Справа № 953/5843/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3665/2025 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
31 березня 2025 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 (в режимі ВКЗ), ОСОБА_8 ,
обвинуваченого - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року,
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 року ОСОБА_9 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 402 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 08 травня 2025 року включно з визначенням застави у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 147 600 (п'ять мільйонів сто сорок сім тисяч шістсот) гривень 00 копійок.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про необхідність продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_9 , враховуючи наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не відпали, а інші більш м'які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 з урахуванням всіх встановлених судом обставин. Крім цього, суд вказав, що визначений альтернативний запобіжний захід у виді застави у розмірі 1700 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, є достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків.
В апеляційній скарзі захисниці обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 указано на незаконність ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисниця зазначила про те, що суд першої інстанції не звернув увагу не недоведеність прокурором наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відсутність жодних доказів на підтвердження їх існування, відсутність в клопотанні прокурора доводів на обґрунтування неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, а тому вважає, що в задоволенні клопотання прокурора слід відмовити. Зазначила, що при обранні запобіжного заходу, суд вказав на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а станом на зараз вказав про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що свідчить про те, що вони значно зменшились. Також вказала, що доводи прокурора про переховування обвинуваченого, про здійснення впливу на сторін кримінального провадження, скоєння іншого кримінального правопорушення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, тоді як ОСОБА_9 навпаки активно приймає участь в судовому процесі на підтвердження своєї невинуватості, зібрав відповідні докази про це, заявляє численні клопотання, наміру впливати на свідків не має, а чому ОСОБА_9 може не вийти на службу, чим вчинить інше кримінальне правопорушення, прокурор в клопотанні не обґрунтував. Вважає, що суд першої інстанції послався лише на тяжкість інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень та не оцінив всі відомості про його особу у сукупності, а саме наявність в нього соціальних зв'язків, постійного місця проживання, членів родини на утриманні, належну процесуальну поведінку, тривале перебування під вартою тощо. Крім цього, захисниця вказала, що не погоджується з визначеним ОСОБА_9 розміром застави, адже він є завідомо непомірним для нього, про що свідчить той факт, що він досі її не сплатив. Також зазначила, що ухвала суду не містить обґрунтування того, чому в цьому випадку справа щодо ОСОБА_9 є виключним випадком, який обґрунтовує визначення застави за межами розміру, що визначений законом, адже метою застави є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, а не додатковим видом покарання, а тому вважає, що для обвинуваченого помірним буде розмір застави від 80 до 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, як передбачено п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати ОСОБА_9 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення обвинуваченого та його захисників, які подану апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_9 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів також враховуються конкретні обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, дані про особу обвинуваченого, який в силу своєї професійної діяльності має численні зв'язки з представниками різних органів влади, в тому числі з правоохоронними органами, а тому може переховуватися від суду завдяки їх допомозі, що свідчить про існування реальної можливості переховування, враховуючи також ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації та наявністю територій, які не контролюються державою Україна, що може бути використано обвинуваченим з метою переховування від суду.
Відповідно до практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»). При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги поряд з іншими обставинами і загроза суворого покарання.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції здійснив оцінку ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_9 у контексті з даними про особу обвинуваченого та дійшов обґрунтованого висновку про існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, а також та обставина, що ОСОБА_9 є колишнім начальником Управління Служби безпеки України в Харківській області, військовослужбовцем, який відповідно до покладених на нього обов'язків взаємодіє з різними державними органами, в тому числі поліцією, митницею, органами зв'язку тощо, свідчить про наявність в нього численних зв'язків та знайомств в вищих органах влади, які дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, деякі з яких до того продовжують нести службу в Управлінні Служби безпеки України, а враховуючи, що кримінальне провадження наразі перебуває на стадії дослідження письмових доказів та свідки не допитані, то вказаний ризик на сьогодні також продовжує існувати.
При цьому, доводи захисників про те, що свідки надають покази виключно на користь ОСОБА_9 , а тому сенсу впливати на них він не має, колегія суддів вважає передчасними, адже, як уже зазначено вище, кримінальне провадження наразі перебуває на стадії дослідження письмових доказів та свідки не допитані, а тому, з урахуванням принципу безпосередності дослідження доказів, стверджувати, що вони надають покази виключно на користь ОСОБА_9 , посилаючись на протоколи допиту свідків за 2022 рік, є помилковим та передчасним. Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому. А тому невчинення обвинуваченим дій, спрямованих на вплив свідків, станом на зараз, не свідчить, що не існує ризик здійснення такого впливу в майбутньому.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_9 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений є військовослужбовцем, отже має спеціальні знання та навички, які може використати для приховування слідів інкримінованих йому кримінальних правопорушень шляхом вчинення іншого кримінального правопорушення. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_9 навпаки активно приймає участь в судовому процесі на підтвердження своєї невинуватості, зібрав відповідні докази про це, заявляє численні клопотання, а також на дані, що його характеризують, а саме наявність в нього соціальних зв'язків, постійного місця проживання, членів родини на утриманні, належну процесуальну поведінку, тривале перебування під вартою тощо, у зв'язку із чим є можливим застосування щодо нього запобіжного заходу, не пов'язаного із триманням під вартою, на думку колегії суддів, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики, а факт його участі в судовому засіданні якраз і зумовлений перебуванням ОСОБА_9 під вартою та доставкою конвоєм для участі в судових засіданнях.
Крім цього, доводи захисників про безпідставну кваліфікацію дій ОСОБА_9 не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції у даному провадженні, оскільки вказані питання мають вирішуватися судом першої інстанції в межах кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 за наслідками судового розгляду.
Також колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги захисниці з приводу зменшення ризиків, які існували станом на час застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу і станом на теперішній час.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.
Як зазначає в апеляційні скарзі сама захисниця, при обранні запобіжного заходу, суд вказав на наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а станом на даний час вказав про існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тобто суди встановили факт поступового зменшення ризиків, що свідчить про те, що суди не допускали формалізму при розгляді клопотань про продовження запобіжного заходу та визнавали існування лише тих ризиків, які дійсно доведені та існують. В той же час, факт зменшення ризиків не свідчить про те, що вказані ризики взагалі припинили своє існування і є підстави для обрання іншого, менш суворого запобіжного заходу, оскільки для застосування та продовження тримання під вартою, з огляду на положення ч. 1 ст. 194 КПК України, достатньо буде встановити наявність хоча б одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_9 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно до позиції ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності справжніх ознак того, що цього дійсно вимагає інтерес суспільства, який не зважаючи на існування презумпції невинуватості переважає правило про забезпечення права на свободу, закріплене в статті 5 Конвенції.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов'язання на цьому етапі не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та попередити наявні ризики, у зв'язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Щодо застави, то відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Частина 4 статті 183 КПК України передбачає саме право, а не обов'язок суду не визначати розмір застави, а автоматична відмова у застосуванні застави без врахування всіх обставин кримінального провадження є порушенням вимог п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рішенні ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти» вказано, що розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями. Іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб утримати його від втечі.
Судом обвинуваченому ОСОБА_9 визначена застава як альтернативний запобіжний захід у розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 147 600 (п'ять мільйонів сто сорок сім тисяч шістсот) гривень 00 копійок, яка, на думку колегії суддів, в змозі попередити існуючі ризики неправомірної поведінки обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення розміру застави в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_9 , колегія суддів вважає, що з огляду на обставини поставлених йому у вину кримінальних правопорушень та даних про особу обвинуваченого, який має у власності нерухоме майно, грошові кошти у іноземній валюті, його дружина є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Фартік», що підтверджується роздрукованою копією декларації ОСОБА_9 за 2022 рік, що надала сама захисниця як додаток до апеляційної скарги, визначений ОСОБА_9 розмір застави цілком відповідає майновому стану обвинуваченого, даним про його особу та способу життя, а тому такий розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання покладених на нього обов'язків та буде достатнім для того, щоб утримати його від втечі.
Жодних обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість зменшення визначеного судом розміру застави до меж, визначених у п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, стороною захисту ні в апеляційній скарзі, ні в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції наведено не було.
Зменшення розміру застави до мінімального, передбаченого п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України на думку колегії суддів, не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 та попередити існуючі ризики.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 рокущодо ОСОБА_9 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисниці - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисниці обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2025 рокущодо ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4