25.03.2025 року м. Дніпро Справа № 904/2746/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Іванова О.Г., Мороза В.Ф.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Панна С.П.) від 17.09.2024р. у справі № 904/2746/24
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", 03680, м.Київ, вул.Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815 в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", 49000, м.Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 108, код ЄДРПОУ 40081237
до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", 50079, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191023
про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, -
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" про стягнення 3 % річних в сумі 102 135,51 грн., інфляційних втрат в сумі 517 810,06 грн. та судового збору в розмірі 9 299,18грн.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024р. у справі № 904/2746/24:
- позовні вимоги задоволено в повному обсязі;
- стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 3 % річних в сумі 102 135,51 грн., інфляційні втрати в сумі 517 810,06 грн. та судовий збір в розмірі 9 299,18 грн.
Місцевий господарський суд зазначив, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2023 по справі №904/1586/23 стягнуто з відповідача плату за користування спірними вагонами та збір за зберігання вантажу. Зі змісту рішення по справі №904/1586/23 слідує, що відповідач не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування ф.ГУ-46 та накопичувальних картках ф.ФДУ-92, чим унеможливив списання залізницею належних їй коштів у строк, визначений Договором. Дії відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов'язання по Договору, що є підставою для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат на підставі чт. 625 ЦК України.
До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024 у справі № 904/2746/24 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову; у разі якщо суд дійде висновку, що наявні законодавчі підстави задоволення позовних вимог, зменшити розмір стягнення інфляційних втрат та 3% відповідно до положень ст. 233 ГК України, 551 ЦК України на 99%.
Апеляційна скарга мотивована тими обставинами, що суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин ст. 625 ЦК України.
Нормами спеціального законодавства про залізничний транспорт встановлено обмежену відповідальність вантажовідправників, залізниці та вантажоодержувачів за договором перевезення - у межах і розмірах, передбачених Статутом залізниць України та окремими договорами.
Частиною 5 статті 114 Статуту залізниць України прямо встановлено, що витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
Тому, понад встановлені граничні межі відповідальності вантажоодержувача за договором перевезення з нього не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки.
Приписи законодавства та умови Договору не містять умов щодо того, в який саме момент відповідач починає вважатись таким, що прострочив виконання зобов'язання зі сплати нарахованих плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у випадку підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами із застереженнями. Позивач в позовній заяві не навів відповідних обґрунтувань з посиланням на законодавство та умови Договору.
Відповідно, необґрунтованим є і розрахунок 3% річних та інфляційних, що був здійснений позивачем з урахуванням початку прострочення відповідача, починаючи через дві доби від дати складання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. З цього слідує, що розмір позовних вимог позивачем не доведений.
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Відповідно, висновки суду першої інстанції щодо неможливості зменшення стягуваних інфляційних втрат та 3% річних не відповідають вимогам законодавства.
Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції були надані достатні докази для зменшення стягуваних інфляційних втрат та 3% річних. Однак, судом не були прийняті до уваги надані докази та їм не було надано жодної оцінки. Відповідач також посилається на те, що не справедливим є застосування до нього відповідальності, тоді коли по відношенню до позивача було скасовано терміни доставки вантажів та, фактично, відповідальність за порушення строків доставки вантажів.
Відповідач не погоджується, що строки позовної давності за заявленими позивачем вимогами не спливли. Законодавством, що регулює строки позовної давності для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, є Господарський кодекс України та Статут залізниць України. До вказаних нормативно-правових актів не вносились зміни/доповнення щодо продовження/зупинення строків позовної давності, що випливають з договору перевезення, на час карантину або воєнного стану.
З урахуванням приписів ч. 5 ст. 315 ГК України, ст. 137 Статуту залізниць України, умов п. 7.3. Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, строк позовної давності для звернення до суду з позовом про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу, що були нараховані в липні-листопаді 2022 року, становить 1 рік і сплинув в липні-листопаді 2023 року.
Позивач подав пояснення по справі, в яких зазначив, що стягнення витрат і збитків, що не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України не заборонено.
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі №127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц зроблено висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Нараховані 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними коштами, що належать до сплати кредиторові. Оскільки проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями, суд не має правових підстав для їх зменшення.
Позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством (3%), суми яких значно менші за суми прострочених платежів та, відповідно, є більш, ніж співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, розгляд скарги призначено у судове засідання на 25.03.2025р.
Позивач не скористався правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку представника. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка сторін в судове засідання обов'язковою, а їх неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представника позивача.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухувавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 01.07.2020 року між АТ "Українська залізниця" та ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 45-00191023/2020-0001 (далі - Договір).
Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги (п. 1.1 Договору).
Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами (п.1.4 Договору).
Згідно п.1.9 Договору Перевізник, за результатом розгляду заяви (акцепту), направляє Замовнику у власній інформаційній системі Перевізника повідомлення з накладенням КЕП: або про мотивоване повернення без розгляду заяви (акцепту) із зазначенням причин для такого повернення; або про дату укладення договору, присвоєння Замовнику коду Замовника як платника, коду вантажовідправника/вантажоодержувача. Код платника є номером договору із Замовником.
Договір є укладеним з дня надання Замовнику Перевізником Інформаційного повідомлення про укладення Договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 Договору (пункт 1.10 Договору).
Пунктом 2.1. Договору визначено обов'язки Замовника:
- сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної переплати за кодом платежу.
Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність винесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника (п.п. 2.1.4. Договору);
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості.
Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46,відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу Замовника підписувати та на давати Перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги (п.п. 2.1.7. Договору).
Розрахунки за Договором здійснюються через філію "Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень" АТ "Укрзалізниця" (п. 4.1. Договору).
Договір діє з дня укладання, але не раніше дати введення в дію, що визначається Перевізником в повідомленні про оприлюднення Договору здійсненого на веб-сайті http://uz.cargo.com / та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення Договору. На звернення Замовника умови Договору застосовуються до відносин з Замовником, які виникли між сторонами до його укладання та введення в дію (п. 12.1. Договору).
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2023 по справі №904/1586/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.10.2023, позов задоволено. Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 3 001 098,36грн., з яких: 2 915 230,20грн. - плата за користування спірними вагонами, 85868,16 грн. - збір за зберігання вантажу.
Рішенням встановлено, що у зв'язку з затримкою вагонів на станціях підходу за наказами № 852 від 07.04.2022, № 878 від 09.04.2022р., № 271 від 13.05.2022р. внаслідок несвоєчасного забирання вантажу з колій станції призначення Терни Придніпровської залізниці, а також за весь час затримки вагонів на станції призначення за актами форми ГУ-23 №№ 981,1008, 1019, 1024 відповідачу за весь час затримки було нараховано плату за користування вагонами у сумі 2 915 230,20 грн. за відомостями форми ГУ-46 №№ 14059238, 14059239, 14059240, 14059241, 14059242, 24049260, 29049261, 04059262, 09059263, 14059264, 16059217, 16059218, 16059219, 16059220, 16059221, 15059224, 15059225, 15059226, 15059227, 15059228, 24059284, 24059285, 24059286, 24059287, 24059288, 27059292, 22049188, 27049189, 02059190, 07059191, 13059187, 24059279, 24059280, 24059281, 24059282, 24059283, 26059290, 24049197, 29049198, 04059199, 09059200, 17059196, 24049250, 29049251, 04059252, 09059253, 14059254, 14059206, а також збір за зберігання вантажу у сумі 85868,16 грн. за накопичувальними картками ф. ФДУ-92 №№20059047, 20059048, 13059039.
Відомості плати за користування вагонами форми ГУ- 46 та накопичувальні картки форми ФДУ-92 були підписані відповідачем із запереченнями з посиланням на обмеження відвантаження у зв'язку з надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами, пов'язаними із запровадженням військового стану в Україні, що підтверджує Торгово-промислова палата України.
Згідно витягу з реєстру документів по рахунку зі спеціальним режимом використання 07.11.2023 платіжним дорученням №4500055396 ПрАТ "Північний ГЗК" було перераховано на рахунок залізниці 3 001 098,36грн. плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу.
Посилаючись на порушення з боку відповідача строку виконання грошового зобов'язання по Договору, позивач нарахував 3% річних в сумі 102 135,51грн. та інфляційні втрати в сумі 517 810,06грн., стягнення яких з відповідача і є предметом спору у справі.
Задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий господарський суд виходив з їх правомірності та обгрунтованості, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ч. 5 ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.
У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов'язаний підписати відомість із зауваженнями.
Згідно з пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).
Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.
Беручи до уваги факти, встановлені у справі № 904/1586/23, рішення, яке набрало законної сили, відповідач підписав вищевказані відомості плати за користування вагонами ф. ГУ-46 та накопичувальні картки ф. ФУД-92 з запереченнями.
Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов'язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 Договору.
Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.
Звідси, ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.
Отже, посилання апелянта на відсутність строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору.
Господарським судом обґрунтовано зазначено, що у відповідача виник обов'язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках).
Оскільки оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.
За порушення строків внесення плати за користування вагонами і збору за зберігання вантажу позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Припис частини другої ст. 625 ЦК України застосовується судом за наявності порушення боржником будь-якого грошового зобов'язання. Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати
Отже, обов'язок зі сплати 3% річних та інфляційних втрат виникає безпосередньо з Цивільного кодексу України.
Пункт 2.14 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України № 04-5/601 від 29.05.2002, на який посилається апелянт, не може бути застосований, оскільки у ньому йде мова про майнові вимоги, які не підлягають стягненню з залізниці, а не вантажовласника.
Таким чином, заявлені позивачем вимоги про стягнення 3% та інфляційних втрат, які обґрунтовані нормою ст. 625 ЦК України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов'язання, підлягають задоволенню.
Також, апеляційний суд не погоджується з доводами апелянта щодо спливу строку позовної давності за заявленими вимогами, адже до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Вимоги про стягнення передбачених ст. 625 ЦК України грошових коштів не є додатковими в розумінні ст. 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу строку позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення строку позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.
Невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.
Вказане узгоджується з постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц.
Оскільки строк позовної давності у даному спорі становить три роки, вона не пропущена станом на момент звернення з позовом до суду.
Окрім того, відповідно до п. 19 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Також, апеляційний суд не вбачає підстав для зменшення нарахованих позивачем 3% річних та інфляційний втрат.
За положенням частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала, зокрема, про те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання
У справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
У пункті 8.41 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав.
Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством - 3%, суми яких є значно меншими за суми прострочених платежів та, відповідно, є співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались.
Щодо заявленого в клопотанні відповідача прохання зменшити нараховані інфляційні втрати, суд зауважує, що положеннями статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат з огляду на їх компенсаційний характер.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних в сумі 102 135,51 грн. та інфляційний втрат в сумі 517 810,06 грн. в повному обсязі.
З огляду на викладене, доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи, у зв'язку з чим скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні або скасуванню.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та виходячи з результату розгляду апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести на апелянта.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024р. у справі № 904/2746/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2024р. у справі № 904/2746/24 - залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат".
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена та підписана 09.04.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя О.Г. Іванов
Суддя В.Ф. Мороз