08 квітня 2025 року
м. Харків
справа № 643/8074/24
провадження № 22-ц/818/2073/25
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Гаражно-будівельний кооператив «Буревісник-1»
розглянувши в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гаражно-будівельного кооперативу «Буревісник-1» про призначення перерахунку по заробітній платі і нарахування та сплати компенсації, -
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Острицького Андрія Олеговича на рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року, постановлене суддею Харченко А.М.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути компенсацію втрати частини вартості заробітної плати у зв'язку з затримкою її виплати, і інфляційним знеціненням коштів, за період з листопада 2009 року по вересень 2010 року, на час фактичного розрахунку - отримання заробітної плати у липні 2024 року, в загальній сумі приблизно 41 340, 35 грн.; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з відповідача на його користь частини заробітної плати за один місяць в сумі 900,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Острицький А.О. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги задовольнити. Вирішити питання щодо судових витрат.
Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує, що позивачу повинна була бути нарахована заборгованість по заробітної плати за період з 01.11.2009 по 30.09.2010 у розмірі 8920,00 грн, однак позивач її отримав 05.07.2024 року. Вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків.
Відповідно до частин 1, 2ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачем відомості не можуть бути використані в якості належного доказу, оскільки не мають даних, які б давали суду можливість встановити розмір компенсації втрати частини вартості заробітної плати у зв'язку з затримкою її виплати, і інфляційним знеціненням коштів за період з листопада 2009 року по вересень 2010 року.
Такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом установлено, що в період з 10.07.2008 по 30.09.2010 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем Гаражно-будівельним кооперативом «Буревісник-1».
Із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що 10.07.2008 ОСОБА_1 прийнятий на посаду виконроба до Гаражно-будівельного кооперативу «Буревісник-1», Наказ № 9/к від 10.07.2008.
Також, із копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що 30.09.2010 ОСОБА_1 звільнений за угодою сторін, згідно з п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, Наказ № 13/к від 30.09.2010.
Постановою Харківського апеляційного суду від 24.04.2024 стягнуто з Гаражно-будівельного кооперативу «Буревісник-1» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 8 920,00 грн.
Згідно з Постановою про закінчення виконавчого провадження від 05.07.2024 (ВП № 75088959), вимоги виконавчого документу виконано фактично у повному обсязі. Залишок нестягненої суми за виконавчим документом 0 грн.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вказував, що має право на компенсацію у зв'язку із затримкою заробітної плати, яка почалась з листопада 2009 року та посилався на інфляційне зніцінення коштів.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати робітнику оформлену трудову книжку та здійснити з ним розрахунок у встановлені ст. 116 КЗпП України строки.
Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За загальним правилом, обов'язок доведення вчинення певних дій покладається на зобов'язальну сторону. Відповідно, обов'язок доведення виплати заробітної плати працівнику має бути покладений саме на роботодавця, який має володіти відповідною інформацією та доказами.
Так, ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
ОСОБА_1 у жовтні 2019 року, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, вимог про стягнення компенсації втрати частини вартості заробітної плати у звязку і затримкою її виплати, і інфляційним знеціненням коштів не заявляв.
Зважаючи на пропущений строк звернення до суду із вказаним позовом, враховуючи, що позивач звернувся до суду із позовом лише 26 липня 2024 року, суд у відповідності до ст.233 КЗпП України застосовує до спірних правовідносин вказаний строк, що є підставою для відмови у позові.
Підстави для поновлення судом строків відповідно до ст.234 КЗпП України , пропущених з поважних причин, судом не встановлено, із заявою про поновлення цього строку позивач до суду не звертався.
Відповідно, судом встановлений факт пропуску позивачем строку звернення до суду за захистом порушеного права без поважних причин.
Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають з вище зазначених мотивів.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Оскільки, позивачем подано позовну заяву із пропуском строку передбаченого ст. 233 КЗпП України підстав для задоволення позову відсутні..
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у задоволенні позову.
Підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 2 частини 1статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із положеннямистатті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Керуючись ст.ст.367,368, ст.374, п.п.1,3,4ч. 1 ст.376,381,382-384,389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Острицького Андрія Олеговича задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова