Справа № 447/2543/24
(2/199/2695/25)
іменем України
(заочне)
01.04.2025
м. Дніпро
справа №447/2543/24
провадження №2/199/2695/25
Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Подорець О.Б.
секретаря судового засідання Костючик В.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики, -
за участі учасників справи:
представника позивача - адвоката Ратич Т.М.
У 2025 вересні 2024 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 07.05.2024 відповідач отримав від позивача у борг грошові кошти в розмірі 38 000,00 грн., які останній зобов'язався повернути до 27.05.2024.
На підтвердження отримання грошових коштів відповідачем було надано письмову розписку від 07.05.2024.
Незважаючи на встановлений, погоджений порядок та умови повернення боргу, на даний час відповідач грошові кошти не повернув.
За таких обставин, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики від 07.05.2024 в розмірі 39 380,58 грн., з яких: 38 000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 311,48 грн. - відшкодування 3% річних, 1 069,10 - інфляційні втрати, а також судові витрати по справі.
Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 25.11.2024 дану справу направлено за підсудністю до Заводського районного суду міста Дніпродзержинська.
Ухвалою Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 24.01.2025 дану справу передано за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 04.03.2025 справу прийнято до розгляду, відкрито провадження та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11.03.2025 визначено судове засідання по цивільній справі, призначене на 01.04.2025 о 12 год. 00 хв. та всі наступні судові засідання здійснювати у дистанційному режимі відеоконференції між Амур-Нижньодніпровським районним судом м.Дніпропетровська та Миколаївським районним судом Львівської області.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Представник позивача адвокат Ратич Т.М. у судовому засіданні позовну заяву підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити з підстав викладених у ній.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи, стороною якої він є.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про місце, дату та час судового розгляду справи був сповіщений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, не надав заяви про розгляд справи за його відсутності, не скористався правом надання відзиву на позов, у зв'язку з чим суд за згодою позивача вирішує справу у порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази, приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 07.05.2024 відповідач ОСОБА_2 надав розписку позивачу ОСОБА_1 про отримання у борг грошових коштів у розмірі 38 000,00 грн. та зобов'язався повернути зазначену суму у строк до 27.05.2024.
Дана розписка була складена відповідачем в присутності свідків.
Утім, у строк, що визначений у розписці, відповідач борг у повній мірі не повернув, чим не виконав взяті на себе зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, ст. 1046 ЦК України чітко передбачені істотні умови договору позики: він є публічним, іменним, реальним, платним. Згідно ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми, що не суперечить даним правовідносинам.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, така позиція висвітлена у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року (справа №6-63цс13). За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: "за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: "за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки".
За встановлених обставин, суд приходить до висновку, що між сторонами був укладений договір позики грошей на визначений термін. За умовами якого позивач передав відповідачу зазначену грошову суму у позику, а відповідач зобов'язався повернути отримані кошти у строк, визначений умовами й у визначений спосіб, що підтверджується умовами Договору позики.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Позивач згідно даних зобов'язальних правовідносин належним чином виконав умови договору позики - передав відповідачу зазначену суму, а відповідач зобов'язання в повній мірі не виконав, у визначений термін борг у повному розмірі не повернув.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за договором позики від 07.05.2024 в розмірі 38 000,00 грн.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який триває донині.
Відповідно до п.18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У зв'язку з вищевикладеним, оскільки позичальник (відповідач) звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України у період дії в Україні воєнного стану, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача ОСОБА_2 суми інфляційного збільшення в розмірі 1 069,10 грн., а також 3% річних в розмірі 311,48 грн. задоволенню не підлягають.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд приходить до наступних висновків.
Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст.59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких згідно п.1 ч.3 цієї статті віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи норми частин 1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», у п. 130, 131, 133 постанови від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 вказала, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
У п. 128 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду вказано, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 у поданій до суду позовній заяві вказав, що судові витрати на правничу допомогу у даній справі складають 10 000,00 грн.
До позовної заяви позивач додав копію договору про надання правової допомоги від 02.09.2024, укладеного між ним та адвокатом Ратичем Т.М., а також ордер на надання правничої допомоги №1343269.
Згідно п. 2.3. Договору про надання правової допомоги від 02.09.2024 загальна вартість послуг Адвоката (гонорар Адвоката) за цим Договором становить 10 000,00 грн.
Надані позивачем докази є належними так, як містять інформацію про предмет доказування.
З урахуванням викладеного, відповідно до ст. 141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. та судового збору у розмірі 1 211,20 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 223, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 280 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 07 травня 2024 року в розмірі 38 000 (тридцять вісім тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., а всього 11 211 (одинадцять тисяч двісті одинадцять) грн. 20 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.
Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2025 року.
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 .
відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 .
Суддя О.Б. Подорець