вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.03.2025м. ДніпроСправа № 904/2632/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали 2019"
до Приватного підприємства "НВО ПЕРСПЕКТИВА"
про повернення попередньої оплати за непоставлений товар
Суддя Юзіков С.Г.
При секретарі судового засідання Морозі А.О.
Представники:
Позивача - Осіпова Ю.Ю.
Відповідача - Гнездилова А.П.
Позивач просив стягнути з Відповідача 1 014 431,76 грн. попередньої оплати за непоставлений товар.
Від Відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що Господарським судом Дніпропетровської області вже розглядалася справа №904/3424/22 за позовом ТОВ "БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ 2019" до ПП "НВО ПЕРСПЕКТИВА" про стягнення 1 014 431, 76 грн, у якості попередньої оплати за товар, у якій позовні вимоги мотивовані тими самими обставинами, що й у справі №904/2632/24 та з тим же самим предметом і з тих самих підстав, що і у даній справі, та між тими самими сторонами. Крім того, Позивач звертався до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача у справі №904/4958/21 про стягнення 1 014 431,76 грн як безпідставно набутих (помилково перерахованих) коштів, та в процесі розгляду зазначеної справи ТОВ "БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ 2019" заперечувало існування між позивачем та ПП "НВО ПЕРСПЕКТИВА" господарських відносин, в той час як подані ПП "НВО ПЕРСПЕКТИВА" до суду докази (копії видаткової накладної №207 від 31.03.2021, рахунку №246 від 31.03.2021, податкової накладної №40 від 31.03.2021, квитанції №1 від 09.04.2021 про реєстрацію податкової накладної) спростували заперечення Позивача щодо існування господарських відносин між Позивачем та Відповідачем. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2022 у справі №904/4958/21 скасовано рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2021 у справі №904/4958/21 та постановлено нове рішення, про відмову в задоволенні позову. Таким чином Позивач намагається переглянути ті факти та обставини, що встановлені постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2022 у справі №904/4958/21, що фактично є недопустимим та суперечить вимогам ст. 75 ГПК України.
Від Позивача надійшли заперечення на заяву Відповідача про закриття провадження у справі № 904/2632/24. На думку Позивача, Відповідач має хибне уявлення щодо обставин справи № 904/2632/24 та безпідставно заявляє про їх подібність із обставинами справи №904/3424/22. Позивач не включав до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі зареєстрованої Відповідачем податкової накладної № 40 від 31.03.2021, що підтверджується уточнюючим розрахунком податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2023 року; додаток 1 до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2023 року; квитанція №2 до уточнюючого розрахунку; уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2023 року; додаток 1 до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за червень 2023 року; квитанція №2 до уточнюючого розрахунку. Вказане підтверджує, що господарська операція з поставки товару згідно наданої Відповідачем видаткової накладної № 207 від 31 березня 2021 року не відбулась в реальності. Дані обставини вказують на відмінність підстав позову. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару). Тобто, віднесення/не віднесення Покупцем сум податків за отриманими від Постачальника податковими накладними до податкового кредиту не може підтверджувати або відповідно спростовувати обставини реальності поставки товару за спірними видатковими накладними.
Від Відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, та зазначає, що Позивач втретє звертається до суду з тотожними вимогами, що суперечить принципу правової визначеності та є спробою отримати подвійне задоволення своїх вимог. Суди у справах № 904/4958/21 та №904/3424/22 вже встановили, що між сторонами (Позивачем та Відповідачем) існували договірні правовідносини, поставка товару була здійснена, що підтверджується податковою накладною, видатковою накладною та іншими доказами, а, відтак, кошти, на які претендує Позивач, не є "помилковим платежем" чи "передоплатою за непоставлений товар". Під час слухання справи у суді апеляційної інстанції Позивач подав до контролюючого органу уточнюючий розрахунок до податкової декларації та знято податковий кредиту розмірі 169 071,96 гри, сформований після реєстрації податкової накладної Відповідачем. Проте, вказані обставини ніяк не впливають на оцінку обставин, викладених судом, оскільки таке коригування було здійснено Позивачем більше ніж через два роки після формування податкового кредиту та після надання оцінки судом першої інстанції вказаних обставин. Так, у позовній заяві Позивач повторює доводи, які вже розглядалися у попередніх справах (№ 904/4958/21 та № 904/3424/22), без надання нових доказів, що підтверджують не поставку товару.
Від Відповідача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що Позивач у справі № 904/2632/24 надає, як нові докази, уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань та додатки до них, а також квитанції про реєстрацію цих документів та аргументує, що ці матеріали є новими обставинами, які не були предметом розгляду в попередніх справах. Однак, така позиція Позивача є хибною щодо розуміння предмету та підстав позовних вимог. Оскільки предмет та підстави позову залишаються незмінними. Предмет та підстави позову в цій справі (№ 904/2632/24) збігаються з предметом та підставами попередніх справ. У справі №904/3424/22 Позивач заявляв, що ці кошти є передоплатою за непоставлений товар. Суд у цій справі відхилив вимоги Позивача, встановивши факт поставки товару. Крім того, в Постанові Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2023 року по справі № 904/3424/22 зазначені уточнюючі розрахунки та інші пов'язані документи вже були предметом розгляду та оцінки судом. Суд апеляційної інстанції встановив, що ці документи не створюють нових обставин та не змінюють суті спору, оскільки не впливають на вже встановлений факт виконання Відповідачем своїх договірних зобов'язань. Таким чином факт поставки товару Відповідачем встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили.
Від Позивача надійшли додаткові письмові пояснення з яких вбачається, що Позивач не включав до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі зареєстрованої Відповідачем, оскільки така господарська операція не відбулась в дійсності, що вказує на відмінність підстав позову. При цьому, хибними та жодним чином не підтвердженими є думки про те, що виключення Позивачем з декларації сум податкового кредиту відбулось після розгляду справи №904/3424/22 в суді першої інстанції. Натомість, дійсною причиною виключення сум податкового кредиту було те, що господарська операція за наданою Відповідачем копією видаткової накладної №207 від 31.03.2021 року не відбулась в дійсності, не опосередковувалась реальним рухом товарів, що було виявлено новим бухгалтером у 2023 році, а включення податкового кредиту у 2021 році було здійснено попереднім бухгалтером Позивача помилково. Крім того, у мотивувальній частині рішення апеляційної інстанції під час розгляду справи №904/3424/22 досліджувались: уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку виправленням самостійно виявлених помилок від 09.05.2023, відомості про суми податку на додану вартість, зазначені у податкових накладних/розрахунках коригування до податкових накладних, не зареєстрованих в ЄРПН, та про податковий кредит з урахуванням його коригування від 09.05.2023 р., квитанція № 2 від 09.05.2023 року № 9105879678, разом з тим, під час розгляду справи вони не підлягали дослідженню, а судом лише надано оцінку таким обставинам (висловлено свою думку з приводу самого факту подання таких документів), а не встановлено відповідні факти (преюдиція), як зазначає Відповідач. Надана Відповідачем копія видаткової накладної № 207 від 31 березня 2021 року містить печатку та підпис ПП "БП ПРОМПОСТАЧАННЯ", яке не має жодного відношення до ТОВ "БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ 2019" та ПП "НВО ПЕРСПЕКТИВА", що вказує на неможливість підтвердження факту поставки товару за неї, тим паче за умов повного заперечення щодо її достовірності іншою стороною.
Ухвалою суду від 14.11.2024 у Господарського суду Дніпропетровської області витребовував справу № 904/4958/21 для огляду в підготовчому засіданні у справі(№ 904/2632/24.
У судовому засіданні досліджено надані сторонами докази.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін господарський суд, -
Відповідач виписав Позивачеві рахунок на оплату № 246 від 31.03.2021 на суму 1 014 431,76 грн.
В матеріалах справи № 904/3424/22 наявна копія видаткової накладної № 207 від 31.03.2021 на суму 1 014 431,76 грн. За твердженнями сторін, оригінал вказаної видаткової накладної і у Позивача, і у Відповідача відсутній.
Позивач переказав грошові кошти у розмірі 1 014 4731,76 грн. на рахунок Відповідача, що підтверджується платіжним дорученням № 523 від 07.04.2021. У призначенні платежу Позивач вказав "плата за металопрокат згідно рахунку № 246 від 31.03.2021 р., в тому числі ПДВ - 169 071 грн. 96 коп.".
Тобто, сторони уклали договір у спрощений спосіб.
Позивач наполягає, що Відповідач не поставив оплачений товар, у зв'язку з чим 27.05.2024 Позивач направив Відповідачеві вимогу про повернення попередньої оплати за непоставлений товар.
За даними Позивача, зазначена вимога залишена Відповідачем без відповіді та задоволення, у зв'язку з чим, у ПП "НВО Перспектива" утворився борг перед ТОВ "Будівельні матеріали 2019" у розмірі 1 014 431,76 грн.
Відповідач наполягає на безпідставності вимог Позивача, оскільки поставка товару підтверджується копією видаткової накладної № 207 від 31.03.2021 на суму 1 014 431,76 грн., також рішеннями у справах № 904/4958/21 та № 904/3424/22.
Наведені обставини стали причиною звернення Позивачем з позовом та є предметом спору у даній справі.
Предметом доказування у даній справі є факт оплати Позивачем товару, поставка/непоставка товару Відповідачем, обґрунтованість стягуваної суми.
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі Договору, є господарськими, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст. 193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містить ст. 712 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За умовами ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 78, 79 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідач позов заперечує з викладених у відзиві підстав.
Перевіривши доводи сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд погоджується з Відповідачем та не приймає позицію й доводи Позивача.
Так, Позивач заявив вимогу про стягнення з Відповідача 1 014 431,76 грн. передоплати у зв'язку з не поставкою товару.
В обґрунтування позовних вимог Позивачем надані:
- рахунок Відповідача на оплату № 246 від 31.03.2021 на суму 1 014 431,76 грн.;
- платіжне доручення Позивача № 523 (#695087933621) від 07.04.2021 на суму 1 014 431,76 грн.;
- претензія-вимога про повернення попередньої оплати за непоставлений товар;
- уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2021 рік, поданий у травні 2023;
- податкова накладна № 40;
- додаток 1 до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за 2021 рік, поданий у травні 2023 року;
- квитанція №2 до уточнюючого розрахунку;
- уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2021 рік, поданий у червні 2023;
- додаток 1 до уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість з виправленням самостійно виявлених помилок за 2021 рік, поданий у червні 2023;
- квитанція №2 до уточнюючого розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою позову визначено, зокрема, факт оплати Позивачем товару на суму 1 014 431,76 грн. та не поставка цього товару Відповідачем, що є предметом розгляду та доведення у даній справі.
До матеріалів справи додані копія рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11.03.2023 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2023 у справі № 904/3424/22 та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2022 у справі № 904/4958/21.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2022, що набрала законної сили, у справі № 904/4958/21 за позовом ТОВ "БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ 2019" (Позивача) до ПП "НВО ПЕРСПЕКТИВА" (Відповідача) про стягнення 1 024 951,28 грн., що складає 1 014 431,76 грн. безпідставно набутих (помилково перерахованих) коштів, 3 418,50 грн. трьох процентів річних та 7 101,02 грн інфляційних витрат) відмовлено в задоволенні позову. Судом встановлено, що оплата відбулась після здійснення поставки товару Позивачеві на суму 1 014 431,76 грн., а факт такої поставки підтверджується копією видаткової накладної від 31.03.2021 № 207, яка наявна в матеріалах справи.
З мотивувальної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3424/22, що набрало законної сили, суд встановив, що всі вищевказані документи первинного, бухгалтерського та податкового обліку містять всі передбачені чинним законодавством реквізити, а також, де це вимагається, підписи уповноважених сторонами осіб та скріплені їх печатками. Так, наявні в матеріалах справи докази: рахунок на оплату № 246 від 31.03.2021, платіжне доручення від 07.04.2021 № 523 (#695087933621), видаткова накладна від 31.03.2021 № 207 та податкова накладна № 40 від 31.03.2021, і хоча деякі з них характеризуються недоліками в їх засвідченні, проте у своїй сукупності вони дають можливість суду зробити висновок про більшу вірогідність існування між сторонами договірних відносин, а ніж про їх відсутність. Такого ж висновку дійшов також Центральний апеляційний господарський суд, про що викладено в його постанові від 11.05.2022 у справі № 904/4958/21.
За висновками судів у справах № 904/4958/21 та № 904/3424/22 матеріалами справи, зокрема видатковою накладною та рахунком, податковою накладною, підтверджено, що товар поставлений Відповідачем Позивачеві.
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини 1 статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься в пункті 7 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини одним із основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України", заява № 48553/99, пункт 77, та від 05.07.2005 у справі "Агротехсервіс" проти України", заява № 62608/00, пункт 42).
Частиною 4 ст. 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У постановах Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, від 13.12.2022 у справі № 910/10564/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) викладено такі загальні висновки щодо застосування частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України:
"Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.
Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта".
З мотивувальної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/3424/22, що набрало законної сили, вбачається, що судом надавалася оцінка доданим до позовної заяви доказам, а саме: рахунок на оплату № 246 від 31.03.2021, платіжне доручення від 07.04.2021 № 523 (#695087933621), видаткова накладна від 31.03.2021 № 207.
Тобто, предметом дослідження у справах №904/3424/22, №904/4958/21 є ті ж самі первинні документи, що і в справі №904/2632/24.
Таким чином, факт поставки товару Відповідачем вже встановлений судовими рішеннями господарських судів у справах №904/3424/22, №904/4958/21, а відтак в силу приписів ч. 4 ст. 75 ГПК України має преюдиційне значення для даної справи.
Звертаючись з позовом у даній справі, як на додаткове підтвердження своїх вимог, Позивач посилається на подачу уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2021 рік, поданих у травні 2023 та зняттю податкового кредиту в розмірі 169 071,96 грн.
Однак, суд не приймає наведені докази як належні, оскільки уточнюючі розрахунки подані більше ніж через два роки після спірних відносин і подачі первинної податкової звітності. Крім того, податкова накладна не може бути самостійним доказом проведення/не проведення господарської операції.
Аналогічного висновку дійшов Центральний апеляційний господарський суд , про що виклав у постанові у справі № 904/3424/22, яка набрала законної сили
Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами, а не податковими накладними, викладений також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2020 у справі № 922/2081/19, від 04.11.2020 у справі № 910/9739/19, від 18.11.2020 у справі № 920/61/19.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши усі наявні в справі доказів в їх сукупності, суд вважає, що Позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність вимог про стягнення 1 014 431,76 грн., у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позову.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати у справі слід покласти Позивача.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити в задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельні матеріали 2019" (61093, Харківська область, м. Харків, вул. Іллінська, 68, код 42819485) до Приватного підприємства "НВО ПЕРСПЕКТИВА" (49074, м. Дніпро, вул. Байкальська, 9/12, код 37211687) про стягнення 1 014 431,76 грн. попередньої оплати за непоставлений товар.
Судові витрати у справі покласти на Позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду у строк, передбачений ст.256 ГПК України.
Повне рішення складено 07.04.2025
Суддя С.Г. Юзіков