Справа № 564/2435/23
07 квітня 2025 року
Костопільський районний суд Рівненської області в складі:
головуючого судді Грипіч Л. А.
з участю секретаря Вознюк Ю. В.
за участі учасників справи:
представників позивача - адвокатів Литвинова О.Р. та Григоренко О.С., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача - адвоката Сокурова Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
Позов обґрунтовано тим, що 18 серпня 2016 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 був укладений договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю. Є. за реєстровим № 1157, відповідно до умов якого останні отримали від ОСОБА_2 в борг в рівних частинах кожний грошові кошти в сумі 2 610 000 грн, що на день укладання цього договору згідно комерційного курсу валют України (1 долар - 26.10 грн.) складає 100 000 (сто тисяч) доларів США.
Передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальниками буде свідчити про отримання ними усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувались цього питання.
Відповідно до п.2 Договору надана позикодавцем позика є безпроцентною, тобто за користування нею відсотки (плата) не стягуються. При цьому повернення грошей повинно здійснюватися однією сумою, яка повинна бути передана Позикодавцеві не пізніше 18 серпня 2017 року.
Позивач належним чином виконала взяті на себе договірні зобов'язання згідно п.1 договору, а відповідач отримав 18 серпня 2016 року позику готівкою у розмірі 1 305 000 грн. Відповідач ОСОБА_1 в свою чергу не виконав взяті на себе зобов'язання з повернення суми позики, в результаті чого на даний час за ним рахується заборгованість на суму 1 305 000 грн.
Підпунктом "в" пункту 2 Договору визначено, що у випадку прострочення повернення суми позики, позичальник зобов'язаний на вимогу позикодавця сплатити йому суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Таким чином, станом на день подання позову заборгованість відповідача за Договором позики від 18 серпня 2016 року становить 2 219 702,90 грн. з яких: 1 305 000 грн. - сума основного боргу, 559 176, 71 грн. - інфляційні витрати; 176 872,19 грн. - 3% річних від простроченої суми; 178 654, 00 грн процентів на рівні облікової ставки НБУ, визначених умовами договору.
Невиконання відповідачем умов договору порушує права позивача, що змусило останню звернутись до суду з даним позовом, в якому просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь заборгованість за Договором позики від 18 серпня 2016 року в загальній сумі 2 219 702,90 грн. з яких: 1 305 000 грн. - сума основного боргу, 559 176, 71 грн. - інфляційні витрати; 176 872,19 грн. - 3% річних від простроченої суми; 178 654, 00 грн процентів на рівні облікової ставки НБУ, визначених умовами договору та судові витрати по справі .
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 21 серпня 2023 року відкрито провадження по даній цивільній справі та вирішено розглядати її в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомлення сторін, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
26 вересня 2023 року відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позов в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, не підтверджені допустимими, достовірними та достатніми доказами та не відповідають фактичним обставинам справи з наступних підстав.
В обгрунтування відзиву відповідач покликається на те, що позивач звернулася до суду з пропуском строку позовної давності; діяння позивача по стягненню грошових коштів за Договором позики в судовому порядку порушує ст.61 Конституції України, оскільки призводить до подвійної відповідальності відповідача; також заборгованість відповідача перед позивачем за Договором позики відсутня, оскільки грошові кошти відповідачу не передавалися; Договір позики, як єдиний доказ, на який посилається позивач, є недостовірним та недостатнім доказом наявності заборгованості за Договором позики; приватним нотаріусом порушено передбачений законодавством порядок вчинення нотаріальної дії під час посвідчення договору позики; крім того позивач умисно та свідомо ухилилася від дій, що вимагалися від неї згідно із умовами Договору позики, з метою виникнення у відповідача заборгованості за Договором позики.
04 жовтня 2023 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відповідь на відзив, в якій заперечувала доводи відповідача та вважає їх безпідставними, необґрунтованим, оскільки вони не спростовують жодні підстави позовної заяви, а зводяться до тлумачення відповідачем законодавства та судової практики виключно на власну користь.
16 жовтня 2023 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача, в яких ОСОБА_1 вказував на те, що у відповіді на відзив, як і у позовній заяві, відсутні обставини та факти, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, одночасно відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази по справі в обґрунтування таких обставин, тобто відсутні підстави для задоволення позову.
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 28.02.2024 закрито підготовче провадження у цій справі, яку призначено до судового розгляду по суті та встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі.
В судовому засіданні представники позивача, адвокат Григоренко О.С. та адвокат Литвинов О.Р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві про стягнення боргу за договором позики.
Представник відповідача - адвокат Сокуров Я.В. та відповідач ОСОБА_1 заперечували проти заявлених вимог позивача ОСОБА_2 з підстав викладених у відзиві на позов та заперечень на відповідь .
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні крім того зазначив, що не заперечує самого факту підписання договору, однак це не свідчить про визнання вимог позивача, оскільки він не отримував жодних грошових коштів ані від ОСОБА_2 , ані від будь-яких інших осіб, ні до, ні під час, ні після підписання Договору позики. Вважає, що факт нотаріального засвідчення Договору позики підтверджує лише його підписання, що не достатньо для того, щоб вважати такий договір укладеним, якщо не встановлено момент, обставини передання йому грошових коштів.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши в судовому засіданні наявні письмові докази, встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що 18 серпня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. нотаріально посвідчено укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і ОСОБА_3 договір позики, який зареєстровано в реєстрі за № 1157.
Відповідно до умов зазначеного Договору позики, а саме пункту 1, позивачем ОСОБА_2 передано у власність ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а останні отримали від неї у рівних частинах кожний гроші в сумі 2 610 000 грн, що на день укладення цього договору складає 100 000 доларів США.
Згідно умов Договору передачу грошей здійснено до підписання цього договору. Факт підписання договору позичальниками буде свідчити про отримання ними усієї вказаної у договорі грошової суми та про відсутність будь-яких претензій, які б стосувались цього питання.
Відповідно до підпункту б) пункту 2 договору позики остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 18 серпня 2017 року. При цьому повернення грошей повинно здійснюватися однією сумою, яка повинна бути передана позикодавцеві не пізніше вказаної вище дати 18 серпня 2017 року.
Виконання зобов'язання за договором має здійснюватися готівкою у межах міста Києва за місцем розташування приватної нотаріальної контори ОСОБА_4 , шляхом вручення грошей особисто позикодавцеві, якщо інше не буде додатково визначено (погоджено) письмовим розпорядженням позикодавця, яке має бути нотаріально засвідчено та надіслано позичальникам (кожному окремо) цінним листом з повідомленням про вручення (підпункт г) пункту 2 договору позики).
За підпунктом д) пункту 2 договору позики факт одержання повернутої позики підтверджується заявою позикодавця, справжність підпису на якій засвідчено в нотаріальному порядку. Без цієї заяви борг вважається таким, що не повернутий. Після повернення позичальниками суми боргу в повному обсязі позикодавець зобов'язаний повернути позичальникам борговий документ (свій екземпляр цього договору). У випадку неповернення боргового документу позикодавцем в момент отримання повного обсягу суми боргу, такий борговий документ визначається втраченим, про що позикодавець зобов'язаний зробити відповідний запис на заяві. Наявність у позикодавця після спливу терміну повернення грошей примірника цього договору вважатиметься простроченням виконання позичальниками свого зобов'язання.
Відповідно до пунктів 3, 5 договору позики при неповерненні позики в установлені у цьому договорі строки позикодавець може пред'явити договір позики до стягнення в порядку і в строк, передбачені чинним законодавством України (в тому числі звернутись до органів нотаріату за вчиненням виконавчого напису).
Сторони домовилися, що документом, який підтверджуватиме прострочення виконання позичальниками зобов'язання та безспірність заборгованості буде письмове нагадування (у вигляді заяви) позикодавця про суму заборгованості, яка підлягає поверненню, та строк платежу, передане зі зворотним повідомленням позичальникам у порядку, передбаченому статтею 84 Закону України «Про нотаріат».
07 червня 2018 року приватним нотаріусом вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 584, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 невиплаченого в строк боргу, що виник на підставі договору позики, посвідченого приватним нотаріусом 18 серпня 2016 року за реєстровим № 1157, а саме - грошових коштів у розмірі 1 305 000 грн, що на день укладення договору позики складає 50 000 доларів США (сума розрахунку станом на 07 червня 2018 року), строк повернення яких настав 18 серпня 2017 року, а також витрат, пов'язаних із вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 1 700 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 07 червня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю. Є., зареєстрований в реєстрі за № 584, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 несплаченого в строк боргу за договором позики від 18 червня 2016 року за реєстровим № 1157, а саме грошових коштів в загальній сумі 1 306 700,00 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення суду залишено без змін.
Судом застосовані наступні норми права .
Згідно зі ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (ч.1). Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.2). Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (ч.3).
Відповідно до положень статті 11 ЦК України за своєю правовою природою договір є правочином. Водночас договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Поняття позикових відносин і договору позики визначає глава 71 ЦК України.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості грошей (частина друга статті 1047 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд також враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 2 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Договір позики є класичним прикладом реального договору, про що свідчить положення абзацу 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Така норма сформульована імперативно. Окрім того, із дефініції цього договору, яка закріплена в абзаці 1 частини 1 статті 1046 ЦК України, можна зробити висновок, що оскільки позика спрямована до обов'язку повернути взяте в позику, то немає позики там, де не було заздалегідь взято в позику, тому що тоді не може бути мови про повернення (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.10.2018 в справі № 924/1096/17).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), зазначено, що "договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. У разі встановлення отримання позичальником меншої кількості грошей або речей, ніж вказано в договорі, вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей. Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2023 року у справа № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22), також зроблено висновок, що:
"за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позикодавцем та боржником правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанова ВС від 21.02.2018, №344/16307/15-ц).
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (постанова ВС від 18.11.2021, №208/8913/15-ц).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).
Верховний Суд у постановах від 30.01.2018, №303/5407/15-ц; 27.05.2019, №633/444/17 дійшов висновку, що за ст. 1047 ЦК України письмовий договір та розписка - єдиний доказ укладення договору позики.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст. 76, 77 ЦПК України).
При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника з обов'язком повернення (постанови Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, провадження № 61-14052св21 та від 07 червня 2023 року у справі № 522/19653/21, провадження № 61-10376св22).
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 ЄКПЛ принципу справедливості розгляду справи судом (постанова ВП ВС від 03.07.2019, №342/180/17).
Мотиви і доводи суду до встановлених обставин .
За загальним правилом статтей 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом свого порушеного права, а саме стягнення боргу за договором позики.
На підтвердження своїх позовних вимог долучила до позову копію нотаріально посвідченого Договору позики від 18.08.2016 року. Оригінал договору був досліджений судом в судовому засіданні, яке відбулося 28.03.2025 року. Інших доказів, які б підтверджували факт передачі коштів позивачем ОСОБА_2 ОСОБА_1 чи ОСОБА_3 суду не було надано.
Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов'язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.
Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов'язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.
Як у своєму відзиві на позов, так і в судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 зазначав, що хоча і підписав спірний Договір позики, однак грошових коштів на підтвердження суми позики не отримував. Категорично заперечував факт отримання коштів за Договором позики від 18.08.2016.
На підтвердження даних обставин відповідач звертався до поліції з заявою щодо вчинення кримінального правопорушення, в матеріалах справи наявні відповідні письмові докази (повідомлення про кримінальне правопорушення, клопотання про проведення слідчих дій, листи-повідомлення, покази свідків, ухвали слідчого судді, тощо )
Невизнання відповідачем боргу за Договором позики підтверджується також оскарження ОСОБА_1 виконавчого напису про безспірне списання боргу від 07.06.2018, Дана обставина підтверджена що зареєстрований в реєстрі за №584. Дана обставина підтверджена рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 11 травня 2023 року та постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2023 року.
Суд не приймає до уваги заяву ОСОБА_3 , оскільки факт передачі коштів не може бути підтвердженні показами свідків, так як згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Суд також не приймає до уваги і Висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 27.05.2024 №382/24-61, оскільки він є неналежним доказом так як не підтверджує та не спростовує обставин, які мають значення для даної справи.
Однак, необхідно зазначити, що у дослідженому судом Договорі позики зазначено, що гроші за цим договором були передані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ще до підписання договору, що вже викликає сумніви у правдивості викладених у позові обставин та достовірності спірного документа.
Отже, позивачем не підтверджено факт надання відповідачу в борг грошових коштів.
Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки позивач не довів наявність обставин, на які посилалася, як на підставу своїх вимог, не довела факту передачі грошових коштів, оскільки ці обставини заперечувались відповідачем.
В силу положень ст. 141 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач:
ОСОБА_2 (жителька АДРЕСА_1 ), РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач:
ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 ), НОМЕР_2 .
Повне рішення складено
07 квітня 2025 року.
СуддяЛ. А. Грипіч