09 квітня 2025 рокуСправа №160/34543/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Голобутовського Р.З.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
30.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №046850016379 від 17.09.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 20.08.1985 по 10.01.1986, з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 29.02.2000, 22.05.2003 по 17.11.2003 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати звернення, тобто з 02.09.2024.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №046850016379 від 17.09.2024 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи. Позивач не погоджується з відмовою у призначенні пенсії за віком та зазначає, що надані документи містять відомості про необхідний для призначення пенсії страховий стаж, що підтверджується трудовими книжками НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , а також наданою архівною довідкою №К-62 від 03.09.2024, що видана Архівною установою «Трудовий архів» Солонянської селищної ради Дніпропетровської області, у зв'язку із чим завернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №160/34543/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
28.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надало відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що згідно з наданими позивачем документами про стаж (довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, трудові книжки, диплом, військовий квиток, довідка про стаж), загальний страховий стаж складає 21 рік 8 місяців 26 днів. Відповідачем не враховано до стажу періоди роботи у колгоспі з 20.08.1985 по 10.01.1986, з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 29.02.2000 (відсутня інформація про кількість відпрацьованих днів), згідно довідки від 03.09.2024 №К-62 1986 рік (по батькові зазначено скорочено), отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003 (до страхового стажу зараховується період отримання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації). З огляду на вказане, відповідач діяв у межах повноважень наданих законодавством, а тому у задоволені позовної заяви слід відмовити.
Згідно з ч.ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
10.09.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
17.09.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №046850016379 від 17.09.2024, яким було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
У рішенні зазначено, що за доданими документами загальний страховий стаж позивача складає 21 рік 8 місяців 26 днів. Не враховано до стажу періоди роботи у колгоспі з 20.08.1985 по 10.01.1986, з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 29.02.2000 (відсутня інформація про кількість відпрацьованих днів), згідно довідки від 03.09.2024 №К-62 1986 рік (по батькові зазначено скорочено), отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003 (до страхового стажу зараховується період отримання матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації).
Крім того, оскаржуваним рішенням було вказано про те, що ОСОБА_1 не надано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не відповідає Додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (зі змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887).
Не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи (стаття 8 Закону №1058-IV).
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюється у натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV унормовано, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
Згідно до ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно зі ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Згідно із пунктами 23 -27 Порядку №637 документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності).
Для підтвердження стажу роботи приймаються лише ті відомості про період роботи, що внесені до довідки на підставі документів, або відповідно до вимог цього Порядку.
Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі.
У тих випадках, коли періоди роботи зараховуються до стажу роботи на підставі показань свідків, один із яких свідчить про роботу заявника за більший період, ніж інші, встановленим вважається період, який підтверджений двома або більше свідками.
Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.
У тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
З аналізу наведених норм слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка, а у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній або в трудовій книжці містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п.п. 5, 6 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
З наведеного вище наведені приписи ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII та п. 5 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, наявність у трудовій книжці колгоспника відомостей про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання є обов'язковим, оскільки при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується лише час роботи за фактичною тривалістю.
При цьому, відповідно до п. 13 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, відповідальність за організацію робот по веденню, обліку, зберіганню і видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність відповідно до уставу та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Пунктами 14 та 15 Основних положень про порядок видачі трудових книжок колгоспників, схвалених Союзною радою колгоспників 14.03.1975 та затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, передбачено, що правління колгоспів вживають заходи щодо суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів робітників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, забезпечують належне зберігання архівних документів, що мають відношення до трудової діяльності колгоспників. Ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів і колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати суспільний контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням і видачею та вживати заходи задля усунення виявлених недоліків.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.
З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Згідно відомостей, які містяться у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 04.12.1984, зазначено, що позивач в період 20.08.1985 - 10.01.1986 працював шофером у колгоспі «ім. 21 з'їзду КПРС».
Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_2 від 01.02.1986, вказано, що позивач в період 24.01.1986 - 29.04.1987 працював у колгоспі «Жовтнева революція»; в період 05.05.1987 - 20.01.1992 працював у колгоспі «ім. 21 з'їзду КПРС»; в період 10.02.1992 - 07.04.1993 працював у колгоспі «імені Енгельса Новопокровського району Луганської області»; в період 02.05.1993 - 29.02.2000 працював у колгоспі «ім. 21 з'їзду КПРС».
Вказані записи щодо періодів роботи виконано без перекреслень, виправлень, у чіткій послідовності та відповідності дати, які завірені підписом та печаткою роботодавця з посиланням номери наказів.
Крім того, відповідно до записів в трудовій книжці НОМЕР_2 від 01.02.1986 колгоспника у розділі «Трудова участь в громадському господарстві», зазначено про виконання ОСОБА_1 річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві: 1986 - 257 при встановленому мінімумі 257; 1987 - 110 при встановленому мінімумі 110; (міститься запис щодо розрахунку позивача 29.04.1987); 1987 - 201 при встановленому мінімумі 280; 1988 - 311 при встановленому мінімумі 280; 1989 - 318 при встановленому мінімумі 280; 1990 - 282 при встановленому мінімумі 280; 1992 - 276 при встановленому мінімумі 275; 1993 - 64 при встановленому мінімумі 64; (міститься запис щодо розрахунку позивача); 1993 - 214 при встановленому мінімумі 214; 1994 - 333 при встановленому мінімумі 280; 1995 - 316 при встановленому мінімумі 280; 1996 - 240 при встановленому мінімумі 280; 1997 - 280 при встановленому мінімумі 280; 1999 - 287 при встановленому мінімумі 280.
Так, в графі «Причина, з якої не відпрацьовано мінімум робочих днів» трудової книжки колгоспника містяться позначки про наявність у позивача поважних причин щодо невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві, зокрема за 1987 рік та 1996 рік.
Водночас, записи щодо виконання ОСОБА_1 річного мінімуму трудової участі у громадському господарстві за 1991 та 1998 трудова книжка колгоспника НОМЕР_2 від 01.02.1986 не містить. А також і не містить записів щодо виконання ОСОБА_1 річного мінімуму трудової участі у колгоспі
«ім. 21 з'їзду КПРС» за період 20.08.1985 - 10.01.1986.
Крім того, судом встановлено, що відповідно до змісту архівної довідки від 03.09.2024 №К-62 міститься інформація про те, що по документах архівного фонду Колгосп «Жовтнева революція» (КСП «Промінь») в книгах обліку трудового стажу та заробітку колгоспників значиться « ОСОБА_2 » - так в документах. За наявними документами працював в 1986 році. Кількість вироблених трудоднів, трудова участь у колгоспному виробництві склала 257 вироблених людино днів при встановленому мінімумі 257. Підставою видачі довідки слугували: ф. №211, оп.№1-ос, спр.№5, книгах обліку трудового стажу та заробітку колгоспників за 1981 - 2000 роки.
Щодо не зарахування у спірному рішенні періодів роботи позивача за 1986 рік, оскільки в довідці по батькові зазначено скорочено, суд зазначає, що територіальні управління Пенсійного фонду України мають право запитувати та отримувати відомості, необхідні для виконання покладених на них завдань, а не покладати такий обов'язок на позивача.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд зазначає, що не зарахування страхового стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відтак за наявності належно заповнених періодів трудової діяльності позивача у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 01.02.1986 у позивача не виникає обов'язку щодо подання уточнюючих довідок, в тому числі і довідки від 03.09.2024 №К-62, а тому будь-які неточності у вказаній довідці не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії за відсутності страхового стажу, оскільки відповідний страховий стаж підтверджено у трудовій книжці позивача.
Доказів на підтвердження недостовірності записів в довідці від 03.09.2024 №К-62 відповідачем до суду не надано та відповідних доводів не заявлено.
Водночас, як зазначалось, відповідно до приписів ч. 2 ст. 56 Закону №1788-XII єдиною підставою для врахування до трудового стажу часу роботи колгоспника за фактичною тривалістю є невиконання встановленого мінімуму трудової участі саме без поважних причин.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що за 1991 та 1998 роки, а також за період 20.08.1985 - 10.01.1986 у трудовій книжці позивача відсутні будь-які записи про виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, а тому такий період не може бути врахований до її страхового стажу, що відповідає правовій позицій Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.06.2024 у справі №120/2366/21-а.
Разом з тим, враховуючи викладене, суд зазначає, що доводи відповідача щодо не встановлення мінімуму трудоднів за періоди з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 31.12.1997, з 01.01.1999 по 29.02.2000 не заслуговують на увагу.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003, суд зазначає наступне.
Відповідний запис №17-18 міститься в трудовій книжці позивача НОМЕР_2 від 01.02.1986.
Згідно абз.3 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-ІV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Отже, період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), повинен бути врахований до страхового стажу такої особи.
Матеріали справи не містять належних доводів на обґрунтування правомірності незарахування пенсійним органом вищенаведеного періоду роботи позивача до загального страхового стажу, а відтак такий період роботи позивача підлягає зарахуванню до загального страхового стажу позивача, а дії пенсійного органу щодо його незарахування протиправними.
Крім того суд зауважує, що в оскаржуваним рішенням №046850016379 від 17.09.2024 Головним управління Пенсійного фонду України в м. Києві було відмовлено ОСОБА_1 саме у призначенні пенсії за віком, як учаснику бойових дій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зазначено про те, що ОСОБА_1 не надано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не відповідає Додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (зі змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887).
З приводу цього суд зазначає наступне.
За приписами п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п'ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Таким чином, для призначення пенсії за вказаною нормою, позивач має досягнути 55 років та мати необхідний страховий стаж не менше 25 років.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 вказаної статті Закону передбачено види військової служби, до яких, і зокрема, віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Процедуру надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, та категорії таких осіб визначає Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 (далі - Порядок №413).
Відповідно до пункту 2 Порядку №413 статус учасника бойових дій надається військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, ДПтС, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Пунктом 4 Порядку №413 визначено підставу надання особі статусу учасника бойових дій: документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, директив, розпоряджень, посвідчень про відрядження, оперативних завдань, журналів бойових дій, бойових донесень, дислокацій, книг нарядів, графіків несення служби, звітів, зведень, донесень, матеріалів спеціальних (службових) розслідувань за фактами отримання поранень, а також інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції у районах її проведення).
При цьому основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі Закон №2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до статті 1-2 цього Закону військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ст. 6 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до учасників бойових дій належать, зокрема військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Абзацом 2 п. 1 ст. 8 Закону №2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України від 06.12.1991 №1932-XII Про оборону України (далі - Закон №1932-XII), зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону №1932-XII.
Проте, матеріалами справи не підтверджено, що позивач є учасником бойових дій. Також матеріали справи не місять довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Інших доказів з приводу цього матеріали справи також не місять.
З огляду на, що суд робить висновок, що відповідачем правомірно було відмовлено позивачеві у цій частині оспорюваного рішення, тому відсутні правові підстави для визнання його в цій частині протиправним та скасування.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.
Як попередньо було зазначено, для призначення пенсії вказаною нормою п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону №1058, позивач має досягнути 55 років та мати необхідний страховий стаж не менше 25 років.
Так, судом встановлено, що позивач на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досягнув необхідного віку, проте, на переконання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, не має необхідного страхового стажу для призначення дострокової пенсії, а також ним не надано довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України не відповідає Додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (зі змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 №887).
Крім того, судом підтверджено, що при зверненні до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії позивачем не було надано ані посвідчення учасника бойових дій, ані доказів подання довідок, передбачених абзацом третім підпункту 5 пункту 2.1 Порядку №22-1, матеріали справи не містять.
Таким чином, суд робить висновок, що позивач не набув права на призначення дострокової пенсії за віком на підставі п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки останнім не підтверджено право для призначення дострокової пенсії.
Отже, позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію задоволенню не підлягають.
Підсумовуючи викладене, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком №046850016379 від 17.09.2024 в частині не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 31.12.1997, з 01.01.1999 по 29.02.2000, а також періоду отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003 прийнято не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, та без урахування всіх обставин, що мають значення його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню в такій частині. Водночас в іншій частині рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №046850016379 від 17.09.2024 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
Беручи до уваги те, що у спірних відносинах Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві наразі не реалізувало своє повноваження щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 31.12.1997, з 01.01.1999 по 29.02.2000, а також періоду отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу позивача такі періоди.
Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позову до суду в загальному розмірі 1211,20 грн, що документально підтверджується квитанцією від 26.12.2024.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, то сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком №046850016379 від 17.09.2024 в частині не зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періодів роботи з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 31.12.1997, з 01.01.1999 по 29.02.2000, а також періоду отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 24.01.1986 по 29.04.1987, з 05.05.1987 по 31.12.1990, з 01.01.1992 по 20.01.1992, з 10.02.1992 по 07.04.1993, з 02.05.1993 по 31.12.1997, з 01.01.1999 по 29.02.2000, а також період отримання ним матеріальної допомоги по безробіттю з 22.05.2003 по 17.11.2003.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати з оплати судового збору у сумі 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський