вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"24" березня 2025 р. Справа№ 910/4766/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Руденко М.А.
Барсук М.А.
при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,
за участю представників:
від позивача - представник не прибув,
від відповідача - Михалевич М.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/4766/24 (суддя Мандриченко О.В., повний текст складено - 19.12.2024) за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 641 224,59 грн.
ВСТАНОВИВ наступне.
ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" 146 940,34 грн дивідендів за 2018 рік, 292 271,84 грн частини чистого прибутку за 2020 рік, 35 132,33 грн 3% річних та 166 880,08 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов'язання з виплати позивачу, як акціонеру Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/4766/24 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 146940 (сто сорок шість тисяч дев'ятсот сорок) грн 34 коп. заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, 292 271 (двісті дев'яносто дві тисячі двісті сімдесят одна) грн 84 коп. частини чистого прибутку за 2020 рік, 166 880 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот вісімдесят) грн 08 коп. інфляційних втрат, 34 399 (тридцять чотири тисячі триста дев'яносто дев'ять) грн 31 коп. 3% річних, 9607 (дев'ять тисяч шістсот сім) грн 80 коп. судового збору за подання позову та 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов'язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що ані Загальні Збори акціонерів ПАТ "Укрнафта" від 18.05.2021, ані Наглядова Рада Товариства від 27.05.2021, не приймали рішення про виплату дивідендів за 2018 рік кількома частками, що свідчить про те, що виплата дивідендів за 2018 рік через депозитарну систему України має відбуватися шляхом виплати всієї суми дивідендів, що належать особі, яка має право на їх отримання.
Також, скаржник вказує про те, що він вживав всіх можливих заходів для забезпечення виплати акціонерам дивідендів за 2018 рік та направляв до ПАТ "Національний депозитарій України" розпорядження про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами в розрізі депозитарних установ, з одночасним перерахуванням грошових коштів для здійснення виплати дивідендів, проте ПАТ "Національний депозитарій України" розпорядження не виконав та повернув грошові кошти на користь Товариства.
Окрім наведеного, апелянт зазначає, те, що ані стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", ані інший закон не врегульовують порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку.
Крім цього, апелянт вказує про те, що заявлені позивачем розміри дивідендів та чистого прибутку підлягали перерахунку судом першої інстанції, з огляду на невірність застосованої позивачем ставки військового збору (1,5% замість 5 %).
В судовому засіданні представник апелянта - відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.
Позивач правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, проте надіслав до суду клопотання, в якому просив розглядати справу без участі його представника.
Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.
Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта", згідно з пунктами 1.1, 1.3 Статуту, в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 19.09.2019 (протокол №29 від 19.09.2019) (далі - Статут), засноване відповідно до наказу Державного комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 №57 шляхом перетворення державного підприємства "Виробниче об'єднання "Укрнафта" у Відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15.06.1993 №210/93, з подальшою, згідно рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011, зміною типу і назви Товариства з Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" на Публічне акціонерне товариство "Укрнафта".
Пунктами 3.1 та 3.2 Статуту акціонерами товариства є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень цього статуту та вимог чинного законодавства України. Кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи право, зокрема, на отримання дивідендів.
Акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства. Документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами (пункти 6.1, 6.16 Статуту).
Статутний капітал ПАТ "Укрнафта" становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій, номінальною вартістю 0,25 грн.
ОСОБА_2 є акціонером ПАТ "Укрнафта" із загальною кількістю акцій - 4 412 шт.
18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ "Укрнафта", рішення яких оформлені протоколом №31. До порядку денного яких, окрім інших, було винесено 17-те питання про розподіл прибутку товариства за підсумками 2018 року.
Так, згідно з протоколом №31 від 18.05.2021, зокрема, було прийнято рішення: "Затвердити такий розмір та порядок розподілу прибутку товариства за 2018 рік: на виконання частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1 931 619 526,20 грн, що складає 30% чистого прибутку товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком. Решту чистого прибутку товариства за 2018 рік в сумі 4 506 581 473,80 грн, що складає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку.
Затвердити загальний розмір дивідендів за простими акціями ПАТ "Укрнафта" за результатами 2018 року в сумі 1 931 619 526,20 грн.
Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, затвердити у розмірі 35,62 грн".
27.05.2021 відбулось засідання наглядової ради ПАТ "Укрнафта", рішення якої було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021, згідно з додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів, особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ "Укрнафта" у 2018 році.
Так, визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021.
Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення загальних зборів акціонерів товариства від 18.05.2021 - 1 931 619 526,20 грн (один мільярд дев'ятсот тридцять один мільйон шістсот дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень 20 копійок).
Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн.
Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021.
Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України.
Порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок ПАТ "Укрнафта" у межах встановленого строку виплати дивідендів; витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання; для отримання дивідендів кожний акціонер ПАТ "Укрнафта" повинен звернутись до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах по акціях ПАТ "Укрнафта" станом на 11.06.2021 та заключити з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунка в цінних паперах (у разі відсутності договору); відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера; дивіденди, нараховані на акції AT "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (код 20077720), виплатити в порядку, встановленому Законом України "Про управління об'єктами державної власності".
До переліку осіб, що мають право на отримання дивідендів за результатами 2018 року, окрім інших акціонерів, що володіють акціями ПАТ "Укрнафта" включений позивач (що визнається відповідачем).
Також за результатами загальних зборів 18.05.2021 вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства".
По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Таким чином, загальні збори акціонерів, до виключної компетенції яких належить розподіл прибутку товариства, вирішили розподілити прибуток товариства у спосіб, запропонований Наглядовою радою - відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем не виконано свого обов'язку зі сплати дивідендів за 2018 рік у розмірі 146 940,34 грн та частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 292 271,84 грн, відповідні звернення позивача щодо виплати вказаних сум були залишені відповідачем без задоволення.
При цьому, позивачем дивіденди за 2018 рік у розмірі 146 940,34 грн визначені із розрахунку 4 412 акцій * 35,62 грн - 6,5 % (5% податок на доходи фізичних осіб + 1,5 % військовий збір), а також частина чистого прибутку у розмірі 292 271,84 грн - із розрахунку 4 412 * 70,8545 грн (мінімальний розмір, визначений абз. 2 ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік") - 6,5 % (5% податок на доходи фізичних осіб + 1,5 % військовий збір).
Також, у зв'язку з порушенням відповідачем строку виплати дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в загальному розмірі 166 880,08 грн та 3% річних в загальному розмірі 35 132,33 грн.
Предметом даного спору є матеріально-правова вимога ОСОБА_1 , як акціонера, до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.
Частина перша статті 152 Цивільного кодексу України визначає, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.
Частиною першою статті 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Частиною першою статті 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.
Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
Згідно із частиною першою статті 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.
Пунктами 12, 15, 27 частини другої статті 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.
Пунктом 6.18 Статуту визначено, що дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.
Для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою товариства (пункт 6.20 статуту).
Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати (пункт 6.21 статуту).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.
Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.
Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.
Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб'єкта господарювання.
Аналогічні правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі №910/10164/21.
ПАТ "Укрнафта" прийняло на себе грошове зобов'язання здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою відповідача порядку та строки, тобто щодо виплати дивідендів за 2018 в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021, що підтверджується рішенням засідання наглядової ради ПАТ "Укрнафта", яке було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021 року з додатками.
Невиплата акціонерним товариством дивідендів у строки, що визначені рішеннями загальних зборів акціонерів, дає підстави таким акціонерам вимагати у товариства виконання відповідного зобов'язання відповідно до п.5 ч.2 ст.16 ЦК, в тому числі в судовому порядку.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених ЄСПЛ підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, сплата акціонеру дивідендів, щодо виплати яких було прийнято рішення загальними зборами відповідача, надає акціонеру, на користь якого таке рішення прийняте, "законне очікування", що йому будуть такі дивіденди виплачені. Невиплата товариством таких дивідендів аукціонеру прирівнюється до порушення права останнього на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах "Брумареску проти Румунії" (п. 74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166).
Оскільки відповідач виплату дивідендів не здійснив, чим порушив свої зобов'язання і права позивача на мирне володіння майном, то господарський суд першої інстанції обґрунтовано і правомірно стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість з виплати дивідендів за 2018 рік.
В апеляційній скарзі апелянт вказує, що ані Загальні Збори акціонерів ПАТ "Укрнафта" від 18.05.2021, ані Наглядова Рада Товариства від 27.05.2021, не приймали рішення про виплату дивідендів за 2018 рік кількома частками, що свідчить про те, що виплата дивідендів за 2018 рік через депозитарну систему України має відбуватися шляхом виплати всієї суми дивідендів, що належать особі, яка має право на їх отримання.
Колегія суддів вказує, що згідно рішення наглядової ради ПАТ "Укрнафта", яке було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021, було встановлено такий порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; - дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, у межах встановленого строку виплати дивідендів.
Таким чином, виплата могла здійснюватися і частками, але всім акціонерам одночасно та пропорційно їх часткам у статутному капіталі, при цьому повністю завершена до 17.11.2021.
Відсутність, на думку апелянта, передбаченого законом обов'язку одночасної виплати дивідендів всім акціонерам, умов та обмежень в черговості сплати дивідендів через депозитарну систему України, спростовується абз. 2 ч. 1 ст.30 Закону "Про акціонерні товариства" виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.
Стосовно доводів скаржника про те, що він вживав всіх можливих заходів для забезпечення виплати акціонерам дивідендів за 2018 рік та направляв до ПАТ "Національний депозитарій України" розпорядження про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами в розрізі депозитарних установ, з одночасним перерахуванням грошових коштів для здійснення виплати дивідендів, проте ПАТ "Національний депозитарій України" розпорядження не виконав та повернув грошові кошти на користь Товариства, слід зазначити наступне.
Так, у спірних правовідносинах ПАТ "Національний депозитарій України" не є зобов'язаною особою перед акціонерами, а договірні відносини між відповідачем та ПАТ "Національний депозитарій України" не впливають на вирішення даного спору.
Виключно ПАТ "Укрнафта" має зобов'язання щодо виплати дивідендів акціонерам в інтересах яких подано позов у даній справі.
Невиконання договірного зобов'язання третьою особою, в даному випадку, ПАТ "Національний депозитарій України", не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх обов'язків перед акціонерами, що встановлені чинним законодавством та рішеннями акціонерів акціонерного товариства.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення на користь акціонера дивідендів за 2018 рік.
Стосовно задоволення судом першої інстанції вимоги позивача про стягнення частини чистого прибутку за 2020 рік, слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
За змістом статті 172 Господарського кодексу України відносини, пов'язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об'єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Згідно з абзацом восьмим частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету частину чистого прибутку у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, але не менше 30 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним. На суму таких коштів податковими органами нараховується пеня у порядку, визначеному абзацом шостим цієї частини, яка сплачується до загального фонду Державного бюджету України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 цю норму визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Таким чином, з 22 липня 2020 року абзац восьмий частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" втратив чинність.
У рішенні Конституційного Суду України зазначається, що нормативне регулювання ставить державу у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційним, оскільки, визначаючи правові основи управління об'єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.
Водночас статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який набрав чинності 01 січня 2021 року, визначено, що господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 01 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.
Скаржник належить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100 %.
18 травня 2021 року відбулися загальні збори акціонерів Скаржника, скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021. Прийняті загальними зборами акціонерів рішення оформлені протоколом № 31.
За результатами загальних зборів, зокрема, прийнято рішення з питання №13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства". Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, вирішено дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Отже, саме загальні збори Скаржника у межах наданих їм повноважень прийняли рішення про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
У пункті 5.22 постанови Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22 зроблено висновок, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку встановлюється статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" (у сукупності з рішенням загальних зборів).
Суд зауважив, що рішенням Конституційного Суду України від 22.07.2020 у справі № 3-313/2019 при визнанні таким, що не відповідає Конституції України, абзацу восьмого частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" щодо отримання державою частини чистого прибутку господарської організації державного сектора економіки у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів, неконституційною є саме та ситуація, коли відповідна частина прибутку акціонерного товариства сплачується тільки державі, але не сплачується "іншим учасникам товариства". У рішенні зазначено, що нормативне регулювання ставить державу в привілейоване становище порівняно з іншими учасниками господарської організації державного сектора економіки, тобто є дискримінаційними, оскільки, визначаючи правові основи управління об'єктами державної власності, законодавець не передбачив можливості спрямування частини чистого прибутку на користь таких учасників у разі неприйняття рішення про нарахування дивідендів.
Висновок про застосування норм права був сформульований Верховним Судом з урахуванням фактичних обставин, що є тотожними обставинам у цій справі (№ 910/5357/23): відповідачем також був Скаржник; спір стосувався невиплати частини чистого прибутку за 2020 рік; спірні правовідносини ґрунтувалися на рішенні загальних зборів акціонерів Скаржника, оформленому протоколом від 18.05.2021 № 31.
У постанові від 24.10.2023 у справі № 910/9143/22 Верховний Суд також послався на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 910/9326/22, зазначивши про відсутність підстав для відступу від нього.
Верховний Суд додатково зауважив, що частину другу статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" постфактум викладено в редакції, що відрізняється від абзацу восьмого частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності".
Чинною нормою (в редакції Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" від 15.12.2020 № 1082-IX) передбачено сплату частини чистого прибутку не лише до державного бюджету, а й іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі.
Вказане підтверджує, що абзац восьмий частини п'ятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визнано неконституційним саме з огляду на встановлення обов'язку виплати прибутку акціонерного товариства державі при невиплаті прибутку іншим учасникам товариства.
Прийнявши рішення про розподіл прибутку відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", Скаржник не міг встановити різні умови для власників акцій одного типу та класу, обмежити окремих акціонерів у праві на отримання дивідендів.
Щодо строків здійснення виплат, вони визначені безпосередньо в частині другій статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік". У наведеній нормі вказано, що частина чистого прибутку сплачується (за умови неприйняття рішення про виплату дивідендів до 01 травня 2021 року) до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства до 01 липня року, що настає за звітним.
Таким чином, на сьогодні сформувалася усталена судова практика щодо застосування статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" у правовідносинах, пов'язаних зі сплатою частину чистого прибутку до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства, у статутному капіталі якого є корпоративні права держави, та господарського товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) якого належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 01 травня року, що настає за звітним.
Доводи скаржника про те, що а ні стаття 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", а ні інший закон, не врегульовує порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку є необґрунтованими з огляду на те, що такий порядок встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021 № 31 та статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".
Отже, висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення частини чистого прибутку за 2020 рік визнаються колегією суддів обґрунтованими.
В апеляційній скарзі апелянт вказує про те, що заявлені позивачем розміри дивідендів та чистого прибутку підлягали перерахунку судом першої інстанції, з огляду на невірність застосованої позивачем ставки військового збору (1,5% замість 5 %).
Стосовно наведеного колегія суддів вказує наступне.
Відповідно до статті 18 Податкового кодексу України податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов'язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу (підпункт 14.1.180. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Особливості нарахування (виплати) та оподаткування дивідендів визначені у пункті 170.5. статті 170 Податкового кодексу України.
Відповідно до підпунктів 170.5.1., 170.5.2., 170.5.4. пункту 170.5. статті 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18. пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування. Будь-який резидент, який нараховує дивіденди, включаючи того, який сплачує податок на прибуток підприємств у спосіб, відмінний від загального (є суб'єктом спрощеної системи оподаткування), або звільнений від сплати такого податку з будь-яких підстав, є податковим агентом під час нарахування дивідендів. Доходи, зазначені в цьому пункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною підпунктами 167.5.1., 167.5.2. і 167.5.4. пункту 167.5 статті 167 цього Кодексу.
Згідно з підпунктами 168.1.1., 168.1.2., 168.1.5. пункту 168.1. статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. Податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
Відповідно до статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є: а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні; платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов'язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.
Аналіз зазначених положень підпункту 14.1.180. пункту 14.1. статті 14, статті 18, підпунктів 168.1.1., 168.1.2., 168.1.5. пункту 168.1. статті 168, підпунктів 170.5.1., 170.5.2., 170.5.4. пункту 170.5. статті 170, статті 171, пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» Податкового кодексу України свідчить про те, що для оподаткування такого доходу як дивіденди, що виплачуються фізичним особам - акціонерам, саме емітент корпоративних прав (акціонерне товариство), який здійснює нарахування дивідендів, є податковим агентом фізичної особи-акціонера, якій нараховуються дивіденди, та як податковий агент здійснює нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи (акціонера) ПДФО та військового збору з доходу у вигляді дивідендів. Тобто, нарахування, утримання і сплата ПДФО і військового збору з доходу у вигляді дивідендів, що виплачуються фізичним особам - акціонерам, є обов'язком податкового агента, яким у спірних правовідносинах є відповідач.
Викладене вище дає підстави для висновку про те, що суми дивідендів, заявлені до стягнення в судовому порядку фізичними особами - акціонерами з акціонерного товариства на їх користь, обчислюються судом без віднімання сум податків і зборів, тобто не зменшуються судом на суми ПДФО та військового збору. Податки і збори із присудженої за рішенням суду до стягнення з емітента корпоративних прав (акціонерного товариства) суми дивідендів підлягають нарахуванню, утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету самим акціонерним товариством (емітентом корпоративних прав, який здійснює нарахування дивідендів), як податковим агентом фізичної особи-акціонера, при виконанні відповідного судового рішення, внаслідок чого виплачена фізичній особі - акціонеру на підставі судового рішення сума дивідендів зменшується на суму ПДФО і військового збору.
Отже, оскільки нарахування, утримання та сплата (перерахування) до бюджету ПДФО і військового збору з доходу у вигляді дивідендів, що виплачуються фізичним особам - акціонерам, є обов'язком самого акціонерного товариства, суд, у разі задоволення позову фізичної особи - акціонера про стягнення дивідендів, визначає необхідну до стягнення суму дивідендів без вирахування з неї ПДФО та військового збору із зазначенням в рішенні про необхідність утримання при виконанні судового рішення із стягуваної суми установлених законодавством України податків і зборів.
В свою чергу, позивачем дивіденди за 2018 рік у розмірі 146 940,34 грн визначені із розрахунку 4 412 акцій * 35,62 грн - 6,5 % (5% податок на доходи фізичних осіб + 1,5 % військовий збір), а також частина чистого прибутку у розмірі 292 271,84 грн - із розрахунку 4 412 * 70,8545 грн (мінімальний розмір, визначений абз. 2 ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік") - 6,5 % (5% податок на доходи фізичних осіб + 1,5 % військовий збір).
Таким чином, безпосередньо позивачем заявлено до стягнення суми дивідендів та частини чистого прибутку за вирахуванням ПДФО та військового збору.
Суд, в свою чергу, не може вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх в більшому, аніж заявлено позивачем, розмірі (тобто з додаванням сум податків і зборів), які позивач відрахував при поданні позову.
Одночасно, Суд зазначає про необхідність утримання при виконанні даного судового рішення із стягуваної суми установлених законодавством України податків і зборів.
Враховуючи те, що висновки місцевого господарського суду про необхідність вирахування із сум дивідендів та частини чистого прибутку ПДФО та військового збору не призвели до прийняття неправильного рішення, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Позивачем також заявлено до стягнення 166 880,08 грн збитків внаслідок інфляції та 35 132,33 грн три проценти річних.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З урахуванням того, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 34 399,80 грн та інфляційних втрат у розмірі 166 880,08 грн
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2024 у справі №910/4766/24 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова (враховуючи перебування судді Пономаренко Є.Ю. у відпустці з 25.03.2025 по 28.03.2025, судді Барсук М.А. - з 27.03.2025 по 28.03.2025, з 31.03.2025 по 04.04.2025 та судді Руденко М.А. - 07.04.2025) складена: 08.04.2025 року.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Руденко
М.А. Барсук