Іменем України
08 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 360/288/25
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 та припинення нарахування та виплати пенсії з 01.01.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.09.2022 та пенсії з 01.01.2024 з виплатою заборгованості, яка виникла за період невиплати по дату відновлення виплати пенсії та щомісячних страхових виплат.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою № 0000364816 від 12.10.2017, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах та щомісячних страхових виплат у разі втрати професійної працездатності у зв'язку з професійним захворюванням. З невідомих позивачу причин спочатку у вересні 2022 йому припинилося надходження на його банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», щомісячних страхових виплат, а потім в січні 2024 - пенсії за віком.
З метою продовження соціальних виплат позивач намагався у відповідності до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.2022 № 162 «Про особливості виплати та доставки пенсій, грошових допомог на період введення воєнного стану» пройти фізичну ідентифікацію за допомогою відеоконференцзв'язку, що проводиться територіальними органами Пенсійного фонду України.
Вказана ідентифікація позивачем була пройдена 21.06.2024, про що було прийнято відповідне рішення про встановлення особи № 259509 від 18.07.2024, та було встановлено результат обробки звернення як «призначено».
Однак виплата пенсії та щомісячних страхових виплат так і не були поновлені. Також 12.11.2024 позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням електронного підпису (далі - Вебпортал) звернувся до Головного управління ПФУ в Харківській області зі скаргою щодо невиплати пенсії.
Листом № 35011-36134/З-02/8-2000/24 від 10.12.2024 Відповідачем було повідомлено, що на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виплату пенсії було призупинено з січня 2024, та для відновлення виплати пенсії необхідно звернутися із заявою про поновлення пенсії до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від місця реєстрації особи.
Крім того, при зверненні до відповідача із адвокатським запитом, листом № 2000-0202-8/15174 від 27.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило, що на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі -Управління) передало до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - головне управління) справи про страхові виплати. Справа ОСОБА_1 до головного управління не передавалась. На виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до головного управління реєстр осіб, яким було припинено/ затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022. Відповідно до даних, зазначених в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.09.2022. Рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до головного управління не передавались. До головного управління з заявою про продовження/поновлення раніше призначених страхових виплат ОСОБА_1 не звертався. Також, позивач з 01.08.2014 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є внутрішньо переміщеною особою. Пенсію Позивачу нараховано по 31.12.2023 на поточний рахунок одержувача, відкритий в банківській установі АТ «Ощадбанк». Після надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не підтверджено дію довідки внутрішньо переміщеної особи, Позивачу нарахування пенсії призупинено з 01.01.2024. Нарахування пенсії з 01.01.2024 не проводилось.
Однак у відповіді відповідач не повідомив, чи приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області будь-які рішення, розпорядження, постанови тощо про припинення або призупинення виплати пенсії, хоча у запиті було прохання надати підтверджуючі документи у вигляді постанов про припинення або призупинення виплати пенсії позивачу.
Вважаємо, що дії Відповідача щодо не виплати Позивачу з 01.09.2022 щомісячних страхових виплат та з 01.01.2024 пенсії протиправними.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що надав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
На виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області передало до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області справу про страхові виплати ОСОБА_1 , які він отримував, як особа переміщена з тимчасово окупованої території України.
Також, на виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до Головного управління реєстр осiб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022.
Відповідно до даних, зазначених в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.09.2022. Рішення, протоколи, постанови на підставі яких було припинено виплати потерпілому до Головного управління не передавалися.
Питання поновлення виплати щомісячної страхової виплати може бути вирішене у разі особистого звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою, у встановленому порядку та після підтвердження відповідним територіальним органом соціального захисту населення інформації про реєстрацію в ЄІБДВПО.
Крім того, ОСОБА_1 перебуває на обліку в головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та є внутрішньо переміщеною особою.
Питання щодо поновлення виплати пенсії може бути розглянуто за умови звернення ОСОБА_1 з відповідною заявою та необхідними документами у спосіб, передбачений чинним законодавством, на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб.
Отже, на думку відповідача, він діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою суду від 14.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача, необхідні для розгляду справи докази.
Дослідив матеріали справи, розглянув справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінив докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, судом встановлено таке.
ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), є особою з інвалідністю 3 групи, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області як потерпілий внаслідок втрати працездатності та є отримувачем щомісячних страхових виплат, а також отримує пенсію, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-20 СМ № 0033975 та підтверджується сторонами в заявах по суті спору,
12 листопада 2024 року позивач через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України звернувся до Головного управління ПФУ в Харківській області зі скаргою щодо невиплати пенсії.
Листом № 35011-36134/З-02/8-2000/24 від 10.12.2024 відповідачем було повідомлено, що на підставі інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виплату пенсії було призупинено з січня 2024 року. Рішенням про встановлення особи №259509 від 18.07.2024 Головного управління Пенсійного фонду у Вінницькій області особу позивача було встановлено за результатами проведеного 21.06.2024 відеоконференцзв'язку. Оскільки з січня 2024 року було призупиненено виплату пенсії, у зв'язку з непідтвердженням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, то проходження фізичної ідентифікації станом на теперішній час не є підставою для поновлення виплати пенсії.
Представником позивача направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області адвокатський запит в інтересах ОСОБА_1 , яким просив повідомити причину не виплати страхових виплат та пенсії позивачу та вказати розмір заборгованості з таких виплат.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.01.2025 № 2000-0202-8/15174, у відповідь на адвокатський запит повідомлено, що на виконання пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1467 «Про затвердження Порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині передачі носіїв інформації, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області (далі -Управління) передало до головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - головне управління) справи про страхові виплати. Справа ОСОБА_1 до головного управління не передавалась. На виконання вищезазначеного Порядку Управління передало до головного управління реєстр осіб, яким було припинено/затримано виплати відділеннями Управління за період з 01.03.2022 по 31.12.2022. Відповідно до даних, зазначених в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.09.2022 року. Рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до головного управління не передавались. До головного управління з заявою про продовження/поновлення раніше призначених страхових виплат ОСОБА_1 не звертався. Також позивач з 01.08.2014 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України в Харківській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є внутрішньо переміщеного особою. Пенсію Позивачу нараховано по 31.12.2023 на поточний рахунок одержувача, відкритий в банківській установі АТ «Ощадбанк». Після надходження інформації з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, якою не підтверджено дію довідки внутрішньо переміщеної особи, Позивачу нарахування пенсії призупинено з 01.01.2024. Нарахування пенсії з 01.01.2024 не проводилось.
Відповідно до листа Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області від 10.08.2023 №02-04/2375ВС, повідомлено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про скасування дії довідки ВПО на підставі протоколу №65 засідання Робочої групи з питань постановки та зняття з обліку ВПО при Управлінні соціального захисту населення Ізюмської міської ради.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 і № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 і № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV у редакції, яка діяла на час припинення позивачу страхових виплат) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.
Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду: 1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання; 2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).
Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».
Статтею 27 Закону України від 14 січня 1997 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначені підстави припинення виплат і надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням. Так, виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.
Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров'я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що статтею 27 Закону № № 16/98-ВР та статтею 46 Закону № 1105-XIV визначено вичерпний перелік підстав припинення страхових виплат. Цим переліком передбачена можливість припинення страхових виплат з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Відповідач у своєму листі від 27.01.2025 № 2000-0202-8/15174 вказав, що відповідно до даних, зазначених в реєстрі, щомісячна страхова виплата ОСОБА_1 припинена з 01.09.2022. Рішення, протоколи, постанови, на підставі яких було припинено виплати потерпілому, до головного управління не передавались.
Тобто, доказів правомірності підстав у зв'язку з якими позивачу припинено страхові виплати не надано.
При цьому, слід вказати, що у відповідності до вимог п.5 Прикінцевих та Перехідних положень Закону №1105, Фонд соціального страхування України був зобов'язаний забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Не виконання такого обов'язку Фондом соціального страхування України не може мати негативних наслідків для потерпілих осіб у вигляді не можливості реалізувати ними своїх прав щодо виплати (поновлення виплати) страхових виплат.
Крім того, обов'язок щодо доведення правомірності своїх дій (рішень) покладається саме на суб'єктів владних повноважень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що не виплата позивачу раніше страхової виплати є протиправною.
За таких обставин слід вказати, що звернення за продовженням (поновленням) страхових виплат позивачу не було обов'язковим, оскільки відповідач, встановивши протиправність припинення страхових виплат, мав можливість самостійно усунути порушення прав позивача та поновити страхові виплати.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що з 01 січня 2023 року набрали чинності зміни до Закону № 1105-XIV.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку є Пенсійний фонд України.
Згідно із Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1105-XIV:
- цей Закон набирає чинності з 01 січня 2023 року (пункт 1);
- припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону (пункт 2);
- до завершення заходів, пов'язаних з приєднанням до Пенсійного фонду України Фонду соціального страхування України та його робочих органів, виконання функцій та завдань, передбачених цим Законом, забезпечують у межах компетенції виконавча дирекція та робочі органи Фонду соціального страхування України (пункт 3);
- Фонду соціального страхування України забезпечити передачу Пенсійному фонду України особових справ потерпілих (членів їхніх сімей), баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (пункт 5);
- установити, що з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, платники єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та отримувачі виплат (матеріального забезпечення) є такими, що зареєстровані (взяті на облік) Пенсійним фондом України. Їх перереєстрація не здійснюється (пункт 6);
- стягнення та погашення заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, пенсійне страхування, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, у тому числі в судовому порядку, у справах про банкрутство, за виконавчими документами, провадження за якими відкрито до дня набрання чинності цим Законом, здійснюють територіальні органи Пенсійного фонду України (пункт 7);
- установити, що дія абзацу третього частини першої статті 22 цього Закону щодо здійснення страхової виплати територіальними органами Пенсійного фонду України поширюється на застрахованих осіб за фактами нездійснення їм страхувальником страхової виплати за страховими випадками, які настали до набрання чинності цим Законом;
- особливості здійснення страхових виплат за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам визначаються Кабінетом Міністрів України (пункт 9).
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» припинено з 01 січня 2023 року, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України, зокрема Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області.
Абзацами першим, другим пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1323 «Деякі питання забезпечення здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням» установлено, що залишки коштів, які утворилися на рахунках виконавчої дирекції Фонду соціального страхування та її робочих органів станом на кінець останнього банківського дня у системі електронних платежів Національного банку у 2022 році, перераховуються власниками рахунків в перший банківський день 2023 року на дохідний рахунок Пенсійного фонду України, відкритий в Державній казначейській службі для обліку коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, з подальшим їх спрямуванням цього ж дня на видатковий рахунок Пенсійного фонду України для здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 3 вищезазначеної постанови доручено Пенсійному фонду України з 02 січня 2023 року забезпечити здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на підставі переданих виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування та її робочими органами справ, баз даних, носіїв інформації та програмного забезпечення, а також підготовлених нею виплатних документів на січень 2023 року.
Відповідно до абзацу першого пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1467 «Про затвердження порядку здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» установлено, що виконавча дирекція Фонду соціального страхування та її робочі органи передають Пенсійному фонду України в електронній формі виплатні документи на січень 2023 року засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів до 02 січня 2023 року, а бази даних, носії інформації та програмне забезпечення щодо ведення обліку та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, за актами приймання-передачі - до 20 січня 2023 року.
Отже, з січня 2023 року здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фактично забезпечено Пенсійним Фондом України та його органами.
Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізовано шляхом їх приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року.
Отже, в межах спірних правовідносин обов'язок щодо поновлення спірних страхових виплат покладено саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому позивач перебуває на обліку як отримувач страхових виплат.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде прийняття рішення про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.09.2022;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року.
Щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2024, суд зазначає наступне.
Статтею 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Абзацом першим частини першої статті 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.
Підставою для припинення виплати позивачу пенсії стало не підтвердження дії довідки внутрішньо переміщеної особи.
Водночас суд зазначає, що Законом № 1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії. Не передбачено такої підстави й будь-яким іншим законом або нормативно-правовим актом України.
Також, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося з 01 січня 2024 року без прийняття окремого рішення, що є порушенням вимог вищевказаної норми Закону № 1058-IV, оскільки виплату пенсії може бути припинено виключно за відповідним рішенням органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду.
Про обов'язковість припинення виплати пенсії виключно на підставі рішення органу Пенсійного фонду України також наголошено в постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 236/2495/17, постановах Першого апеляційного адміністративного суду від 01.10.2024 у справі 200/2629/24, від 20.02.2025 у справі 200/6515/24 у подібних правовідносинах.
Конституційний Суд України в рішенні від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Тому, у суду відсутні правові підстави вважати, що припинення виплати позивачу пенсії є законним.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що не виплата позивачу раніше призначеної пенсії є протиправною.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплату щомісячної пенсії та страхових виплат з виплатою заборгованості, яка виникла за період невиплати по дату відновлення виплати пенсії та щомісячних страхових виплат позивачу, суд зазначає таке.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що нарахування та виплату страхових виплат та пенсії позивачу припинено.
Так, п. 6 розділу XVI "Порядок здійснення страхових виплат" Порядку призначення, перерахування та здійснення страхових виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 26.01.2024 № 4-1, визначено, що нарахована сума страхової виплати включається в документи для виплати не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахування, продовження чи поновлення її виплати. Розподіл та спрямування коштів на фінансування виплат здійснюється Пенсійним фондом України.
Відповідно до вимог ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Тобто, вказаними нормативно-правовими актами визначено порядок виплати заборгованості з виплати страхових внесків та пенсії, а тому вимога про виплату заборгованості є передчасною.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог у вищевказаній частині.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника. Виходячи з позиції цього суду, що висловлена в пункті 42 рішення «Бендерський проти України», судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.
Вказані вимоги зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку вживати передбачені законом заходи з метою з'ясування всіх обставин у справі, що мають значення для вирішення спору, встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту, та в достатній мірі висвітлити мотиви прийняття конкретних рішень.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про протиправність бездіяльності відповідача, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Ухвалою суду від 08.04.2025 відстрочено сплату позивачу судового збору до ухвалення судового рішення у справі.
Вирішуючи питання про розмір судовиз витрат, які мав сплатити позивач при зверненні до суду, суд вразовує наступне.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частина друга статті 132 КАС України).
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі Закон № 3674-VI).
Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
У частині першій статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону № 3674-VI).
Станом на 01 січня 2025 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3028,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч. 3 ст. 4 Закону № 3674-VI).
Так, позивачем заявлено дві немайнові вимоги.
З огляду на наведене, ураховуючи зазначені норми права, позивач при зверненні до суду мав сплатити судовий збір у розмірі 1937,92 грн.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково та у зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у загальному розмірі 1937,92 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов адвоката Гребенара Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місце знаходження: Майдан Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01.09.2022.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2022 року.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2024 року.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 1937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Ірметова