04 квітня 2025 року
справа №380/22662/24
провадження № П/380/22888/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Чаплик І.Д., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся до суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ), військової частини НОМЕР_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_5 ), в якому з урахуванням заяви від 30.01.2025 просить:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо неналежного розгляду та ненадання відповіді на заяву від 20.05.2024 про надання відстрочки ОСОБА_2 та зобов'язати їх розглянути цю заяву та надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк;
визнати протиправною діяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та скасувати Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 12.10.2024 № 273 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» - в частині призову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 на військову службу під час мобілізації;
визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.10.2024 №208 в частині включення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 в особовий склад військової частини НОМЕР_1 та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виключити зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та вчинити всі необхідні дії по звільненню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є здобувачем вищої освіти за дуальною формою навчання без порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а тому не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. З метою оформлення права на відстрочку від призову на військову службу позивач подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 за допомогою засобів поштового зв'язку заяву встановленого зразка разом із документами, що підтверджують право на відстрочку. Проте, відповідач не розглянув вказану заяву та не надав жодної відповіді на неї. Згодом, начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 було прийнято наказ від 12.10.2024, яким позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 . Не погоджуючись із вказаними діями відповідачів, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Ухвалою від 08.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_6 надати до суду належним чином завірену копію наказу або іншого документу про призов на військову службу ОСОБА_1 та військову частину НОМЕР_1 надати до суду належним чином завірену копію наказу або іншого документу про призов на військову службу та про зарахування до особового складу частини ОСОБА_1 .
Разом з позовною заявою представник позивача подав заяву про забезпечення позову, у якій просив вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони військовій частині НОМЕР_1 , в особі її командира та іншим компетентним особам вчиняти будь-які дії щодо переміщення ОСОБА_2 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішення суду у справі.
Ухвалою від 08.11.2024 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову.
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 02.12.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що зарахування позивача на службу до військової частини НОМЕР_1 . стало наслідком дій/подій, які відбулися до цього без участі представників військової частини НОМЕР_1 . а саме наслідком дій представників ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо розгляду заяви про відстрочку та ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо призову позивача під час мобілізації. На даний час зазначені дії відповідачів не визнані протиправними. Як наслідок, на даний час немає підстав вважати, що подальші дії, які полягають у зарахуванні позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначенні його на посаду були вчинені усупереч вимог чинного законодавства. Окрім цього, позивач не вказав, а також з матеріалів справи не вбачається жодної з підстав для звільнення з військової служби, передбачених ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу". За таких обставин звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини є неможливим.
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_7 04.12.2024 подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Відзив обґрунтований тим, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява встановленої форми у спосіб та в порядку, передбаченими Порядком № 560, позивачем до комісії не подавалась.
12.12.2024 представник позивача подав клопотання про витребування доказів.
Ухвалами від 16.12.2024 та від 06.01.2025 витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_2 належним чином завірену копію наказу або іншого документу про призов на військову службу ОСОБА_1 .
Витребувані матеріали надійшли до суду 13.01.2025.
30.01.2025 представник позивача подав заяву про зміну предмета позову, у якій просив викласти позовні вимоги у новій редакції.
Ухвалою від 07.02.2025 прийнято вказану заяву до розгляду та постановлено розглядати справу в редакції змінених позовних вимог.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорія обліку - військовозобов'язаний.
07.12.2023 між позивачем та Коледжем туризму м. Благоевград (Республіка Болгарія) було укладено договір про навчання, за яким позивача зараховано на навчання за спеціальністю “Бізнес адміністрація», форма навчання - дуальна.
Позивачем було направлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву від 20 травня 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви було долучено довідку Коледжу туризму м. Благоевград №УО-679 від 16.01.2024, копію договору про навчання від 07.12.2023, копію паспорта та РНОКПП, копію військового квитка.
Заява була направлена до відповідача засобами поштового зв'язку та отримана останнім 25.05.2024.
У відповідь на заяву позивача ІНФОРМАЦІЯ_7 надано лист від 03.06.2024 №4347, у якому зазначено, що у разі виявлення бажання скористатись своїм правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивачу необхідно особисто прибути та написати заяву по встановленому законодавством зразку.
12.10.2024 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 прийнято наказ №273 “Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації», яким, зокрема, призвано молодшого сержанта ОСОБА_1 та направлено у військову частину НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2024 №208 (по стройовій частині) молодшого сержанта ОСОБА_1 , призваного на військову службу за призовом під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_9 з 12.10.2024 призначено на посаду командира 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_6 стрілецького батальйону, зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо нерозгляду заяви про відстрочку від призову та щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, позивач звернувся до суду.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано такі обставини справи та норми чинного законодавства.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу “заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з частиною десятою статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із статтею 1 Закону України “Про оборону України» від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025) з 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
Згідно із ст.1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
В силу абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч.3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ).
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, пунктом 1 частини третьої статті 23 Закону №3543-ХІІ передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, якою затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Підпунктом 8 пункту 1 Порядку №1487 передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України “Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
За пунктами 56-57 Порядку №560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Відповідно до пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до пункту 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України “Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Водночас, суд зазначає, що ні Порядком №1487, ні Порядком №560 не передбачено обов'язку особистого відвідування територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, позивачем дотримано процедуру особистого подання (направлення) документів, що підтверджують (на його думку) право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Пунктом 7 Положення встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з пунктом 8 Положення завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації .
Пунктом 9 Положення встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення координують та здійснюють контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління (пункт 10 Положення).
Відповідно до пункту 11 Положення районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням зазначеного, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів, які на його думку підтверджують таке права, повинен був прийняти певне рішення за наслідком їх розгляду, адже відстрочка/відмова у відстрочці передбачає її письмове оформлення.
Індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб'єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Отже, лист ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2024 №4347, є лише відповіддю на звернення щодо надання відстрочки та носить інформативний характер та не є рішенням щодо надання/ненадання відстрочки.
При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб'єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме розгляду заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відсутність належним чином оформленого рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або про вмотивовану відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Водночас, оскільки відповідач належним чином не розглянув заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та не прийняв будь-яке рішення, то суд в контексті спірних правовідносин приходить до висновку про зобов'язання відповідача розглянути по суті заяву позивача, за результатом чого прийняти відповідне рішення. Водночас, вимога про зобов'язання відповідача надати відстрочку від призову не може бути задоволена, оскільки станом на момент розгляду справи відповідач не прийняв жодного рішення за наслідками розгляду заяви позивача, у суду на момент розгляду справи відсутні підстави вважати, що права позивача у цій частині будуть порушені, а відтак вказана вимога є передчасною і не підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивача про визнання протиправним наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 від 12.10.2024 №273 та про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити позивача із списків особового складу частини суд зазначає таке.
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з пунктом 6 Порядку №560, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
За пунктом 63 Порядку №560, військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом.
Позивач на обґрунтування позовних вимог у вказаній частині зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_10 повинен був перевірити наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак не вчинив належних дій.
Відповідно до частини одинадцятої статті 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Згідно з підпунктом 8 пункту 1 Порядку №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто надавати в семиденний строк органам, у яких вони перебувають на військовому обліку документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до положень пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з пунктом 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про наявність підстав для відстрочки.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22 та від 11.04.2024 у справі №520/7954/22.
Як встановлено судом, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання відстрочки шляхом направлення заяви від 20 травня 2024 року. Позивач зазначає, що з моменту направлення відповідної заяви жодної відповіді на неї він не отримав.
Суд звертає увагу, що з моменту подання вказаної заяви (20.05.2024) до моменту його призову на військову службу 12.10.2024 минуло близько п'яти місяців, і за вказаний період позивач не вчинив жодних дій, щодо перевірки розгляду відповідачем його заяви та результатів такого розгляду, хоча строк розгляду заяви згідно з вимогами пункту 60 Порядку №560 визначено протягом семи днів з дати надходження заяви. При цьому позивач та його представник не були позбавлені можливості перевірки факту надання відстрочки від призову або відмови у її наданні шляхом, зокрема, надіслання відповідних заяв та запитів. Проте, як встановлено судом, вказаний запит був направлений до відповідача лише 14.10.2024, тобто після того як позивача було призвано на військову службу під час мобілізації.
Таким чином, суд наголошує, що позивач при реалізації свого права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації зобов'язаний вчинити усі необхідні дії з метою належного оформлення такого права. Водночас, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що позивач повністю реалізував своє право на відстрочку, наявність листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2024 №4347 щодо заяви про відстрочку, суд приходить до висновку, що у ІНФОРМАЦІЯ_2 на час прийняття наказу про призов його на військову службу під час мобілізації були відсутні перешкоди для прийняття такого наказу.
Суд також зазначає, що оспорюваний наказ ІНФОРМАЦІЯ_8 в частині призову ОСОБА_2 , на військову службу під час мобілізації, а також наказ командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування позивача до списків особового складу частини є індивідуальними актами.
Пунктом 19 частини першої статті 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що "… за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію".
У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд звертає увагу на приписи пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (надалі також Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина третя статті 24 Закону № 2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008. Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 травня 2021 року у справі № 9901/286/19, від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14 липня 2021 року у справі № 9901/96/21, від 27 жовтня 2022 року у справі № П/9901/97/21).
Виходячи із зазначеної в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 виключити його зі списків особового складу військової частини суд зазначає, що у спірних правовідносинах основним предметом спору є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації, яке включає в тому числі його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на встановлені судом обставини, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин між ним та ІНФОРМАЦІЯ_11 щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації, яка є предметом розгляду в цій справі.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
До того ж, факт нерозгляду заяви про відстрочку не свідчить про наявність у позивача підстав для відстрочки, а тим більше не є підставою для звільнення позивача з військової служби відповідно до статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», яка визначає виключний перелік таких підстав.
У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
У контексті оцінки доводів позову суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, при поданні даного адміністративного позову його не сплачував, а доказів понесення інших витрат сторонами до суду не подано, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 293, 295-297, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нерозгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_7 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України від 21.10.1993 №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і за наслідками розгляду заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із врахуванням п.п. 15.5 п.15 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Суддя Чаплик І.Д.