04 квітня 2025 рокуСправа №160/2344/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення №045550027647 від 05.12.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
27.01.2025р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області та просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №045550027647 від 05.12.2024 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком;
- зобов'язати відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 27.11.2024 року.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 27.11.2024р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045550027647 від 05.12.2024р. позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що згідно поданої заяви та долучених документів право на пенсійну виплату відсутнє. Позивачка вважає таке рішення відповідача протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, оскільки загальний стаж позивача на момент звернення становить 22 роки 7 місяців 27 днів, пільговий стаж позивача за Списком №1 - машиністом конвейєрів та комірником ремонтної дільниці становить 22 роки 7 місяців 27 днів з яких за роботу на посаді за Списком №1 (пільговий стаж), на момент звернення позивач досягла віку 45 років 3 місяці 20 днів; пільговий стаж за Списком №1 позивач набула працюючи машиністом конвейєрів Приватного Акціонерного Товариства “Новотроїцьке рудоуправління»; позивач працювала та проживала в Донецькій області (смт. Ноотроїцьке Волноваського району), тож трудова книжка та інші підтверджуючі документи знаходились у роботодавця за адресою: 85732, Україна, Волноваський р-н, Донецька обл., селище міського типу Новотроїцьке, вулиця Радянська, будинок, 85, тобто, на окупованій території; зайнятість повний робочий день в підземних умовах підтверджена витягом з наказу з місця роботи, а також відомостями Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування про спеціальний стаж за кодом підстави обліку «ЗПЗ013А1»; відсутність трудової книжки не є підставою для відмови в призначенні пенсії; на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ); на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці; непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах; відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не на працівника; в індивідуальних відомостях позивача з Довідок ОК-5 та ОК-7, з січня 2004 року по 2018 року кодом підстави для обліку спецстажу вказано код «ЗП3013А1», наявність якого підтверджує зайнятість ним у зазначених період повний робочий день на роботах за Списком 1 за умови атестації робочого місця, що дає йому право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Ухвалою суду від 03.02.2025р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.26).
27.02.2025р. засобами поштового зв'язку, на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив в задоволенні позовної заяви позивача відмовити повністю посилаючись на те, що вік позивача становить 45 років 03 місяці 20 днів, страховий стаж становить 22 роки 07 місяців 27 днів, який з 01.07.2003 зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку; трудової книжки не надано; оскільки за доданими документами до пільгового стажу позивачу не зараховано періоди роботи (відсутня трудова книжка та документи про атестацію робочого місця), право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відсутнє; на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, пенсія за віком на пільгових умовах призначається на умовах Закону №1058 (п.1 ч.2 ст.114), яким передбачено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки у віці 50 років; рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 на спірні правовідносини не впливає, так як норми п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 на час розгляду заяви позивача є чинними (не визнані неконституційними та не скасовані) - (а.с.31-35).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 04.04.2025р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 є громадянкою України та перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання/перебування якої є АДРЕСА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), що підтверджується наявними у справі копіями паспорта позивача та довідки від 06.02.2024р. №1241-5003113060 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.11-12, 12-зворот).
27.11.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, що не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045550027647 від 05.12.2024р. позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що згідно поданої заяви та долучених документів право на пенсійну виплату відсутнє, що підтверджується змістом його копії, наявної у справі (а.с.13).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача №045550027647 від 05.12.2024 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, у зв'язку з чим позивачка просить захистити її порушені права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 27.11.2024 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України “Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.
Згідно з п. “а» ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 45 років було збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали на з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в» - “е» та “ж» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №1 регламентувались п. “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “ На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…».
Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 45 років за пунктом “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 50 років за п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 - 27.11.2024, позивачці виповнилось 45 років 3 місяці 20 днів, що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.11-12,13).
При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №045550027647 від 05.12.2024р. вбачається, що станом на 27.11.2024р. (звернення за призначенням пенсії) страховий стаж позивача становить 22 роки 7 місяців 27 днів (а.с.13).
Тобто, на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 позивач досягла необхідного віку (45 років) та у неї наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії (22 роки, тобто більше 15 років).
Разом з тим, зі змісту вищевказаного оскаржуваного рішення вбачається, що відповідачем взагалі не було розглянуто питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не проведено розрахунок пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 (а.с.13).
За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії позивачеві №045550027647 від 05.12.2024р.
Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021р.
Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
При цьому, слід зазначити, що статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон №1207).
Статтею 1 Закону №1207 визначено, що тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації) починаючи з 7 квітня 2014 року.
За приписами ст.5 Закону №1207 передбачено, що Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях є, зокрема, захист основоположних політичних і громадянських, економічних, соціальних, культурних та інших прав і свобод людини.
Згідно ч.1 ст.7 Закону №1207 встановлено, що для громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території, реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на надання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Статтею 18 Закону №1207 визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що на позивача, як на особу, що у спірний період проживала на тимчасово окупованій території, та з 09.12.2019р. має статус внутрішньо переміщеної особи і проживає на підконтрольній Україні території, розповсюджуються всі передбачені Конституцією України права, зокрема, на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Окрім того, статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на територіях, зазначених в абзаці другому пункту 18 цього Порядку, стаж роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Так, як вбачається з матеріалів справи, у період з 26.04.2004р. по 01.06.2023р. ОСОБА_1 працювала В ПрАТ «Новотроїцьке рудоуправління», що підтверджується копіями наказів (розпоряджень) про прийняття на роботу та про припинення трудового договору (контракту) - (а.с.14, 14-зворот).
Відповідно частини другої статті 21 Закону № 1058 на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Пунктом 2 частини третьої статті 21 Закону № 1058 встановлено, що персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості, зокрема:
- частина персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:
* код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);
* рік, за який внесено відомості;
* розмір страхового внеску за відповідний місяць;
* сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;
* страховий стаж;
* кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;
* ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;
* сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.
Так, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, позивача, за формою ОК-5 (з 2003 року), страхувальником, а саме підприємством, де працювала позивачка - ПрАТ «Новотроїцьке рудоуправління» - вносилися страхові внески, як за найманого працівника (а.с.15-18).
При цьому, відповідно до вищезазначеної довідки форми ОК-5 трудовий стаж позивача з 2004 року по 2018 рік містить ознаку особливих умов праці та позначено кодом для обліку спецстажу - «ЗПЗ013А1», а саме:
- 2004 рік (код 00191810): 4 місяці;
- 2005 рік (код 00191810): 12 місяців;
- 2006 рік (код 00191810): 12 місяців;
- 2007 рік (код 00191810): 12 місяців;
- 2008 рік (код 00191810): 12 місяців;
- 2009 рік (код 00191810): 12 місяців;
- 2010 рік (код 00191810): січень 31 день; лютий 28 днів; березень 31 день; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 24 дні; липень 31 день; серпень 11 день; вересень 30 днів; жовтень 31 день; листопад 14 днів; грудень 1 день;
- 2011 рік (код 00191810): січень 5 днів; лютий 28 днів; березень 31 день; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 30 днів; липень 31 день; вересень 30 днів; жовтень 31 день; листопад 30 днів; грудень 31 день;
- 2012 рік (код 00191810): січень 31 день; лютий 29 днів; березень 31 день; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 30 днів; липень 31 день; серпень 31 день; вересень 30 днів; жовтень 31 день; листопад 30 днів; грудень 31 день;
- 2013 рік (код 00191810): січень 31 день; лютий 28 днів; березень 31 день; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 30 днів; липень 31 день; серпень 31 день; вересень 30 днів; жовтень 31 день; листопад 30 днів; грудень 31 день;
- 2014 рік (код 00191810): січень 31 день; лютий 28 днів; березень 31 день; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 30 днів; липень 21 день; серпень 14 днів; вересень 2 дні; жовтень 31 день; листопад 29 днів; грудень 31 день;
- 2015 рік (код 00191810): січень 25 днів; лютий 18 днів; березень 28 днів; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 30 днів; липень 31 день; серпень 31 день; вересень 28 днів; жовтень 31 день; листопад 30 днів; грудень 29 днів;
- 2016 рік (код 00191810): січень 31 день; лютий 29 днів; березень 31 день; квітень 30 днів; травень 31 день; червень 30 днів; липень 31 день; серпень 31 день; вересень 30 днів; жовтень 16 днів; листопад 30 днів; грудень 29 днів;
- 2017 рік (код 00191810): січень 27 днів; лютий 26 днів; березень 24 дні; квітень 30 днів; травень 29 днів; червень 22 дні; липень 29 днів; серпень 27 днів; вересень 2 дні; жовтень 19 днів; листопад 28 днів; грудень 26 днів;
- 2018 рік (код 00191810): січень 29 днів; лютий 26 днів; березень 31 день; квітень 29 днів; травень 27 днів; червень 30 днів; липень 31 день; серпень 27 днів (а.с.15-18).
Відповідно до постанов Правління ПФУ від 10.06.2004 № 7-6 «Про затвердження Порядку формування і подачі органам ПФУ відомостей про застраховану особу, що використовуються в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», від 05.11.2009 № 26-1 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування органам ПФУ», від 08.10.2010 № 22-2 «Про Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та від 03.12.2013 № 25-2 «Про визнання такою, що втратила чинність, Постанови Правління ПФУ від 08.10.2010 № 22-2», якими затверджувалися «Довідники кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства», встановлено, що:
- код підстав для обліку спецстажу за № ЗП3013А1 - це код для застрахованих осіб, які є працівниками, які зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць; чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Відповідно до Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства (Додаток 3 до «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435):
- код підстав для обліку спецстажу за № ЗП3013А1 - це код для застрахованих осіб, які є працівниками, які зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461, і за результатами атестації робочих місць.
З аналізу вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вищевказаний трудовий стаж позивача з 2004 року по 2018 рік, який містить ознаку особливих умов праці та позначено кодом для обліку спецстажу - «ЗПЗ013А1» підлягає врахуванню пенсійним органом до пільгового стажу роботи за Списком №1.
У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття пенсійними органами рішення №045550027647 від 05.12.2024 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття рішення відповідачем №045550027647 від 05.12.2024 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, суд приходить до висновку, що відповідач, прийнявши оспорюване рішення, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування такого рішення, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту “а» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з 27.11.2024 року, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що відповідачем взагалі не було розглянуто питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 згідно ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та не проведено розрахунок пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 (а.с.13), а адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного пільгового стажу за Списком №1, передбаченого ст.13 Закону №1788, є підставою для призначення останній пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, повноваження щодо обчислення стажу, зокрема і пільгового, є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача №045550027647 від 05.12.2024 року про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком, є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 від 27.11.2024р. згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні про необхідність врахування пенсійним органом до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 трудового стажу з 2004 року по 2018 рік, який містить ознаку особливих умов праці та позначено кодом для обліку спецстажу - «ЗПЗ013А1» згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0133-5682-2191-1498 від 27.01.2025р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 484 грн. 48 коп., виходячи із розрахунку: 968,96 грн./2 (а.с.10,25).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення №045550027647 від 05.12.2024р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області №045550027647 від 05.12.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 від 27.11.2024р. згідно п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020, та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні про необхідність врахування пенсійним органом до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 трудового стажу з 2004 року по 2018 рік, який містить ознаку особливих умов праці та позначено кодом для обліку спецстажу - «ЗПЗ013А1» згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири грн. 48 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва