Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
08 квітня 2025 р. Справа № 520/17566/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Покровська виправна колонія №17» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 31.03.2025 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд:
- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/17566/23;
- зобов'язати Державну установу «Покровська виправна колонія №17» подати до Харківського окружного адміністративного суду письмовий звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду в справі № 520/17566/23.
В обґрунтування заяви позивач зазначив, що на даний час рішення Харківського окружного адміністративного суду у справі № 520/17566/23 не виконується належним чином, оскільки відповідач - Державна установа «Покровська виправна колонія №17», всупереч судового рішення, не провела виплату перерахунку грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 12.12.2022, тому, на думку позивача, наявні всі підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання боржника протягом 30 днів надати до суду звіт про виконання рішення суду в даній справі.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Позивач просив розглянути його заяву за відсутності заявника.
Отже, враховуючи положення частини 1 статті 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України, заява розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд встановив наступне.
Як встановлено судом з матеріалів справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі № 520/17566/23 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Державної установи «Покровська виправна колонія №17» щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 12 грудня 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти. Зобов'язано Державну установу «Покровська виправна колонія №17» здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29.01.2020 р. по 12.12.2022 рік, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум. Позов у решті вимог залишено без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 по справі №520/25393/24 набрало законної сили 29.02.2024.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об'єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов'язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов'язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов'язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Разом з тим, у поданій заяві позивач (представник позивача) не наводить обґрунтування необхідності застосування ч. 1 ст. 382 КАС України та не надав жодного доказу на підтвердження того, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду (в даному випадку від перерахунку грошового забезпечення позивача). Також представник позивача не зазначає, у який спосіб відповідач ухиляється від виконання рішення суду. Доказів того, що відповідач створює перешкоди для виконання рішення суду в даній справі, матеріали справи також не містять.
Також, матеріалами справи не підтверджено, що позивачем вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження», внаслідок невиконання рішення в добровільному порядку. Доказів того, що загальний порядок виконання рішення суду не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для його виконання, матеріали справи також не містять.
Позивачем до суду не надано відомостей та відповідних доказів отримання позивачем виконавчих листів по даній справі, пред'явлення таких виконавчих листів до виконання та відкриття виконавчого провадження за відповідними виконавчими листами.
Жодних доказів вчинення позивачем будь-яких дій для виконання рішення суду у справі № 520/17566/23 матеріали справи не містять.
Крім того, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, враховуючи ненаведення позивачем у заяві обґрунтованих підстав та ненадання доказів на обґрунтування заяви про встановлення судового контролю, зокрема, що свідчать про ухилення відповідача від виконання рішення суду в даній справі, доказів вчинення позивачем будь-яких дій для виконання рішення суду, доказів отримання виконавчих листів та пред'явлення таких виконавчих листів до виконавчої служби для відкриття виконавчого провадження з приводу виконання рішення суду в даній справі, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 520/17566/23, у зв'язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Покровська виправна колонія №17» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН