вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"02" квітня 2025 р. Справа№ 917/814/16 (910/908/23)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Доманської М.Л.
суддів: Пантелієнка В.О.
Остапенка О.М.
за участю секретаря судового засідання Сороки П.М.
та представників учасників провадження у даній справі відповідно до протоколу судового засідання від 02.04.2025,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 (суддя Яковенко А.В.)
у справі №917/814/16 (910/908/23)
за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області
до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз"
про стягнення податкового боргу у розмірі 64 255 550,25 грн
в межах справи №917/814/16
за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
до Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз"
про банкрутство
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 закрито провадження у справі № 917/814/16 (910/908/23) за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення податкового боргу в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз"; роз'яснено позивачеві, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить прийняти клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, визнати поважною причину пропуску строку для подання апеляційної скарги та поновити строк для подачі апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 про закриття провадження у справі №917/814/16 (910/908/23); відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Полтавській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 про закриття провадження у справі №917/814/16 (910/908/23); зупинити дію ухвали Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23); задовольнити апеляційну скаргу ГУ ДПС у Полтавській області; скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 про закриття провадження у справі №917/814/16 (910/908/23) та ухвалити рішення, яким направити справу №917/814/16 (910/908/23) до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду; розглянути справу за участю представника ГУ ДПС у Полтавській області.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Поляков Б.М.; судді: Доманська М.Л. та Сотніков С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 заяву судді Полякова Б.М. про самовідвід у справі №917/814/16(910/908/23) задоволено; відведено суддю Полякова Б.М. від розгляду справи №917/814/16(910/908/23); матеріали справи №917/814/16(910/908/23) передано для визначення складу суду відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області передано колегії суддів у складі: головуючий суддя: Доманська М.Л.; судді: Пантелієнко В.О. та Поліщук В.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №917/814/16 (910/908/23) за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення податкового боргу у розмірі 64 255 550,25 грн; відкладено розгляд питання про поновлення чи відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження; про зупинення чи відмову в зупиненні дії рішення; відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Господарського суду міста Києва 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) до надходження матеріалів справи №917/814/16 (910/908/23) до Північного апеляційного господарського суду.
05.12.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/814/16 (910/908/23) в 4-х томах.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2024 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) залишено без руху; роз'яснено скаржнику, що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали скаржник має право усунути недоліки апеляційної скарги шляхом подання доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі (2422,40 грн) на доказ сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги.
20.12.2024 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління ДПС у Полтавській області надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію від 18.12.2024 №7060 на суму 2422,40 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23). Розгляд апеляційної скарги призначено на 26.03.2025 об 11 год. 00 хв. Запропоновано учасникам справи у відповідності до статті 263 Господарського процесуального кодексу України надати відзиви на апеляційну скаргу із доказами надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи протягом десяти днів, з дня отримання даної ухвали, але не пізніше 05.03.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв, клопотань, пояснень в письмовій формі із доказами надсилання (надання) копій цих документів іншим учасникам справи протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали, але не пізніше 12.03.2025.
10.02.2025 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Міністерства оборони України надійшла заява про залучення Міністерства оборони України до участі у справі № 910/908/23 за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення податкового боргу в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.
В обгрунтування заявленого клопотання зазначено, що на сьогодні 100% акцій АТ «АвтоКрАЗ» належать державі, Міністерство оборони України забезпечує ефективне управління відповідними активами АТ «АвтоКрАЗ» та вжиття заходів для покращення фінансово-господарської діяльності Товариства.
17.03.2025 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління ДПС у Полтавській області надійшли додаткові письмові пояснення, в яких скаржник просить суд апеляційної інстанції врахувати висновки, які викладено в постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23).
19.03.2025 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від АТ "АвтоКраз" надійшла заява про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції, в якій заявник просить допустити його представника - адвоката Бордюг Сергія Дмитровича до участі у судовому засіданні у справі №917/814/16 (910/908/23), призначеному на 26.03.2025 об 11:00, в режимі відоконференцзв'язку за допомогою власних технічних засобів за допомогою ВКЗ.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2025 заяву АТ "АвтоКраз" про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції задоволено. Зазначено, що розгляд апеляційної скарги Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23), призначений на 26.03.2025 об 11 год. 00 хв., буде проводитись в режимі відеоконференції.
У судове засідання 26.03.2025 з'явивився представник скаржника, АТ "АвтоКраз" та представник заявника клопотання про залучення третьої особи до участі у справі - Міністерства оборони України. Представники інших учасників справи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені у встановленому законом порядку.
Колегія суддів вирішила за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників учасників справи, які не з'явились у судове засідання, з огляду на наступне.
За положеннями статті 129 Конституції України та статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).
Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 916/1577/19, від 09.04.2024 у справі № 873/225/23.
Колегією суддів ставилась на обговорення заява Міністерства оборони України про залучення до участі у даній справі Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників справи щодо заявленого клопотання, колегія суддів дійшла висновку відмовити у задоволенні заяви Міністерства оборони України про залучення до участі у даній справі Міністерства оборони України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача, про що проголошено у судовому засіданні 26.03.2025 із постановленням протокольної ухвали у даній справі, виходячи з наступного.
Колегія суддів зауважує, що існування статусу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, в господарському процесі покликане забезпечити саме дотримання права на справедливий суд тих осіб, які не є позивачем чи відповідачем, однак рішення суду може вплинути на їх права чи обов'язки.
Такий статус закріплено у статті 50 ГПК України, згідно з частиною 1 якої треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.
Зі змісту наведених норм випливає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін.
Підставою участі у справі такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору, а саме - ймовірність виникнення в неї у майбутньому права на позов або можливості пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача.
Водночас предмет спору повинен перебувати поза межами цих правовідносин, в іншому разі така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб у принципі неможливий спір про право з протилежною стороною у відповідному судовому процесі. Якщо зазначений спір допускається, то ця особа обов'язково повинна мати процесуальний статус (становище) співвідповідача у справі, а не третьої особи.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №617/1845/19 дійшов висновку, що правове становище третіх осіб у процесі посідають особи, які мають юридичний інтерес до справи, але інтерес, який не є рівноцінним інтересам сторін (позивача чи відповідача). Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зумовлений перш за все необхідністю забезпечити можливість здійснення відповідними суб'єктами права регресу.
Правильне визначення складу сторін у справі є запорукою ухвалення законного і справедливого судового рішення. Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні спору. Суд не має права вирішувати питання про права та обов'язки осіб, не залучених до участі у справі.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третіх осіб, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Так, предметом судового розгляду даної справи є стягнення з АТ "АвтоКраз" на користь Головного управління ДПС у Полтавській області податкового боргу.
Колегія суддів дійшла висновку, що заявником не наведено належних обґрунтувань, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Міністерства оборони України безпосередньо. Обставин, з яких вбачається, що внаслідок прийняття судового рішення у даній справі на Міністерство оборони України буде покладено нові обов'язки та виникнуть нові права, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутсво є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.
Судом враховано, що дана справа розглядається в межах справи про банкрутсво та склад учасників розгляду такого спору визначається відповідно до ГПК України.
Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про те, що спір у даній справі безпосередньо не впливає на права та обов'язки Міністерства оборони України, а тому у задоволенні вказаної заяви слід відмовити.
Представник скаржника та АТ "АвтоКраз" просили суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) та прийняти нове судове рішення, яким направити справу №917/814/16 (910/908/23) до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
У судовому засідання колегією суддів оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення, ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 02.04.2025 об 11:15.
02.04.2025 судом апеляційної інстанції проголошено вступну та резолютивну частину постанови (скорочене судове рішення).
Згідно із ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Скаржник зазначає, що сума податкового боргу, яку заявляє податковий орган у даній справі складає 72 364 243,66 грн, за період з 25.09.2018, тобто після відкриття провадження у справі № 917/814/16 про банкрутство ПРАТ «АВТОКРАЗ». Отже, належним судом, який повинен розглядати майнові справи за позовами до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, є виключно суд господарської юрисдикції, який відкрив справу про банкрутство відповідача. Таке урегулювання процедури розгляду спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства. Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі № 917/814/16 (910/908/23), застосував висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду по справі № 908/129/22 (908/1333/22) та справі № 320/121377/20, при цьому, правовідносини, які виникли у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та оскарження дій і рішень податкового органу) не є подібними до спору у даній справі № 917/814/16 (910/908/23) про стягнення податкового боргу з боржника на користь державного бюджету та не можуть бути застосовані у даній справі. До того ж, зважаючи на норми КУзПБ, передача справи до суду іншої юрисдикції за своєю суттю призведе до розгляду справи з початку, що спричинить затягування розгляду даної справи. Крім того, скаржник просить суд апеляційної інстанції врахувати висновки Верховного Суду, які викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази у справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області слід задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) слід скасувати. Матеріали справи № 917/814/16 (910/908/23) повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду, з огляду на наступне.
В провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №917/814/16 за заявою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про банкрутство.
Головне управління ДПС у Полтавській області звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення податкового боргу.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 прийнято позовну заяву Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення податкового боргу до розгляду в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз"; позовну заяву ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
07.08.2023 до Господарського суду міста Києва від розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "АвтоКраз" арбітражного керуючого Кізленка Вадима Андрійовича надійшла заява про передачу справи для розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 закрито провадження у справі № 917/814/16 (910/908/23) за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз" про стягнення податкового боргу в межах справи №917/814/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "АвтоКрАз"; роз'яснено позивачеві, що розгляд справи відноситься до юрисдикції адміністративного суду.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимоги платника податку про стягнення податкової заборгованості унормована приписами Податкового кодексу України (далі - ПК України); такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки законності дій суб'єкта владних повноважень, що свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства. Судом враховано правовий висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22).
Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України (тут і надалі у редакції Кодексу на дату розгляду справи судом першої інстанції) господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство).
21.10.2019 вступив у дію КУзПБ. З огляду на приписи пункту 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Кодексу, законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону у часі) визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації.
Згідно з частиною першою статті 2 КУзПБ (тут і надалі у редакції Кодексу, чинній на дату подання позовної заяви та розгляду справи судом першої інстанції) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
За змістом наведених у статті 1 КУзПБ термінів, що вживаються для цілей цього Кодексу:
грошовим зобов'язанням (боргом) є зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов'язань, серед іншого, належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування;
боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов'язання, строк виконання яких настав;
кредитором, серед іншого, є контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень;
конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство;
З наведених вище обставин справи та правових норм вбачається, що спір у цій справі № 917/814/16 (910/908/23 має характер майнового спору, адже його предметом є стягнення з боржника, щодо якого відкрито справу про банкрутство, на користь податкового органу, як поточного кредитора, грошових зобов'язань щодо сплати податків (податкового боргу).
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Положеннями абзацу першого частини другої цієї статті, зокрема, унормовано, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна.
Згідно з частиною восьмою статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
З огляду на зазначені правові норми частин першої, другої статті 7, частини восьмої статті 45 КУзПБ Суд зазнає, що спір, предметом якого є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства у позовному провадженні в межах справи про банкрутство цього боржника.
Разом з тим, станом на дату розгляду справи судом першої інстанції існувала колізія зазначених норм КУзПБ та приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України (у редакціях Кодексів, чинних на зазначену дату).
Так, статтею 20 ГПК України визначено перелік справ, що відносяться до господарської юрисдикції, до яких, зокрема, належать справи про банкрутство як одна з категорії спорів, що підсудні господарським судам.
У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України ( у редакції Кодексу, чинній на дату подання позовної заяви та розгляду справи судом першої інстанції) визначено, що до справ, які відносяться до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
Колізія норм права вирішується шляхом вибору того нормативного акта, який має бути застосований до конкретного випадку (юридичного факту).
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Тоді як згідно з преамбулою КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. При цьому КУзПБ містить як матеріальні, так і процесуальні норми.
Вочевидь ГПК України та КУзПБ мають рівну юридичну силу, а процесуальні норми ГПК України є загальними по відношенню до процесуальних норм КУзПБ. У такому випадку, при наявності колізії між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага має надаватися спеціальному, тобто КУзПБ.
Крім того, у разі існування неузгодженості між нормами, виданими одним і тим самим нормотворчим органом, застосовується акт, виданий пізніше, яким, в даному випадку, є КУзПБ.
Зважаючи на викладені мотиви, визначення підсудності цієї справи не вбачається проблемним.
Однак, відмінність правозастосування господарськими судами відповідних правових норм зумовлена змінною практикою Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство.
Так, у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок щодо того, що з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство. Схожого висновку (хоча без уточнення щодо спору боржника із податковим органом) дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2023 у справі № 640/26320/20, у якій зазначила, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Однак, у постанові від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 Велика Палата Верховного Суду відступила від указаного вище власного висновку, викладеного у постанові від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20). Натомість, за змістом наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду виснувала про віднесення до адміністративної юрисдикції таких категорій спорів з податковими органами в межах справи про банкрутство, зокрема: 1) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень - рішень; 2) про стягнення з контролюючого органу на користь позивача ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також інфляційних втрат та річних процентів.
При цьому у постанові від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду дотрималася такої ж позиції, зазначивши, зокрема, таке:
«Конструкція статті 7 КУзПБ свідчить на користь того, що законодавець, маючи на меті віднести до юрисдикції господарських судів певні категорії спорів, як-то стягнення заробітної плати, поновлення на роботі, окремо про це детально зазначив та виокремив такі спори. При цьому у статті жодним чином не виокремлено податкових спорів, що виникають з податкових відносин та врегульовані ПК України.
Зазначення у статті 7 КУзПБ всі майнові спори є широким поняттям та жодним чином не свідчить, що цей Кодекс розширює господарську юрисдикцію за межі юрисдикції, визначеної ГПК України.
Відсутність у КУзПБ застереження про невиключення з розгляду в межах процедури банкрутства спорів з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, що виникають з податкових правовідносин, не визначає їх підсудність господарським судам, оскільки такі застереження містяться в пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України, яка визначає юрисдикцію господарських судів, у тому числі щодо справ про банкрутство.
Отже, юрисдикцію судів щодо розгляду тих чи інших спорів встановлюють лише процесуальні кодекси (ГПК України, КАС України, ЦПК України). Зі змісту статті 7 КУзПБ слід дійти висновку, що така не встановлює особливостей, за яких адміністративні спори, що виникають з податкових відносин, віднесено до юрисдикції господарських судів у межах процедури банкрутства.».
Ураховуючи викладене, вбачається можлива суперечність між правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постанові 31.08.2023 у справі №640/26320/20 та постановами від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 й від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) щодо питання «безумовної концентрації всіх майнових спорів виключно в межах справи про банкрутство».
Поряд з цим у постановах від 13.04.2023 у справі № 320/12137/20 та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) Велика Палата Верховного Суду не вирішувала питання щодо застосування норм частини восьмої статті 45 КУзПБ (що регулюють порядок розгляду спорів боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги, до визнання його банкрутом).
Таким чином, ураховуючи, що спірні правовідносини у цій справі (предметом спору є позовна вимога контролюючого органу як поточного кредитора про стягнення грошових вимог з боржника) не є подібними до правовідносин у справах №320/12137/20 (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про стягнення бюджетної заборгованості та моральної шкоди) та від 01.11.2023 у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (спір за позовом платника податків до контролюючого органу про визнання протиправним податкових повідомлень-рішень) урахування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду у відповідних постановах у цих справах є безпідставним з огляду на нерелевантність зазначеної судової практики.
Отже, дійшовши помилкових висновків, що спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції, неправомірно закрив провадження у справі на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.
Обґрунтованість наведених мотивів суду апеляційної інстанції у даній справі щодо визначення юрисдикції податкових спорів, стороною в яких є платник податків, щодо якого порушено справу про банкрутство, підтверджується тим, що Законом України від 19.09.2024 № 3985-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації» (далі - Закон № 3985-ІХ) внесено зміни до ГПК України, зокрема пункт 8 частини першої статті 20 цього Кодексу викладено у такій редакції: « 8) справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь - яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника;».
З наведеного вбачається, що змінами, внесеними Законом № 3985-ІХ, приписи пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України не містять обмежень щодо підсудності господарським судам спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.
Крім того, Законом № 3985-ІХ внесено зміни до абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ та викладено в такій редакції: « 2. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України;».
Отже, внесеними змінами до ГПК України та КУзПБ встановлено імперативне правило виключної підсудності господарським судам у розгляді справ про банкрутство, зокрема, спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України.
Таке урегулювання процедури розгляду відповідних спорів до відповідача, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, встановлює зрозумілу і справедливу процедуру закінчення розгляду справи належним судом, дотримання принципу визначення юрисдикції справи та підсудності спорів одному господарському суду, який акумулює усі вимоги до відповідача, щодо якого порушено процедуру банкрутства.
Таким чином, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи судом апеляційної інсатнції, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Ураховуючи викладене, зважаючи на принцип процесуальної економії, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне оскаржувану ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) скасувати, а справу передати до місцевого господарського суду для продовження розгляду.
Вищевказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23).
У вищевказаній справі Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.09.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024, закрив провадження у справі №910/21682/15(910/7418/23) на підставі вимог пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Постановою Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23) ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2024 у справі № 910/21682/15 (910/7418/23) скасовано. Справу № 910/21682/15 (910/7418/23) направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду, з огляду на положення законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, враховуючи, що законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Ураховуючи викладене, допущені судами попередніх інстанцій процесуальні порушення та зважаючи на принцип процесуальної економії, Верховний Суд оскаржувані судові рішення скасував, а справу № № 910/21682/15 (910/7418/23) передав до місцевого господарського суду для продовження розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області слід задовольнити. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) слід скасувати. Матеріали справи № 917/814/16 (910/908/23) слід повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Оцінюючи оскаржувану ухвалу першої інстанції через призму застосування принципів оцінки доказів та аргументації своїх висновків, викладених в Рішенні ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", судова колегія зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника (сторони у справі); суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент; межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення; питання чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає із статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки в світлі конкретних обставин справи (пункти 21, 23 Рішення).
У справах Руїс Торіха проти Іспанії, Суомінен проти Фінляндії, Гірвісаарі проти Фінляндії Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97 від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99 від 27.09.2001).
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд апеляційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 283, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у справі №917/814/16 (910/908/23) скасувати.
Матеріали справи № 917/814/16 (910/908/23) повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок та строк оскарження постанови Північного апеляційного господарського суду передбачений ст.ст. 288-291 ГПК України.
Повний текст складено 08.04.2025
Головуючий суддя М.Л. Доманська
Судді В.О. Пантелієнко
О.М. Остапенко