вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" квітня 2025 р. Справа№ 910/11227/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
без виклику представників сторін
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 року
у справі №910/11227/24 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛ Солюшн"
до Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни
про стягнення 222 124,22 грн,-
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЛ Солюшн" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни (далі - відповідач) про стягнення 222124,22 грн, з яких 162680,97 грн заборгованості, 28275,46 грн пені, 26029,08 грн штрафу та 5138,71 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки № 7431-КЕ/20 від 25.03.2023 року.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 року позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЛ Солюшн" заборгованість у розмірі 162 680,97 грн, пеню у розмірі 28 275,46 грн, штраф у розмірі 26 029,08 грн, 3% річних у розмірі 5 138,71 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 665,49 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа - підприємець Мельник Інна Володимирівна звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 року у справі №910/11227/24 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.
Так, за твердженням скаржника, на момент звернення до суду та до сьогоднішнього дня сам позивач не здійснив повернення поставленого товару за договором та відмовляється підписувати акти на повернення товару, відповідно цим самим штучно створив собі заборгованість.
Таким чином, скаржник зауважив, що заборгованості у розмірі 221830,86 грн у Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни перед стягувачем за договором поставки немає.
При цьому, скаржник зауважив, що із тих самих підстав за заявою Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни про скасування судового наказу, у справі №910/10259/24 Господарським судом міста Києва було скасовано судовий наказ яким було стягнуто з цих самих підстав суму яка є предметом вказаного позову.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 року у справі №910/11227/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
20.02.2025 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника позивача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого позивач просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 року у справі №910/11227/24 без змін.
При цьому, представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що на виконання умов відповідного договору, відповідачу було поставлено товари нетютюнового асортименту, вейпи та алкогольні напої на загальну суму 164568,55 грн, що підтверджується видатковими накладними у кількості 61 штука, але відповідач не здійснив повну оплату за поставлений товар, а тому у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 162680,97 грн.
Водночас, представник позивача зауважив, що відповідач у суді першої інстанції не заявляв про повернення товару та не надав доказів, які б підтверджували правомірність такого повернення. Крім того, апелянт не довів факт належного повідомлення позивача про намір повернути товар і не надав належно оформлених первинних документів, які підтверджували б здійснення повернення товару відповідно до умов договору.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заяву про приєднання до апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.03.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЛ Солюшн" (постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Мельник Інною Володимирівною (покупець) було укладено договір поставки № 7431-КЕ/20 (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставляти товар у власність покупця відповідно до його замовлення (замовлень), а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар на умовах, зазначених у цьому договорі.
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє по 24.03.2025 року включно, а по відношенню до зобов'язань, що пов'язані з оплатою товару - до повного виконання покупцем своїх зобов'язань.
Відповідно до п. 1.5 договору під товаром розуміються наступні групи продукції: тютюнові вироби, ТВЕН, портативний електронний пристрій, товари IQOS, товари GLO, товари Lil SOLID, товари НТА, харчові продукти, нікотиновмісні порції, алкогольні напої, електронні сигарети, рідини, що використовуються в електронних сигаретах.
Згідно п. 2.1 договору найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що поставляється згідно з даним договором, вказується у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.
Ціна товару визначається у відповідності з ціною вказаною у прайс-листах постачальника, які діють на момент виконання постачальником замовлень покупця і вказується у видаткових накладних з урахуванням ПДВ (п. 4.1 договору).
Положеннями п. 4.7 договору встановлено, що поставка здійснюється на умовах відтермінування оплати за отриманий товар. У випадках передбачених цим договором, або за рішенням постачальника товар покупцеві може відпускатись на умовах повної передоплати. У випадку, якщо дата оплати за товар припадає на святковий або неробочий день (встановлений законодавством та з урахуванням роботи банківської системи в такі дні), вона автоматично переноситься на перший робочий банківський день.
Максимальний строк відтермінування оплати за товари нетютюнового асортименту (НТА) та вейпи складає сорок п'ять календарних днів (пп. 4.15.8, 4.15.12 п. 4.15 договору), а за алкогольні напої складає двадцять один календарний день (пп. 4.15.11 п. 4.15 договору), який обраховується з дати виписки видаткової накладної постачальником. День, наступний за днем виписки видаткової накладної є першим днем при підрахунку строку, на який надано відстрочку, останнім днем оплати є сорок п'ятий та відповідно двадцять перший календарні дні (п. 4.15 Договору у редакції Додаткової угоди від 25.03.2023 року).
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов договору здійснив поставку товару загальною вартістю 164568,55 грн, що підтверджується видатковими накладними/товарно-транспортними накладними: № КЕ23-000120608 від 29.06.2023 року на суму 11 040,00 грн; № КЕ23-000121552 від 29.06.2023 року на суму 4 632,00 грн; № КЕ23-000121816 від 29.06.2023 року на суму 5 800,00 грн; № КЕ23-000122662 від 30.06.2023 року на суму 576,00 грн; № КЕ23-000122927 від 30.06.2023 року на суму 1 894,20 грн; № КЕ23-000122928 від 30.06.2023 року на суму 3 221,00 грн; № КЕ23-000122955 від 30.06.2023 року на суму 14 616,00 грн; № КЕ23-000123046 від 30.06.2023 року на суму 1 763,70 грн; № КЕ23-000123047 від 30.06.2023 року на суму 7 465,00 грн; № КЕ23-000123089 від 30.06.2023 року на суму 1 897,20 грн; № КЕ23-000123090 від 30.06.2023 року на суму 2 248,00 грн; № КЕ23-000123705 від 30.06.2023 року на суму 2 790,00 грн; № КЕ23-000126445 від 04.07.2023 року на суму 8 105,00 грн; № КЕ23-000126452 від 04.07.2023 року на суму 1 019,10 грн; № КЕ23-000126738 від 04.07.2023 року на суму 489,60 грн; № КЕ23-000133823 від 07.07.2023 року на суму 2 512,50 грн; № КЕ23-000133824 від 07.07.2023 року на суму 6 068,00 грн; № КЕ23-000133825 від 07.07.2023 року на суму 8 622,00 грн; № КЕ23-000133827 від 07.07.2023 року на суму 917,70 грн; № КЕ23-000133828 від 07.07.2023 року на суму 4 344,00 грн; № КЕ23-000133830 від 07.07.2023 року на суму 16 804,00 грн; № КЕ23-000133835 від 07.07.2023 року на суму 493,20 грн; № КЕ23-000133838 від 07.07.2023 року на суму 1 068,00 грн; № КЕ23-000133839 від 07.07.2023 року на суму 1 475,25 грн; № КЕ23-000133842 від 07.07.2023 року на суму 1 475,25 грн; № КЕ23-000133843 від 07.07.2023 року на суму 1 866,60 грн; № КЕ23-000134302 від 07.07.2023 року на суму 442,50 грн; № КЕ23-000137574 від 11.07.2023 року на суму 1 245,00 грн; № КЕ23-000137849 від 11.07.2023 року на суму 342,00 грн; № КЕ23-000144648 від 14.07.2023 року на суму 342,00 грн; № КЕ23-000144795 від 14.07.2023 року на суму 342,00 грн; № КЕ23-000156432 від 21.07.2023 року на суму 2 850,00 грн; № КЕ23-000156539 від 21.07.2023 року на суму 952,50 грн; № КЕ23-000156754 від 21.07.2023 року на суму 2 235,00 грн; № КЕ23-000156955 від 21.07.2023 року на суму 382,50 грн; № КЕ23-000162484 від 25.07.2023 року на суму 825,00 грн; № КЕ23-000162485 від 25.07.2023 року на суму 665,71 грн; № ЧН23-000027826 від 26.07.2023 року на суму 612,38 грн; № ЧН23-000027828 від 26.07.2023 року на суму 684,00 грн; № КЕ23-000168238 від 28.07.2023 року на суму 201,90 грн; № КЕ23-000168239 від 28.07.2023 року на суму 694,80 грн; № КЕ23-000168246 від 28.07.2023 року на суму 1 163,40 грн; № КЕ23-000168249 від 28.07.2023 року на суму 2 260,80 грн; № КЕ23-000168250 від 28.07.2023 року на суму 2 598,08 грн; № КЕ23-000168251 від 28.07.2023 року на суму 2 212,80 грн; № КЕ23-000168252 від 28.07.2023 року на суму 3 172,00 грн; № КЕ23-000168253 від 28.07.2023 року на суму 5 804,33 грн; № КЕ23-000168255 від 28.07.2023 року на суму 1 209,60 грн; № КЕ23-000168256 від 28.07.2023 року на суму 4 306,99 грн; № КЕ23-000168290 від 28.07.2023 року на суму 342,00 грн; № КЕ23-000168291 від 28.07.2023 року на суму 104,40 грн; № КЕ23-000168572 від 28.07.2023 року на суму 2 604,60 грн; № КЕ23-000168573 від 28.07.2023 року на суму 864,58 грн; № КЕ23-000168770 від 28.07.2023 року на суму 3 240,00 грн; № КЕ23-000168827 від 28.07.2023 року на суму 861,11 грн; № КЕ23-000168889 від 28.07.2023 року на суму 1 289,10 грн; № КЕ23-000168890 від 28.07.2023 року на суму 1 170,37 грн; № КЕ23-000169117 від 28.07.2023 року на суму 3 149,10 грн; № КЕ23-000169118 від 28.07.2023 року на суму 119,90 грн; № КЕ23-000169218 від 28.07.2023 року на суму 1 866,00 грн; № КЕ23-000169219 від 28.07.2023 року на суму 208,80 грн (наявні в матеріалах справи).
Так, за твердженням позивача, відповідач не оплатив поставлений товар за договором, що стало підставою для зверхня до суду з даним позовом.
Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного договору в силу ст. 11 Цивільного кодексу України, судом враховано законодавство що встановлює та регулює договірні зобов'язання, які виникають на підставі договору поставки.
Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 14 Цивільного кодексу України визначено, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України).
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до умов договору поставив відповідачу товар загальною вартістю 164568,55 грн, що підтверджується видатковими накладними/товарно-транспортними накладними, які відписані обома сторонами без зауважень (наявні в матеріалах справи).
Так, вищезазначені видаткові накладні та товарно-транспортні накладні відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами в п. 4.15 договору у редакції додаткової угоди від 25.03.2023 року порядку розрахунків, зобов'язання відповідача з оплати товару мало бути виконане у строки, визначені видатковими накладними/товарно-транспортними накладними, оскільки такі строки не суперечать умовам договору.
Як правильно встановлено судом першої інстанції , у строк відповідач мав сплатити заборгованість:
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № КЕ23-000120608, № КЕ23-000121552, № КЕ23-000121816, № КЕ23-000122662, № КЕ23-000122927, № КЕ23-000122928, № КЕ23-000122955, № КЕ23-000123046, № КЕ23-000123047, № КЕ23-000123089, № КЕ23-000123090, № КЕ23-000123705 - до 14.08.2023 року;
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № КЕ23-000126445, № КЕ23-000126452, № КЕ23-000126738, № КЕ23-000168238, № КЕ23-000168250, № КЕ23-000168253, № КЕ23-000168256, № КЕ23-000168291, № КЕ23-000168827, № КЕ23-000168890, № КЕ23-000169118, № КЕ23-000169219 - до 18.08.2023 року;
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № КЕ23-000133823, № КЕ23-000133824, № КЕ23-000133825, № КЕ23-000133827, № КЕ23-000133828, № КЕ23-000133830, № КЕ23-000133835, № КЕ23-000133838, № КЕ23-000133839, № КЕ23-000133842, № КЕ23-000133843, № КЕ23-000134302 - до 21.08.2023 року;
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № КЕ23-000137574, № КЕ23-000137849 - до 25.08.2023 року;
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № КЕ23-000144648, № КЕ23-000144795 - до 28.08.2023 року;
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № КЕ23-000156432, № КЕ23-000156539, № КЕ23-000156754, № КЕ23-000156955 - до 04.09.2023 року;
- за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № КЕ23-000162484 - до 08.09.2023 року;
- за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № КЕ23-000162485 - до 15.08.2023 року;
- за видатковою накладною/товарно-транспортною накладною № ЧН23-000027826 - до 16.08.2023 року;
- за видатковими накладними/товарно-транспортними накладними № ЧН23-000027828, №КЕ23-000168239, № КЕ23-000168246, № КЕ23-000168249, № КЕ23-000168251, № КЕ23-000168252, № КЕ23-000168255, № КЕ23-000168290, № КЕ23-000168572, № КЕ23-000168573, № КЕ23-000168770, № КЕ23-000168889, № КЕ23-000169117, № КЕ23-000169218 - до 11.09.2023 року.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строки виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань є такими, що настали.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, поставлений позивачем товар відповідачем оплачено частково в розмірі 1 887,58 грн, внаслідок чого сформувалась заборгованість за поставлений товар на загальну суму 162680,97 грн.
Положеннями ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання не виконав, поставлений товар на загальну суму 162680,97 грн у встановлений договором строк не сплатив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у вказаному розмірі.
В той же час, доказів на оплату поставленого товару на загальну суму 162680,97 грн відповідач суду не надав, доводи позивача щодо наявності боргу не спростував.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги виконання позивачем своїх обов'язків щодо поставки відповідачу товару, а також встановлене судом порушення строків його оплати відповідачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем було порушено умови договору, положення ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 162680,97 грн.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 28 275,46 грн пені та 26 029,08 грн штрафу, колегія суддів відзначає наступне.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, пеня та штраф є видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.
Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів прос рочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбаченою статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 6.6 договору, у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.
Пунктом 6.7 договору встановлено, що у випадку прострочення платежу понад 3 (три) календарні дні, постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника одноразовий штраф у розмірі 16% від суми неоплаченого в строк товару.
Колегія суддів перевіривши розрахунок пені та штрафу позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 28275,46 грн пені та 26 029,08 грн штрафу є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 5138,71 грн 3 % річних, колегія суддів відзначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів перевіривши розрахунок 3 % річних позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідний розрахунок є арифметично вірним, відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 5138,71 грн.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог повністю.
При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що на момент звернення до суду та до сьогоднішнього дня сам позивач не здійснив повернення поставленого товару за договором та відмовляється підписувати акти на повернення товару, відповідно цим самим штучно створив собі заборгованість , оскільки не підтверджені жодними належними та допустимими в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами.
Водночас, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що апелянт не довів факт належного повідомлення позивача про намір повернути товар і не надав належно оформлених первинних документів, які б підтверджували здійснення повернення товару відповідно до умов договору.
Крім того, твердження скаржника, яка на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що із тих самих підстав за заявою Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни про скасування судового наказу, у справі №910/10259/24 Господарським судом міста Києва було скасовано судовий наказ яким було стягнуто з цих самих підстав суму яка є предметом вказаного позову, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки остання була розглянута судом в наказному провадженні, суд не перевіряв доводи боржника та не давав їм оцінку (зазначені у заяві про скасування судового наказу доводи боржника можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку позовного провадження).
Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями позивача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що враховуючи приписи ст. 3 Конституції України, зважаючи на наявність активних військових дій та загрози небезпеки на території України, розгляд даної скарги здійснений судом апеляційної інстанції у межах розумного строку в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мельник Інни Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 у справі №910/11227/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2025 року у справі №910/11227/24 залишити без змін.
3. Судовий збір, понесений у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/11227/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич