Постанова
Іменем України
09 квітня 2025 року м. Херсон
справа № 766/12700/21
провадження № 22-ц/819/246/25
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого - Радченка С.В.,
суддів: Бездрабко В.О., Базіль Л.В.
розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 січня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Ус О.В., у справі за позовом Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" до ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію,
Короткий зміст вимог і рішення суду першої інстанції
27.07.2021 року АТ Херсонська ТЕЦ звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з жовтня 2016 року по квітень 2021 року у сумі 37329,56 грн., інфляційні збитки в сумі 3243,94 грн., три проценти річних в сумі 2058,24 грн. та судовий збір в розмірі 2270,00 грн. Позов мотивовано тим, що відповідачка ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 . На її ім'я відкритий особовий рахунок в службі збуту теплової енергії, згідно якого ведеться облік розрахунків між позивачем та відповідачкою. Між сторонами існують цивільно-правові відносини на підставі договору приєднання. Відповідачка протягом тривалого часу належним чином не вносить плату за надані їй послуги, в результаті чого утворилась заборгованість.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 25 січня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" заборгованість за послуги з централізованого опалення за період з 12 березня 2017 року по квітень 2021 року в сумі 27174,94 грн., 3% річних в сумі 555,67 грн., інфляційні втрати в сумі 1272,06 грн., що разом становить 29002,67 грн. (двадцять дев'ять тисяч дві гривні шістдесят сім копійок)., а також понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1544,28 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та обов'язку боржника виконати свої зобов'язання за отримані нею послуги в межах строку позовної давності, застосувавши до відповідачки спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання, передбачений статтею 625 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Романенко Є.О., діючи в інтересах відповідачки ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, посилається на те, що суд неправомірно не застосував до виниклих правовідносин позовну давність на увесь період заборгованості та неправильно обрахував розрахунок інфляційних втрат.
Доводи осіб, які подали відзив (заперечення) на апеляційну скаргу
В письмовому відзиві, який надійшов на адресу суду апеляційної інстанції, представник Акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" просить відхилити доводи апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_2 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта №266552321 від 20.07.2021 р.
ОСОБА_2 є споживачем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води, що надає Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль», на її ім'я відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 , відповідно до якого ведеться облік розрахунків між нею та позивачем.
Відповідно до розрахунку заборгованості, за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору №16337, особовий рахунок - НОМЕР_1 , існує заборгованість в розмірі 37329,56 грн. за період з жовтня 2016 року по квітень 2021 року.
Позиція апеляційного суду.
Згідно частини першої ст.368 ЦПК України, в апеляційному суді справа розглядається за правилами розгляду справ у суді першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ст. 369 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За частиною третьою ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її розгляд здійснюється у письмовому провадженні, без виклику сторін.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Згідно пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Частиною другою статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (який втратив чинність 01 травня 2019 року) передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
У відповідності до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції) індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до абзацу 6 частини третьої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII (у чинній редакції на час розгляду справи у суді) плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію, а відповідно до статті 25 вищезазначеного Закону, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії, заборгованість стягується в судовому порядку.
Відповідно до частини першої, другої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
ОСОБА_2 не спростовано надані теплопостачальною організацією розрахунки заборгованості з надання послуг теплопостачання за період з жовтня 2016 року по квітень 2021 року.
Оскільки правовідносини, які складися між сторонами, є грошовими зобов'язаннями у силу вимог статті 509 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має право на отримання заборгованості за надані послуги з централізованого опалення із урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Разом із тим, відповідачка ОСОБА_2 заявила про застосування позовної давності.
За змістом статей 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції керувався тим, що відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України продовжена до 30 червня 2021 року та неодноразово продовжувалася.
Суд першої інстанції вказав, що з позовом до суду позивач звернувся 27 липня 2021 року, однак враховуючи, що пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до зазначеного розділу ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеною позовна давність щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився. З урахуванням пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та часу введення в Україні карантину у межах позовної давності знаходиться період із жовтня 2016 року по 11 березня 2021 року, і суд відмовив в задоволені позовних вимог за вказаний період, застосувавши позовну давність. Також суд першої інстанції врахував письмовий розрахунок заборгованості відповідачки за період з 12 березня 2017 року по квітень 2021 року в сумі 27174,94 грн., який був наданий позивачем та стягнув заборгованість у зазначеному розмірі на його користь.
Крім того, оскільки відповідач має прострочене грошове зобов'язання перед позивачем, то суд першої інстанції вважав, що сума боргу підлягає стягненню з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми на підставі статті 625 ЦК України, а саме у розмірі 1272,06 грн інфляційних втрат та 555,67 грн 3 % річних.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції і звертає увагу, що з урахуванням статті 257 ЦК України, позивач вправі був звернутися до суду з позовом до відповідача за захистом свого порушеного права з вимогами про стягнення заборгованості, яка утворилася з 01 травня 2017 року, у строк не пізніше 01 травня 2020 року, позов ним подано 27 липня 2021 року, однак, оскільки Законом № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, було продовжено перебіг позовної давності для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на час дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), тому заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає частковому задоволенню судом з урахуванням положень вищенаведеного законодавства, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 06 грудня 2023 року у справі № 212/10834/21.
У постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 Верховний Суд зазначив про те, що у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540 - ІХ перелічені всі статті Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Із цим позовом АТ Херсонська ТЕЦ звернулося до суду 27 липня 2021, однак враховуючи, що пунктом 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строку позовної давності продовжено на строк дії карантину, внесені до прикінцевих та перехідних положень ЦК України зміни набули чинності з 02 квітня 2020 року, відповідно не є пропущеним строк позовної давності щодо платежів, строк сплати яких станом на 02 квітня 2017 року не завершився.
Посилання апелянта як на підставу апеляційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на яку посилається апелянт, встановлені різні фактичні обставини. Також неприйнятними є доводи апеляційної скарги стосовно неправильності розрахунку інфляції та 3% річних, оскільки такий розрахунок відповідає встановленим обставинам справи та не спростований належними і допустимими доказами відповідачки, яка свого розрахунку суду не надала.
З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування або зміни відсутні.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , діючого в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 25 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3ст. 389 ЦПК України.
Головуючий С.В. Радченко
Судді В.О. Бездрабко
Л.В. Базіль