18 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
адвоката- ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно із забороною відчуження, розпорядження та користування даним майном, яке вилучене 08.01.2025 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , в домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484400:10:004:0144, та перебувало у володінні ОСОБА_7 :
- мобільний телефон Samsung (IMEI 1: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 ) з сім карткою « НОМЕР_3 »;
- мобільний телефон Motorolla (IMEI 1: НОМЕР_4 ; IMEI 2: НОМЕР_5 ) з сім карткою « НОМЕР_6 »;
- мобільний телефон Айфон (IMEI: НОМЕР_7 ; з сім карткою « НОМЕР_8 ».
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2024 року, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання про арешт майна відмовити.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, а тому такою, яка підлягає скасуванню.
Вважає, що клопотання подано з порушення строку визначеного ч. 5 ст. 171 КПК України.
Відповідність майна критеріям ст. 98 КПК України теж не доведено.
Враховуючи, що розгляд клопотання проведено без участі учасників апелянта, копія оскаржуваної ухвали отримана лише 12.02.2025, останній із врахуванням положень ч. 3 ст. 395 КПК України просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вважає ухвалу слідчого судді законною та обґрунтованою, а тому такою, яку необхідно залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтами не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з наданих матеріалів, групою слідчих другого відділу Управління з досудового розслідування військових правопорушень, а також порушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, вчиненого внаслідок ведення російською федерацією, із залученням представників інших держав, агресивної війни проти України, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, за процесуального керівництва прокурорів Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000506 від 14.06.2024 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбачених ч. 4 ст. 410 КК України.
27.01.2025 прокурор відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, із забороною відчуження, розпорядження та користування даним майном, яке вилучене 08.01.2025 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , в домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484400:10:004:0144, та перебувало у володінні ОСОБА_7 :
- мобільний телефон Samsung (IMEI 1: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 ) з сім карткою « НОМЕР_3 »;
- мобільний телефон Motorolla (IMEI 1: НОМЕР_4 ; IMEI 2: НОМЕР_5 ) з сім карткою « НОМЕР_6 »;
- мобільний телефон Айфон (IMEI: НОМЕР_7 ; з сім карткою « НОМЕР_8 ».
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року клопотання сторони обвинувачення задоволено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.
Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів, є безпідставними, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення строків, визначених ч. 5 ст. 171 КПК України, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно абзацу 2 ч. 5 ст. 171 КПК України, у разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судці, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено. При вирішенні питання про арешт майна, яке має значення для виконання завдань кримінального провадження, слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Таким чином, такої підстави для відмови в арешті майна як пропущення строку звернення з клопотанням КПК не передбачено ні серед умов, які враховуються при вирішенні питання про арешт майна як речових доказів (чи навіть з інших підстав), ні серед підстав для відмови в задоволенні клопотання про арешт.
Отже, сам по собі факт порушення строків звернення до слідчого судді для вирішення питання про арешт не може бути підставою для відмови в арешті майна, яке відповідає завданням кримінального провадження. Вказане обумовлюється тим, що порушення строку на звернення з клопотанням про арешт майна не позбавляє таке майно доказової (у разі його арешту як речового доказу) чи забезпечувальної (при забезпеченні цивільного позову чи можливої конфіскації) «сили» в кримінальному провадженні, тому потребує забезпечення його збереження, зокрема, шляхом накладення арешту.
Крім того, варто зазначити, що сплив процесуального строку виконання обов'язку вжиття заходів до збереження майна не припиняє необхідності виконати цей обов'язок стороною обвинувачення і не тягне за собою припинення повноважень службової особи на здійснення обов'язкової дії. Аналогічна правова позиція щодо правових наслідків пропуску строку виконання обов'язку детально висвітлена в постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 08.04.2020 у справі №263/15845/2019.
Тобто, з одного боку порушення передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України строку є юридичним фактом, з яким закон пов'язує припинення режиму тимчасового вилучення майна (ст. 169 КПК України «Припинення тимчасового вилучення майна»), встановлює обов'язок негайно повернути майно особі, в якої воно було тимчасово вилучене, а з іншого - не є підставою для відмови в арешті майна. Така суперечність, на переконання суду, вирішується наступним чином.
Правові інститути тимчасового вилучення майна та арешту майна є пов'язаними, але відносно автономними, з різними цілями та правовими наслідками, вони стосуються різних аспектів процесу доказування.
Правове значення встановленого законодавцем строку, визначеного як «протягом 48 годин після вилучення майна» (абз. 2 ч. 5 ст. 171 КПК України) для звернення із клопотанням про арешт майна полягає в тому, що законодавцем презюмується достатність цього часу для сторони обвинувачення, щоб визначитись з приналежністю майна, наявністю достатніх підстав для його арешту та підготувати відповідне мотивоване клопотання з одного боку, та встановлено такий нетривалий проміжок часу втручання у право власності особи (тимчасове позбавлення її правомочностей володіння та користування) в інтересах кримінального провадження, протягом якого можливе утримання майна особи в силу закону, без вмотивованого рішення суду, для вирішення його подальшої долі слідчим, прокурором (у разі бездіяльності, нереалізації обов'язку звернення з клопотанням до слідчого судді, суду про арешт такого майна) або слідчим суддею, судом з урахуванням належності, вагомості такого майна (речей) для досягнення завдань кримінального провадження.
Таким чином, положення ч. 5 ст. 171 КПК України у взаємозв'язку із положеннями ч. 1 ст. 169 КПК України визначають лише тривалість законного перебування (утримання) чужого майна (вилученого в результаті обшуку) в розпорядженні сторони обвинувачення (слідчого, прокурора). Будь-яке подальше перебування (поза межами встановленого процесуального строку та часу, необхідного для негайного повернення), утримання такого майна слідчим, прокурором є таким, що не має правових підстав та є втручанням в право власності особи, якій належить це майно, без законних на те підстав.
У той же час, вказані порушення речових прав не можуть перешкоджати досягненню цілей й завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини. Адже головним призначенням кримінального провадження як процесуального зводу норм є ефективна реалізація матеріально-правових норм кримінального права. Своїм завданням КК України має правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Таким чином, норми КПК України щодо правового режиму, тривалості, припинення тимчасового вилучення майна функціонально призначені перш за все для вирішення цивільно-правових аспектів такого тимчасового вилучення та встановлення обов'язку щодо негайного повернення майна законному його володільцю у разі пасивності, незацікавленості сторони обвинувачення у його використанні для вирішення завдань кримінального провадження.
Правові наслідки можливих порушень процесуальних строків, про які йдеться, на переконання суду, лежать в площині матеріально-правової юридичної відповідальності (наприклад, цивільно-правова відповідальність за утримання відповідного майна без законних на те підстав або у разі втрати чи знищення речового доказу (ч. 4 ст. 100 КПК України, дисциплінарна відповідальність прокурора, слідчого за неналежне виконання службових обов'язків, кримінальна відповідальність у разі наявності відповідних підстав тощо).
Крім цього, вирішення слідчим суддею, судом питання про арешт майна, яке було правомірно тимчасово вилучене, при порушенні строку звернення слідчим, прокурором із клопотанням про арешт, відбувається в період часу, коли режим тимчасового вилучення припинився (п. 3 ч. 1 ст. 169 КПК України).
Таким чином, вирішення питання щодо арешту майна залежить від того, чи має воно значення для досягнення завдань кримінального провадження, а не від того, чи своєчасно звернувся слідчий, прокурор з відповідним клопотанням до слідчого судді.
Зазначена позиція узгоджується з усталеною практикою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (ухвали від 05.12.2019 у справі № 991/1463/19; від 16.12.2019 у справі № 991/1463/19; від 02.02.2022 у справі № 991/416/22; від 05.06.2023 у справі № 991/4336/23).
Надані суду матеріали свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов?язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що їх сукупність, відповідно до вимог ст. 170 КПК України, є достатньою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 лютого 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_5 про арешт майна та накладено арешт на майно із забороною відчуження, розпорядження та користування даним майном, яке вилучене 08.01.2025 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , в домоволодінні, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці з кадастровим номером 3222484400:10:004:0144, та перебувало у володінні ОСОБА_7 :
- мобільний телефон Samsung (IMEI 1: НОМЕР_1 ; IMEI 2: НОМЕР_2 ) з сім карткою « НОМЕР_3 »;
- мобільний телефон Motorolla (IMEI 1: НОМЕР_4 ; IMEI 2: НОМЕР_5 ) з сім карткою « НОМЕР_6 »;
- мобільний телефон Айфон (IMEI: НОМЕР_7 ; з сім карткою « НОМЕР_8 », - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 , який діє в інтересах ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/2137/2025 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 757/3644/25-к
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_8
Доповідач: ОСОБА_1