31 березня 2025 року
м. Київ
справа № 274/1625/23
провадження № 61-3093ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.» про розірвання договорів оренди землі,
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.» (далі - ТОВ «А.Т.К.»), в якому просила розірвати договори оренди земельних ділянок:
- від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня
2016 року, укладених між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 2,2811 га, з кадастровим номером 1820880300:06:000:0168;
- від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня
2016 року, укладених між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 2,2811 га, з кадастровим номером 1820880300:06:000:0169;
- від 10 лютого 2015 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня
2016 року, укладених між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 1,5099 га, з кадастровим номером 1820880300:06:000:0170;
- від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня
2016 року, укладених між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 1,5146 га, з кадастровим номером 1820880300:06:000:0315;
- від 02 червня 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня
2016 року, укладених між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 1,3581 га, з кадастровим номером 1820880300:06:000:0316;
- від 17 лютого 2013 року, з урахуванням додаткової угоди від 03 березня
2016 року, укладених між ТОВ «А.Т.К.» та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки, площею 2,2811 га, з кадастровим номером 1820880300:06:000:0317;
- стягнути з ТОВ «А.Т.К.» на її користь невиплачену орендну плату
за 2018-2021 роки в розмірі 95 861,40 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 , будучи власником зазначених земельних ділянок, уклав договори оренди землі з ТОВ «А.Т.К.». Додатковими угодами від 03 березня 2016 року був збільшений розмір орендної плати
до 6 % від нормативно грошової оцінки земельних ділянок та продовжений термін дії договорів до 03 грудня 2031 року.
За життя ОСОБА_2 усі перелічені земельні ділянки заповів позиваці.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
14 червня 2019 року позивачці видано свідоцтва про право на спадщину
за заповітом на всі земельні ділянки та цього ж дня за нею зареєстровано право власності на зазначені земельні ділянки.
Позивачка вказувала, що відповідач систематично порушує умови договорів оренди, зокрема як убачається із довідки Райгородоцької сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 17 серпня 2022 року відповідач (орендар) із 2017 року збільшив розмір орендної плати до 10 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а з 2019 року - до 14 %, однак всупереч наведеному за користування земельними ділянками у 2018-2019 роках відповідач переказав 22 липня 2020 року на депозитний рахунок нотаріуса орендну плату
в сумі 38 345,88 грн; за користування земельними ділянками у 2020 році відповідач переказав 30 грудня 2020 року - 15 977,70 грн, а за користування земельними ділянками у 2021 році відповідач переказав 29 грудня 2021 року - 15 977,70 грн.
Вважає, що при нарахуванні орендної плати за 2018-2021 роки відповідач виходив із 6 % від нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, а не з 10 %, як мало бути у 2018 році, та не з 14 %, як мало бути з 2019 року до 2021 року. Зауважує,
що фактичне підвищення відповідачем розміру орендної плати підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків
про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків від 10 серпня
2022 року № 0603-22-02588. Суми, що сплачені на депозитний рахунок нотаріуса,
нетотожні сумам, які зазначені у податкових відомостях.
За таких обставин недоплачена орендна плата за користування земельними ділянками у 2018-2019 роках склала суму 38 344,58 грн, у 2020 році -
28 758,41 грн, а у 2021 році - 28 758,41 грн.
Підставою для розірвання договору оренди землі зазначає систематичну несплату орендної плати (два та більше випадки) у належному розмірі.
Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 15 травня 2023 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного суду
від 05 липня 2023 року та постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2023 року, провадження у цій справі в частині позовних вимог про стягнення орендної плати за 2018-2019 роки в розмірі 38 344,58 грн закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Роз'яснено одночасно позивачці наслідки, що повторне звернення до суду
з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Продовжено розгляд справи по суті в частині позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди землі та стягнення невиплаченої орендної плати за 2020-2021 роки.
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
від 19 червня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Додатковим рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
від 22 липня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «А.Т.К» витрати
на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня
2024 року та додаткове рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 22 липня 2024 року залишено без змін.
07 березня 2025 року ОСОБА_1 , засобами поштового зв'язку, звернулася
до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року в цій справі, в якій заявниця, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області
від 19 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 03 грудня 2024 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи
та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка
є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи
те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі
№ 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується
за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт
2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.
Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договорів оренди земельних ділянок з підстав несплати орендної плати за 2020-2021 роки
в загальному розмірі 57 516,82 грн (28 758,41 грн - орендна плата за 2020 рік
+ 28 758,41 грн - орендна плата за 2021 рік).
Таким чином, ціна позову у цій справі складає 57 516,82 грн.
Враховуючи наведене, ціна позову в цій справі становить 57 516,82 грн, яка станом на 01 січня 2025 року не перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим,
що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено,
що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивність цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін
і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, ця справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Судові рішення у цій справі за загальним правилом не підлягають касаційному оскарженню. Норми процесуального закону, якими врегульовано процедуру доступу до суду касаційної інстанції, слід визнати такими, що відповідають критеріям правової визначеності та передбачуваності.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом касаційної інстанції не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність випадків, передбачених пунктом
2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга не містить посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, а тому заявник вважає, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином,
в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, Верховний Суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ
до нього (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Добріч проти Сербії», заяви № 2611/07 та 15276/07, від 21 червня 2011 року).
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином
не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перешкодою в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень»
в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення
у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
За наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 19 червня 2024 року та постанову Житомирського апеляційного суду
від 03 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю «А.Т.К.» про розірвання договорів оренди землі, відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська