - 7 492,08 грн;
в тому числі індексація збільшення пенсії на 25% - 920,08 грн;
вид підвищення або надбавки до пенсії:
особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи/при виконанні обов'язків військової служби, особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи (ст. 7) (з 01 по 31) - 810,80 грн;
особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи/при виконанні обов'язків військової служби - 50,00 грн;
підсумок пенсії (з надбавками) - 38 321,20 грн;
з урахуванням максимального розміру пенсії - 20 270,00 грн.
ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою від 30 вересня 2022 року, в якій просив виплачувати пенсію в повному розмірі без обмеження максимальним розміром.
У відповідь на заяву позивача від 30 вересня 2022 року, яка зареєстрована 05 жовтня 2022 року за № 22453/С-2600-22, листом від 03 листопада 2022 року № 23847-22453/С-02/8-2600/22 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило таке.
Відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 (зі змінами, внесеними Законом № 1774), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремими категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 грн.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 в частині обмеження пенсії максимальним розміром.
Разом з цим ст. 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668) (в редакції законів № 911- та № 1774) визначено, що тимчасово, зокрема, з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсій (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), зокрема, призначених (перерахованих) відповідно до Закону, не може перевищувати 10 740,00 грн.
Відповідно до ст. 43 Закону № 2262 (в редакції Закону № 2148) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), з 01 січня 2018 року не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, з 01 січня 2021 року - 1 769,00 грн, з 01 липня 2021 року - 1 854,00 грн, з 01 грудня 2021 року - 1 934,00 грн.
Ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, в розмірі: з 01 січня 2022 року - 1 934,00 грн, з 01 липня 2022 року - 2 027,00 грн, з 01 грудня 2022 року - 2 093,00 грн.
З урахуванням ст. 43 Закону № 2262 сума пенсійної виплати, починаючи з 01 грудня 2021 року становить 19 340,00 грн, з 01 липня 2022 року - 20 270,00 грн.
Отже, по суті листом від 03 листопада 2022 року № 23847-22453/С-02/8-2600/22 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило позивачеві в перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Ухвалою від 26 лютого 2025 року суд витребував у ГУ ПФУ в м. Києві пенсійну справу (копії матеріалів електронної пенсійної справи) ОСОБА_1 з усіма наявними в ній матеріалами, включаючи рішення про призначення пенсії, а також всі рішення про перерахунок пенсії з матеріалами, що слугували підставою для їх прийняття.
Витребувані докази відповідач суду не надав, про причини, що унеможливили їх подання, суд не повідомив, а тому справа розглянута по суті за наявними у ній матеріалами.
Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.
Висновки суду по суті позовних вимог.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії.
П. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262).
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до ст. 2 Закону № 3668 максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Крім того, Законом № 3668 внесено зміни у ст. 43 Закону № 2262, яку викладено в редакції Закону № 3668, а саме: «максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262.
Згідно з п. 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774), який набрав чинності з 01 січня 2017 року, в ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774 з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262 відсутня ч. 7 ст. 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що ст. 43 Закону № 2262 не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом № 1774 до ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію у подібних правовідносинах в постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 09 листопада 2020 року у справі № 813/678/18, від 10 вересня 2021 року у справі № 300/633/19, від 21 грудня 2021 у справі № 120/3552/21-а.
Верховний Суд не знайшов підстав для відступу від цього правового висновку і в постанові від 07 жовтня 2022 року у справі № 640/7973/21, оскільки Законом № 3668, внесено зміни у ст. 43 Закону № 2262, шляхом викладення її в редакції Закону № 3668.
Тобто, положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262 та положення ч. 1 ст. 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262) та є однаковими за змістом.
Конституційним Судом України в Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню спірних правовідносин (обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців) та визнано таким, що не відповідає ст. 17 Конституції України положення ч. 7 ст. 43 Закону № 2262.
Водночас положення ст. 2 Закону № 3668 (у частині поширення її дії на Закон № 2262), які дублюють зміст ч. 7 ст. 43 Закону № 2262, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачали обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом № 2262, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 № 7-рп/2016, та Законом № 3668 - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
При цьому у спірних правовідносинах пенсійний орган надав перевагу найменш сприятливому для позивача підходу та застосував положення ст. 2 Закону № 3668.
Разом з цим Європейський суд з прав людини в п. п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями ст. 6 КАС встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення ст. ст. 1, 8, 92 Конституції України, а також на ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок про те, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Крім того, у постанові від 03 листопада 2021 у справі № 360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що в разі наявності колізії між двома законами, які регулюють одне і те ж коло відносин і один з них визнано неконституційним, застосуванню підлягає підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
12 жовтня 2022 року Другий сенат Конституційного Суду України прийняв рішення № 7-р(II)/2022 у справі № 3-102/2021 (231/21, 415/21), яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.
В п. 2 резолютивної частини цього Рішення зазначено, що приписи ст. 2 Закону № 3668 зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Зазначений шестимісячний строк сплинув 12 квітня 2023 року.
При цьому, розвиваючи юридичні позиції, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, Конституційний Суд України в Рішенні від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 вказав, що зі змісту ч. ч. 1, 2, 5 ст. 17 Конституції України у їх взаємозв'язку з ч. 1 ст. 46, ч. 1 ст. 65 Основного Закону України випливає конституційний обов'язок держави надати спеціальний юридичний статус громадянам України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, членам їхніх сімей, а також особам, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої у лютому 2014 року, із забезпеченням відповідно до цього статусу соціальних гарантій високого рівня. Встановлений ч. 5 ст. 17 Основного Закону України обов'язок держави забезпечити соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, поширюється як на громадян України, які безпосередньо перебувають на такій службі, так і на тих, яких звільнено з неї.
Окрім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 звернув увагу на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, «юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачности ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття «виправданого (леґітимного) очікування»]» [Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48]; принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань [спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя», CDL-AD(2016)007, пункт II.B.5.61]. Отже, юридичну визначеність в аспекті поняття правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти не лише як право особи розраховувати на розумну та передбачну стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а також як право особи на розумні очікування щодо послідовності та цілісності законотворчої діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на службі в органах внутрішніх справ, визначає Закон № 2262.
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 2262 з урахуванням рішення Конституційного Суду України.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 27 січня 2022 року у справі № 240/7087/20, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20, від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21, від 25 травня 2023 року у справі № 640/10017/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/1658/21, від 14 грудня 2023 року у справі № 640/15298/20, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/8461/21, від 23 січня 2024 року у справі № 160/17347/22 та інших.
З огляду на викладене суд відхиляє аргументи пенсійного органу щодо наявності правових підстав для обмеження максимального розміру призначеної позивачу пенсії за вислугу років.
Також суд відхиляє заперечення відповідача, які ґрунтуються на відсутності відповідного бюджетного фінансування, оскільки відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат, гарантованих державою; гарантовані законом виплати, пільги тощо не можуть бути поставлені в залежність від видатків бюджету.
Суд встановив, що з 07 грудня 2021 року пенсійний орган обмежив пенсію ОСОБА_1 максимальним розміром (підсумок пенсії (з надбавками) становив 37 460,40 грн, з урахуванням обмеження пенсії максимальним розміром (станом на жовтень 2022 року) - 20 270,00 грн).
З огляду на встановлені фактичні обставини та правове регулювання спірних правовідносин суд, діючи на підставі ч. 2 ст. 9 КАС, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві, які полягали в обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 07 грудня 2021 року.
За встановлених фактичних обставин, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача на належне пенсійне забезпечення є зобов'язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 07 грудня 2021 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
Водночас не підлягають задоволенню, як такі, що заявлені на майбутнє, позовні вимоги в частині покладання на пенсійний орган обов'язку довічно виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що судовому захисту підлягає порушене право (свобода, інтерес) особи, а не те право (свобода, інтерес), яке ймовірно/можливо буде порушено в майбутньому.
До того ж питання правомірності дій пенсійного органу, які полягали в обмеженні максимального розміру пенсії ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року було предметом судового розгляду у справі № 320/19940/24 (рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2024 року).
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як особа з інвалідністю внаслідок війни 2 групи позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Докази здійснення інших судових витрат позивачем не надані, а тому судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягали в обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 07 грудня 2021 року.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії з 07 грудня 2021 року без обмеження максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повне судове рішення складено 09 квітня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко