вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2025 р. Справа№ 910/3207/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Сітайло Л.Г.
секретар судового засідання - Король Д.А.
учасники справи:
від позивача : Зінченко О.М.;
від відповідача : Циба Р.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 (повний текст складено та підписано 108.12.2024.)
у справі № 910/3207/24 (суддя Алєєва І.В.)
за позовом Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
про стягнення 11 583 957, 08 грн.
Державне підприємство Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 11 583 957, 08 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав належним чином зобов'язання за Контрактом у частині своєчасного виконання робіт, у зв'язку з чим відповідно до пункту 7.2 Контракту повивач нарахував відповідачу штрафні санкції.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 позовні вимоги задоволено повністю: стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" пеню у розмірі 5 873 555, 70 грн., штраф у розмірі 5 710 401, 38 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 173 759, 36 грн.
Не погодившись з ухваленим рішенням 03.01.2025 через систему "Електронний суд" Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державна госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" подало апеляційну скаргу, у якій просило суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/3207/24 та ухвалити нове рішення яким в позові відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що на думку апелянта, місцевим господарським судом необґрунтовано було задоволено позовні вимоги. Скаржник зокрема стверджує про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій. ДПДГЗП «Спецтехноекспорт» вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання з метою постачання Товару на користь Збройних Сил України та інших військових формувань Сил безпеки і оборони України. Порушення строків поставки Товару зумовлено виключно об'єктивними факторами та обставинами, які знаходяться поза сферою впливу Відповідача та настання яких не залежить від дій та/або волі Відповідача. ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» у відповідності до умов Державного контракту зверталось до Позивача з проханням щодо внесення змін до Державного контракту в частині продовження строку поставки Товару. Оскільки вони були зірвані настанням істотної зміни обставин, які не залежали від дій та/або волі Відповідача та знаходились поза сферою впливу Відповідача. На підтвердження настання істотної зміни обставин Відповідачем було надано Позивачу документ, який Агенцією у Державному контракті був визначений як єдиний належний, допустимий, достатній та достовірний доказ істотної зміни обставин. Водночас Агенція відмовила Відповідачу в задоволенні такого прохання та відмовилась вносити зміни до Державного контракту, що у підсумку призводить до покладення на Відповідача надмірну міру відповідальності, яка перевищу як розмір прибутку Відповідача за виконання Державного контракту, так і фінансовий стан Відповідача.
Також у апеляційній скарзі відповідач просив суд зменшити розмір заявлених Агенцією до стягнення з ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99% з арифметично правильної та обґрунтованої суми.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт", розгляд апеляційної скарги призначено на 12.02.2025.
22.01.2025 через систему «Електронний суд» позивачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У судовому засіданні 12.02.2025 була оголошена перерва до 12.03.2025.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих штрафних санкцій за прострочення поставки товару.
Судом встановлено, що 20.10.2023 між Державним підприємством Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель"( Замовник) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" (Виконавець), було укладено державний контракт № 22/2-6-EDK-23 (Контракт) на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення.
Відповідно до п. 1.1 Контракту Виконавець зобов'язується поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього Контракту товари оборонного призначення (далі - Товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому Контракті та в Специфікації товарів оборонного призначення (Додаток 1 до Контракту) (далі - Специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Товар в строки і на умовах, визначених ним Контрактом.
Загальна вартість (ціна) Товару за цим Контрактом становить 320 623 518 (триста двадцять мільйонів шістсот двадцять три тисячі п'ятсот вісімнадцять) гривень 40 копійок без податку на додану вартість (п. 2.2 Контракту).
Згідно з умовами п. 2.9 Контракту, перерахування коштів на рахунок Виконавця здійснюється у порядку: 100 (сто) відсотків від вартості Товару за Контрактом здійснюється Замовником на підставі рахунку, наданого Виконавцем та підписання Сторонами Акту приймання передачі Товару підписаного у відповідності до умов п. 3.1. Контракту.
Відповідно до Специфікації Сторони визначили строк поставки всієї кількості Товару - Т0+45 днів, де ТО - дата набрання Контрактом чинності.
Відповідно до п. 11.1 Контракту Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31 січня 2024 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання.
02.11.2023 між Замовником та Виконавцем укладено Додаткову угоду № 1 до Контракту про взяття бюджетних зобов'язань на 2023 рік, таким чином Контракт набув чинності.
У відповідності до Специфікації, строк поставки Товару встановлено до 17.12.2023 (Т0+45).
10.11.2023 Виконавцем поставлено частину партії Товару за позицією 2 Специфікації у кількості 1 145 од. Залишок (в кількості 45 од.) Товару за позицією 2 Специфікації було поставлено лише 28.02.2024.
За позицією 1 Товар Виконавцем у кількості 250 од. поставлено також з простроченням, а саме - 28.02.2024.
Виконавцем допущено прострочення поставки Товару за позицією 1 специфікації у кількості 250 од. та за позицією 2 Специфікації у кількості 45 од. на 72 дні.
Відповідно до п. 3.1 Контракту, поставка Виконавцем та приймання Замовником Товару за цим Контрактом здійснюється відповідно до комплекту експлуатаційної документації, що поставляється разом з Товаром, у місці поставки на підставі товаросупровідних документів та видаткової накладної з оформленням Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом.
Товар поставляється Виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів "Інкотермс" у редакції 2020 року.
Датою виконання Виконавцем зобов'язань щодо поставки Товару є дата підписання Сторонами Акта приймання-передачі Товару за Контрактом (п. 3.3 Контракту).
У зв'язку із тим, що в порушення умов договору відповідачем було поставлено товар 28.02.2024, що підтверджується актами приймання-передачі № 104 та №106, йому були нараховані штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 5 873 555, 70 грн та штрафу в розмірі 5 710 401, 38 грн.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положеннями статті 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до п. 7.2. Контакту у разі порушень строків поставки Товару з Виконавця стягується пеня у розмірі 0,1% вартості Товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що у зв'язку з порушенням строків поставки позивачем на підставі п. 7.2 Контракту були правомірно нараховані відповідачу 5 873 555, 70 грн пені та 5 710 401, 38 грн штрафу.
При цьому судовою колегією також враховано, що штрафні санкції розраховано відповідно до ціни товару, яка міститься у Актах приймання - передачі від 10.11.2023 № 915, від 28.02.2024 № 104 та від 28.02.2024 № 106 та Специфікації до договору.
Разом із тим колегія суддів не погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу. При цьому суд виходить з такого.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом зазначеної норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тобто, частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено умови як підстави для зменшення пені і ця норма не передбачає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них, зокрема наявність інших обставин, які мають істотне значення (аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 501/2862/15-ц, тощо).
Однією із функцій неустойки є компенсаторна функція (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 303/2408/16-ц).
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та послідовно у низці постанов Верховного Суду.
Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства(в) мають значення для вирішення питання про зменшення пені та штрафу.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити з того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Суд зазначає, що цивільне законодавство поряд із засадою свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) також містить таку засаду як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону (правова позиція, викладена у постанові об'єднаної плати Верховного Суду Касаційного господарського суду від 06.12.2019 у справі № 910/353/19).
Суд наголошує, що зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень. Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов'язань; причин неналежного невиконання зобов'язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов'язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.
Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Подібна за змістом правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема, але не виключно, у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 27.01.2020 у справі №916/469/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 тощо.
Суд враховує, що всі вищезазначені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.
Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Суд відзначає, що ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» є державним підприємством, заснованим на державній власності, яке є невід'ємною складовою частиною обороннопромислового комплексу України та на даний час здійснює стратегічно важливу для України діяльність у сфері імпорту товарів оборонного призначення іноземного виробництва (походження) та бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення, як безпосередній виконавець Державних контрактів так і є стороною у зобов'язаннях, укладених на виконання державного оборонного замовлення.
Колегією судді береться до уваги те, після введення на території України правового режиму воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2022 р. №237, ДП ДГЗП "Спецтехноекспорт" було виключено із складу Державного концерну "Укроборонпром" та передано до сфери управління Міністерство оборони України.
При цьому обидві сторони контракту є пов'язаними підприємствами через спільний орган управління - Міністерство оборони України та беруть безпосередню участь в забезпеченні національної безпеки і обороноздатності України в умовах введеного воєнного стану та триваючої повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.
Отже, господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від Міністерство оборони України, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів.
Колегія суддів відзначає, що найвищий інтерес держави при вирішенні цього спору полягає не в задоволенні формального інтересу одного державного підприємства за рахунок іншого, а в збереженні стабільної системи забезпечення Сил Оборони (ЗСУ, СБУ, НГУ, ДПСУ, НП) озброєнням та військовою технікою, функціонування якої може бути порушено надмірним і непрогнозованим фінансовим навантаженням на ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», як виконавця державних контрактів.
При цьому судом також враховується, що постачання товару за Державним контрактом здійснювалося з країни, ланцюг закупівлі та постачання товарів оборонного призначення з якої був напрацьований Відповідачем за сприяння Головного управління розвідки Міністерства оборони України, на виконання рішення Ставки Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.
Колегією суддів встановлено, що ДПДГЗП «Спецтехноекспорт» вживало заходів щодо належного виконання зобов'язання з метою постачання Товару на користь Збройних Сил України та інших військових формувань Сил безпеки і оборони України. При цьому судом враховано, що порушення строків поставки Товару зумовлено об'єктивними факторами, які знаходяться поза сферою впливу відповідача.
Судом встановлено, що ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» у відповідності до умов Державного контракту зверталось до позивача з пропозицією щодо внесення змін до Державного контракту в частині продовження строку поставки Товару, оскільки вони знаходились поза сферою впливу Відповідача. Проте згода між сторонами з цього привожу досягнута не була.
Колегія суддів відзначає, що відповідач бере участь у посиленні обороноздатності України шляхом здійснення поставок товарів військового призначення, в тому числі, для Міноборони з метою забезпечення потреб військових формувань.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів відзначає, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому розмірі може призвести до зриву виконання інших державних та зовнішньоекономічних контрактів, для виконання яких мають бути залучені власні кошти відповідача, може призвести до порушення інтересів держави у сфері обороноздатності, що в даний час є пріоритетним питанням, вкрай важливим для державного суверенітету та територіальної цілісності України.
Отже, стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу), оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.
За сукупністю цих обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність виключності випадку для зменшення сум неустойки.
Також судом враховується, що з дотриманням положень абз. 2 ч. 2 ст. 538 ЦК України, відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли в закупівлі боєприпасів за держконтрактом.
Після отриманої експортної ліцензії та іншої необхідної транзитної документації розпочалась негайна поставка товару, про що свідчить складені між сторонами цього спору акти приймання-передачі військового майна.
Також колегією суддів враховано, що відповідач докладав зусиль задля належного виконання контракту, зокрема, звертався з відповідними листами до іноземного постачальника з проханням надати інформацію щодо стану виконання контракту та підтвердження обставин затримки постачання товару.
За таких обставин, враховуючи доводи обох сторін та загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін, та беручи до уваги дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд зменшує штрафні санкції, колегія суддів виснує про наявність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення пені до 2936777,85 грн та штрафу до 2855200,69 грн, що при звичайному математичному округлені становить 50 % від визнаних судом обґрунтованих позовних вимог.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).
Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст.277 ГПК України).
У зв'язку з наведеним вище, колегія суддів дійшла висновку про зміну резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/3207/24. При цьому апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/3207/24 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:
« 1.Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - "Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (ідентифікаційний код 30019335, адреса: Україна, 04073, місто Київ, пр. Степана Бандери, будинок 7) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України "Агенція оборонних закупівель" (ідентифікаційний код 44725823, адреса: Україна, 04074, місто Київ, вул. Автозаводська, будинок 2) - пеню у розмірі 2 936 777 (два мільйони дев'ятсот тридцять шість тисяч сімсот сімдесят сім) грн 85 коп., штраф у розмірі 2 855 200 (два мільйони вісімсот п'ятдесят п'ять тисяч двісті) грн 69 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 173 759 (сто сімдесят три тисячі сімсот п'ятдесят дев'ять) грн 36 коп.
3. В решті позову відмовити».
Доручити Господарському міста Києва видати наказ на виконання даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 07.04.2025.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
Л.Г. Сітайло