09 квітня 2025 року Справа № 640/25843/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ількова В.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №640/25843/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій,-
І. ПРОЦЕДУРА
У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває справа за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0212319-1310-2658 від 28.05.2019;
- зобов'язання Головне управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві утримуватися від нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на 13/100 комплексу “Торгівельна база» за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на будівлі Сітроцеху загальною площею 236,5 м2 і Тарного складу загальною площею 209,7 м2.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позивачем до суду подано заяву про уточнення позовних вимог шляхом викладення другої позовної вимоги в наступній редакції: “Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві утримуватися від нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на 13/100 комплексу “Торгівельна база» за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на будівлі Сітроцеху загальною площею 236.5 м2 і Тарного складу загальною площею 209.7 м2».
Ухвалою суду від 29.05.2020 року заяву позивача про уточнення позовних прийнято та вирішено здійснювати подальший розгляд справи №640/25843/19 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про:
- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0212319-1310-2658 від 28 травня 2019 року;
- зобов'язання Головне управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві утримуватися від нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на 13/100 комплексу “Торгівельна база» за адресою: Чернігівська обл., Козелецький р-н, смт. Десна, вул. Ювілейна 7а, а саме на будівлі Сітроцеху загальною площею 236,5 м2 і Тарного складу загальною площею 209,7 м2.
24.06.2020 представником Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на адресу суду подано відзив на позовну заяву, в прохальній частині якого заявлено клопотання про заміну відповідача правонаступником.
Ухвалою суду від 30.06.2020 року клопотання представника Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задоволено.
Замінено відповідача у справі, а саме, Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, його правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 43141267).
Законом України від 13.12.2022 року №2825-IX “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Відповідно до положень абзаців другого-четвертого пункту 2 розділу ІІ Закону № 2825-IX до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом четвертим цього пункту.
Нерозглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які нерозглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 152 та частини п'ятої статті 153 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», Закону України “Про внесення зміни до пункту 2 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2825 “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», з метою відновлення належного доступу громадян та юридичних осіб до правосуддя у публічно-правових спорах, наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399 затверджено Порядок передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва (далі - Порядок № 399).
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2825 Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №640/25843/19.
07.02.2025 року на адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи №640/25843/19.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2025 року дана адміністративна справа передана судді Ількову В.В., для розгляду.
Ухвалою суду від 12.02.2025 року прийнято адміністративну справу №640/25843/19 до провадження судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Ількова В.В. Призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких доказів, зокрема:
- податкове повідомлення-рішення №0212319-1310-2658 від 28.05.2019;
- всі наявні докази, що стали підставою для прийняття спірного рішення.
26.02.2025 року відповідачем подано відзив на позовну заяву. Долучені додаткові докази по справі.
Ухвалою суду від 27.02.2025 року замінено відповідача в адміністративній справі №640/25843/19 - Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) на правонаступника Головне управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 44116011, адреса місцезнаходження: 04116, м.Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19).
17.03.2025 року позивачем до суду подано письмову відповідь на відзив по справі № 640/25843/19.
У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у цій справі приймається судом 09.04.2025 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА
Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято протиправно, оскільки позивач є власником нерухомого майна, яке підпадає під визначення «будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств», яке в розумінні ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного рішення.
ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Суд, дослідив матеріали справи, з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрований фізичною особою-підприємцем - із визначенням видів діяльності за КВЕД: 1621. «лісопильне та строгальне виробництво» (основна діяльність); 11.07 «виробництво безалкогольних напоїв, виробництво мінеральних та інших вод».
На підставі Договору купівлі-продажу від 01.08.2005р., посвідченого державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Велігошею Л.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2021, позивач є власником 7/100 частини комплексу, торгівельної бази - будівля ситроцеху літ. Д, загальною площею 236,5кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30.08.2017р. №95808533, на підставі рішення від 17.09.2013р. №5949229 реєстраційної служби Козелецького районного управління юстиції Чернігівської області за позивачем зареєстровано право власності на вказане вище нерухоме майно.
На підставі вказаного, відповідачем 06.06.2017р. прийнято податкове повідомлення - рішення №56078-13, яким на підставі п. 54.3.3 статті 54 ПК України та відповідно до п. 266.7.2 статті 266 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2016 рік у розмірі 5904,1грн.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019 року, яке набрало законної сили, по справі №826/15338/17 визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у місті Києві від 06.06.2017р. №56078-13.
Згідно положень ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, встановлено, що позивачу на праві приватної власності належать 13/100 частки комплексу: Торгівельна база за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що згідно висновків, здійснених податковим органом об'єкти нерухомості, які на праві власності належить Позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.
На підставі вказаного, відповідачем 28.05.2019р. прийнято податкове повідомлення - рішення №0212319-1310-2658 від 28.05.2019 року, яким на підставі п. 54.3.3 статті 54 ПК України та відповідно до п. 266.7.2 статті 266 ПК України позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплаченої фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2018 рік у розмірі 15951,34 гривень.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.
V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи пп. 266.2.1 п. 266.1 статті 266 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 266.3.1 п. 266.1 статті 266 Податкового кодексу є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
За правилами пп. 266.3.2 п. 266.1 статті 266 ПК України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
При цьому пп. 266.5.1 п. 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Згідно пп. 266.7.1 п. 266.6 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (пп. 266.7.2 п. 266.7 статті 266 ПК України).
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України.
Підпункт "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Слід зазначити, що застосовуючи об'єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
При цьому, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Прислівник «зокрема» вживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, однак таке вживання не означає присвоєння ознаки окремо виділених видових складових (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств) загальній (родовій) категорії - будівлі промисловості, оскільки не поглинає чи узагальнює, а виокремлює.
Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості - не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Отже, застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з урахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема, будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.
Верховний Суд у постанові від 01.02.2023 року у справі №2340/3419/18 вказав, що визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»).
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне».
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
Так, згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) «Будівлі промислові та склади» належить клас (код 1251) «Будівлі промислові», який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.
Група «Будівлі промислові та склади» (код 125) включає клас «Будівлі промислові» (код 1251) та дев'ять підкласів, у тому числі «будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості» (код 1251.7).
Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 №457 затверджено Національний класифікатор України ДК 009:2010, у розділі 4 якого визначено, що процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт «є» пп. 266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Наведене відповідає також правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 31 січня 2018 року по справі 822/2624/16 та в постанові від 17 лютого 2020 року по справі №820/3556/17.
VІ. ОЦІНКА СУДУ
Отже, слід вказати про те, що порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено ст. 266 ПК України.
За нормами абз."є" п.п.266.2.2 п.266 КП України вказано, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Однак, слід вказати про те, що у законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко дала визначення поняття промислового підприємства чи промислового підприємництва, проте Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17.08.2000 р. №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) належить клас "Будівлі промислові" (код 1251), який включає будівлі промислового призначення, наприклад фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо.
Група "Будівлі промислові та склади" (код 125) включає клас "Будівлі промислові" (код 1251) та дев'ять підкласів, у тому числі "будівлі підприємств лісової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловості" (код 1251.7).
Державна фіскальна служба України у листі від 09.06.2015 року, №11999/6/99-99-19-01-01-15 "Про надання роз'яснення проблемних питань, що виникають у процесі практичного застосування податкового законодавства" також вказує, що з метою з'ясування належності об'єктів нежитлової нерухомості до будівель промисловості необхідно враховувати рішення сільських, селищних, міських рад щодо податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та ДК 018-2000.
Згідно правової позиції, викладеної у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.07.2019 року по справі №826/15338/17, встановлено, що відповідно до дослідженої судом копії договору купівлі продажу від 01.08.2005р. вбачається, що предметом даного договору є купівля нежилого приміщення торгівельна база до складу, якої входять серед іншого зокрема, склад та будівля ситроцеху, що дає підстави для висновку, що придбані позивачем нежилі приміщення підпадають під визначення "будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств".
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для оподаткування придбаного позивачем нежилого приміщення - торгівельна база торгівельного підприємства податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно положень ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд погоджується із вказаною позицію. Протилежних доказів на спростування наведеного відповідачем суду не надано.
В матеріалах справи такі докази відсутні.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині визнання протиправним та скасування спірного рішення від 28.05.2019 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині зобов'язання Головного управлінню Державної фіскальної служби у місті Києві утримуватися від нарахування податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, на 13/100 комплексу “Торгівельна база» за адресою: Чернігівська обл., Козелецький р-н, смт.Десна, вул. Ювілейна 7а, а саме на будівлі Сітроцеху загальною площею 236.5 м2 і Тарного складу загальною площею 209.7 м2, задоволенню не підлягають, оскільки згідно положень КАС України вимоги здійснені на майбутнє не підлягають задоволенню, порушення прав позивача в цій частині судом не встановлено.
VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.
Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.
Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги у вказаній вище частині.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання утриматися від вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0212319-1310-2658 від 28.05.2019 року, яке прийнято ГУ ДФС у м. Києві.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1921,00 гривень.
Позивач: ФОП ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач : Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденко, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011).
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення суду складено 09.04.2025 року.
Суддя В.В. Ільков