Дата документу 09.04.2025 Справа № 335/12855/24
Єдиний унікальний №335/12855/24 Головуючий у 1 інстанції Сиротенко В.К.
Провадження № 22-ц/807/582/25 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
09 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Кухаря С.В.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зміну розміру аліментів, які стягуються на підставі судового наказу, -
У листопаді 2024 до ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, які стягуються на підставі судового наказу
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 у справі №335/2045/22 з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.04.2022 і до досягнення найстаршою дитиною ОСОБА_5 повноліття.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 досягла повноліття, а тому стягнення аліментів на її утримання підлягає припиненню. Оскільки на утриманні позивачки є ще одна донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому на підставі норм Сімейного кодексу України, які регулюються спірні правовідносини, просить змінити розмір стягуваних аліментів.
Просила змінити розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 у справі №335/2045/22 та стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року задоволено позовні вимоги.
Змінено розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 у справі №335/2045/22 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким змінити розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 року у справі №335/2045/22, стягнувши з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не враховано, що судом першої інстанції не враховано знаходження на утриманні у відповідача непрацездатної матері та дружини, що призвело до погіршення його матеріального становища.
17 лютого 2025 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , видане 09.09.2006 Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Запорізького міського управління юстиції, 09.09.2006 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб, актовий запис №244. Прізвище дружини після шлюбу - ОСОБА_7 .
Від шлюбу сторони мають дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 23.11.2006 Орджонікідзевським відділом РАЦС Запорізького МУЮ) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 24.02.2011 Орджонікідзевським відділом РАЦС Запорізького МУЮ).
Відповідно до судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 у справі №335/2045/22, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше 10прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.04.2022 і до досягнення найстаршою дитиною ОСОБА_5 повноліття.
26.04.2022 постановою державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження №68870945 з виконання вищезазначеного судового наказу.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.05.2022 у справі №335/2043/22 задоволено позов ОСОБА_8 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Розірвано шлюб, зареєстрований 09.09.2006 Жовтневим відділом РАЦС Запорізького МУЮ, актовий запис №244, між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 . Відновлено ОСОБА_8 дошлюбне прізвище ОСОБА_10 .
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла повноліття.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог визходив з того, що відповідач має можливість щомісячно сплачувати аліменти на користь позивача на утримання їх спільної дитини у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення ОСОБА_6 ,, ІНФОРМАЦІЯ_2 повноліття, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції, в частині визначення розміру присуджених до стягнення аліментів, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.
Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
Згідно положень ст.51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Відповідно до норм ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За змістом положень ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно ч.1 ст.182 СК України обставинами, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів, є: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Нормами ч.2 ст.182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно ч.1 ст.184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до положень ч.1 ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Так, судом встановлено, що згідно судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 у справі №335/2045/22, з ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.04.2022 і до досягнення найстаршою дитиною ОСОБА_5 повноліття.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 досягла повноліття.
Відповідно до ч. 3 ст. 183 СК України зазначено, що якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.
Таким чином, вищевказана норма чинного законодавства надає право батькам з ким проживає дитина звернутися до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, й лише за умови не реалізації вищевказаного права, виконавець здійснює відповідне перерахування.
Оскільки, встановлено, що неповнолітня дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на утриманні позивачки, домовленості між батьками щодо способу утримання дитини не досягнуто, позивачка вирішила скористатися правом на звернення до суду з позовом про зміну розміру стягуваних аліментів, яке передбачено нормами ЦПК України та СК України.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої-другої статті 27 вказаної Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Одним із основних прав дитини є право на утримання (ст.8 Закону України «Про охорону дитинства»), яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття і закріплене у ст.180 СК України, ст.27 Конвенції про права дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка не є міжнародним договором та не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України у формі ратифікації, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Відповідно до ст.150 Сімейного Кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до п.1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини ООН від 20.11.1989р. (далі - Конвенція), яку було ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991р. та яка набула чинності для України 27.09.1991р., в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі ст.18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
08.07.2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів від 17.05.2017 року № 2037 - VII, відповідно до якого внесено зміни до ст. 182 СК України, а саме: при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч.2 ст.182 СК.
При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України від 21 квітня 1999 р. N 606-XIV «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і
Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача).
Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Заперечуючи щодо розміру аліментів, які підлягають стягненню, відповідач посилався на те, що на його утриманні перебувають дружина ОСОБА_11 , яка не працює, та матір ОСОБА_12 , яка є особою похилою віку, за станом здоров'я потребує стороннього догляду.
Оскільки ОСОБА_1 призваний на військову службу, матір перебуває у пансіонаті «Турбота про близьких».
На думку скаржника, зазначені обставини впливають на визначення розміру аліментів, обґрунтованим буде стягнення аліментів у розмірі 1/5 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно.
На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_1 було надано суду першої інстанції копії наступних доказів, зокрема:
-довідки ВЧ НОМЕР_4 за вих. №2908кп/вих від 11.04.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_4 , а також військового квитка ОСОБА_1 ;
-свідоцтва про шлюб з ОСОБА_13 серії НОМЕР_5 , виданого 19.06.2024 Деснянським відділом ДРАЦС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ);
-дані про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) ОСОБА_14 , відповідно до яких за період квітень-листопад 2023 року дохід ОСОБА_14 становить 52930,00 грн, за період грудень 2023 року - листопад 2024 року дохід відсутній;
-медичні виписки та довідки про стан здоров'я матері ОСОБА_12 ;
-договору про надання послуг, укладеного 04.07.2024 ОСОБА_1 (замовник, в інтересах підопічної ОСОБА_12 ) та ФОП ОСОБА_15 (виконавець), відповідно до якого виконавець зобов'язався надавати на користь підопічного комплекс персональних послуг з догляду, соціальної допомоги та обслуговування, створення умов для активного способу життя та відпочинку із забезпеченням належних умов проживання, а замовник зобов'язався здійснювати оплату вартості наданих послуг;
-чеків про придбання ліків, памперсів;
-договору оренди квартири (житлового приміщення), укладеного 06.05.2024 ОСОБА_16 (орендар) та ОСОБА_17 (орендодавець), відповідно до якого в оренду передано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , а також докази оплати орендних платежів за період травень - жовтень 2024 року;
-відомості з Пенсійного фонду України щодо ОСОБА_1 про отримані доходи за період 2003 - 2024 роки (довідку сформовано станом на 24.07.2024), відповідно до яких
дохід ОСОБА_1 , зокрема, за 2022 рік склад 470935,91 грн, за 2023 рік - 775 030,86 грн, за січень-лютий 2024 року - 213000,00 грн;
-довідки про доходи №8761 6777 1474 2817, відповідно до якої пенсіонер ОСОБА_12 за період січень 2023 року - листопад 2024 року отримала пенсію за віком у сумі 115 267,57 грн.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.
Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза
розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Суд першої інстанції не надав належної оцінки наданим відповідачем доказам та обмежився загальними цитатами щодо критичної оцінки цих доказів.
Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов'язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
На думку колегії суддів, скаржником належними та достатніми доказами доведено необхідність утримання матері, яка є особою похилою віку, за станом здоров'я потребує стороннього догляду, що є погіршенням його матеріального стану.
Окрім цього, змінився сімейний стан відповідача, оскільки останній, згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_5 від 19.06.2024 року одружився з ОСОБА_16 (прізвище після державної реєстрації ОСОБА_7 ).
На підставі досліджених доказів наданих сторонами по справі, урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дітей та положень СК України, виходячи з положень розумності та справедливості, наявності обов'язку відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини до досягнення нею повноліття, враховуючи те, що відповідач має можливість щомісячно сплачувати аліменти на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а розмір 1/5 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Колегія суддів також зазначає, що мінімальний граничний розмір аліментів не змінено, що відповідає вимогам ст.182 СК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, дають підстави для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
За правилами статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3
аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 грудня 2024 року у цій справі скасувати, прийняти постовому наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про зміну розміру аліментів, які стягуються на підставі судового наказу задовольнити частково.
Змінити розмір аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04.04.2022 у справі №335/2045/22 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/5 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2025 року.
Головуючий
Судді: