Справа № 467/411/25
Провадження № 1-кп/467/86/25
07.04.2025 року Арбузинський районний суд Миколаївської області
у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3
захисника ОСОБА_4
обвинуваченої ОСОБА_5
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в с-щі Арбузинка Первомайського району Миколаївської області кримінальне провадження № 22024152130000121 від 24.05.2024 року по обвинуваченню:
ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт. Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області, є громадянкою України, заміжня, має середню освіту, працює молодшою медичною сестрою у КНП «Южноукраїнська міська багатопрофільна лікарня», проживає в АДРЕСА_1 , раніше не судима
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України,
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, Російська Федерація (далі - РФ) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави, застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відтак, всупереч міжнародному правопорядку, з нехтуванням державного суверенітету та територіальної цілісності України, починаючи з 20 лютого 2014 року, представниками влади РФ і службовими особами ЗС РФ розпочато збройне вторгнення регулярних військ РФ на територію України з метою зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України, та військової окупації території АР Крим і м. Севастополя.
24 лютого 2022 року о 5 годині Президент Російської Федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні.
У подальшому цього ж дня Збройними Силами РФ, які діяли за наказом керівництва РФ і ЗС РФ здійснено пуск крилатих та балістичних ракет по аеродромам, військовим штабам і складам ЗС України, а також підрозділами ЗС та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна.
У період з 5 години 24 лютого 2022 року та щонайменше до 19 лютого 2025 року (включно) підрозділи ЗС та інших військових формувань РФ здійснюють спроби окупації українських міст, які супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об'єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений відповідними Указами президента та який діє і на день складання обвинувального акту.
Також, згідно зі ст. 5 Конституції України, Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Конституційний лад включає в себе встановлені Конституцією України засади життєдіяльності суспільства, держави і людини. Зокрема, його складовими є суверенітет держави, форма правління, державний устрій та державний режим.
Згідно ч. 1 ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні, здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.
Відповідно до ст. 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Частина 1 ст. 102 Конституції України визначає, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Згідно ч. 1 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади.
Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Порядок формування, обрання і діяльності вищевказаних державних органів визначається розділами ІV-VІ, VІІІ Конституції України та іншими законодавчими актами України, які повинні їй відповідати.
Згідно зі ст. 38 Конституції України, громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати та бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Стаття 69 Конституції України визначає, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Рішення щодо зміни конституційного ладу приймаються лише шляхом проведення всеукраїнського референдуму. Саме шляхом проведення всеукраїнського референдуму, можуть бути внесені зміни в розділи І, ІІІ, ХІІІ Конституції України, зміст яких становить і визначає сутність конституційного ладу в Україні.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.
Так, ОСОБА_5 , достовірно володіла інформацією, що з 24 лютого 2022 року Російською Федерацією, а саме підрозділами Збройних Сил та інших військових формувань РФ здійснено широкомасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розуміла, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку встановленого Конституцією України.
Разом з цим, 10 грудня 2023 року, реалізуючи свій злочинний умисел, перебуваючи за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи ноутбук марки «ASUS» моделі «R513CL», та соціальну мережу «Одноклассники» (гіперпосилання соціальної мережі у мережі Інтернет: « ІНФОРМАЦІЯ_2 »), в якій вона вже була зареєстрована як користувач з ім'ям « ОСОБА_6 », на своїй персональній сторінці, яка відображається за гіперпосиланням « ІНФОРМАЦІЯ_3 », id профілю НОМЕР_1 , яка є загальнодоступною для перегляду кожним авторизованим користувачем, розмістила публікацію, яку вона вподобала, натиснувши позначку «Класс», усвідомлюючи, що вказана публікація в своєму змісті мітить заклик до вчинення дій з метою зміни меж державного кордону України, з метою доведення висвітленої у публікації інформації до невизначеного кола осіб, розмістила вказану публікацію всім користувачам Інтернет - мережі «Одноклассники», які знаходились у розділі «Члени групи» та «Друзі», на якій зображено текст наступного змісту: «ЛУКАШЕНКО О РОССИИ: «ЕСЛИ СЕГОДНЯ РАЗВАЛИТСЯ РОССИЯ, ТО ВСЕМ НАМ БУДЕТ ХАНА, РОССИЯ СЕГОДНЯ ЗАЩИТА И ОПОРА ВСЕХ РЕСПУБЛИК БЫВШЕГО ССРР. БЛАГОДАРЯ ЯДЕРНОЙ РОССИИ, МЫ ВСЕ ЕЩЕ ЖИВЫ. ЗАПАД ТОЛЬКО И ЖДЕТ, КОГДА МЫ СГРЫЗЕМ ДРУГ ДРУГА. НАЗЛО ИМ, МЫ ВНОВЬ ДОЛЖНЫ БЫТЬ ЕДИНЫ!!!» СОГЛАСНЫ?», тим самим здійснила розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення дій, з метою зміни меж державного кордону України.
На підставі викладених фактичних обставин ОСОБА_5 , обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України, а саме в умисних діях, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
29.03.2025 року між прокурором у кримінальному провадженні - начальником Арбузинського відділу Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_3 , якому на підставі ст. 36 КПК України надані повноваження прокурора у кримінальному провадженні та який є процесуальним керівником у провадженні №22024152130000121 від 24.05.2024 року, з одного боку, та підозрюваною у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 , з іншого боку, за участі захисника ОСОБА_4 , на підставі ст. 468, 469, 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.
Згідно з даною угодою прокурор та обвинувачена дійшли згоди щодо формулювання обвинувачення, всіх істотних для даного кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченої ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 110 КК України, обвинувачена ОСОБА_5 у повному обсязі сформульованого обвинувачення беззастережно визнала свою винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.
Сторонами узгоджено, що обвинувачена ОСОБА_5 під час судового провадження зобов'язується беззастережно визнати свою винуватість в інкримінованому їй діянні та детально розповісти суду про всі обставини вчинення кримінального правопорушення.
Також сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке обвинувачена ОСОБА_5 повинна понести за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 110 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна. Сторони дійшли висновку про можливість застосування до ОСОБА_5 положень ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням, та покладенням на неї обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Отримана згода обвинуваченої ОСОБА_5 на призначення такого покарання.
В угоді передбачені наслідки її укладення, затвердження та невиконання, які роз'яснені обвинуваченій.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні вважав, що при укладанні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги і правила КПК України та КК України, а тому просить цю угоду затвердити і призначити обвинуваченій узгоджене в угоді покарання за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 110 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна та застосувати до ОСОБА_5 положення ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням, та покласти на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
Обвинувачена ОСОБА_5 зазначила, що вона цілком розуміє характер обвинувачення яке їй пред'явлено. Визнала себе винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України в повному обсязі, щиро розкаялася, розповіла та визнала фактичні обставини кримінального провадження встановлені досудовим розслідуванням. Крім того зазначила, що вона розуміє надані їй законом права, розуміє наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ст. 473 КПК України, наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України, дала згоду на застосування узгодженого виду та розміру покарання у разі затвердження угоди та пояснила, що здатний реально виконати взяті на себе відповідно до угоди зобов'язання. Просила угоду про визнання винуватості затвердити та призначити узгоджене покарання.
Захисник просив затвердити угоду про визнання винуватості від 29.03.2025 року, укладену між прокурором та обвинуваченою і призначити обвинуваченій узгоджене покарання.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, відповідно до ст. 314 КПК України, вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості, виходячи з наступних підстав.
Так, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 468, ч. 4 ст. 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів; особливо тяжких злочинів, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи у вчиненні злочину, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину буде підтверджена доказами; особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам, може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачується у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України, а саме в умисних діях, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також розповсюдженні матеріалів із закликами до вчинення таких дій.
Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 110 КК України згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином.
Суд переконався, що укладена між прокурором та обвинуваченою ОСОБА_5 угода є добровільною, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій, будь - яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому суд з'ясував, що ОСОБА_5 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватою, цілком розуміє свої права, передбачені ст. 474 КПК України, а також наслідки укладання, затвердження даної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України.
При вирішені питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд враховує особу обвинуваченої, яка не перебуває на обліку лікарів нарколога та психіатра, має постійне місце проживання, має постійну роботу, вперше притягається до кримінальної відповідальності, беззастережно визнала свою вину.
Обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_5 , згідно ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину шляхом видачі знарядь вчинення злочину та надання кодів доступу до власних облікових записів.
Обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_5 , згідно ст. 67 КК України, не встановлено.
Таким чином, з урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, ступені тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винної, її ставлення до вчиненого, обставин, які пом'якшують покарання, а також того, що ОСОБА_5 надала згоду на застосування узгодженого виду покарання, угода про визнання винуватості укладена між прокурором та обвинуваченою відповідає вимогам КПК України та КК України, умови угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб, суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання обвинуваченим винуватості та призначити ОСОБА_5 , покарання, яке узгоджене між сторонами кримінального провадження, а саме у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна та застосувати до ОСОБА_5 положення ст. 75 КК України, звільнивши її від відбування покарання з випробуванням, та покласти на неї обов'язки, передбачені ст. 76 КК України.
На переконання суду узгоджене сторонами угоди покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України та буде для обвинуваченої ОСОБА_5 необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Підстав для відмови в затвердженні угоди, визначених в ч. 7 ст. 474 КПК України судом не встановлено.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 96-1 КК України спеціальна конфіскація застосовується на підставі обвинувального вироку суду.
Спеціальна конфіскація, відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 96-2 КК України, застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
На підставі викладеного слід конфіскувати в дохід держави знаряддя вчинення злочину - ноутбук марки ASUS моделі R513CL.
Згідно ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Витрати на проведення експертиз у цьому кримінальному провадженні становлять 12116,48 грн.
Долю речових доказів суд вирішує у порядку, визначеному ст. 100 КПК України.
Заходи забезпечення у кримінальному провадженні не застосовувались.
Керуючись ст. 100, 124, 368- 370, 373, 374, 472-475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні № 22024152130000121 від 24.05.2024 року, укладену 29.03.2025 року між прокурором у кримінальному провадженні - начальником Арбузинського відділу Первомайської окружної прокуратури ОСОБА_3 , з одного боку, та підозрюваною у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_5 , з іншого боку, за участі захисника ОСОБА_4 .
ОСОБА_5 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 110 КК України, призначивши їй узгоджену сторонами угоди міру покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік з покладенням на неї обов'язків, передбачених п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Стягнути з ОСОБА_5 витрати на залучення експертів в сумі 12116 (дванадцять тисяч сто шістнадцять) гривень 48 (сорок вісім) копійок.
На підставі ст. 96-1, 96-2 КК України застосувати до ОСОБА_5 спеціальну конфіскацію та конфіскувати у власність держави ноутбук марки ASUS моделі R513CL із зарядним пристроєм, які перебувають на зберіганні у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області.
Речовий доказ у кримінальному провадженні № 22024152130000121 від 24.05.2024 року мобільний телефон RedmiNote 10 5G, який перебуває на зберіганні у кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Первомайського РВП ГУНП в Миколаївській області повернути ОСОБА_5 .
Роз'яснити ОСОБА_5 що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення її до відповідальності, встановленої законом.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.
Вирок суду на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частиною четвертою, шостою, сьомою,статті 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди; а також прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 Кримінального процесуального кодексу України угода не може бути укладена, протягом 30 днів з дня проголошення вироку суду до Миколаївського апеляційного суду.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя ОСОБА_1