Номер провадження: 22-ц/813/3002/25
Справа № 495/9677/24
Головуючий у першій інстанції Волкова Ю.Ф.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
06.03.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Одеська митниця Державної митної служби України, Департамент патрульної поліції,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 листопада 2024 року у складі судді Волкової Ю.Ф.,
встановив:
2. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У жовтні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Одеська митниця Державної митної служби України, Департамент патрульної поліції, у якій просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що механічний транспортний засіб особистого користування легковий автомобіль Renault Espace, 1999 р.в., синій, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 - належить ОСОБА_1 .
Заява мотивована таким, що ОСОБА_1 є громадянкою України та нерезидентом України, постійно проживає за межами України - у с.Суклея Слободзейського району Республіці Молдова.
22.05.2021 ОСОБА_1 тимчасово ввезла із Республіки Молдова на митну територію України своє майно - належний їй механічний транспортний засіб особистого користування - легковий автомобіль Renault Espace, 1999 р.вип., синій, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 (надалі - ТЗ/майно), який має реєстраційні знаки Придністровського регіону Республіки Молдови.
Із грудня 2021 року ОСОБА_1 постійно проживає у Чеській Республіці, ТЗ знаходилося у її родичів на зберіганні у с.Долинське Подільского району Одеської області та не використовувався.
Лише 02.07.2022 ОСОБА_1 повернулась в Україну.
08.07.2022 Одеська митниця повідомила ОСОБА_1 , що вона повинна вивезти ТЗ за межі митної території України через митні пости Одеської митниці та на неї не було складено протокол про порушення митних правил. У зв'язку з діями обставин непереборної сили - військової агресії проти України та запровадженням воєнного стану на території України, заявниця вважає, що не порушувала митного режиму тимчасового ввезення ТЗ на митну територію України.
Згідно з листами Міністерства закордонних справ України № 660/13-077-6366 від 03.02.21, Державної митної служби України, інформації, з якою ОСОБА_1 ознайомилася на офіційному веб-сайті Державної прикордонної служби України у мережі Інтернет, відповідно до доручення Кабінету Міністрів України та ноти МЗС України з 01.09.2021 до участі у міжнародному русі допускатимуться виключно ті транспортні засоби із Придністровського регіону Республіки Молдови, які матимуть реєстраційні номерні знаки узгодженого зразка та т.зв. нейтральні номери, разом з іншими транспортними засобами, зареєстрованими згідно із законодавством Республіки Молдови. Відносно транспортних засобів з Придністровського регіону Республіки Молдови з іншими реєстраційними номерами діятиме заборона руху через державний кордон для в'їзду в Україну та/або транзитного переміщення територією України механічних транспортних засобів.
Таким чином, виконуючи обов'язок щодо вивезення з митної території України тимчасово ввезеного майна, керуючись вказівкою Одеської митниці з цього питання, та знаходячись за кермом ТЗ ОСОБА_1 12.07.2022 прибула у зону прикордонно-митного контролю міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Паланка - Маяки -Удобне», де уповноважені працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 , в усній формі відмовили у пропуску ОСОБА_1 через державний кордон України в Республіку Молдову, посилаючись на те, що вони не визнають реєстраційні номери ТЗ, які видані у Придністровському регіоні Республіки Молдови, чим всупереч вимог статті 41 Конституції України, частин першої, другої статті 316, статей 317, 318, 319, 321, 325 ЦК України було порушено право власності ОСОБА_1 , а саме - праві користування та розпорядження ОСОБА_1 щодо її майна.
Рішення НОМЕР_4 прикордонного загону про відмову у наданні дозволу на виїзд з України ОСОБА_1 оскаржила у судовому порядку.
Однак, раніше, ще 09.10.2022 закінчився термін дійсності свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 , яке було єдиним правовстановлюючим документом, що підтверджував право власності ОСОБА_1 на ТЗ.
22.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до МРЕВ м.Тираспіль з проханням щодо заміни свідоцтва про реєстрацію ТЗ. Однак, отримала відмову, оскільки для заміни свідоцтва про реєстрацію ТЗ власник повинен надати ТЗ до МРЕВ м.Тираспіль, що не є можливим за вищевказаних обставин.
Таким чином, на сьогодні в ОСОБА_1 , відсутні будь-які правовстановлюючі документи на ТЗ на території України.
Оскільки законом не визначено іншого порядку встановлення того факту, який має юридичне значіння, про те, що ТЗ належить ОСОБА_1 , від чого залежить виникнення права власності ОСОБА_1 щодо нього, тому заявниця просить встановити заявлений факт в порядку окремого провадження.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції, мотивування її висновків
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 листопада 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення та роз'яснено, що заявниця може звернутись із відповідним позовом в порядку позовного провадження.
Ухвала суду мотивована тим, що із змісту поданої заяви випливає, що у правовідносинах між ОСОБА_1 та заінтересованими особами (ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), Одеською митницею Державної митної служби України, Департаментом патрульної поліції) виник спір про право, а саме - право власності заявниці в частині користування і розпорядження належним їй майном.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 листопада 2024 року і направити справу для продовження розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково стверджує, що із змісту поданої заяви випливає, що між заявницею та заінтересованими особами, нібито, виник спір про право, а саме - право власності заявниці в частині користування і розпорядження належним їй майном, що не є дійсним, так як між заявницею та заінтересованою особою - НОМЕР_4 прикордонним загоном має місце адміністративний спір про визнання протиправним та скасування індивідуального акту, яким він відмовив заявниці в виїзді за межи України на належному їй транспортному засобі Renault Espace, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 (ПМР)(далі - ТЗ), а також вирішив, що належний їй ТЗ не може бути пропущений через державний кордон України. Відповідний адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_4 прикордонного загону про визнання протиправним та скасування індивідуального акту (в порядку ст.5 КАС України) був поданий до Одеського адміністративного суду 04.06.24. Тоді як ще 09.10.2022 закінчився термін дійсності свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 , яке було єдиним правовстановлюючим документом, що підтверджував право власності заявниці щодо ТЗ, що свідчить про те, що було припинено її право власності щодо ТЗ. Тобто, твердження суду першої інстанції про наявність спору про право власності між заявницею та НОМЕР_4 прикордонним загоном не відповідає обставинам справи, так як на теперішній час відсутнє саме це право, для відновлення якого заявниця і звернулася до суду першої інстанції з відповідною заявою. Крім того, у матеріалах справи відсутні заперечення заінтересованих осіб проти задоволення заяви.
Позиція сторін в суді апеляційної інстанції
На адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу від сторінне надходив, однак відповідно до положень ч.3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Явка сторін в суді апеляційної інстанції
В судове засідання, призначене на 06.03.2025 з'явився представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Інші учасники справи до суду не з'явилися, хоча були повідомлені належним чином, у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не направив.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
3.МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Встановлені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
ОСОБА_1 є громадянкою України та нерезидентом України, постійно проживає за межами України - у с.Суклея Слободзейського району Республіці Молдова.
22.05.2021 ОСОБА_1 тимчасово ввезла із Республіки Молдова на митну територію України належний їй механічний транспортний засіб особистого користування - легковий автомобіль Renault Espace, 1999 р.вип., синій, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , який має реєстраційні знаки Придністровського регіону Республіки Молдови.
З грудня 2021 року ОСОБА_1 постійно проживає у Чеській Республіці, ТЗ знаходилося у її родичів на зберіганні у с.Долинське Подільского району Одеської області та не використовувався.
Лише 02.07.2022 ОСОБА_1 повернулась в Україну.
08.07.2022 Одеська митниця повідомила ОСОБА_1 , що вона повинна вивезти ТЗ за межі митної території України через митні пости Одеської митниці, у зв'язку із чим 12.07.2022 прибула у зону прикордонно-митного контролю міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Паланка - Маяки -Удобне», де уповноважені працівники ІНФОРМАЦІЯ_1 , в усній формі відмовили у пропуску ОСОБА_1 через державний кордон України в Республіку Молдову, посилаючись на те, що вони не визнають реєстраційні номери ТЗ, які видані у Придністровському регіоні Республіки Молдови, яке було оскаржено заявницею у судовому порядку.
Також встановлено, що 09.10.2022 закінчився термін дійсності свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_5 , яке було єдиним правовстановлюючим документом, що підтверджував право власності ОСОБА_1 на ТЗ.
22.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до МРЕВ м.Тираспіль з проханням щодо заміни свідоцтва про реєстрацію ТЗ. Однак, отримала відмову, оскільки для заміни свідоцтва про реєстрацію ТЗ власник повинен надати ТЗ до МРЕВ м.Тираспіль, що не є можливим за вищевказаних обставин.
Таким чином, на сьогодні в ОСОБА_1 , відсутні будь-які правовстановлюючі документи на ТЗ на території України.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з мотивуванням судом першої інстанції висновків про відмову у відкритті провадження у справі
Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Окреме провадження це одностороннє провадження, в якому відсутній спір про право.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно із п. п. 1, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. У тому разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Як вбачається із змісту заяви, ОСОБА_1 просила встановити факт, що вона є власником транспортного засобу, а саме: автомобіля маркиRenault Espace, 1999 р.вип., синій, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 .
Метою встановлення даного факту заявницею визначена необхідність подальшого вирішення питання щодо повернення вказаного транспортного засобу до Республіки Молдови.
Згідно зі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» реєстрація транспортних засобів здійснюється відповідними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, а порядок установлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, № 1388, передбачено обов'язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників і документів, що підтверджують також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Ст. 392 ЦК України визначає, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У відповідності до положень ст.315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт що має юридичне значення.
Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Відповідно до порядку, передбаченого розділом IV ЦПК України, суди встановлюють факти, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав у межах правовідносин, що реалізуються в Україні. Також це передбачено Законом України "Про міжнародне приватне право".
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
ОСОБА_1 є громадянкою України та нерезидентом України, постійно проживає за межами України - у с.Суклея Слободзейського району Республіці Молдова, та легковий автомобіль Renault Espace, 1999 р.вип., синій, державний номер НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , ввезений нею на територію України тимчасово із Республіки Молдова, має реєстраційні знаки Придністровського регіону Республіки Молдови.
Враховуючи викладене, справа є справою з іноземним елементом.
Пунктами 7, 9 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено, що суди України розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України.
У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов'язані з'ясувати, у судах якої країни відповідно до міжнародних зобов'язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.
Заява в порядку окремого провадження не стосується особистих немайнових прав особи, набуття права власності відбулося не на території України, відтак підстави для вирішення справи судом на території України відсутні.
Відповідно до частини першої статті 186 ЦПК України суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, допустивши порушення норм процесуального права, у зв'язку із чим ухвала підлягає зміні в частині підстави відмови у відкритті провадження у справі - недотримання правил підсудності справи.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є частково доведеними (тільки щодо мотивування висновків суду), а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦПК України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Оскільки висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають правовідносинам, які виникли між сторонами, колегія суддів вважає, що мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишається без змін.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. РЕЗОЛЮТИВН ЧАСТИНА
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 листопада 2024 року змінити, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, в решті залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 07.04.2025
Головуючий
Судді: