Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
02.04.2025м. ХарківСправа № 922/4592/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
при секретарі судового засідання Стеріоні В.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197)
до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
за участю представників:
позивача - Тойки С.С., довіреність від 17.03.2025 №01/27-95;
відповідача - Стриж Л.А., ордер АХ №1214644 від 14.10.2024.
23.12.2024 Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни, в якій просить суд:
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість за договором №1/19 у розмірі 10 930,30 грн.;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані інфляційні втрати у розмірі 4 766, 88 грн.;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані 3% річних у розмірі 1 144,25 грн.;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки судовий збір.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що всупереч положенням п.п.2.8. Договору про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 ФОП Шеховцова С.В. не повернула отримане рухоме майно, а також відповідачка має несплачену заборгованість за надані позивачем послуги оренди окремо визначеного рухомого майна.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.12.2024 прийнято позовну заяву Харківського національного університету радіоелектроніки до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/4592/24.
09.01.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх.№587 від 09.01.2025), в якому представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити в повному обсязі з наступних підстав.
Дані позивача викладені в довідці про суми нарахувань орендної плати не відповідають дійсності, оскільки всі оплати здійснювались відповідачем відповідно до наданих позивачем рахунків.
Водночас, Відповідачем не заперечувалась заборгованість перед Позивачем у розмірі 6 602,71 грн., яка не була оплачена відповідно до рахунків №07/01636 від 10.07.2020 на суму 663,47 грн.; №08/01884 від 10.08.2020 на суму 659,49 грн.; №09/02126 від 10.09.2020 на суму 385,47 грн.; №10/02370 від 10.10.2020 на суму 660,81 грн.; №11/02680 від 10.11.2020 на суму 662,74 грн.; №12/02984 від 10.12.2020 на суму 676,75 грн.; від 10.12.2021 на суму 746,72 грн.; №12/06078 від 10.01.2022 на суму 751,20 грн.; №1/61 від 10.02.2022 на суму 760,97 грн.; від 10.03.2022 на суму 635,09 грн. (рахунок не було отримано, оскільки припадає на період широкомасштабної агресії російської федерації проти України, але відповідач не заперечує проти цієї суми заборгованості за договором за лютий 2022 року (до 24 лютого 2022 року)).
З цією метою відповідачем було здійснено намагання мирного врегулювання виниклого спору та проінформовано позивача (його представника/юриста), що відповідач погоджується сплатити заборгованість за договором оренди №1/19 за період з 04.06.2019 по 23.02.2022 в розмірі 6 602,71 грн. Вказана сума була сплачена відповідачем 18 жовтня 2024 року, що підтверджується квитанцією №0.0.3953575505.1. Водночас, позивач при поданні позову не вказав даний факт.
Щодо стягнення заборгованості за період з 24.02.2022 по березень 2023 року включно, представник відповідача зазначає, що договір оренди №1/19 від 04.06.2019 було укладено на період з 04.06.2019 і до 04.05.2022.
Позивачем не було надано доказів того, що ФОП Шеховцовою С.В. було подано заяву орендодавцю/позивачу про продовження договору №1/19 від 04.06.2019 (такий строк мав би складати не пізніше 04.02.2022). Так само, як і те, що ФОП Шеховцова С.В. отримала від відповідача повідомлення про те, що договір оренди підлягає припиненню на підставі закінчення строку, на який його було укладено. Таким чином, на думку представника відповідача, договір оренди припинив свою дію 04.05.2022.
Вказаними діями позивач намагається покласти повну відповідальність на відповідача щодо не передання орендованого майна, а отже вважає, що відповідач користувався орендованим майном до 01.04.2023, тобто до моменту підписання акту прийому-передачі орендованого майна від 01.04.2023, хоча сам не вчинив жодних дій щодо повернення майна, яке було передано в оренду, що є порушенням законодавства з його боку.
Крім того, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 24 лютого 2022 року Шеховцова С.В. фактично не здійснювала свою діяльність, не використовувала ані приміщення, ані рухоме майно. Доказів протилежного позивачем не було надано. Задля збереження свого здоров'я та життя Шеховцова С.В. була вимушена покинути територію міста Харкова та Харківської області, про що свідчить Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 29.04.2022 №7104-7500756750. До того ж підтвердженням того, що відповідач не здійснював свою діяльність, свідчить і податкова декларація платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2023 рік.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.01.2025 задоволено клопотання представника Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни адвоката Стриж Лариси Анатоліївни (вх.№599 від 10.01.2025) про розгляд справи за правилами загального позовного. Вирішено перейти до розгляду справи №922/4592/24 за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні на "29" січня 2025 року о 10:30.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.01.2025 клопотання представника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана Ігоря Вікторовича (вх.№1254 від 17.01.2025) про встановлення додаткового строку на подання відповіді на відзив - задовольнити частково. Встановлено Харківському національному університету радіоелектроніки процесуальний строк для подання відповіді на відзив до 20.01.2025 включно.
21.01.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи (вх.№1629 від 21.01.2025), а саме копію платіжного доручення №216 від 07.10.2021, які були прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи протокольною ухвалою від 29.01.2025.
22.01.2025 до суду надійшла відповідь на відзив керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№1787 від 22.01.2025), подана через систему Електронний суд 22.01.2025.
28.01.2025 до суду надійшло клопотання представника Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни Стриж Л.А. (вх.№2328 від 28.01.2025) про залишення відповіді на відзив без розгляду.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 задоволено клопотання представника Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни Стриж Л.А. (вх.№2328 від 28.01.2025) про залишення відповіді на відзив без розгляду. Відповідь на відзив (вх.№1787 від 22.01.2025), поданий керівником Харківського національного університету радіоелектроніки Рубаном І.В., залишено без розгляду.
29.01.2025 через систему "Електронний суд" надійшла заява керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№2477 від 29.01.2025) про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить суд збільшити розмір позовних вимог та:
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки заборгованість за договором №1/19 у розмірі 22 747, 07 грн.;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані інфляційні втрати у розмірі 6 926, 57 грн.;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки нараховані 3% річних у розмірі 1 759, 39 грн.;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни на користь Харківського національного університету радіоелектроніки судовий збір, що був сплачений позивачем під час звернення до суду.
Разом з тим, позивачем до заяви додано новий розрахунок нарахованої заборгованості ФОП Шеховцової С.В. за період з березня 2022 року по березень 2023 року на загальну суму 11 816, 77 грн. та розрахунок нарахованих штрафних санкцій у розмір інфляційні втрати 6 926, 57 грн. та 3% річних 1 759, 39 грн.
В обґрунтування вказаного клопотання представник позивача зазначає, що позивачем були відображені суми нарахувань не в повному обсязі, а саме були не відображені суми за період березень 2022 - вересень 2022 років та були не в повному обсязі вказані нарахування за період жовтень 2022 - березень 2023 років.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 29.01.2025 задоволено заяву керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№2477 від 29.01.2025) про збільшення розміру позовних вимог. Вирішено прийняти заяву керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№2477 від 29.01.2025) про збільшення розміру позовних вимог до розгляду. Розгляд справи продовжувати з урахуванням вимог, викладених у заяві керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№2477 від 29.01.2025) про збільшення розміру позовних вимог.
Протокольною ухвалою від 29.01.2025 відкладено підготовче засідання на 12.02.2025 об 11:10.
03.02.2025 від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№2838 від 03.02.2025), в якому зазначено, що договір оренди №1/19 від 04.06.2019 припинив свою дію 04.05.2022, всю заборгованість відповідачем було сплачено на користь позивача ще 18 жовтня 2024 року. Представник відповідача вважає, що вимоги позивача з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог є необґрунтованими, безпідставними та не підлягають задоволенню, так само, які і вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
05.02.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог (вх.№3162 від 05.02.2025), у якій зазначив, що протиправність договору №1/19 або його невідповідність вимогам чинного законодавства жодним судовим рішенням не встановлено, а відтак договір вважається погоджений між сторонами і укладеним на підставі вільного волевиявлення сторін угоди.
Враховуючи той факт, що під час укладення договору №1/19 сторони не керувалися приписами ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», а також Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, таким чином посилання відповідача на норми зазначеного Закону є безпідставними.
Також позивач вказує, що відсутність господарської діяльності не свідчить про те, що боржник зобов'язаний повернути раніше отримане орендоване майно. У випадку припинення використання майна отриманого за договором №1/19, ФОП Шеховцова С.В. зобов'язана була направити на адресу позивача акт повернення.
Станом на дату розгляду справи у суді боржник не виконав свого обов'язку з повернення майна за відповідним актом. Кінцева дата нарахування орендної плати була взята позивачем для розрахунку, виходячи з дати повернення орендованого нерухомого майна, яке Шеховцовою С.В. було повернуто за належним актом.
10.02.2025 до суду надійшла заява керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№3660 від 10.02.2025), в якій просить суд зменшити розмір позовних вимог.
12.02.2025 до суду надійшло заперечення представника Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни Стриж Л.А. на заяву про зменшення позовних вимог (вх.№3823 від 12.02.2025), в якому просить суд в задоволенні заяви Харківського національного університету радіоелектроніки про зменшення позовних вимог в частині часткового погашення нарахованих відповідачу інфляційних втрат на підставі ст.534 ЦК України відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.02.2025 відмовлено у задоволенні заяви керівника Харківського національного університету радіоелектроніки Рубана І.В. (вх.№3660 від 10.02.2025) про зменшення розміру позовних вимог.
Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.02.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.03.2025.
Протокольною ухвалою 05.03.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 19.03.2025.
17.03.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява (вх.№6800 від 17.03.2025), в якій на вимогу суду надано кінцевий розрахунок суми заборгованості з урахуванням здійсненого донарахування орендної плати за період з березня 2022 року по березень 2023 року.
Також зазначено, що враховуючи той факт, що суд закрив підготовче провадження та перейшов до розгляду справи по суті, Харківський національний університет радіоелектроніки не має можливості надати суду новий розрахунок штрафних санкцій.
Протокольною ухвалою 19.03.2025 в судовому засіданні оголошено перерву до 02.04.2025.
27.03.2025 через кабінет Електронного суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення (вх.№7771 від 27.03.2025).
В додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що 19.10.2024 на рахунок Харківського національного університету радіоелектроніки надійшли кошти у сумі 6 602,71 грн. Відповідно до статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Враховуючи той факт, що суми коштів за здійсненим у жовтні 2024 року ФОП Шеховцовою С.В. платежем було недостатньо для виконання грошового зобов'язання за договором №1/19 повністю, позивачем сума 6 602,71 грн. була віднесена на часткове погашення нарахованих інфляційних втрат та погашення нарахованих 3% річних. Після отримання від відповідачки 6 602,71 грн., нараховані на існуючу суму боргу 3% річних становлять 0 грн., а сума інфляційних втрат становить 1 878, 92 грн. Станом на дату подання даних пояснень до суду, основна сума основної заборгованості ФОП Шеховцової С.В. за договором №1/19 від 04.06.2019 року становить 19 546,02 грн., залишок суми нарахованих інфляційних втрат становить 1 878,92 грн.
Разом із додатковими поясненням представник позивача надав суду розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, що були здійснені позивачем.
Присутній в судовому засіданні 02.04.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Присутня в судовому засіданні 02.04.2025 представник відповідача проти задоволення позову заперечувала та просила суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 02.04.2025 судом проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши промову присутніх учасників справи у судових дебатах, суд встановив наступне.
04.06.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (Орендодавець) та фізичною особою - підприємцем Шеховцовою Світланою Вікторівною (Орендар) було укладено договір оренди №6769-Н (надалі - Договір) (а.с.18 т.1).
Відповідно до п.1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: нежитлові приміщення - кім. №34,35,36,37,38,39,40,43 та частину кім. №41 (площею 92, 70 кв.м), що розташовані на 1-му поверсі 6-поверхового навчального корпусу (інв. №70994, літ. "И-6") (Майно), загальною площею 200,90 кв.м, за адресою: м.Харків, пр.Науки, 14, що перебуває на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 16 квітня 2019 року і становить за незалежною оцінкою 1789900,00 грн., без ПДВ.
Майно передається в оренду з метою: розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи у навчальному закладі (п.1.2. Договору).
04.06.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, Харківським національним університетом радіоелектроніки та ФОП Шеховцовою С.В. був підписаний акт приймання-передачі майна в оренду за Договором №6769-Н (а.с.21 т.1).
01.04.2023 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, Харківським національним університетом радіоелектроніки та ФОП Шеховцовою С.В. підписаний акт, відповідно до якого ФОП Шеховцова С.В. повернула орендоване майно (а.с.26 т.1).
Одночасно з Договором оренди №6769-Н між Харківським національним університетом радіоелектроніки та ФОП Шеховцовою С.В. 04.06.2019 укладений Договір №1/19 про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна (надалі - Договір №1/19) (а.с.10 т.1).
Відповідно до п.1.1 Договору №1/19 орендодавець - Харківський національний університет радіоелектроніки передає, а орендар - ФОП Шеховцова С.В. приймає в тимчасове платне користування окреме індивідуальне визначене рухоме державне майно, розміщене у нежитловому приміщенні на першому поверсі шестиповерхової будівлі навчального корпусу (інв. №70994, літ. "І-6" реєстровий номер майна 02071197.1.ЯГЛКУС012) за адресою: м.Харків, пр.Науки, 14, що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки, вартість якого визначена згідно акту оцінки майна і складає 92549,00 грн.
Державне майно передається в оренду з метою здійснення підприємницької діяльності. Розрахунок про відшкодування орендної плати додається. Загальна сума Договору складає 8707,02, в т.р. ПДВ - 20% (п.1.2 Договору №1/19).
Орендар зобов'язується:
- прийняти майно згідно акту прийому-передачі та здати у разі розірвання або закінчення терміну дії цього Договору (п.2.1. Договору №1/19);
- своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату (п.2.3. Договору №1/19);
- у разі припинення або розірвання Договору повернути орендодавцю орендоване майно в належному стані, з урахуванням фізичного зносу і відшкодувати збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (п.2.6 Договору №1/19);
- щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця, вносити оренду плату на рахунок орендодавця (п.2.7 Договору №1/19).
Орендодавець зобов'язується передати майно в належному для користування стані, згідно акту прийому-передачі та прийняти у разі розірвання або закінчення терміну дії цього Договору (п.2.8 Договору №1/19).
Сторони передбачили у розділі 4 Договору №1/19, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. Спори, які виникають за цим Договором, не вирішені шляхом переговорів, вирішуються у судовому порядку.
Договір набуває чинності 04.06.2019 та діє до 04.05.2022 (п.5.1 Договору №1/19).
За ініціативою однієї із сторін цей Договір може бути розірвано за письмовою згодою сторін.
Чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п.5.3,5.4 Договору №1/19).
04.06.2019 року сторони уклали акт до Договору № 1/19, за умовами якого ФОП Шеховцова С.В. прийняла в користування окреме індивідуально визначене майно (а.с.11 т.1).
Згідно розрахунку орендної плати окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна (додаток №2 до Договору №1/19), вартість згідно акта оцінки на 12.06.2019 складає 92 549,09 грн. Орендна ставка - 7%. Базовий місяць - червень 2019 року. орендна плата без ПДВ - 539,87, ПДВ - 107,97 грн., всього - 647,84 грн.(а.с.12 т.1).
Як зазначає позивач, всупереч положенням п.2.8. Договору №1/19 ФОП Шеховцова С.В. не повернула отримане за договором №1/19 рухоме майно.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами договір про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України.
За приписами ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст.761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Як вбачається з акту прийому-передачі окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна від 04.06.2019, ФОП Шеховцова С.В. прийняла в користування окреме індивідуально визначене майно згідно Договору оренди №1/19 від 04.06.2019 (а.с.11 т.1).
Згідно з вимогами ст.762 ЦК України, за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна.
Відповідно до ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Суд констатує, що предметом спірного договору про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 є саме окреме індивідуальне визначене рухоме державне майно, а відтак до правовідносин, що виникли між сторонами у цій справі, підлягає застосуванню Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна".
Частинами 1 3, 4 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" із змінами та доповненнями, встановлено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно. Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Частиною 3 статті 13 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п.5.2. Договору №1/19 зміни або доповнення до цього Договору допускаються лише за взаємною згодою сторін та з обов'язковим складанням додаткової угоди.
Згідно з п.6.3. Договору №1/19 взаємовідносини сторін, не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України.
Дія Договору №1/19 згідно з п.5.1. Договору - до 04.05.2022.
Однак, з початком воєнного стану було запроваджено Постанову Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" для регулювання процесів оренди комунального й держмайна на цей період (надалі - Постанова КМУ).
Згідно з п.5 Постанови КМУ, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Відтак, пункт 5 вказаної Постанови КМУ визначає, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується під час воєнного стану, автоматично продовжуються до кінця воєнного стану та ще на 4 місяці з дати припинення чи скасування воєнного стану. Для продовження договору оренди на зазначений строк заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагається. Виключеннями є лише випадки, коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157- IX.
З огляду на зазначене, спірний договір про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 не припинив свою дію 04.05.2022, а на підставі п.5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 №634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" автоматично продовжив свою дію.
Доказів письмового повідомлення жодної із сторін Договору про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку матеріали справи не містять.
Більш того, матеріали справи не містять акту прийому-передачі про повернення відповідачем окремого індивідуально визначеного майна згідно договору про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019 позивачу.
Водночас, наявний в матеріалах справи акт від 01.04.2023 про повернення ФОП Шеховцовою С.В. орендованого майна за договором оренди №6769-Н від 04.06.2029, не свідчить про повернення відповідачем окремого індивідуально визначеного майна за спірним договором про відшкодування індивідуально визначеного рухомого державного майна №1/19 від 04.06.2019.
Також, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати заборгованості з орендної плати індивідуально визначеного рухомого державного майна, отриманого в користування на підставі договору №1/19 від 04.06.2019.
Так, згідно з п.2.3. та п.2.7. Договору №1/19 орендар зобов'язався своєчасно і у повному обсязі щомісячно, не пізніше 25 числа поточного місяця, вносити оренду плату на рахунок орендодавця.
Так, згідно матеріалів справи, відповідачем здійснювалась оплата за Договором №1/19 на підставі наданих позивачем рахунків, а саме:
- 23.09.2019 - 1227, 02 грн., що підтверджується платіжним дорученням №35 від 23.09.2019 (рахунки №06/1644 від 10.07.2019 та № 06/1709 від 10.08.2019);
- 24.10.2019 - 642, 02 грн., що підтверджується платіжним дорученням №48 від 24.10.2019 (рахунок №08/1957 від 10.09.2019);
- 31.10.2019 - 646,52 грн., що підтверджується платіжним дорученням №55 від 31.10.2019 (рахунок №09/2221 від 10.10.2019);
- 28.11.2019 - 651,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням №65 від 28.11.2019 (рахунок №09/2477 від 28.11.2019);
- 24.12.2019 - 651,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням №74 від 24.12.2019 (рахунок №09/2735 від 10.12.2019);
- 02.03.2020 - 650,39 грн., що підтверджується платіжним дорученням №89 від 02.03.2020 (рахунок №01/077 від 10.01.2020);
- 04.03.2020 - 651,68 грн., що підтверджується платіжним дорученням №93 від 04.03.2020 (рахунок №02/0348 від 10.02.2020);
- 03.11.2020 - 379,01 грн., що підтверджується платіжним дорученням №123 від 03.11.2020 (рахунок №03/0612 від 10.03.2020);
- 19.11.2021 - 654,93 грн., що підтверджується платіжним дорученням №235 від 19.11.2021 (рахунок №04/0943 від 10.04.2020);
- 19.11.2021 - 660,16 грн., що підтверджується платіжним дорученням №236 від 19.11.2021 (рахунок №05/01250 від 10.05.2020);
- 19.11.2021 - 662,15 грн., що підтверджується платіжним дорученням №237 від 19.11.2021 (рахунок №06/01386 від 10.06.2020);
- 07.10.2021 - 682,84 грн., що підтверджується платіжним дорученням №208 від 07.10.2021 (рахунок №12/03278 від 10.01.2021);
- 07.10.2021 - 691,72 грн., що підтверджується платіжним дорученням №209 від 07.10.2021 (рахунок №12/03513 від 10.02.2021);
- 07.10.2021 - 698,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням №210 від 07.10.2021 (рахунок №12/03685 від 10.03.2021);
- 07.10.2021 - 710,50 грн., що підтверджується платіжним дорученням №211 від 07.10.2021 (рахунок №12/03918 від 10.04.2021);
- 07.10.2021 - 417,35 грн., що підтверджується платіжним дорученням №212 від 07.10.2021 (рахунок №12/04148 від 10.05.2021);
- 07.10.2021 - 724,76 грн., що підтверджується платіжним дорученням №213 від 07.10.2021 (рахунок №12/04377 від 10.06.2021);
- 07.10.2021 - 423,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням №214 від 07.10.2021 (рахунок №12/04603 від 10.07.2021);
- 07.10.2021 - 424,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням №215 від 07.10.2021 (рахунок №12/04832 від 10.08.2021);
- 07.10.2021 - 725,48 грн., що підтверджується платіжним дорученням №216 від 07.10.2020 (рахунок №12/05064 від 10.09.2021);
- 11.11.2021 - 734,18 грн., що підтверджується платіжним дорученням №226 від 11.11.2021 (рахунок №12/05358 від 10.10.2021);
- 03.12.2021 - 432,13 грн., що підтверджується платіжним дорученням №241 від 03.12.2021 (рахунок №12/05623 від 10.11.2021).
Водночас відповідач не заперечує заборгованість перед позивачем у розмірі 6 602,71 грн., яка не була оплачена відповідно до рахунків від №07/01636 від 10.07.2020 на суму 663,47 грн.; №08/01884 від 10.08.2020 на суму 659,49 грн.; №09/02126 від 10.09.2020 на суму 385,47 грн.; №10/02370 від 10.10.2020 на суму 660,81 грн.; №11/02680 від 10.11.2020 на суму 662,74 грн.; №12/02984 від 10.12.2020 на суму 676,75 грн.; від 10.12.2021 на суму 746,72 грн.; №12/06078 від 10.01.2022 на суму 751,20 грн.; №1/61 від 10.02.2022 на суму 760,97 грн.; від 10.03.2022 на суму 635,09 грн. за лютий 2022 р. (до 24 лютого 2022 р.).
Вище вказана сума заборгованості була сплачена відповідачем 18.10.2024, що підтверджується квитанцією №0.0.3953575505.1.
В свою чергу позивач кошти у сумі 6 602,71 грн. на підставі статті 534 ЦК України зарахував в рахунок часткового погашення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.
Так, у відповідності до вимог статті 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;
3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Суд констатує, що іншого алгоритму погашення вимог кредитора, аніж передбаченого статтею 534 ЦК України, Договором №1/19 не встановлено.
Так, згідно Додатку №2 до договору №1/19 вартість орендної плати без ПДВ становить 539, 87 грн. + сума ПДВ у розмірі 107, 97 грн. - загалом вартість послуг оренди на місяць складає 647, 84 грн. (разом з ПДВ).
Водночас, за змістом Додатку №2 до Договору №1/19 сторони погодили, що до встановленого розміру орендної плати застосовується розрахунковий відсоток пов'язаний з інфляційними втратами.
Як стверджує позивач, починаючи з 10.07.2019 орендна плата нараховувалась відповідачці у розмірі меншому, ніж це було встановлено Додатком №2 до Договору №1/19, а саме за червень 2019 року (як за не повний місяць оренди) плата була нарахована у розмірі 583,06 грн., а в подальшому розмір орендної плати помножувався на індекс інфляції.
Як пояснив позивач, зокрема у додаткових поясненнях від 27.03.2025, станом на дату подання вказаних пояснень заборгованість ФОП Шеховцової С.В. за договором №1/19 становить 19 546,02 грн.
Доказів на спростування наявності вказаної заборгованості відповідачем не надано.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Таким чином, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті орендної плати, суперечить вищевказаним вимогам чинного законодавства та Договору №1/19, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в сумі 19 546,02 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, а відтак підлягає задоволенню в цій частині.
Разом з цим, з урахуванням заяви збільшення розміру позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача нараховані інфляційні втрати у розмірі 6 926,57 грн. та 3% річних у розмірі 1 759,39 грн.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2021 року в справі №760/6938/16-ц зроблений висновок, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
У додаткових поясненнях від 27.03.2025 позивач пояснив, що після отримання від відповідача грошових коштів на суму 6 602,71 грн., нарахована на існуюча сума боргу 3% річних становить 0 грн., а сума інфляційних втрат становить 1 878,92 грн.
Разом із вказаними поясненням позивач надав суду розрахунки інфляційних втрат на суму 6 833,44 грн. та 3% річних на суму 1 648,19 грн., що були здійснені позивачем за період з 26.03.2020 по 22.12.2024.
При цьому позивач не надав суду розрахунку інфляційних втрат саме на суму 1 878,92 грн.
Водночас з наданих розрахунків інфляційних втрат та 3% річних не вбачається, за який саме період позивач зарахував оплачені відповідачем грошові кошти в сумі 6 602,71 грн. та за який саме період позивач розраховує інфляційні втрати на суму 1 878,92 грн., що унеможливлює з'ясовування обставин, пов'язаних з правильністю здійснення позивачем таких розрахунків.
З огляду на зазначене, суд в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відмовляє.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, а також обставини справи та поведінку сторін під час розгляду справи, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору суд покладає на відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Харківського національного університету радіоелектроніки до Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шеховцової Світлани Вікторівни ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Харківського національного університету радіоелектроніки (61166, м. Харків, просп. Науки, 14; код ЄДРПОУ: 02071197) заборгованість за договором №1/19 у розмірі 19 546 (дев'ятнадцять тисяч п'ятсот сорок шість) грн. 02 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 878 (одна тисяча вісімсот сімдесят вісім) грн. 92 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "08" квітня 2025 р.
Суддя Т.О. Пономаренко