Справа № 761/45146/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3825/2025
02 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Крат Віри Федорівни в інтересах громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за апеляційною скаргою адвоката Крат Віри Федорівни в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року у складі судді Саадулаєва А.І.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ», громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1 , Інтернет видання The Kyiv Independent в особі головного редактора ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_6 журналіст Інтернет-видання «ІНФОРМАЦІЯ_4», автор публікації про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації,-
У грудні 2023 року ОСОБА_3 звернувся у суд із позовними вимогами про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації та просив:
- визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 у наступних фразах: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , відомий своєю відкритою підтримкою Росії…»;
- визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 в наступних фразах: «… проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5 …» (у назві публікації); «… До прикладу, … ОСОБА_3 …»;
- зобов'язати Інтернет видання The Kyiv Independent в особі головного редактора ОСОБА_2 , громадську організацію «Стейтвотч» та ОСОБА_1 спростувати вищезазначену недостовірну інформацію шляхом розміщення на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent: ІНФОРМАЦІЯ_6 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;
- зобов'язати ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» спростувати вищезазначену недостовірну інформацію шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
Вирішити питання судових витрат.
Вимоги обгрунтовані тим, що публікації на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent та на веб-сайті Інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) містять недостовірну інформацію, яка є негативною, стосується позивача, порушує його особисті немайнові права та дискредитує його ділову репутацію. Недостовірна інформація про позивача поширена на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 у висловлюваннях: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , який здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії…». Недостовірна інформація про позивача поширена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 у таких висловлюваннях: «… проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5 …» (у назві публікації); «… До прикладу, … ОСОБА_3 …».
Позивач зазначав, що зміст публікацій, їх назви, розміщення фотографій із його зображенням та з зазначенням його імені і прізвища під назвами публікацій, а також згадування позивача в тексті публікацій у твердженнях про те, що він є проросійським політиком та відкрито підтримує Росію та підтримував ОСОБА_5 , створює у читачів публікацій негативне сприйняття його, як особи, яка попри жахливі події в Україні, які відбуваються, у зв'язку з повномасштабною військовою агресією Росії, діє в інтересах та на боці держави-агресора, підтримує та схвалює військові злочини, які РФ вчиняє проти України та її громадян, чим завдається шкода його особистим немайновим правам. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, які не відповідають дійсності, оскільки в ній позивача фактично звинувачують в співпраці та проведенні діяльності з країною-агресором, що може бути кваліфіковано як кримінальне правопорушення («Колабораційна діяльність» ст. 111-1 КК України), проте у відношенні позивача відсутній вирок суду та він не є стороною кримінального провадження за вказаними фактами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що публікації на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent та на веб-сайті Інтернет-видання ІНФОРМАЦІЯ_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4) містять недостовірну інформацію, яка є негативною, стосується позивача, порушує його особисті немайнові права та дискредитує його ділову репутацію. Недостовірна інформація про позивача поширена на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent у публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1. у висловлюваннях: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , який здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії…». Недостовірна інформація про позивача поширена на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 у таких висловлюваннях: «… проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5 …» (у назві публікації); «… До прикладу, … ОСОБА_3 …».
Позивач зазначав, що зміст публікацій, їх назви, розміщення фотографій із його зображенням та з зазначенням його імені і прізвища під назвами публікацій, а також згадування позивача в тексті публікацій у твердженнях про те, що він є проросійським політиком та відкрито підтримує Росію та підтримував ОСОБА_5 , створює у читачів публікацій негативне сприйняття його, як особи, яка попри жахливі події в Україні, які відбуваються, у зв'язку з повномасштабною військовою агресією Росії, діє в інтересах та на боці держави-агресора, підтримує та схвалює військові злочини, які РФ вчиняє проти України та її громадян, чим завдається шкода його особистим немайновим правам. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є фактичними твердженнями, які не відповідають дійсності, оскільки в ній позивача фактично звинувачують в співпраці та проведенні діяльності з країною-агресором, що може бути кваліфіковано як кримінальне правопорушення («Колабораційна діяльність» ст. 111-1 КК України), проте у відношенні позивача відсутній вирок суду та він не є стороною кримінального провадження за вказаними фактами.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року позов ОСОБА_3 задоволено.
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 у наступних фразах: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , який здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії…».
Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 в наступних фразах: «… проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5 …» (у назві публікації); «… До прикладу, … ОСОБА_3 …».
Зобов'язано Інтернет-видання The Kyiv Independent в особі головного редактора ОСОБА_2 , Громадську організацію «Стейтвотч» та ОСОБА_1 протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent: ІНФОРМАЦІЯ_6 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
Зобов'язано ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» протягом 5 (п'яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 , недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» на користь ОСОБА_3 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. витрат на судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнуто зГромадської організації «Стейтвотч» (на користь ОСОБА_3 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. витрат на судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнуто зОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. витрат на судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнуто зІнтернет-видання The Kyiv Independent в особі головного редактора ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 073 (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. витрат на судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі адвокат Крат В.Ф., яка діє в інтересах Громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на порушення судом норм процесуального права, зокрема на те, що позивач не заявив позовні вимоги в частині спростування інформації Громадською організацією «Стейтвотч», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до кожного з цих відповідачів окремо, як це передбачено п. 4 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України. Також зазначено, що суд не виконав вимоги ч. 1 ст. 266 ЦПК України, яка зобов'язує суд у рішенні зазначати, в якій частині воно стосується кожного відповідача, або вказувати на солідарний характер відповідальності.
Окрім цього, апелянт наголошує, що відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Відповідач ОСОБА_1 висловив оціночне судження щодо позивача, яке ґрунтується на неспростованій інформації про позивача, яка міститься у публікаціях ЗМІ за період 2014-2023 років.
Вказує на те, що судом був встановлений факт публікації виданням The Kyiv Independent, проте факт належності веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3/І судом не встановлювався.
Повідомляє, що суд визнав належним відповідачем Інтернет-видання The Kyiv Independent, як засіб масової інформації, однак залучено відповідачем головну редакторку видання ОСОБА_2 , статус якої не є ідентичним статусу суб'єкта у сфері онлайн-медіа.
Зазначає, що Громадська організація «Стейтвотч» не є належним відповідачем у цій справі, оскільки вона не є автором інформаційного матеріалу або власником веб-сайту, на якому поширено інформаційний матеріал.
Також вказує, що суд першої інстанції не застосував критерії, за допомогою яких врівноважуються право на свободу вираження поглядів і право на повагу до приватного життя, визначені у п.п. 37-41 рішення ЄСПЛ від 23 березня 2023 року у справі «Удовиченко проти України» (заява № 46396/14).
Адвокат Крат В.Ф. в апеляційній скарзі зазначає, що положення ст. 43 Закону України «Про медіа» щодо тексту спростування та порядку його розміщення мають застосовуватися під час розгляду судових спорів, що не було виконано судом першої інстанції.
Вважає, що суд першої інстанції поклав на Громадську організацію «Стейтвотч», ОСОБА_1., ОСОБА_2 надмірний обов'язок щодо спростування інформації, яку вони не поширювали, що є порушенням ст. 277 Цивільного кодексу України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В апеляційній скарзі адвокат Крат В.Ф. в інтересах ТОВ «Видавничий дім «ЛБ», на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року просить скасувати його та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 277 Цивільного кодексу України та ст. 30 Закону України «Про інформацію».
Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно поклав на нього надмірний тягар по спростуванню інформації, яку ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» не поширювало. Судом не застосовано положення ст. 43 Закону України «Про медіа», якою встановлені вимоги до тексту спростування та порядку його розміщення.
Скаржник ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» вважає, що висновок суду про те, що оспорювана інформація є фактичним твердженням, зроблено без належного врахування контексту публікації, відсутності прямої ідентифікації позивача у заголовку, а також згадування в матеріалі інших осіб, які не є учасниками справи.
У відзиві представника позивача - адвоката Косінової Г.В. на апеляційну скаргу представника відповідачів Громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року адвоката Крат В.Ф. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У відзиві представника позивача - адвоката Косінової Г.В. на апеляційну скаргу представника відповідача ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року адвоката Крат В.Ф. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник Громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1., ОСОБА_2., ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» адвокат Крат В.Ф. підтримала подані в інтересах відповідачів апеляційні скарги та просила їх задовольнити.
У судовому засіданні в режимі відеоконференції представник ОСОБА_3 адвокат Косінова Г.В. заперечувала проти задоволення апеляційних скарг відповідачів та просила залишити без змін рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті видання The Kyiv Independent у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2», за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 була поширена інформація про ОСОБА_3 у наступних фразах: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , який здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії…».
Також ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» у публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_5 », за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 була поширена інформація про ОСОБА_3 в наступних фразах: «…проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5 …» (у назві публікації); «… До прикладу, … ОСОБА_3 …».
У публікаціях на веб-сайті видання The Kyiv Independent та видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» вказані ім'я та прізвище позивача, а також розміщене його фотографічне зображення, що вказує на поширення інформації про ОСОБА_3 .
Зазначені обставини підтверджуються роздруківкою публікації, поширеної на вед-сайті The Kyiv Independent, а також перекладом публікації з англійської мови на українську, зробленим перекладачем ОСОБА_8 , справжність підпису перекладача засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Левінською Н.С., зареєстровано в реєстрі № 38690. Відповідачами ГО «Стейтвотч», ОСОБА_1 та головним редактором The Kyiv Independent ОСОБА_2 не заперечувався факт розміщення ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті видання The Kyiv Independent публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_2».
Обставини поширення на веб-сайті видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» публікації під назвою: «Україна не застосовує санкції до щонайменше 25 провідних проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5, - ЗМІ» підтверджуються роздруківкою публікації та Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет № 2/2024-ЗВ від 02.01.2024 р., складеним Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес».
Установлено, що при переході за посиланням адреси розміщення публікації на веб-сайті видання «ІНФОРМАЦІЯ_4, сторінка з публікацією не існує.
Зі Звіту № 2/2024-ЗВ від 02.01.2024 р., вбачається, що ДП «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_4 (id: НОМЕР_1 ), яка є копією (snapshot) веб-сторінки: ІНФОРМАЦІЯ_4 , збереженою в Інтернет-архіві станом на ІНФОРМАЦІЯ_7
До Звіту додано роздруківку публікації під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_8 , які підтримували режим ОСОБА_5, - ЗМІ», збереженої в Інтернет-архіві станом на ІНФОРМАЦІЯ_7, що підтверджує факт розміщення ІНФОРМАЦІЯ_1. даної публікація на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_4.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неактивність публікації під назвою: «Україна не застосовує санкції до щонайменше 25 провідних проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5, - ЗМІ» на веб-сайті видання «ІНФОРМАЦІЯ_4» на момент розгляду справи не спростовує обставини її первинного поширення ІНФОРМАЦІЯ_1. на веб-сайті видання та доступності для перегляду хоча б однією собою до ІНФОРМАЦІЯ_7, коли вона була зафіксована в Інтернет-архіві (ІНФОРМАЦІЯ_9/), що підтверджується Звітом № 2/2024-ЗВ від 02.01.2024 р. та не спростовано іншими доказами у справі.
Таким чином, суд встановив, що зазначена інформація була доведена до відома необмеженого кола осіб, які є користувачами мережі Інтернет, що підтверджує факт поширення інформації, яка оспорюється в справі.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 р. №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
Згідно п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Відповідно до угоди про конфіденційність, розміщеної на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4/за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 належить ТОВ «Видавничий дім ЛБ», що також не заперечувалося даним відповідачем.
Надаючи оцінку зібраним доказам, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційних скарг про неналежність відповідачів у цій справі - Громадської організації «Стейтвотч» та головної редакторки Інтернет-видання The Kyiv Independent ОСОБА_2 .
З матеріалів справи вбачається, що публікація, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent, є результатом розслідування, проведеного організацією StateWatch. Факт того, що саме ця організація здійснювала розслідування, підтверджується також змістом публікації, поширеної того ж дня на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, у якій прямо зазначено: «Українська некомерційна організація StateWatch провела розслідування для Kyiv Independent».
Отже, Громадська організація «Стейтвотч» є першоджерелом інформації, яка оспорюється у даній справі. Така інформація була спочатку передана ГО «Стейтвотч» Інтернет-виданню The Kyiv Independent, а потім опублікована на його веб-сайті та згодом поширена іншими ресурсами, зокрема виданням «ІНФОРМАЦІЯ_4». Таким чином, саме ГО «Стейтвотч» створило інформацію, яка стала основою для публікації на веб-сайті The Kyiv Independent, що свідчить про те, що організація є належним відповідачем у цій справі.
Стосовно залучення відповідачем у даній справі головної редакторки Інтернет-видання The Kyiv Independent ОСОБА_2 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 30 ст. 1 Закону України «Про медіа» медіа (засіб масової інформації) - засіб поширення масової інформації у будь-якій формі, який періодично чи регулярно виходить у світ під редакційним контролем та постійною назвою як індивідуалізуючою ознакою.
Згідно з п. 36 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про медіа» онлайн-медіа - медіа, що регулярно поширює інформацію у текстовій, аудіо-, аудіовізуальній чи іншій формі в електронному (цифровому) вигляді за допомогою мережі Інтернет на власному веб-сайті, крім медіа, які віднесені цим Законом до аудіовізуальних медіа.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації, розміщеної на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 - англомовне українське ЗМІ, створене журналістами КиївПост. Головним редактором видання є ОСОБА_2 .
Інтернет-видання The Kyiv Independent здійснює періодичне поширення інформації у текстовій формі на своєму веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3/, що відповідає визначеним у Законі України «Про медіа» критеріям засобу масової інформації. Крім того, діяльність The Kyiv Independent здійснюється під редакційним контролем - головного редактора, яким на час виходу спірної публікації та розгляду справи є ОСОБА_2 .
Таким чином, Інтернет-видання The Kyiv Independent є засобом масової інформації, що функціонує у формі онлайн-медіа, а отже, підлягає правовому регулюванню відповідно до Закону України «Про медіа». Однак, як встановлено матеріалами справи, указане Інтернет-видання не зареєстроване як юридична особа та не має офіційної реєстрації як онлайн-медіа на підставі Закону України «Про медіа».
Відповідно до ч. 11 ст. 2 Закону України «Про медіа», його дія поширюється на всі суб'єкти у сфері онлайн-медіа, навіть якщо вони не були зареєстровані як такі у встановленому порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про медіа», суб'єктом у сфері онлайн-медіа вважається особа, що здійснює редакційний контроль щодо створення або добору, організації та поширення масової інформації у формі онлайн-медіа.
Відповідно до п. 47 ст. 1 Закону України «Про медіа», редакційний контроль (редакційна відповідальність) - - вирішальний вплив суб'єкта у сфері аудіовізуальних медіа, суб'єкта у сфері друкованих медіа та/або суб'єкта у сфері онлайн-медіа на створення або добір, організацію та поширення програм або іншої масової інформації відповідним суб'єктом.
Оскільки The Kyiv Independent не має статусу юридичної особи, а редакційний контроль над наповненням сайту, відповідно до приписів Закону України «Про медіа» здійснює головна редакторка видання ОСОБА_2., саме вона відповідальна за зміст, публікацію та поширення інформації на веб-сайті The Kyiv Independent.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками районного суду про те, що належним відповідачем у справі є головна редакторка The Kyiv Independent - ОСОБА_2.
Колегія суддів вважає, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правомірно керувався нормами ст. 28 Конституції України про те, що кожній особі гарантується право на повагу до її гідності, та ч. 4 ст. 32 Конституції України про те, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.
Стаття 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення передбачених ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, свободи дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів, пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
Право на свободу думки і слова, а також на вільне вираження поглядів та переконань супроводжується обов'язком утримуватися від поширення недостовірної інформації про особу, зокрема такої, що може зашкодити її честі, гідності чи діловій репутації. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 200/7011/15-ц, яка підтверджує баланс між правом на свободу слова та відповідальністю за поширення інформації, що може завдати шкоди репутації особи.
Відповідно до абзацу 3 пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співвжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 754/6964/21, провадження № 61-12816св23).
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідно до частин першої та другої статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Отже, слід розрізняти висловлювання, які хоча і мають характер образи, але у контексті є оціночними судженнями, з огляду на вжиті слова, вирази та мовно-стилістичні засоби.
Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму пов'язані із такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
У своїй практиці Європейський Суд з прав людини розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції (рішення від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії»). Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення від 24 лютого 1997 року у справі «Де Хаес і Гійселс проти Бельгії»).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поширена відповідачами інформація про ОСОБА_3 подана з використанням мовних засобів, які передають позначення фактів, що можуть бути доведені або спростовані, на відміну від оціночних суджень, які не підлягають такій перевірці.
Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що зі змісту та характеру висловлювань про позивача: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , який здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії..», поширених в публікації видання The Kyiv Independent, а також висловлювань: «…проросійських політиків, які підтримували режим ОСОБА_5 …» (у заголовку статті) і «… До прикладу, … ОСОБА_3 …», поширених в публікації видання «ІНФОРМАЦІЯ_4», що дана інформація має характер фактичних тверджень. Вони є негативними за своїм змістом, оскільки в них прямо зазначено, що позивач є проросійським політиком, який підтримує Росію та підтримував режим ОСОБА_5 .
Колегія суддів зазначає, що загальний аналіз змісту публікацій, поширених виданнями The Kyiv Independent та «ІНФОРМАЦІЯ_4» свідчить, що відповідачі фактично не залишили читачам можливості припустити, що інформація, яку вони поширили про позивача, може бути недостовірною або сумнівною. В стверджувальній формі в публікаціях вказано, що позивач «проросійський політик», «здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії», «підтримував режим ОСОБА_5 ». Наведені висловлювання містять констатацію фактів, що формує однозначне сприйняття цієї інформації як доведеної та об'єктивної.
В оспорюваних висловлюваннях відповідачіфактично прирівнюють позивача до особи, яка в умовах повномасштабної військової агресії РФ проти України, вчинила або причетна до вчинення діянь, що містять ознаки кримінального правопорушення за Кримінальним кодексом України. Висловлювання відповідачів сприймаються як звинувачення позивача у співпраці з країною-агресором (Російською Федерацією, її Президентом) та здійсненні діяльності, яка може бути кваліфікована як колабораційна діяльність відповідно до ст. 111-1 КК України. Така діяльність включає, зокрема, публічні заклики до підтримки рішень і дій держави-агресора, співпрацю з нею, організацію та проведення заходів політичного характеру, а також інформаційну діяльність на її користь.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Надаючи оцінку достовірності тверджень, які поширені відповідачами суд проаналізував, зокрема, надані позивачем відповіді на адвокатські запити від правоохоронних органів: лист Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 19.06.2023 року № 291аз/27/01/3-2023; лист Головного слідчого управління Служби безпеки України від 15.06.2023 № 6/11-1569/2; лист Офісу Генерального прокурора № 25/3-1622вих-23 від 30.08.2023 р., з яких вбачається, що позивач не притягався за наведеними вище фактами до кримінальної відповідальності і не є підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним у будь-якому іншому кримінальному провадженні.
Також судом врахований, наданий позивачем Витяг з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР-001422045, яким підтверджується, що ОСОБА_3 на території України станом на 25.08.2023 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.
В свою чергу, відповідачі в апеляційній скарзі ГО «Стейтвотч», ОСОБА_1 , головної редакторки The Kyiv Independent ОСОБА_2 зазначають, що оспорювані висловлювання: «…проросійських політиків.. Поміж таких фігур: … ОСОБА_3 …»; «.. ОСОБА_3 , який здобув свою ганебну репутацію за відкриту підтримку Росії..», поширені ІНФОРМАЦІЯ_1 в публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3, є оціночними судженнями автора публікації ОСОБА_1 , які базуються на неспростованій інформації із повідомлень ЗМІ, опублікованих у період з 2014 р. по 2023 р., та які підтверджують оцінку здобутої позивачем репутації.
Суд оцінює наведені доводи відповідачів та посилання на публікації в мережі Інтернет про позивача, які нібито підтверджують оцінку здобутої ним репутації, водночас, колегія суддів зазначає, що такі публікації не можуть слугувати підтвердженням достовірності поширеної інформації або її оціночного характеру з огляду на наступне.
Доводи відповідачів про те, що публікації про позивача в ЗМІ за період 2014-2023 р. є доказами формування певної публічної репутації позивача як особи, що нібито здійснює проросійську діяльність чи відкрито підтримує РФ, та підтверджують фактологічну основу висловлювань автора публікації на веб-сайті видання The Kyiv Independent ОСОБА_1 , не знайшли підтвердження.
Так, до матеріалів справи адвокатом відповідача ОСОБА_1 було надано роздруківку публікації від ІНФОРМАЦІЯ_10 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13. Як влаштувалися в ІНФОРМАЦІЯ_11 », розміщеної за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_12 , в якій повідомлено, що позивач виїхав з України 22 лютого 2014 року, побоюючись за своє життя і зараз знаходиться в м. Москва.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Косінова Г.В. зазначила, що виїзд ОСОБА_3 у лютому 2014 р. саме до РФ був обумовлений введенням санкцій ЄС у відношенні позивача, які унеможливили його виїзд до країн Європейського Союзу, а також публічними висловлюваннями тодішньої влади України про можливе затримання позивача за надуманими обвинуваченнями, які не були підтверджені жодним рішенням у кримінальній справі. В подальшому введенні у відношенні ОСОБА_3 санкції були скасовані рішенням суду ЄС, який визнав їх введення безпідставним. Перебування позивача у 2014 р. на території РФ було фізичним проживанням в країні, а не підтримкою її політики чи здійсненням проросійської діяльності, тому дана обставина не може слугувати фактологічною підставою для застосування до позивача висловлювань «проросійський політик», «здобув ганебну репутацію за відкриту підтримку РФ».
Також відповідач ОСОБА_1 посилався на ряд публікацій в мережі Інтернет, які нібито є фактологічним підґрунтям спірних висловлювань щодо позивача, поширених у публікації на веб-сайті видання The Kyiv Independent від ІНФОРМАЦІЯ_1. Однак зазначені публікації датовані пізніше дати поширення оспорюваної інформації, а отже, не можуть бути враховані як належні докази в розумінні ст. 77 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Оскільки посилання на матеріали, опубліковані після дати поширення спірних висловлювань, не можуть підтвердити обставини, які існували на момент їх публікації, вони не є належними доказами у справі. Крім того, згідно з ст. 78 ЦПК України, суд оцінює докази з урахуванням їх допустимості. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Стосовно публікацій в мережі Інтернет, в яких поширена інформація про нібито проросійській напрям діяльності позивача, то у відзиві на апеляційну скаргу представника позивача адвокат Косінова Г.В. зазначила, що позивач у всіх своїх публічних виступах жодного разу не висловлював підтримки РФ та її Президенту. Навпаки, ще до початку повномасштабного військового вторгнення РФ в Україну він відкрито називав Росію країною-агресором, а території Донецької і Луганської областей, а також Автономної Республіки Крим окупованими Російською Федерацією.
Колегія суддів дослідила публікації про позивача, на які посилався відповідач ОСОБА_1 , та дійшла висновку, що вони не підтверджують достовірність оспорюваних висловлювань відповідачів про те, що позивач «проросійський політик» та «відкрито підтримує Росію».
Разом із тим, колегія суддів зазначає, що наведені спірні висловлювання про позивача, викладені у формі однозначних тверджень, які створюють враження доведених фактів, а не припущень чи особистих оціночних суджень на підставі інших публікацій про позивача в ЗМІ.
Колегія суддів зазначає, що поширена відповідачами інформація про те, що позивач є проросійським політиком, підтримує Росію та підтримував режим ОСОБА_5 подана відповідачами як достовірна інформація, тобто така, яку можна повірити, підтвердити чи спростувати.
Відповідно, суд приходить до висновку, що оспорювані висловлювання, поширені у публікаціях на веб-сайтах видань The Kyiv Independent та «ІНФОРМАЦІЯ_4», не є оціночним судженням, а є фактичними твердженнями.
Матеріалами та обставинами справи підтверджується, що оспорювана інформація не була перевірена відповідачами на предмет її достовірності, у публікаціях відсутні посилання на офіційні джерела інформації, що покладає на відповідачів відповідальність за розповсюдження недостовірної інформації про позивача, а також вказує на недотримання відповідачами належних стандартів та принципів інформаційних відносин.
Захист, що надається журналістам відповідно до статті 10 Конвенції, здійснюється за умови, що вони діють сумлінно з метою надання точної і достовірної інформації відповідно до принципів відповідальної журналістики. Поняття відповідальної журналістики, як професійної діяльності, яка користується захистом статті 10 Конвенції, не обмежується змістом інформації, яка збирається та/або поширюється журналістськими засобами. Воно також охоплює законність поведінки журналіста, і той факт, що журналіст порушив закон, є доречним, хоча і не вирішальним міркуванням при визначенні того, чи діяв він відповідально (рішення ЄСПЛ від 29 березня 2016 року у справі «Беда проти Швейцарії»).
Статтею 9 Кодексу етики українського журналіста передбачено, що факти, судження та припущення мають бути чітко відокремлені одне від одного. Неприпустимим є розповсюдження інформації, що містить упередженість чи необґрунтовані звинувачення.
Згідно ст. 28 Закону України «Про інформацію» інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Абзацами 5, 8, 13, 17, Резолюції Парламентської асамблеї ради Європи 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики» встановлено: висловлення міркувань може включати думки або коментарі стосовно загальних ідей чи зауваження відносно повідомлень, що стосуються поточних подій. Хоча міркування обов'язково є суб'єктивними, а тому не можуть і не повинні відповідати критерію вірогідності, слід вимагати, щоб міркування висловлювалися чесно й відповідно до етичних засад.
Право на інформацію - одне з основоположних прав, якому надається велике значення в практиці Європейсько комісії та Європейського суду з прав людини за статтею 10 Європейської конвенції з прав людини; воно закріплено й у статті 9 Європейської конвенції про транскордонне телебачення, а також в усіх демократичних Конституціях. Власником права є громадянин, котрий також має право вимагати, щоб інформація, яку надають журналісти, подавалася правдиво, якщо мова йде про повідомлення, та чесно, якщо йдеться про міркування, без зовнішнього втручання з боку органів державної влади або приватних осіб.
Відповідно до статті 302 Цивільного кодекс у України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності.
Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Суд також враховує те, що відповідачі не надав жодних доказів на підтвердження правдивості поширеної ними інформації, що свідчить про відсутність добросовісності у їх діях, недотримання принципів інформаційних відносин. Судом встановлено, що поширена відповідачами інформація була розповсюджена з порушенням ст. 2, 28 Закону України «Про інформацію», ст. 302 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що поширена відповідачами інформація є недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права позивача, які підлягають судовому захисту.
Суд враховує, що у разі якщо позивач є публічною особою, то розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, також мають застосуватися положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) та рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998 рік) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). Зокрема, у Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Згідно зі статтями 3, 4, 6 Декларації політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, які вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Таким чином, межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість до висловленої критики, сатири, провокацій.
Разом з тим публічні особи, які спричиняють жваву суперечку чи гарячі дебати щодо їхньої поведінки і публічних виступів, не повинні потерпати від публічного звинувачення у вчиненні злочинів без підтвердження таких заяв фактами.
Хоча повідомлення про правдиві факти про приватне життя політиків чи інших публічних осіб може бути прийнятним за певних обставин, навіть особи, відомі суспільству, мають законні очікування щодо захисту та поваги до свого приватного життя (рішення ЄСПЛ від 4 червня 2009 року у справі Standard Verlags GmbH проти Австрії).
Умовою захисту права журналістів поширювати інформацію про справи загального значення є добрі наміри журналістів та їх дія на ґрунті точних фактів. Тобто йдеться про зобов'язання журналістів надавати «надійну і точну інформацію» відповідно до вимог журналістської етики. Свобода вираження поглядів супроводжується «обов'язками та відповідальністю». І це правило застосовується також у ситуаціях, коли йдеться про важливі громадські питання. Більше того, ці «обов'язки та відповідальність» набувають підвищеного значення, коли зачіпається репутація конкретної особи чи виникає питання пропорушення «прав інших». Натомість звільнення від обов'язку підтверджувати заяви про факти, які визнані наклепницькими, можливе лише за особливих підстав (рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 2007 року у справі Ліндон, Отчаковскі-Лоренс та Жулі проти Франції).
Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» (заява № 9815/82), від 24 лютого 1997 року у справі «Де Хаес і Гійсельс проти Бельгії» (заява № 19983/92), від 26 квітня 1995 року у справі «Праґер та Обершлік проти Австрії» (заява № 15974/90) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.
Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс про Австрії», заява № 9815/82).
У постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 203/360/20 зазначено, що чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а публічні особи мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.
У справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова (постанова Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц).
Колегія суддів зазначає, що сам факт публічності особи не допускає безмежної критики та не звільняє особу від відповідальності за поширення недостовірної інформації.
Суд зазначає, що розповсюджена відповідачами інформація про позивача виходить за межі права на свободу вираження поглядів та допустимої критики.
Суд враховує також ту обставину, що поширення відповідачами оспорюваних висловлювань відбулося в період, коли в Україні триває повномасштабна військова агресія РФ та в контексті застосування персональних обмежувальних заходів відповідно до Закону України «Про санкції», що надає спірній інформації про те, що позивач «проросійський політик», «відкрито підтримує Росію », «підтримував ОСОБА_5 » більший градус суспільного резонансу та негативного сприйняття, оскільки в умовах воєнного стану будь-які твердження щодо можливих зв'язків особи з державою-агресором можуть спричинити суттєву шкоду її репутації та суспільному сприйняттю.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що оспорювані висловлювання відповідачів є не лише недостовірними, а й такими, що виходять за межі допустимої критики, порушують особисті немайнові права позивача, створюючи для нього негативні репутаційні наслідки, які підлягають судовому захисту.
При цьому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ефективним засобом відновлення прав позивача буде спростування відповідачами недостовірної інформації шляхом розміщення на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent: ІНФОРМАЦІЯ_6 та на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».
Колегія суддів відхиляє доводи відповідачів про невідповідність позову п. 4 ч. 1 ст. 175 ЦПК України щодо необхідності зазначення вимог щодо кожного з відповідачів, як підставу для скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2024.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Згідно ч. 7 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Відповідно з п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009, спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.
З матеріалів справи вбачається, що ГО «Стейтвотч», ОСОБА_1 та Інтернет-видання The Kyiv Independent спільними діями створили та поширили недостовірну інформацію про позивача, тому суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що найбільш адекватним способом відновлення порушених прав позивача є їхнє спільне спростування недостовірної інформації шляхом розміщення вступної та резолютивної частини рішення суду на веб-сайті Інтернет-видання The Kyiv Independent.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).
Колегія суддів не вбачає порушення норм процесуального права, яке могло вплинути на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, та відхиляє відповідні доводи відповідачів.
Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг відповідачів є необґрунтованими та не впливають на правильність рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23 вересня 2024 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу адвоката Крат В.Ф. в інтересах Громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як головної редакторки видання The Kyiv Independent та апеляційну скаргу адвоката Крат В.Ф. в інтересах ТОВ «Видавничий дім «ЛБ» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги адвоката Крат Віри Федорівни в інтересах Громадської організації «Стейтвотч», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «ЛБ» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 07 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: