04 квітня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/273/25
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Казанчук Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Осіпову Ганну Вікторівну, звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом №32 комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2024 року, в частині відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач від першого шлюбу має дитину і у другому шлюбі має двох дітей, тобто на утриманні позивача перебуває троє дітей віком до 18 років, в зв'язку із чим звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Однак, відповідач не врахував всі документи, подані позивачем та безпідставно відмовив у наданні відстрочки з підстав відсутності договору про утримання. Вважає, що нотаріально засвідчена заява матері дитини, з якою позивач розлучений, про те, що він здійснює утримання спільної дитини, є відповідним доказом утримання своєї дитини. А тому, відповідач діяв протиправно, всупереч діючому законодавству, а тому просив позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді від 22.01.2025 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено провести за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторонам встановлено строк на подання заяв по суті справи (а.с.24).
Ухвалу направлено сторонам в їх електронні кабінети системи Електронний суд, що підтверджується довідками від 23.01.2025 року (а.с.25).
ІНФОРМАЦІЯ_2 (надалі - відповідач) відзив на позов не подав.
Дослідивши матеріали справи та з'ясувавши всі обставини, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов'язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Відділом реєстрації актів цивільного стану Стахановського міського управління юстицї Луганської області 12.06.2009 року був зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.12.2015 у справі №401/4263/15-ц розірвано (а.с.15).
У шлюбі в подружжя народився син, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.12).
При розірванні шлюбу та в подальшому, жоден із батьків не звертався до суду щодо визначення місця проживання дитини, стягнення аліментів.
ІНФОРМАЦІЯ_6 у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 народився спільний син, ОСОБА_5 (а.с.11), а ІНФОРМАЦІЯ_7 народилася донька ОСОБА_6 (а.с.11а).
Виконавчим комітетом Боярської міської ради Фастівського району Київської області 24.04.2024 зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
Отже, ОСОБА_1 , згідно свідоцтв про народження дітей, є батьком трьох неповнолітніх дітей - сина від попереднього шлюбу з ОСОБА_7 , та двох дітей у шлюбі з ОСОБА_4
ОСОБА_1 , 20.11.2024 року подав заяву до ІНФОРМАЦІЯ_4 про надання йому у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, до якої долучив документи: свідоцтва про народження, свідоцтво про шлюб, довідка про аліменти, рішення суду, заява-угода про утримання (а.с.10).
26.11.2024 року Комісію для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 розглянуто вищевказану заяву, та протоколом від 26.11.2024 № 32, ухвалено рішення про відмову в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, причини відмови - відсутній договір про утримання (надалі - спірне рішення, а.с.17).
Отже, законність та справедливість спірного рішення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Указами Президента України №133/2022 від 14.03.2022, №259/2022 від 18.04.2022, №341/2022 від 17.05.2022, №573/2022 від 12.08.2022, №757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №49/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 06.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №740/2024 від 28.10.2024 строк дії режиму воєнного стану продовжувався.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
За приписами частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи у суді.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII, який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
У пункті 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ встановлено, що право на відстрочку мають жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560), який визначає алгоритм отримання військовозобов'язаними особами відстрочки.
У пунктах 56, 57, 58 Порядку № 560 зазначено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених ст. 23 Закону № 3543-XII.
За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Додаток 5 до Порядку № 560 містить перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону №3543-XII у залежності від категорії осіб, які мають право на відстрочку.
Документами, що підтверджують право на відстрочку на підставі п.3 ч.1 вказаного Закону є:
-свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного;
-один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів (п. 60 Порядку №560).
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Спірним питанням даної справи є можливість порівняння змісту договору про утримання та нотаріальної заяви матері дитини, про те, що батько щомісячно сплачує кошти на утримання спільної дитини.
Правова підстава для отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є п.3 ч.1 ст.23 Закону № 3543-ХІІ (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років).
Позивач є батьком трьох дітей, які не досягли 18 років: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ); ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 ); ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ).
Суд зауважує, що для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 Закону № 3543, має бути дотримано 2 умов: перебування на утриманні військовозобов'язаного трьох і більше дітей віком до 18 років; відсутність заборгованості із сплати аліментів.
При цьому, перелік визначених додатком 5 до Порядку № 560 документів свідчить про те, що підзаконним нормативним актом для військовозобов'язаного, який, як вказано у свідоцтвах про народження, є батьком неповнолітніх дітей, встановлені додаткові вимоги для реалізації ним права на відстрочку.
Проте, наявність/відсутність рішення (суду чи органу опіки та піклування) або договору між батьками про визначення місця проживання дітей та про участь батьків у їх вихованні, рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного (ухвалене в порядку ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України) не доводить/не спростовує того, що троє неповнолітніх дітей позивача перебувають на його утриманні.
Так, метою визначення переліку документів у Порядку №560 була необхідність встановлення, що право на відстрочку мають лише ті батьки, які виконують свої батьківські обов'язки, у тому числі, і щодо матеріального забезпечення дитини.
Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.12.2015 року у справі 401/4263/15 розірвано шлюб, проте цим рішенням не вирішувалось місце проживання дитини (а.с.15).
Згідно статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст.157 цього Кодексу.
Статтею 180 Сімейного кодексу України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 Сімейного кодексу України).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 Кримінального кодексу України.
Отже, у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від факту зареєстрованого шлюбу між батьками, факту спільного проживання, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
При цьому, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім'єю, а утримання позивачем неповнолітніх дітей. Вказаний факт, на переконання суду, підтверджується заявою колишньої дружини позивача та відповідно матері їх спільної дитини від 07.0.2024 року (а.с.16).
Частинами 1-3 ст. 181 Сімейного кодексу України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, на позивача, як батька неповнолітніх дітей, згідно з чинним законодавством покладено обов'язок утримувати своїх дітей.
На підтвердження своєї участі у матеріальному забезпеченні своїх дітей позивач надав заяву ОСОБА_7 про те, що після розлучення вона не зверталась до суду із позовом про стягнення аліментів на утримання дитини, та про підтвердження, що ОСОБА_1 щомісяця сплачує кошти на утримання спільної дитини, бере участь у додаткових витратах на утримання (а.с.16).
З урахуванням викладеного, суд констатує, що обставини перебування на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про скасування рішення прийнятого ІНФОРМАЦІЯ_4 від 26.11.2024 року №32 як протиправного.
Розглядаючи другу позовну вимогу про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняття відповідного рішення, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 3 статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У пункті 23) частини 1 статті 4 КАС України вказано, що похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Заявлена друга позовна вимоги є похідною від першої, а тому підлягає задоволенню. Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
У позові вказано про те, що позивач очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 грн, водночас представник позивача не просив стягнути вказану суму на користь позивача. До матеріалів справи не надано жодного доказу на підтвердження понесених витрат чи очікуваних витрат на правову допомогу.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У частини 7 статті 139 КАС України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу, суд зазначає про відсутність будь якого документу щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та заяви щодо надання таких доказів протягом п'яти днів після ухвалення рішення.
При зверненні до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн, які слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 4, 77, 78, 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення, оформлене протоколом №32 комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.11.2024 року, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зобов'язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та за наслідками її розгляду прийняти відповідне обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК