Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 квітня 2025 р. Справа № 520/5011/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми
ОСОБА_1 31.03.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Харківській області, подати у строк 10 днів звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 у справі № 520/5011/23.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідачем не вжито жодних заходів задля виконання рішення суду в даній справі, тому, на думку позивача, наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання боржника протягом 10 днів надати до суду звіт про виконання рішення суду в даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Позивач просив розглянути заяву без його участі.
Отже, враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд встановив наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024, по справі № 520/5011/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суми задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 по справі № 520/5011/23 набрало законної сили 13.12.2024.
З програми «Діловодство спеціалізованого суду" судом встановлено, що на виконання вказаного судового рішення Харківським окружним адміністративним судом виготовлено виконавчий лист щодо зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року.
Зазначений виконавчий лист отримано позивачем 13.01.2025 та подано до виконавчої служби для примусового виконання.
Положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Судом з матеріалів електронної справи встановлено, що виконавчий лист у даній справі перебуває на примусовому виконанні старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) Баранової Яни Олександрівни, виконавче провадження ВП № 76892640, (примусове виконання розпочато за постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.01.2025).
Однак, інших відомостей, окрім пред'явлення виконавчого листа до виконання та відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 520/5011/23, зокрема, щодо вжиття державним виконавцем заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" для примусового виконання виконавчого листа в даній справі, матеріали справи не містять.
До заяви про встановлення судового контролю позивач додав лише доказ направлення заяви відповідачу. Жодних інших документів позивачем до суду разом з заявою про встановлення судового контролю не подано.
При цьому, у заяві про встановлення судового контролю позивач не зазначив жодних доводів та не надав відповідних доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання.
Так, позивач у заяві про встановлення судового контролю не зазначив дій відповідача, що свідчили б про умисне невиконання рішення суду, не навів належних та достатніх обґрунтувань щодо того, що рішення суду не буде фактично та в повному обсязі виконане в ході виконавчого провадження, тобто не навів обґрунтованих доводів щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 по справі № 520/5011/23. Судом таких обставин також не встановлено.
Натомість, матеріали справи містять лист ТУ ДСА у Харківській області від 06.02.2025 №06-15/539/2025, згідно якого вбачається, що на виконання рішення суду в даній справі Територіальне управління здійснило розрахунок компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року ОСОБА_1 , судді Коломацького районного суду Харківської області. Загальна сума, яка підлягає компенсації становить 16 359,43 грн., з неї: податок з доходів фізичних осіб 2 944,70 грн., військовий збір 817,97 грн. Сума, яка підлягає перерахуванню на картковий рахунок ОСОБА_1 становить 12 596,76 грн. Однак, Територіальне управління не має правових підстав самостійно виконати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2024 по справі № 520/5011/23, у зв'язку з тим, що згідно з пунктом 2 частини 3 статті 148 Закону саме ДСА України здійснює функцію головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. Згідно з частиною першою статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань. Таким чином, територіальне управління здійснює всі нарахування i виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, який затверджує Державна судова адміністрація України.
Зазначене свідчить про виконання відповідачем рішення суду в частині нарахування ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу, у зв'язку з порушенням строку виплати суддівської винагороди з доплатою за вислугу років за період - березень, квітень, серпень та вересень 2021 року. При цьому, відповідачем повідомлено, що відповідна виплата розрахованої компенсації буде здійснена при надходженні бюджетних асигнувань.
Викладене спростовує доводи позивача щодо невчинення відповідачем жодних дій задля виконання рішення суду в даній справі та свідчить про часткове виконання рішення суду відповідачем і вжиття відповідачем заходів для виконання рішення суду.
Суд зазначає, що згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі №373/436/17, від 15.05.2020 у справі №812/1813/18, від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі №821/1491/17, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Враховуючи викладене суд зазначає, що на даний час відсутні підстави для висновку про невжиття відповідачем дій для виконання рішення суду у справі № 520/5011/23.
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 520/5011/23, у зв'язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області про стягнення суми - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН