Постанова від 08.04.2025 по справі 904/3707/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2025 року м.Дніпро Справа № 904/3707/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Чус О.В. (доповідач)

судді: Іванов О.Г., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 (повний текст рішення складено 25.10.2024, суддя Євстигнеєва Н.М.) у справі № 904/3707/24

за позовом Державного підприємства "Гарантований покупець", м. Київ

до Фізичної особи-підприємця Ігнатова Олександра Юрійовича, м. Кривий Ріг

про стягнення 29 521,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2024 Державне підприємство "Гарантований покупець" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Ігнатова Олександра Юрійовича 3% річних у розмірі 7 893,66 грн та інфляційні втрати у розмірі 21 627,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №130/03/24 купівлі-продажу електричної енергії (з особливими умовами) на ринку двосторонніх договорів від 23 січня 2024 року в частині повної та своєчасної оплати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024, у даній справі, позовні вимоги Державного підприємства "Гарантований покупець" до Фізичної особи-підприємця Ігнатова Олександра Юрійовича про стягнення 29 521,40 грн - задоволено частково.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Ігнатова Олександра Юрійовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Державного підприємства "Гарантований покупець" (ідентифікаційний код 43068454; бул. Симона Петлюри, 27, м. Київ, 01032) 3% річних у розмірі 8,60 грн (вісім гривень 60 копійок) та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 0,88 грн (нуль гривень 88 копійок).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, засобами поштового зв'язку, Державне підприємство "Гарантований покупець", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить: скасувати рішення суду від 25.10.2024 у відмовленій частині позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задовольнити повністю; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати понесені позивачем.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- з оскаржуваним рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 7 885,06 грн 3% річних та інфляційних втрат в сумі 21 627,74 грн Гарантований покупець категорично не погоджується та вважає, що судом першої інстанції при його ухваленні неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права, а також неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 277 ГПК України є самостійними підставами для його скасування;

- за змістом оскаржуваного рішення місцевий суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача 7 885,06 грн 3% річних та інфляційних втрат в сумі 21 627,74 грн. Мотивуючи у вказаній частині оскаржуване рішення місцевий суд вказав, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір виконаний повністю та завершив свою дію. Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції застосував положення статті 594 Цивільного кодексу України. Гарантований покупець категорично не погоджується з доводами суду;

- місцевий господарський суд лише частково задовольнив позовні вимоги відносно стягнення 3% річних та інфляційних втрат, при цьому дійшовши абсолютно хибним висновків в частині застосування норм Цивільного кодексу України;

- в оскаржуваному рішенні місцевим судом було зазначено: «З матеріалів справи вбачається, що Позивач, як продавець, який не отримав попередню оплату за товар за II етап купівлі-продажу не звертався з позовом до суду про стягнення суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і не продовжив виконання договору в частині поставки електричної енергії. Поставка товару за II етап купівлі-продажу відбулася лише в межах сплаченої відповідачем суми 52430,40 грн (сплачено 05.02.2024). Прострочка виконання зобов'язання зі сплати попередньої оплати в межах суми 52430,40 грн складає 2 дні (з 3 по 4 лютого включно)... З огляду на те, що указана сума попередньої оплати (52430,40 грн. внесена з прострочкою платежу, підлягають нарахуванню 3 % річних за період з 03.02.2024 по 04.02.2024 на суму 52430,40 грн та складають 8,60 грн. В іншій частині розрахунок відсотків річних виконано позивачем неправомірно, оскільки поставка електричної енергії на суму 562560,00 грн не внесеної попередньої оплати фактично не відбулася, в судовому порядку суму заборгованості з попередньої оплати позивачем не стягнуто». З такими висновками попереднього суду Гарантований покупець не погоджується категорично;

- Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.02.2018 № 910/12382/17 сформував наступні висновки: «Виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані, при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.» Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у п. 79 постанови від 18.08.2023 у справі №927/211/22 виснувала наступне: «Об'єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для відступу (уточнення) висновків щодо застосування ст.538 ЦК, викладених в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №908/523/18, від 29.01.2020 у справі №903/154/19, від 25.02.2020 у справі №922/1705/19. Системне тлумачення ст.538, ч.2 ст.625, ч.1 ст.655, ст.692, ч. 1 ст.697 ЦК дозволяє дійти висновку про те, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати товару, сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, навіть якщо товар ще не був переданий продавцем у власність покупця. За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст.ст. 509, 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язку боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15- ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-1 бцс 18). Виходячи з наведеної практики Верховного Суду попередня оплата авансових платежів згідно із вказаними вище етапами на підставі Договору є грошовим зобов'язанням, у випадку порушення якого для боржника настають наслідки в т.ч. визначені ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат;

- судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було вірно встановлено порушення Відповідачем умов Договору в частині строку та обсягу оплати авансового платежу за II етап лютого 2024 року періоду купівлі-продажу, тобто порушення грошового зобов'язання, натомість було відмовлено у стягненні 3% річних та інфляційних втрат на суму заборгованості у зв'язку з подальшою непоставкою товару. Разом з тим, оплата авансових платежів є зобов'язанням Покупця за Договором. Вказане зобов'язання може бути припинене в порядку визначеному Договором або законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Статтями 599-609 ЦК України визначено підстави припинення зобов'язання, серед яких визначено, зокрема (належне виконання - ст. 599, переданням відступного - ст. 600, зарахування - ст. 601, новація - ст. 604, прощення боргу - ст. 605 і т.д). З системного аналізу положень Договору вбачається, що зобов'язання з оплати авансових платежів може бути припинено шляхом належного виконання. Натомість, ані призупинення поставки товару, здійснене відповідно до умов Договору, ані подальша непоставка електричної енергії у зв'язку з призупиненням постачання згідно з Договором не припиняють обов'язок Покупця виконати своє грошове зобов'язання з в частині сплати авансових платежів. Застосовуючи умови договору про призупинення поставки електричної енергії у зв'язку з порушенням умов її оплати Покупцем, Позивачем застосовано оперативно-господарські санкції в розумінні ст. 235 ГК України. Більше того, договором передбачено лише тимчасове призупинення постачання електричної енергії з можливістю подальшого відновлення, яке не було здійснено саме з причин не усунення вказаного порушення зі сторони Відповідача;

- висновки суду першої інстанції про безпідставність нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат після призупинення відпуску електричної енергії на суми несплачених авансових платежів, спростовуються також наступними висновками Верховного Суду вказаними в постанові від 13.02.2018 року по справі №910/123/17: «Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки зобов'язання Відповідача сплатити аванс, строк виконання якого був встановлений у Договорі, не було виконане Відповідачем у цей строк, у відповідності до вимог статті 538 ЦК України та пункту 6.3.1 Договору Позивач (Підрядник) правомірно скористався своїм правом зупинення виконання своїх зобов'язань за Договором, у зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань, про що Позивач повідомив Відповідача відповідним листом, а тому суд погоджується з доводами Скаржника в цій частині. Щодо правової природи зобов'язання із сплати авансу Суд вважає обґрунтованими доводи Скаржника (пункт 14) про неправильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правової природи авансового платежу та звертається до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від ЗО. 03.2016у справі N 5-86кз16 (6-2168ск15), в якій суд зазначив, що, суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що рішенням суду [...] стягнуто грошову суму авансу [...] і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які ОСОБА 8 належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на користь позивачки інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції дійшов про те, що строк виконання Відповідачем обов'язку із сплати авансового платежу за Договором настав, а обставини, які б свідчили про відсутність підстав для звільнення останнього від його виконання, відсутні, у зв'язку з чим правомірно задовольнив первісно заявлені позовні вимоги про стягнення суми авансу, а також нарахованих на цю суму розміру 3 % річних та інфляційних втрат.»;

- неправомірними та необґрунтованими є мотиви суду щодо відмови у стягненні 3% річних та інфляційних втрат на підставі того, що Гарантованим покупцем не заявлялась вимога про стягнення основного боргу (суми передоплати) в судовому порядку. Так, керуючись принципом диспозитивності суб'єкт господарювання не обмежений в праві заявити до стягнення 3% річних та інфляційні втрати без пред'явлення вимоги про стягнення основного боргу. Такі позовні вимоги не суперечать жодній нормі закону, при цьому в законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала пред'являти вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат виключно разом із вимогою про стягнення основного боргу. Пред'явлення до стягнення компенсаційних платежів згідно з ч. 2 ст. 25 ЦК України без вимог про стягнення основного боргу є усталеною практикою і такі вимоги задовольняються судами. При цьому, Позивач залишає за собою право на стягнення основного боргу в межах строків позовної давності у випадку подальшого порушення умом Договору Відповідачем;

- судом першої інстанції при винесенні рішення було безпідставно застосовано положення ст. 594 ЦК України відносно застосування інституту притримання у спірних правовідносинах між Позивачем та Відповідачем за Договором. Саме застосування вказаної норми ЦК України також було покладено у відмовну частину оскаржуваного рішення;

- скаржник звертає увагу, що притримання відноситься до речово-правових способів забезпечення виконання зобов'язань і має речовий характер. Разом з тим, у спірних правовідносинах сторони апріорі не підлягає застосування положення законодавства про притримання, як засіб забезпечення виконання зобов'язань враховуючи специфіку електричної енергії як товару. Так, в силу фізичних властивостей момент вироблення та споживання електричної енергії є фактично нерозривним у часі, електричну енергію не можливо зберігати, як звичайний товар на складі чи в будь-якому місці. Тільки зараз започатковується використання фактично на рівні пілотних проектів в Україні системи накопичення та зберігання електричної енергії (Energy Storage System), втім такі технології є дороговартісними і не є масовими у господарській діяльності учасників ринку електричної енергії. В даному випадку не підлягали застосуванню норми ст. 594 ЦК України адже електроенергія це особливий об'єкт цивільно-правових відносин. Тому, Позивач в даних правовідносинах жодним чином не міг використати інститут притримання електричної енергії. Враховуючи наведену вище специфіку, Продавець та Покупець в Договорі якраз і передбачили положення про призупинення поставки електричної енергії;

- також не підлягали застосуванню до спірних правовідносин положення ст. 538 ЦК України щодо зустрічного виконання зобов'язань;

- Верховний Суд у складі об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 від 18.08.2023 у справі №927/211/22, на яку, обґрунтовуючи відмову у стягненні компенсаційних нарахувань, посилається у своєму рішенні суд першої інстанції, акцентував увагу на тому, що керуючись ст. 538 ЦК України кредитор (продавець), який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця саме має саме право, а не обов'язок! стягнути суму попередньої оплати чи розірвати договір, втім вказані висновки жодним чином не обмежують право Продавця стягнути 3% річних і інфляційні втрати на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Місцевий суд хоч і посилається на згадану вище постанову ОП КГС, втім цитує її вибірково. Поза увагою суду І інстанції залишились інші висновки, викладені в цій же постанові, зокрема в п.63-66;

- аналогічно необґрунтованими є доводи суду І інстанції про закінчення строку дії договору 29.02.2024, адже закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке виникло в період його дії (постанова КГС ВС від 9 квітня 2020 року у справі № 910/4962/18). Закінчення дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України та ч. 1 статті 202 Господарського кодексу Україні такою умовою є проведене належним чином виконання умов договору. Отже, саме по собі закінчення дії договору не припиняє зобов'язання, яке не було виконаним належним чином однією зі сторін. Такі висновки підтверджуються чисельною практикою Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, а саме: постанова Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/2187/13, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.02.2024 по справі № 911/94/23, постанова ВС КГС від 26.06.2018 по справі №910/9072/17;

- Гарантований покупець звертає увагу суду, що Позивачем уже пред'являлись аналогічні позови про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з призупиненням поставки електричної енергії покупцях у зв'язку з порушенням ними аналогічних договорів щодо своєчасності сплати авансових платежів за відповідні етапи поставки. Так, в провадженні Господарського суду Одеської області, Південно-західного апеляційного господарського суду та Верховного Суду перебувала аналогічна справа - № 916/2936/21. В межах вказаної справи Гарантований покупець звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ «ОНК-Груп» про стягнення з відповідача 84.392.703.81 грн заборгованості, з якої: 273.004.90 грн. - штраф за прострочення оплати електричної енергії понад 30 календарних днів у розмірі 7 % від суми простроченої заборгованості; 60.734.440,27 грн штрафу за призупинення продажу електричної енергії у період з 13.05.2021 по 31.05.2021; 14.778.173,88 грн. штрафу за призупинення продажу електричної енергії у період з 01.06.2021 по 30.06.2021; 4.454.256,98 грн пені; 852.867,91 грн 3 % річних; 3.299.959.87 грн. інфляційні втрати. Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.02.2022 (частково скасованим постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 стягнуто з ТОВ «ОНК-Груп» штраф за прострочення оплати електричної енергії понад 30 календарних днів у розмірі 7 % від суми простроченої заборгованості в сумі 272 514,90 грн.; штраф за призупинення продажу електричної енергії у період з 13.05.2021 року по31.05.2021 року в сумі 30 367 220,13 грн.; штраф за призупинення продажу електричної енергії у період з 01.06.2021 року по 30.06.2021 року в сумі 7 389 086,94 грн.; пеню в сумі 2 227 128,49 грн.; 3 % річних в сумі 852 867,91 грн.; інфляційні втрати в сумі 3 299 959,87 грн. та судовий збір в сумі 418 078,50 грн. Вказана справа перебувала також на розгляді у Верховному Суді, ухвалою Верховного Суду від 12.01.2023 було закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ОНК-Груп» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі №916/2936/21. Закриваючи касаційне провадження у даній справі Верховний Суд зазначив, що «апеляційний суд погодився з вимогами позивача про наявність підстав для нарахування відповідачу до сплати пені в сумі 4.454.256,98 грн. 3 % річних в сумі 852.867,91 грн та інфляційних втрати в розмірі 3.299 959,87 грн. - за період травень 2021 року - листопад 2021 року на суми несплачених, станом на кінець кожного місяця періоду розрахунку, авансових платежів 3-6 етапу постачання на травень 2021 року та 1-6 етапу постачання на червень 2021 року, з урахуванням здійснених відповідачем у період з 11.05.2021 по 13.08.2021 оплат на загальну суму 6.393 098,98 грн». Таким чином, у вказаній вище справі в аналогічній ситуації Гарантованим покупцем було стягнуто 3% річних та інфляційні втрати, при цьому, саме апеляційний суд виправив аналогічну помилку, допущену судом першої інстанції як і в оскаржуваному рішенні. При цьому, Верховний Суд не знайшов підстав для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції в т.ч. в частині 3% річних та інфляційних втрат. Як у даній справі так і у справі №916/2936/21 Гарантований покупець заявляв до стягнення 3% річних та інфляційні втрати без пред'явлення вимог про стягнення авансових платежів за Договором;

- відповідно до ч. 1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України). Крім того, відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. При цьому, згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Порушення Відповідачем умов Договору не було випадком чи непереборною силою. Таким чином, з урахуванням зазначеного вище нормативного регулювання, яке передбачає презумпцію вини у разі порушення господарського зобов'язання, судом першої інстанції не обґрунтовано, на підставі яких обставин Відповідача було звільнено від відповідальності у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення господарського зобов'язання;

- не з'ясувавши відповідних обставин, не дослідивши пов'язані з ними докази, суд першої інстанції допустив грубі порушення норм процесуального права - ст.ст. 13, 86, ч. 5 ст.236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів, аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду позову у даній справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Дармін М.О., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2024 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/3707/24. Доручено Господарському суду Дніпропетровської області надіслати до Центрального апеляційного господарського суду матеріали справи № 904/3707/24.

29.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 у справі № 904/3707/24; визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Фізичною особою-підприємцем Ігнатовим Олександром Юрійовичем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі.

Відзив обґрунтований наступним:

- сторонами був узгоджений такий порядок співпраці за яким продаж Продавцем електричної енергії відбувався за умови здійснення Покупцем авансових платежів. Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. У кінці січня та на початку лютого 2024 року Покупець здійснив оплату на користь Продавця авансових платежів, а Продавець в свою чергу поставив Покупцеві відповідну кількість електричної енергії (докази наявні в матеріалах справи). Сторони належним чином виконали взяті на себе зобов'язання за Договором про що свідчить підписання ними Акту купівлі-продажу електричної енергії від 29.02.2024 року. З огляду на викладене зобов'язання сторін припинилися виконанням. Інформація щодо наявності боргу у Відповідача перед Скаржником не відповідає дійсності зважаючи на те, що зобов'язання передбачені Договором були виконані належним чином і припинилися. Договір також припинив свою дію. Зважаючи на те, що в силу приписів ст.625 ЦК України, інфляційні та відсотки річних нараховуються на суму боргу, а в нашій спірній ситуації борг відсутній, то відповідно їх нарахування є необґрунтованим, а предмет позову відсутній. Нарахування та стягнення інфляційних та відсотків річних грубо порушує права та законні інтереси Відповідача та суперечить принципам розумності, добросовісності та справедливості, що передбачені ст.509 ЦК України;

- відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Великою палатою Верховного Суду в постанові від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 було сформовано правовий висновок відповідно до якого «зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних, процентів є додатковою до основної вимоги» (абз.55 постанови). Крім того Велика Палата Верховного суду вказала, що «Спір з приводу зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який с акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов'язанням» (абз. 125 постанови). З огляду на викладене, вимоги про стягнення інфляційних та відсотків річних можна заявляти виключно в наступних випадках: - разом із вимогою про стягнення основної суми боргу; - окремо від основної вимоги про стягнення основної суми боргу, якщо вона вже була задоволена судом. Зважаючи на те, що основний борг Відповідача перед Скаржником відсутній, в цьому позові питання про його стягнення не ставиться, в інших провадженнях він не стягувався, зо відповідно вимоги Скаржника не підлягають задоволенню;

- в п.2.2. своєї апеляційної скарги Скаржник обґрунтовуючи свою позицію щодо нібито правомірності заявлених вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат посилається на правові висновки сформовані Верховним Судом в постанові від 18.08.2023 року у справі №927/211/22 та в постанові від 13.02.2018 року у справі №910/123/17. Відповідач звертає увагу суду на те, що правові висновки сформовані у вищезазначених постановах не суперечать правовому висновку, що сформований Верховним Судом у постанові від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 (щодо акцесорності зобов'язань), на яку суд першої інстанції посилався у своєму рішенні. Навіть більше, такі правові висновки підтверджують позицію суду першої інстанції. Так, в обох наведених справах мова йшла про стягнення 3% річних та інфляційних втрат разом з основною сумою заборгованості. В той же час, у нашій справі ТОВ «Гарантований покупець» вимагає стягнення 3% річних та інфляційних втрат без стягнення основної суми заборгованості. При цьому, як вже зазначалося, в рамках іншого провадження основна сума заборгованості Скаржником не стягувалася, та і взагалі основний борг Відповідача перед Скаржником відсутній. Крім того Скаржник на підтвердження своєї позиції посилається на постанови Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №910/12382/17, від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц. Однак висновки викладені в зазначених постановах жодним чином не спростовують позицію суду першої інстанції. Крім того, варто зауважити, що всі постанови Верховного Суду на які посилається Скаржник у своїй апеляційній скарзі винесені раніше ніж постанова Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 (щодо акцесорності зобов'язань);

- суд першої інстанції при винесенні рішення правомірно застосовує положення ст.594 ЦК України, при цьому вказуючи, що «позивачем в повній мірі реалізовано його право на притримання виконання умов договору щодо продажу відповідачеві електричної енергії». Скаржник в свою чергу зазначає, що судом було застосовано ст.594 ЦК України безпідставно з огляду на буцімто неможливість збереження електричної енергії. Відповідач зауважує, що позиція Скаржника є внутрішньо суперечливою, оскільки з одного боку він наголошує на не можливості збереження електричної енергії, а з іншого боку він в тому ж абзаці (с.9 апеляційної скарги) зазначає про те, що в Україні започатковується використання систем накопичення і зберігання електричної енергії, однак такі системи є дороговартісними. Положеннями ст.42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Скаржник здійснюючи свою господарську діяльність повинен був розуміти та враховувати ризики, що з нею пов'язані. Невжиття суб'єктом господарювання відповідних заходів, що будуть мінімізувати його можливі ризики, навіть не зважаючи на дороговартісність такого процесу, не повинно створювати будь-якої додаткової відповідальності для його контрагентів;

- скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначає, що «ст.538 ЦК України надає додаткові права продавцю у вигляді стягнення невнесеного своєчасно авансу чи розірвання договору, втім вказана норма не обмежує право продавця вимагати компенсацію понесених втрат у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат, відтак висновки суду І інстанції є помилковими» (с.11 апеляційної скарги). Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не обґрунтовував у своєму рішенні обмеження права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат посилаючись на ст.538 ЦК України. Посилання на зазначену статтю було здійснено в поєднанні з посиланням на ст.594 ЦК України задля обґрунтування притримання Скаржником електричної енергії. Про застосування ст.594 ЦК України відповідачем детально було вказано в розділі 4 даного відзиву. Обґрунтування обмеження права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат було здійснено судом з посиланням на постанову Великої палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 (щодо акцесорності зобов'язань);

- скаржник в апеляційній скарзі, вказує на те, що суд першої інстанції посилається на закінчення строку дії договору, як на підставу припинення зобов'язань. Таке твердження не відповідає дійсності. Як вже було зазначено вище, обґрунтування обмеження права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат було здійснено судом з посиланням на постанову Великої палати Верховного Суду від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19 (щодо акцесорності зобов'язань);

- обґрунтовуючи свою позицію Скаржник посилається на судову практику в буцім то аналогічних правовідносинах, а саме на рішення в судовій справі №916/2936/21. Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідач звертає увагу суду на той факт, що рішення в судовій справі №916/2936/21 не мають преюдиційного характеру з огляду на те, що ФОП Ігнатов О.Ю. не був учасником зазначеної справи. Крім того, останнє рішення у справі №916/2936/21 було винесено 27.09.2022 року (постанова Південно-західного апеляційного господарського суду), тобто більше ніж за рік до того, як Великою палатою Верховного Суду було сформовано правову позицію щодо акцесорності зобов'язань зі сплати інфляційних та річних процентів (постанова від 09.11.2023 року у справі №420/2411/19);

- з посиланням на рішення ЄСПЛ Скаржник зазначає, що суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення, а рішення суду першої інстанції буцімто є необґрунтованим. Рішення суду першої інстанції є мотивованим, обґрунтованим, винесеним на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи та доказів. В той же час, відповідач звертає увагу суду на те, що ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСГІЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2025 ( у зв'язку з перебуванням судді Дарміна М.О. у відрядженні) у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Іванов О.Г.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Встановлені судом першої інстанції та перевірені апеляційним господарським судом обставини справи.

Між Державним підприємством "Гарантований покупець" (продавець, позивач), який діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності зі здійснення функцій гарантованого покупця, енергетичний ідентифікаційний код (ЕІС) № 62ХНАRАNТРОКUР-5 та Фізичною особою-підприємцем Ігнатовим Олександром Юрійовичем (покупець, відповідач), який діє на підставі ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), виданої згідно постанови НКРЕКП від 03.06.2020 №1046, енергетичний ідентифікаційний код (ЕІС) № 62X756027787801S, укладено договір №130/03/24 купівлі-продажу електричної енергії (з особливими умовами) на ринку двосторонніх договорів від 23 січня 2024 року (а.с. 9-16).

За цим договором продавець зобов'язаний продати електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, покупцю, а покупець зобов'язаний купити (прийняти та оплатити) електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, в обсягах та за ціною, що визначаються за результатами аукціонів на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та на умовах, що визначені у цьому договорі (п. 1.1 договору).

Обсяги електричної енергії, що продаються і купуються за цим договором, є договірними зобов'язаннями щодо продажу продавцем та купівлі покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії та визначаються за результатами проведеного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва з урахуванням умов передбачених розділом 10 цього договору (п. 1.2 договору).

Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, однак стосуються договірних зобов'язань, сторони зобов'язуються керуватися законодавством України, зокрема Законом України "Про ринок електричної енергії", Правилами ринку, Кодексом системи передачі, Кодексом систем розподілу, Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими нормативно - правовими актами, що забезпечують функціонування ринку електричної енергії України (п. 2.1 договору).

Згідно пункту 3.1 договору періодом купівлі-продажу електричної енергії є календарні дати вказані в Додатковій угоді, форма якої наведена в додатку до цього Договору.

Плановий обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором визначається за результатами проведеного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та зазначається у додатковій угоді до цього договору (п. 3.2 договору).

Обсяг електричної енергії, що купується та продається за цим договором визначається за результатами проведеного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва з урахуванням умов (коригувань) передбачених розділом 10 цього договору (п. 3.3 договору).

Купівля-продаж електричної енергії здійснюється згідно з графіком купівлі - продажу електричної енергії, що зазначається у додатковій угоді до цього договору. У разі направлення продавцем на електронну скриньку покупця повідомлення про коригування погодинних обсягів купівлі-продажу електричної енергії за додатковою угодою до договору (далі - повідомлення про коригування), купівля-продаж електричної енергії здійснюється згідно з графіком купівлі-продажу електричної енергії, що зазначається у додатковій угоді до цього договору, з урахуванням скоригованого на торгову добу графіку купівлі-продажу електричної енергії до додаткової угоди (далі - скоригований графік), що зазначається у повідомленні про коригування, форма якого наведена у додатку 3 до цього договору (п. 3.4 договору).

Відповідно до пункту 4.1 договору купівлі - продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за ціною, яка визначається за результатами проведеного електронного аукціону на підставі відповідного аукціонного свідоцтва та зазначається у додатковій угоді до цього договору. Купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється з нарахуванням податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України.

Вартість електричної енергії визначається як арифметичний добуток фактично проданого обсягу електричної енергії, відповідно до додаткової угоди до цього договору з урахуванням коригувань передбачених розділом 10 цього договору та зменшення на обсяг анулювання реєстрації ДД у зв'язку з НС, а також призупиненням продажу відповідно до розділу 5 цього договору, на ціну за 1 (один) МВт*год, що зазначена у додатковій угоді до цього договору (п. 4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору унормовано, що покупець здійснює оплату продавцю авансових платежів за кожним етапом періоду купівлі-продажу відповідно до порядку, визначеному у додатковій угоді до цього договору.

Сума гарантійного внеску, внесена покупцем для участі в аукціоні, після його фактичного надходження від організатора аукціону на банківський рахунок продавця зараховується продавцем як оплата електричної енергії за цим договором, із врахуванням строку та порядку оплати, визначених у додатковій угоді до цього договору.

Покупець не пізніше 2 (двох) робочих днів з дати отримання продавцем гарантійного внеску додатково забезпечує перерахування продавцю суми податку на додану вартість за ставкою 20% від вартості електричної енергії, яка дорівнює сплаченому гарантійному внеску. Зарахування суми податку на додану вартість здійснюється продавцем з урахуванням порядку оплати, визначеного у додатковій угоді до цього договору.

Оплату за куплену електричну енергію покупець здійснює грошовими коштами в національній валюті, що перераховуються на банківський рахунок продавця, вказаний у розділі 14 цього договору. Оплата за цим договором вважається належним чином здійсненою, після надходження в повному обсязі грошових коштів на рахунок продавця (п. 4.6, 4.7 договору).

В акті купівлі-продажу не зазначаються обсяги електричної енергії щодо яких продавцем не було здійснено продаж електричної енергії покупцю. На вимогу будь-якої сторони, сторони зобов'язані оформити Акт звірки розрахунків у письмовій/електронній формі (п. 4.11, 4.12 договору).

В розділі 5 договору сторонами врегульовано тимчасове призупинення продажу електричної енергії.

Так, продавець має право призупинити продаж електричної енергії покупцю та звільняється від виконання зобов'язань за цим договором на час призупинення у разі настання та на період дії будь-якої із таких обставин:

якщо покупець порушив строк оплати будь-якого етапу календарного місяця періоду купівлі-продажу на 1 (один) робочий день та/або не забезпечив, у цей же термін, оплату 100 відсотків вартості електричної енергії, що підлягає купівлі-продажу за будь-яким етапом календарного місяця періоду купівлі-продажу, без урахування коштів що були повернуті покупцю відповідно до підпункту 4.3.1. цього договору (п. 5.1.1);

якщо покупець не здійснив реєстрацію/повідомлення договірних обсягів на електронній платформі ОСП відповідно до положень пункту 3.6. цього договору (п. 5.1.2);

якщо покупець здійснив реєстрацію/повідомлення договірних обсягів на електронній платформі ОСП, що не відповідають графіку купівлі-продажу електричної енергії, що зазначений у додатковій угоді до цього договору, а у разі направлення продавцем на електронну скриньку покупця повідомлення про коригування не відповідають скоригованому графіку, що зазначений у повідомленні про коригування (п. 5.1.3);

якщо реєстрація договірних обсягів була скасована/зупинена АР/ОСП на електронній платформі ОСП, окрім Анулювання реєстрації ДД у зв'язку з НС (п. 5.1.4);

якщо реєстрація договірних обсягів була скасована/зупинена АР/ОСП на електронній платформі ОСП через невиконання продавцем Правил ринку (п. 5.1.5).

Про призупинення продажу електричної енергії продавець невідкладно, але не пізніше ніж до 13:00 годин за один день до торгового дня (календарного дня місяця), в якому буде здійснено призупинення, а в разі призупинення відповідно до п. 5.1.1. не пізніше ніж до 11:00 годин за один день до торгового дня (календарного дня місяця), в якому буде здійснено призупинення, повідомляє покупця електронним листом на електронну адресу, вказану покупцем у розділі 12 цього договору, з накладенням КЕП керівника (уповноваженої особи). У повідомленні, що направляється продавцем покупцю має бути зазначено причину призупинення продажу електричної енергії та пункт договору відповідно до якого було здійснено призупинення.

Неотримання покупцем електронного листа від продавця не впливає на право продавця на призупинення продажу електричної енергії покупцю (п. 5.2 договору).

У відповідності до умов п. 6.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та законодавством України.

Цей Договір вступає в силу з дати його підписання сторонами та діє до 29 лютого 2024 року включно. В частині виконання фінансових зобов'язань договір діє до їх повного виконання (п. 12.1 договору).

Сторони визнають, що документи, передбачені умовами цього договору, які відправляються засобами електронного зв'язку з накладанням електронного підпису та печатки (КЕП), мають юридичну силу, породжують права та обов'язки для сторін, можуть бути представлені в судових інстанціях в якості належних доказів, якщо вони були відправлені уповноваженими особами сторін за адресами/з адрес, зазначеними в реквізитах до договору (п. 12.7 договору).

Договір підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього, за допомогою кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 16).

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним у судовому порядку.

23 січня 2024 року між Державним підприємством "Гарантований покупець" (продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ігнатовим Олександром Юрійовичем (покупець, відповідач) укладено додаткову угоду № 131/03/24 до договору від 23.01.2024 №130/03/24 купівлі-продажу електричної енергії (а.с. 17).

Відповідно до результатів електронного аукціону від 23.01.2024 № ЕР-230124-09, аукціонного свідоцтва від 23.01.2024 № 03-ЕР-230124-09-2-1 та договору покупець купує у продавця електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, на таких умовах (п. 1 додаткової угоди).

Періодом купівлі-продажу електричної енергії є календарні дати з 00:00 годин 01 лютого 2024 року по 24:00 годин 10 лютого 2024 року (далі - період купівлі-продажу) (п. 2 додаткової угоди).

Продавець продає, а покупець купує електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії в торговій зоні "ОЕС України", за графіком, що додається до цієї додаткової угоди (п. 3 додаткової угоди).

Плановий обсяг електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що підлягає продажу у періоді купівлі-продажу відповідно до умов цієї додаткової угоди становить 245 МВт*год, у тому числі по календарних місяцях відповідно до графіків, наведених у додатках до цієї додаткової угоди (п. 3 додаткової угоди).

Ціна електричної енергії становить 3 900,00грн без ПДВ за 1 (один) МВт*год (п. 4 додаткової угоди).

Покупець зобов'язується оплатити продавцю вартість електричної енергії у відповідності до умов договору та цієї додаткової угоди (п. 5 додаткової угоди).

Покупець забезпечує оплату авансового платежу за електричну енергію продавцю не пізніше ніж за 2 (два) дні до початку відповідного етапу (визначені п.7 цієї додаткової угоди) календарного місяця періоду купівлі-продажу у розмірі не меншому 100 відсотків вартості електричної енергії, що підлягає купівлі-продажу в цілому за такий етап. При цьому оплата за II-VI етапи календарного місяця періоду купівлі-продажу здійснюється покупцем не раніше 1-го (першого) числа календарного місяця періоду купівлі-продажу (п. 6 додаткової угоди).

Кожний календарний місяць періоду купівлі-продажу складається з таких етапів: I етап: 01-05 число календарного місяця; II етап: 06-10 число календарного місяця; ІІІ етап: 11-15 число календарного місяця; ІV етап: 16-20 число календарного місяця; V етап: 21-25 число календарного місяця; VI етап: з 26 по останнє число календарного місяця (п. 7 додаткової угоди).

У випадку, якщо строк оплати авансового платежу припадає на святковий, вихідний та/або інший неробочий день, то відповідний платіж здійснюється покупцем в останній робочий день, що передує даті такого платежу (п. 8 додаткової угоди).

Сума гарантійного внеску, перерахована організатором аукціону на банківський рахунок продавця, зараховується продавцем у такому порядку: сплата заборгованості за поставлену електричну енергію за договором (у разі наявності); оплата електричної енергії за останній етап календарного місяця періоду купівлі-продажу (п. 9 додаткової угоди).

Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору (п. 11 договору).

Додатком до додаткової угоди №131/03/24 до договору від 23.01.2024 №130/03/24 є Графік купівлі-продажу електричної енергії у лютому 2024 року (а.с. 18).

23 січня 2024 року між Державним підприємством "Гарантований покупець" (продавець, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Ігнатовим Олександром Юрійовичем (покупець, відповідач) укладено додаткову угоду № 132/03/24 до договору від 23.01.2024 №130/03/24 купівлі-продажу електричної енергії (а.с. 20).

Відповідно до результатів електронного аукціону від 23.01.2024 № ЕР-230124-09, аукціонного свідоцтва від 23.01.2024 № 03-ЕР-230124-09-3-8 та договору покупець купує у продавця електричну енергію, вироблену з альтернативних джерел енергії, на таких умовах (п. 1 додаткової угоди).

Плановий обсяг електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що підлягає продажу у періоді купівлі-продажу відповідно до умов цієї додаткової угоди становить 175 МВт*год, у тому числі по календарних місяцях відповідно до графіків, наведених у додатках до цієї додаткової угоди (п. 3 додаткової угоди).

Ціна електричної енергії становить 3 916,00грн без ПДВ за 1 (один) МВт*год (п. 4 додаткової угоди).

Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору (п. 11 договору).

Додатком до додаткової угоди №132/03/24 до договору від 23.01.2024 №130/03/24 є Графік купівлі-продажу електричної енергії у лютому 2024 року (а.с. 21).

Загальний обсяг купівлі-продажу електричної енергії за двома додатковими угодами склав 420 МВт*год. на загальну суму 1 968 960,00 грн (з ПДВ).

Відповідно до акту купівлі-продажу електричної енергії від 29.02.2024 (за лютий 2024), загальний обсяг електричної енергії становить 296 МВт*год, на суму 1 387 670,40 грн (з ПДВ) (а.с.23).

Акт підписаний сторонами без зауважень та заперечень до нього, за допомогою кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису (а.с. 24).

06 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено повідомлення за вих. №31/565 про призупинення продажу електричної енергії за договором від 23.01.2024 №130/03/24 (а.с. 26). Призупинення продажу електричної енергії за договором здійснено продавцем на виконання підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору у зв'язку з порушенням покупцем умов договору в частині строку та обсягу оплати авансового платежу за II етап лютого 2024 року періоду купівлі-продажу.

Листом за вих. №05/24 від 06.02.2024 відповідач повідомив позивача про те, що не може гарантувати оплату за електричну енергію за 8 та 9 лютого 2024 року, а тому просив припинити постачання електричної енергії на 08.02.2024 та 09.02.2024 (а.с. 27).

06 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено лист за вих. №31/568 щодо належного виконання умов договору. Позивач наполягав на необхідності належного виконання умов договору, в тому числі в частині здійснення оплати авансових платежів за кожним етапом періоду купівлі-продажу, відповідно до порядку визначеному у додаткових угодах (а.с. 28).

09 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено лист за вих. №31/622 щодо оплати штрафу. Загальний обсяг електричної енергії, продаж якого було призупинено продавцем за договором, на торгові доби 08.02.2024 та 09.02.2024, склав 120,000МВт*год. Відповідно до положень пункту 6.4. укладеного договору та додаткових угод до нього, продавець вимагав невідкладно здійснити оплату штрафу у сумі 562 560,00грн (а.с. 30).

Листом за вих. №06/24 від 12.02.2024 відповідач повідомив позивача, що вимоги викладені у листі №31/622 від 09.02.2024 не ґрунтуються на чинному законодавстві України та відповідно не підлягають задоволенню (а.с. 32).

14 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено лист за вих. №31/772 щодо належного виконання умов договору. Позивач просив неухильно виконувати умови укладеного договору (а.с. 33).

Листом за вих. №07/24 від 19.02.2024 відповідач повідомив позивача, що вимоги викладені у листі №31/772 від 14.02.2024 не ґрунтуються на чинному законодавстві України суперечать Закону України "Про ринок електричної енергії" та Постанові НКРЕКП №332 від 25.02.2022 року та відповідно не підлягають задоволенню. Також просив підтвердити, що обсяг електричної енергії не був реалізований на РДН/ВДР та БР (зазначений обсяг не був поданий в заявках на продаж) (а.с. 35).

02 квітня 2024 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих. №15/1528 про сплату штрафних санкцій та 3% річних у загальному розмірі 576 349,54грн (а.с. 36-39).

У відповіді на претензію за вих. №11 від 25.04.2024 відповідач повідомив, що претензія не ґрунтується на законі та правові підстави для її задоволення відсутні (а.с. 40-41).

За розрахунком позивача:

станом на 03.02.2024 прострочена оплата авансового платежу за договором наростаючим підсумком складає 614 990,40 грн (1125120,00 грн (розмір авансового платежу) - 491400,00грн (сума зарахованого гарантійного внеску та ПДВ від гарантійного внеску, відповідно до умов договору) - 18729,6 грн (9360,00 грн+9369,60 грн - вартість обсягу електричної енергії, на який було скориговано (зменшено) купівлю-продаж відповідно до умов договору з ПДВ));

станом на 05.02.2024 прострочена оплата авансового платежу за договором наростаючим підсумком складає 562560,00 грн (614 990,40 грн - 52430,40 грн (сплачений авансовий платіж) (а.с.55).

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 7 893,66 грн за загальний період прострочки з 03.02.2024 по 22.07.2024 та інфляційні втрати у розмірі 21 627,74 грн, нараховані за період з лютого по червень 2024 року, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина 1 статті 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).

Двосторонній договір - договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок електричної енергії).

Згідно з частиною 1 статті 66 Закону України "Про ринок електричної енергії" купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В силу приписів статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Положеннями статті 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

Стаття 663 Цивільного кодексу України встановлює, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити строк, - відповідно до положень статті 530 Цивільного кодексу України.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Зі змісту статті 693 Цивільного кодексу України, яка регулює питання "попередньої оплати" товару, вбачається, що "попередньою оплатою" визначається встановлений договором обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 Цивільного кодексу України (частина 1 статті 693 Цивільного кодексу України).

Правилами зустрічного виконання зобов'язання, встановленими статтею 538 Цивільного кодексу України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов'язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок (частини 3,4 статті 538 Цивільного кодексу України).

Це правило має загальний характер та розповсюджується на будь-які зустрічні зобов'язання.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, яку правомірно враховано місцевим господарським судом, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства попередня оплата - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар, який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом і вважає, що оплата за товар є попередньою, якщо відповідно до договору вона має бути здійснена до моменту виконання продавцем свого обов'язку з передачі товару саме у власність, тобто до моменту переходу права власності на товар від продавця до покупця. Це випливає з визначення договору купівлі-продажу, наведеного у ч. 1 ст. 655 ЦК, яка встановлює обов'язок продавця передати товар саме у власність покупця (п.56 постанови Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що з наданого позивачем реєстру банківських документів ДП "Гарантований покупець" вбачається, що ФОП Ігнатовим Олександром Юрійовичем перераховано на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у загальному розмірі 1 387 670,40 грн, а саме: 26.01.2024 у сумі 238 875,00 грн (перерахування гарантійного внеску згідно електронного аукціону); 26.01.2024 у сумі 170 625,00 грн (перерахування гарантійного внеску згідно електронного аукціону); 29.01.2024 у сумі 81 900,00 грн (оплата ПДВ від гарантійних внесків); 29.01.2024 у сумі 843 840,00 грн (за електричну енергію 1 етап); 05.02.2024 у сумі 52 430,40 грн (за електричну енергію 2 етап).

Таким чином, на підставі пункту 4.3. договору та додаткових угод до нього покупець здійснив авансові платежі на загальну суму 1 387 670,40 грн з ПДВ.

Після отримання вказаної суми продавець (позивач) здійснив продаж покупцеві електричної енергії в загальному обсягу 296 МВт*год, що підтверджується підписаним сторонами Актом купівлі-продажу електричної енергії від 29.02.2024 (а.с.75).

Відповідно до п.12.1. договір купівлі-продажу 23.01.2024 №130/03/24 укладався на строк до 29.02.2024 та в межах сплаченої суми виконаний повністю.

Місцевим господарським судом правильно враховано, що в межах здійсненої відповідачем попередньої оплати за придбання електричної енергії умови договору купівлі-продажу виконані позивачем, постачання електричної енергії припинено, строк дії договору закінчився 29.02.2024.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів у вирішенні питання щодо обґрунтованості доводів апеляційної скарги враховує висновки Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.04.2024 у справі № 916/101/23:

" 6.5. Згідно з частиною першою статті 594 Цивільного кодексу України притримання - це право кредитора, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків, він має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

6.6. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 594 Цивільного кодексу України).

6.7. Загальні засади права притримання закріплені, передусім у § 7 "Притримання" Глави 49 "Забезпечення виконання зобов'язання" Цивільного кодексу України, де законодавець визначив загальні положення застосування права на притримання.

6.8. Так, для виникнення у кредитора права притримання необхідна одночасна наявність таких умов: 1) притримання можливе лише щодо чужої речі, тобто речі, на яку право власності належить іншій особі, а не кредитору; 2) кредитор має володіти річчю на законній підставі; 3) кредитор має право притримувати річ боржника, якщо інше не встановлено домовленістю сторін у договорі; 4) існує дійсне прострочене зобов'язання боржника перед кредитором, який притримує річ боржника.

6.9. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України передбачає, що підставою виникнення права притримання є невиконання боржником у строк зобов'язання: 1) щодо оплати речі; 2) щодо відшкодування кредиторові пов'язаних з річчю витрат та інших збитків; 3) щодо інших вимог кредитора.

6.10. Окремо об'єднана палата зазначає, що притримання може використовуватися в договірному зобов'язанні, яке виникло між кредитором і боржником щодо речі, яка стає предметом притримання, а також відповідно до частини другої статті 594 Цивільного кодексу України притриманням речі можуть забезпечуватися інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

6.11. Отже, притриманням може забезпечуватися виконання будь-якого зобов'язання боржника перед кредитором (як договірного, так і позадоговірного)."

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Водночас положення параграфа 7 глави 49 Цивільного кодексу України, які регулюють такий спосіб забезпечення виконання зобов'язань як притримання, не передбачають укладення договору про притримання майна.

Відповідно до частини першої статті 595 Цивільного кодексу України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2024 року позивачем на електронну адресу відповідача направлено повідомлення за вих. №31/565 про призупинення продажу електричної енергії за договором від 23.01.2024 №130/03/24 (а.с. 26). Призупинення продажу електричної енергії за договором здійснено продавцем на виконання підпункту 5.1.1 пункту 5.1 договору у зв'язку з порушенням покупцем умов договору в частині строку та обсягу оплати авансового платежу за II етап лютого 2024 року періоду купівлі-продажу.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем в повній мірі реалізовано його право на притримання виконання умов договору щодо продажу відповідачеві електричної енергії.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при винесенні рішення було безпідставно застосовано положення ст. 594 ЦК України відносно застосування інституту притримання у спірних правовідносинах між Позивачем та Відповідачем за Договором.

Як вбачається з матеріалів справи, листом за вих. №05/24 від 06.02.2024 відповідач повідомив позивача про те, що не може гарантувати оплату за електричну енергію за 8 та 9 лютого 2024 року, а тому просив припинити постачання електричної енергії на 08.02.2024 та 09.02.2024 (а.с. 27).

Положеннями частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Зі змісту цієї норми вбачається, що ця норма спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов'язана) зупинити виконання свого обов'язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов'язання з боку іншої сторони.

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 (п.67), яку правомірно враховано місцевим господарським судом при розгляді позову, зазначив, що продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із наступних способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно з умовами договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків.

Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов'язання.

Залежно від моменту, з якого договір вважається укладеним, розрізняють консенсуальні договори - вважаються укладеними з моменту, як тільки сторони досягли згоди по всіх істотних умовах договору, що має знайти відображення у формі, яка передбачена для даного виду договору; та реальні договори - є дійсними лише після вчинення на основі досягнутої згоди певної дії з передачі предмета договору (перевезення вантажу, позика, дарування).

Договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, який вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо істотних умов договору, що підтверджується його підписанням сторонами.

Якщо сторона втратила інтерес до виконання договору, зокрема до придбання товару, або не вносить попередню оплату через порушення своїх обов'язків продавцем, то така сторона може скористатися правом розірвання договору. Без здійснення відповідних дій її обов'язки з внесення попередньої оплати, передбачені договором, не є припиненими або виконаними, і відповідно інша сторона може звернутися до суду для стягнення відповідних сум заборгованості за договором в примусовому порядку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач, як продавець, який не отримав попередню оплату за товар за ІІ етап купівлі-продажу не звертався з позовом до суду про стягнення суми попередньої оплати відповідно з умовами договору і не продовжив виконання договору в частині поставки електричної енергії.

Поставка товару за ІІ етап купівлі-продажу відбулася лише в межах сплаченої відповідачем суми 52430,40 грн (сплачено 05.02.2024). Прострочка виконання зобов'язання зі сплати попередньої оплати в межах суми 52430,40 грн складає 2 дні (з 3 по 4 лютого включно).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 7 893,66 грн за період з 03.02.2024 до 22.07.2024 та інфляційні втрати за період лютий - червень 2024 року у розмірі 21 627,74 грн (а.с. 55, 56).

При цьому, відсотки річних нараховано: на суму 614900,40 грн за період з 03.02.2024 по 04.02.2024 включно у сумі 100,87 грн; на суму 562560,00 грн за період з 05.02.2024 по 22.07.2024 у сумі 7792,84 грн.

Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми трьох процентів річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.

Колегія суддів апеляційної інстанції перевірила правильність наданого позивачем розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат та вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що поставка електричної енергії відбулася на суму 52430,40 грн попередньої оплати за ІІ етап купівлі-продажу.

З огляду на те, що указана сума попередньої оплати (52430,40 грн) внесена з прострочкою платежу, підлягають нарахуванню 3% річних за період з 03.02.2024 по 04.02.2024 на суму 52430,40 грн та складають 8,60 грн.

В іншій частині розрахунок відсотків річних виконано позивачем неправомірно, оскільки поставка електричної енергії на суму 562560,00 грн не внесеної попередньої оплати фактично не відбулася, в судовому порядку суму заборгованості з попередньої оплати позивачем не стягнуто.

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 8,60 грн - 3% річних за період з 03.02.2024 по 04.02.2024 на суму 52430,40 грн.

Вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 21627,74 грн, які розраховані на несплачену суму 562560,00 грн попередньої оплати за загальний період лютий-червень 2024 року з урахуванням індексів інфляції за визначений позивачем період не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертається до позиції Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19, згідно якої сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. У зазначеній постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачала необхідності відступу від такого способу розрахунку інфляційних збитків у порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки він не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при розрахунку інфляційних збитків.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що час прострочення сплати попередньої оплати в сумі 52430,40 грн складає 2 дні, тобто час прострочення у лютому місяці менше половини місяця та = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Що стосується нарахування інфляційних втрат на суму 562560,00 грн, то судом першої інстанції вірно враховано відсутність фактичної поставки (передачі) електричної енергії; направлення позивачем на адресу відповідача повідомлення про призупинення продажу електричної енергії з 08.02.2024 (а.с.26); відсутність повідомлення продавця про поновлення продажу електричної енергії під час дії договору купівлі-продажу та у спірному періоді.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 було сформовано правовий висновок відповідно до якого "зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги" (п.55).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що "спір з приводу зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов'язанням" (п.125 постанови).

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у сумі 8,60 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.

Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 910/123/17 колегія суддів не визнає переконливими, оскільки обставини у справі № 910/123/17 та у справі, що розглядається не є подібними. Зокрема, підставою позову у даній справі є виконання договору купівлі-продажу електричної енергії (з особливими умовами) на ринку двосторонніх договорів, правовідносини за яким регулюються законодавством щодо договору купівлі-продажу, а підставою позову у справі № 910/123/17 було питання виконання договору підряду, правовідносини за яким регулюються відповідним законодавством щодо договору підряду. З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги про те, що висновки суду 1-ї інстанції про безпідставність нарахування Позивачем 3% річних та інфляційних втрат після призупинення відпуску електричної енергії на суми несплачених авансових платежів, спростовуються також наступними висновками Верховного Суду вказаними в постанові від 13.02.2018 року по справі №910/123/17: «Суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки зобов'язання Відповідача сплатити аванс, строк виконання якого був встановлений у Договорі, не було виконане Відповідачем у цей строк, у відповідності до вимог статті 538 ЦК України та пункту 6.3.1 Договору Позивач (Підрядник) правомірно скористався своїм правом зупинення виконання своїх зобов'язань за Договором, у зв'язку з невиконанням Відповідачем своїх зобов'язань, про що Позивач повідомив Відповідача відповідним листом, а тому суд погоджується з доводами Скаржника в цій частині. Щодо правової природи зобов'язання із сплати авансу Суд вважає обґрунтованими доводи Скаржника (пункт 14) про неправильність висновків суду апеляційної інстанції щодо правової природи авансового платежу та звертається до висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від ЗО. 03.2016у справі N 5-86кз16 (6-2168ск15), в якій суд зазначив, що, суди апеляційної та касаційної інстанцій, установивши, що рішенням суду [...] стягнуто грошову суму авансу [...] і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, отже, є грошовим зобов'язанням, дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які ОСОБА 8 належним чином не виконує, що дає підстави для стягнення на користь позивачки інфляційних витрат за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми, які входять до складу грошового зобов'язання. Враховуючи викладене, Суд погоджується з висновками суду першої інстанції дійшов про те, що строк виконання Відповідачем обов'язку із сплати авансового платежу за Договором настав, а обставини, які б свідчили про відсутність підстав для звільнення останнього від його виконання, відсутні, у зв'язку з чим правомірно задовольнив первісно заявлені позовні вимоги про стягнення суми авансу, а також нарахованих на цю суму розміру 3 % річних та інфляційних втрат.», є помилковими.

Щодо тверджень скаржника про те, що у спірних правовідносинах сторони апріорі не підлягає застосування положення законодавства про притримання, як засіб забезпечення виконання зобов'язань враховуючи специфіку електричної енергії як товару, колегія суддів зазначає наступне.

16 червня 2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо розвитку установок зберігання енергії", який визначив поняття діяльності зі зберігання енергії, запровадив вимоги щодо ліцензування такої діяльності, а також окреслив види послуг у ній.

Так, зберігання енергії - це діяльність, пов'язана з відбором електричної енергії з метою відкладення її кінцевого використання на момент пізніший, ніж коли вона була вироблена, її перетворенням в інший вид енергії, в якому вона може зберігатися, зберіганням та подальшим перетворенням такої енергії в електричну енергію з метою її відпуску в систему передачі, систему розподілу, мережу електростанції або мережу споживача.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що «в силу фізичних властивостей момент вироблення та споживання електричної енергії є фактично нерозривним у часі, електричну енергію не можливо зберігати, як звичайний товар на складі чи в будь-якому місці. Тільки зараз започатковується використання фактично на рівні пілотних проектів в Україні системи накопичення та зберігання електричної енергії (Energy Storage System), втім такі технології є дороговартісними і не є масовими у господарській діяльності учасників ринку електричної енергії», не обґрунтовують того, що до спірних правовідносин не можна застосовувати положення законодавства про притримання, як засобу забезпечення виконання зобов'язань.

Крім того, відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Скаржник, здійснюючи свою господарську діяльність, повинен був розуміти та враховувати ризики, що з нею пов'язані. Невжиття суб'єктом господарювання відповідних заходів, що будуть мінімізувати його можливі ризики, навіть не зважаючи на дороговартісність такого процесу, не повинно створювати будь-якої додаткової відповідальності для його контрагентів.

Щодо посилання скаржника на те, що місцевий суд хоч і посилається на постанову Верховного Суду у складі об'єднаної палати Верховного Суду від 18.08.2023 у справі № 927/211/22 втім цитує її вибірково, поза увагою суду першої інстанції залишились інші висновки, викладені в цій же постанові, зокрема в п.63-66, то такі доводи є безпідставними, оскільки правові висновки, викладені у вказаній постанові Верховного Суду враховано судом першої інстанції, з відповідним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апелянта про те, що необґрунтованими є доводи суду першої інстанції про закінчення строку дії договору 29.02.2024, адже закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке виникло в період його дії, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки суд першої інстанції у своєму рішенні не посилався на закінчення строку дії договору, як на підставу припинення зобов'язань та обмеження права на стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Посилання скаржника на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 у справі № 916/2936/21, яким апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» задоволено частково, рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2022 року по справі №916/2936/21 скасовано частково, викладено резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 11.02.2022 року по справі №916/2936/21 в наступній редакції: «Позов Державного підприємства «Гарантований покупець» задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-Груп" (65026, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 11, корп. А, ЄДРПОУ 37872468) на користь Державного підприємства «Гарантований покупець» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 27, ЄДРПОУ 43068454) штраф за прострочення оплати електричної енергії понад 30 календарних днів у розмірі 7% від суми простроченої заборгованості в сумі 272 514,90 грн.; штраф за призупинення продажу електричної енергії у період з 13.05.2021 року по 31.05.2021 року в сумі 30 367 220,13 грн.; штраф за призупинення продажу електричної енергії у період з 01.06.2021 року по 30.06.2021 року в сумі 7 389 086,94 грн.; пеню в сумі 2 227 128,49 грн.; 3% річних в сумі 852 867,91 грн.; інфляційні втрати в сумі 3 299 959,87 грн. та судовий збір в сумі 418 078,50 грн. В іншій частині первісного позову відмовити. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОНК-Груп" до Державного підприємства «Гарантований покупець» про визнання договору частково недійсним відмовити.», колегією суддів відхиляються, оскільки норми Господарського процесуального кодексу України не передбачають як застосування прецедентів, так і обов'язковості вказівок (правових позицій), що містяться у судових рішеннях суду апеляційної інстанції, а під визначені статтею 75 Господарського процесуального кодексу України умови щодо встановлення зазначеною постановою обставин, які не потребують доведення, не підпадають.

Доводи апеляційної скарги про те, що «…відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. При цьому, згідно з ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Порушення Відповідачем умов Договору не було випадком чи непереборною силою. Таким чином, з урахуванням зазначеного вище нормативного регулювання, яке передбачає презумпцію вини у разі порушення господарського зобов'язання, судом першої інстанції не обґрунтовано, на підставі яких обставин Відповідача було звільнено від відповідальності у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення господарського зобов'язання», відхиляються колегією суддів, оскільки вони жодним чином не обґрунтовані.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тому ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 зазначила, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов'язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Отже, передбачений частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення.

Таким чином, питання наявності чи відсутності вини не входить до предмету доказування та судового розгляду під час нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних. Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, місцевий господарський суд не звільняв відповідача від відповідальності у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення господарського зобов'язання, а відповідно до вимог чинного законодавства України обґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги позивача.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті апеляційним судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у сумі 8,60 грн. В решті позовних вимог слід відмовити.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 у справі № 904/3707/24 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Державного підприємства "Гарантований покупець" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на апелянта.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Гарантований покупець" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 у справі № 904/3707/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2024 у справі № 904/3707/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя О.Г. Іванов

Суддя І.М. Кощеєв

Попередній документ

126427910

Наступний документ

126427912

Інформація про рішення:

№ рішення:	126427911
№ справи:	904/3707/24
Дата рішення:	08.04.2025
Дата публікації:	09.04.2025
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їхніх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення; купівлі-продажу, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено склад суду (19.11.2024)
Дата надходження:	19.11.2024
Предмет позову:	стягнення 29 521,40грн