02 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 607/14508/24 пров. № А/857/8981/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,
за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2025 року (судді Братасюка В.М., ухвалене у судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Тернопіль) у справі №607/14508/24 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови,-
ОСОБА_1 02.07.2024 звернувся в суд з позовом до Управління патрульної поліції в Тернопільській області Департаменту патрульної поліції в якому просить скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2440937 від 21.06.2024 якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 340 грн. та закрити провадження у справі.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим. Зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що прилад має бути стаціонарно вмонтованим, а не триматись в руках, що впливає на коректність результатів вимірювання.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України.
Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 21.06.2024 працівником поліції була винесена постанова серії ЕНА №2440937 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП) та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 21.06.2024 о 10 год. 18 хв. смт Велика Березовиця, дорога М19331 км, водій керуючи ТЗ в населеному пункті смт Велика Березовиця рухався із швидкістю 73 км/год при дозволеній швидкості руху 50 км/год. Швидкість вимірювалась лазерним вимірювачем швидкості руху TRUCAM LTI 20/20 TC 008352. Фото порушення відео з н. к. 473162; 475732, чим порушив п. 12.9 б ПДР України.
Не погодившись із даною постановою про адміністративне правопорушення позивач звернувся до суду щодо його скасування.
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова прийнята правомірно.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII (далі - Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (стаття 53 Закону №3353-XII).
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 12.4 Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до підпункту «б» пункту 12.9 Правил дорожнього руху, водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Згідно частини 1 статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до вимог статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно із статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до положень підпунктів 3, 8, 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно із статтею 31 Закону № 580-VIII, поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Згідно частин 1, 2 статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції відповідно до підвідомчості відноситься серед інших вказана частина 1 статті 122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення Правил дорожнього руху (стаття 122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.
Згідно з частиною 4 статті 258 КУпАП, у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Таким чином, у відповідності до положень КУпАП працівником поліції розглянуто справу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення та, враховуючи характер вчиненого правопорушення, відповідно до статті 283 КУпАП, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення, якою, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).
Відповідно до статті 251 КУпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).
Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Системний аналіз вказаних норм дозволяє зробити висновок про те, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 20.05.2020 справа №524/5741/16-а).
Колегія суддів зазначає, що виробник приладу TruCam (LTI, США) застосував алгоритм шифрування AES з метою посилення достовірності доказової бази дорожньої поліції в суді в разі оскарження факту порушення.
Застосування алгоритму шифрування AES забезпечує контроль цілісності інформації не тільки в самому приладі TruCam, але, також в зашифрованих файлах, що скопійовані на будь-які інші електронні носії.
Зазначені властивості алгоритму унеможливлюють підробку змісту інформації про порушення правил дорожнього руху від моменту її фіксації приладом TruCam.
Тому, достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом TruCam, у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі.
Отже, лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Судом встановлено, що швидкість руху транспортного засобу зафіксована за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam серійний номер ТС008352, що підтверджується оспорюваною постановою, фотознімком наданим відповідачем до матеріалів справи (аркуш справи 42).
Отже, згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCAM», спроможний робити фото- та відеозйомку, тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
Лазерний вимірювач швидкості LT1 20/20 TruCam II отримав сертифікат перевірки типу від 26 грудня 2018 року № UA.TP.001 241-18 Pev.., який дійсний до 26.12.2028, та відповідає затвердженому типу, описаному в сертифікаті перевірки типу та вимогам технічного регламенту, що підтверджується сертифікатом відповідності № UA.TP.001 22 054-20 від 23.12.2020.
Згідно свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки № 22-01/29494 чинного до 27.11.2024, встановлено, що засіб вимірювальної техніки лазерний вимірювач швидкості транспортних засобів LT1 20/20 TruCam II № ТС008352 відповідає вимогам технічної документації на вимірювач, при цьому діапазон вимірювання швидкості від 2 км/год до 320 км/год, максимально допустима похибка при вимірюванні швидкості в ручному та автоматичному режимі +2 км/год в діапазоні від 2 до 200 км/год.
Вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 використовується у відповідності до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 05 червня 2014 року № 1314-VIІ.
Прилад TruCam LT1 20/20 є засобом вимірювальної техніки. Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
З відстані у 350-450 метрів поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону.
Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості.
Доводи апелянта, що суд не звернув увагу на те, що прилад має бути стаціонарно вмонтованим, а не триматись в руках, що впливає на коректність результатів вимірювання спростовується доводами наведеними відповідачем, оскільки як вбачається з листа ДІ «Укрметртестстандарт» від 01.10.2019 року № 22-38/49 лазерний вимірювач TruCam LTI 20/20 відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Відтак, в даному випадку порушення позивачем ПДР зафіксовано пристроєм вимірювання швидкості TruCam в ручному режимі, а не в автоматичному, тому вимоги ч. 2 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» не розповсюджуються на спірні відносини.
До відзиву на позовну заяву відповідачем додано фотознімок, здійснений сертифікованим приладом TruCam TC008352, на якому зафіксовано, що автомобіль позивача НОМЕР_1 , який рухався зі швидкістю 73 км/год.
Також відповідачем додано файл 1718956123_W2200_0621_1018443.jmx та зображення з онлайн сервісу Google Maps із зазначенням географічних координат, які автоматично були вказані у фотознімку приладу TruCam (широта 49° 29 40.14 N 25° 37 00.84 E), з якого вбачається, що фіксування швидкісного режиму позивача відбувалось саме в населеному пункті смт Велика Березовиця. При перенесенні вказаних координат за допомогою загальнодоступних карт Google Maps можна встановити, що прилад знаходився в межах населеного пункту смт. Велика Березовиця. При цьому, як вбачається із фотознімку з приладу TruCam, відстань від приладу до автомобіля, яким керував позивач становила 286,8 м, а відтак і сам автомобіль позивача знаходився в межах населеного пункту (аркуші справи 42-43).
Вказаний фотознімок дає можливість достовірно встановити місце фіксації швидкості транспортного засобу позивача, адже на них відображена фіксація швидкості руху автомобіля в населеному пункті, іншими об'єктами, які вказують на те, що транспортний засіб позивача на момент фіксації рухався з перевищенням швидкості.
Позивач в позові стверджує, що його автомобіль рухався в потоці автомобілів і має сумніви щодо того, рух і швидкість якого транспортного засобу зафіксовано технічним приладом. Вказане твердження позивача цілком спростовується фотознімком порушення з приладу TruCam, який долучений відповідачем до матеріалів справи.
Так, як вбачається з долученого до матеріалів справи фотознімку, отриманого за допомогою лазерного вимірювача швидкості TruCam LTI 20/20 серійний номер ТС008352, курсор приладу чітко наведений на транспортний засіб позивача марки «Toyota Camry» номерний знак НОМЕР_1 .
У зв'язку з наведеним, суд апеляційної інстанції критично оцінює доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова не містить посилання на докази того, що вимірювання швидкості відбулось в межах населеного пункту.
Щодо решти доводів апелянта, такі не спростовують вчинення ним адміністративного правопорушення, що оспорюється, а зводяться до намагання уникнути адміністративної відповідальності.
Із змісту вказаної норми слідує, що обставини вчинення адміністративного правопорушення, які викладені у постанові, мають встановлюватись на підставі оцінених органом (посадовою особою) доказів, що є допустимими, тобто зібраними у встановленому КУпАП порядку.
Вказана постанова містить посилання на доказ вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення, а саме покази вимірювання швидкості за допомогою приладу TruCam.
Отже, в даному випадку основною та обов'язковою ознакою об'єктивної сторони правопорушення є протиправне діяння, факт вчинення якого підтверджено відеоматеріалами, відсутність якого б виключала склад наведеного адміністративного правопорушення.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 537/1214/17, від 24.12.2019 у справі № 459/1801/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення.
Враховуючи все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження, оскільки вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статтею 122 КУпАП доведена в повному обсязі, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.
Доводи апелянта із посиланням на позицію Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2024 у справі №758/8181/23 є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Керуючись ст. ст. 268, 271, 272, 286, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 лютого 2025 року у справі №607/14508/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
Р.Й. Коваль
Повний текст постанови складено 04.04.2025