Справа № 569/4065/25
04 квітня 2025 року м. Рівне
Суддя Рівненського міського суду Рівненської області Гордійчук Н.О., розглянувши матеріали, що надійшли від Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою:
АДРЕСА_1 , працюючого оператором заправної станції, РНОКПП НОМЕР_1 за
ч. 1 ст. 161-1 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 13.02.2025 року серії ВАД № 659587, 13.02.2025 року близько 15 год. 10 хв. в м. Рівне по вул. О. Дудея, буд. 7, громадянин ОСОБА_1 , оператор АЗС «X-Drive» здійснив роздрібну торгівлю дизельним пальним, а саме автомобіля на 10 літрів ДП за готівку без наявної діючої ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, чим порушив вимоги ст. 28 та ст. 29 Закону України «Про державне регулювання виробництва, обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП.
ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, оскільки складання протоколу про адміністративне правопорушення здійснювалося в його присутності, про що зазначено в протоколі, хоча від підпису про повідомлення відмовився. До суду не з'явився, подав письмові заперечення проти протоколу про адміністративне правопорушення, в яких вину не визнав. Вказав, що він не є суб'єктом даного адміністратвиного правопорушення, оскільки не є підприємцем. Просив закрити провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Практика Європейського Суду з прав людини (зокрема рішення «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008) наголошує, що «сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження». Вказаним рішенням закріплено принцип судочинства, зазначений в практиці ЄСПЛ, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним.
За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності правопорушника, на підставі наявних доказів, що відповідає положенню ст. 268 КУпАП.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд приходить до такого висновку.
Згідно положень ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Положеннями ст. 280 КУпАП регламентовано, що суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Диспозиція частини 1 статті 161-1 КУпАП передбачає відповідальність за оптову або роздрібну торгівлю пальним без державної реєстрації суб'єктом господарювання або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачено законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», суб'єкт господарювання має право зберігати власне пальне та пальне, що належить іншому суб'єкту господарювання, без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію.
Згідно з ч. 2 ст. 29 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», роздрібна торгівля пальним здійснюється суб'єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
На підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення надано наступні докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №659587 від 13.02.2025 року, повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення, рапорт поліцейського, копія відповіді ГУ ДПС у Рівненській області на запит, копія ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним реєстраційний номер 17160314202200002 від 08.06.2022 року, виданої на ім'я ОСОБА_2 , фотодокази.
З дослідженої судом відповіді на запит Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області вбачається, що ГУ ДПС у Рівненській області повідомив, що ФОП ОСОБА_2 було видано три ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання) за адресами:
АДРЕСА_2 , реєстраційний № АДРЕСА_3 , реєстраційний №17160414202400298.
Судом встановлено, що ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним серії
ВК реєстраційний номер 1716031420202200002 від 08.06.2022 року, видана ГУ ДПС у Рівненській області, термін дії якої зазначений з 08.06.2022 року по 08.06.2027 року, видана суб'єкту господарювання фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 , в якій зазначене місце торгівлі: АДРЕСА_4 , автозаправна станція (АЗС).
Так, згідно ч.1 ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.
Частинами 2-6 ст. 55 ГК України визначено, що суб'єктами господарювання є:
1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Суб'єкти господарювання залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб'єктів малого підприємництва, у тому числі до суб'єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.
Суб'єктами мікропідприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами малого підприємництва є:
фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи - підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи - суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.
Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.
Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.
Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті першому частини другої цієї статті, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.
Таким чином, суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 161-1 КУпАП, може бути тільки суб'єкт господарювання, який зареєстрований відповідно до закону, як підприємець. Однак, матеріали справи не містять доказів здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності. З наведеного вище, вбачається, що ОСОБА_1 працює оператором АЗС, тобто він самостійно не здійснює господарську діяльність, а є найманим працівником, та не є суб'єктом, який повинен самостійно отримувати дозвіл на здійснення певної діяльності, отже не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого
ч.1 ст.161-1 КУпАП.
Згідно положень ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення вчиненого ОСОБА_1 за ч.1 ст.161-1 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до ч. 1 ст. 40-1 КУпАП судовий збір стягується з особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, лише у разі винесення постанови про накладення адміністративного стягнення. Внаслідок цього судовий збір не підлягає стягненню з
ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 40-1, 161-1, 247, 280, 283, 284 КУпАП, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 161-1 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена особою,яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд Рівненської області.
Суддя Н.О. Гордійчук