Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про поновлення строку звернення до суду
04 квітня 2025 року Справа №200/1970/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О., вирішуючи питання про наявність підстав для прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановила:
20 березня 2025 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), надісланий засобами поштового зв'язку 19 березня 2025 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненараховування та невиплати колишньому молодшому сержанту 1 аеромобільно-десантного відділення 3 аеромобільно-десантного взводу 3 аеромобільно-десантної роти ОСОБА_1 за період з 05 березня 2022 року (дата зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) по 22 травня 2023 року (дату виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) включно грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року: з 01 січня 2022 року - 2 481 грн, з 01 січня 2023 року - 2 684 грн, (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 704), з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити колишньому молодшому сержанту 1 аеромобільно-десантного відділення 3 аеромобільно-десантного взводу 3 аеромобільно-десантної роти ОСОБА_1 за період з 05 березня 2022 року (дата зарахування до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) по 22 травня 2023 року (дату виключення із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ) включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року: з 01 січня 2022 року - 2 481 грн, з 01 січня 2023 року - 2 684 грн, (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ № 704, з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суддя після одержання позовної заяви, крім іншого, з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Строк звернення до адміністративного суду визначає ст. 122 КАС.
Так, згідно з ч. 1 ст. 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами, наведеними у ч. 5 ст. 122 КАС, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення ст. 122 КАС не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.
У той же час ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було установлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положень вказаної норми надав Конституційний Суд України в рішеннях від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 та № 9-рп/2013.
Так, в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України навів висновок про те, що положення ч. 2 ст. 233 КЗпП у системному зв'язку з положеннями ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з п. 2.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Той самий підхід застосовується і до індексації заробітної плати (грошового забезпечення).
Таким чином, при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення належить застосовувати норми ст. 233 КЗпП, а не ч. 5 ст. 122 КАС.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352) внесені зміни до КЗпП.
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Закону № 2352 цей Закон набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, а саме з 19 липня 2022 року.
На підставі пп. 18 п. 1 розділу І Закону № 2352 назва та частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП викладені в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
На підставі пп. 19 п. 1 розділу І Закону № 2352 текст ст. 234 КЗпП викладений в такій редакції:
«У разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116), минуло не більше одного року».
Отже, внаслідок набрання чинності Законом № 2352, яким внесені зміни до ст. ст. 233, 234 КЗпП, зазнало змін правове регулювання правовідносин, які виникли з питань нарахування і виплати заробітної плати.
Зокрема, з 19 липня 2022 року в КЗпП відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату, без обмеження будь-яким строком.
При цьому, ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, окремо взагалі не врегульовує питання щодо строку звернення до суду працівника з позовом про стягнення заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці.
Натомість, ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлений загальний строк звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору, який становить три місяця з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Ч. 2 ст. 233 КЗпП, в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, встановлені спеціальні строки звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору:
у справах про звільнення працівника - місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення;
у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Закон № 2352 не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії у часі.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1/99-рп, ч. 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.
З огляду на викладене тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тобто, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку. При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
Таке правозастосування узгоджується з нормою ч. 4 ст. 3 КАС, відповідно до якої закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на території України був запроваджений карантин.
Дія карантину неодноразово продовжувалась.
30 червня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Згідно з цією постановою з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, був відмінений.
Таким чином, починаючи з 01 липня 2023 року на території України карантин не діє.
При цьому п. 1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Верховний Суд в постанові від 30 січня 2025 року у справі № 640/18806/24 навів такі висновки щодо застосування строку звернення до суду за період до 19 липня 2022 року:
«[…]
34. Водночас у зазначених положеннях КАС відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
35. У постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов'язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення ст. 122 КАС не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівника.
36. Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма ст. 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
37. Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352), «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
38. Законом № 2352, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. 1 ст. 233 КЗпП викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 статті».
39. Верховний Суд 06 квітня 2023 року ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19 липня 2022 року КЗпП не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352 тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
40. Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352 лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
41. У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 у жовтні 2022 року звернувся до суду із позовом про виплату йому індексації грошового забезпечення за період з листопада 2011 року по лютий 2018 року, тому у цій справі до вимог за вказаний період застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
42. Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
43. У постановах Верховного Суду, на які посилається касатор у касаційній скарзі, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, а також постановах Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 460/14618/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22 та № 300/4201/22, зазначено, що карантин в Україні, пов'язаний з COVID-19, діяв з 12 березня 2020 року (постанова Уряду від 11 березня 2020 року № 211) та закінчився 30 червня 2023 року (постанова Уряду від 27 червня 2023 року № 651). Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
44. З огляду на вказане, висновки судів попередніх інстанцій щодо застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 122 КАС та пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком. Також станом на час звернення позивача до суду діяв карантин, установлений Кабінетом Міністрів України, що є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст. 233 КЗпП, на строк дії такого карантину.
[…]».
Вирішуючи питання строку звернення до суду за спірний період, який починається з 19 липня 2022 року, Верховний Суд в постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 400/5432/24 сформулював такі висновки:
«[…]
25. Так, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352) «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».
26. Законом № 2352, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, ч. 1 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених ч. 2 цієї статті.
27. У цій справі судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 14.05.2020 по 06.03.2024. Остаточний розрахунок проведено з позивачем 09.03.2024. У той же час, предметом спору є правомірність утримання з грошового забезпечення позивача військового збору за періоди з 24.02.2022 по 17.08.2022, з 28.08.2022 по 17.09.2023, з 03.10.2023 по 29.10.2023, з 20.11.2023 по 30.11.2023, з 15.12.2023 по 18.12.2023, з 03.01.2024 по 18.02.2024, з 27.02.2024 по 06.03.2024.
28. Верховний Суд звертає увагу на те, що приписи ч. 1 ст. 233 КЗпП пов'язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
29. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до абз. 3 п. 9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
30. Отже, позивач мав бути обізнаний про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення не пізніше першого числа місяця, що слідує за наступним від оплаченого, тому тримісячний строк звернення до суду щодо виплати йому утриманого військового збору за січень 2024 року спливає через три місяці з дня, коли він дізнався про порушення свого права (01 березня 2024 року), тобто 01 червня 2024 року.
31. Ураховуючи наведене, Верховний Суд уважає безпідставними посилання касатора на те, що про порушення своїх прав щодо отримання грошового забезпечення в належному розмірі він дізнався лише з листа військової частини НОМЕР_2 від 01 травня 2024 року № 1330, оскільки про розмір виплаченого йому грошового забезпечення він дізнавався щомісячно, і не був позбавлений права під час проходження військової служби на звернення до відповідача про надання йому роз'яснень щодо складових виплаченого йому грошового забезпечення та проведених утримань податку та інших обов'язкових платежів.
[…]
33. Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352 лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
34. Таким чином, до вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 стосовно утримання військового збору з доходів у вигляді грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 в період дії правового режиму воєнного стану у період його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, з 24 лютого 2022 року по 19 липня 2022 року та зобов'язання відповідача виплатити позивачу утриманий військовий збір при виплаті доходів у вигляді грошового забезпечення за вказаний період застосуванню підлягають приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України - у редакції до змін, внесених згідно із Законом № 2352, якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
35. До вимог щодо визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 стосовно утримання військового збору з доходів у вигляді грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 в період дії правового режиму воєнного стану у період його безпосередньої участі в здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, з 19 липня 2022 року […] застосуванню підлягають приписи ч. 1 ст. 233 КЗпП у редакції після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
[…]».
Спірні правовідносини виникли щодо нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за період з 05 березня 2022 року по 22 травня 2023 року.
Отже, до позовних вимог за період з 05 березня 2022 року по 18 липня 2022 року включно належить застосовувати норму ч. 2 ст. 233 КЗпП в редакції до внесення змін Законом № 2352, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин і передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
До позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року належить застосовувати норму ч. 1 ст. 233 КЗпП в редакції Закону № 2352, якою установлений тримісячний строк звернення до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 19 березня 2025 року, про що свідчить дата здійснення поштового відправлення, тобто в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року строк звернення до суду ним пропущений.
Разом з позовною заявою позивач надав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються обставини, які не залежать від волі заінтересованої особи і перешкодили їй виконати процесуальні дії у межах встановленого законом проміжку часу. До таких обставин відносяться обставини непереборної сили та обставини, які об'єктивно унеможливлюють вчинення процесуальної дії у встановлений строк. Вказані обставини підлягають підтвердженню шляхом подання відповідних документів або їх копій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Ст. 44 КАС визначений обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. п. 6, 7 ч. 5 цієї статті).
Наведеними положеннями КАС чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Підстави пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, подання позовної заяви.
Згідно з ч. 5 ст. 45 КАС учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулась до суду.
Процесуальний закон вимагає від учасника справи, який пропустив визначений законом процесуальний строк для вчинення певної процесуальної дії, подання заяви про поновлення такого строку та подання доказів поважності причин його пропуску.
При цьому суд не наділений повноваженням замість позивача визначати причини пропуску строку звернення до суду і, самостійно визначивши такі причини, надавати оцінку їх поважності.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, з-поміж іншого, позивач зазначив, що про порушення своїх прав дізнався з листа Військової частини НОМЕР_1 від 24 січня 2025 року № 836/442.
Також позивач наголосив, що як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення до суду з цим позовом, проходить військову службу в Збройних Силах України, бере участь у заходах, необхідних для оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі цей інститут має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.
Суд враховує, що Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Воєнний стан триває.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон № 389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Ч. ч. 1, 4 ст. 26 Закону № 389 установлено, що правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
У період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, судів, органів прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, розвідувальних органів та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність (ч. 1 ст. 10 Закону № 389).
Тобто, введення в Україні воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку.
Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи суддів в умовах воєнного стану від 02 березня 2022 року суддям необхідно виважено підходити до питань, пов'язаних з поверненням різного роду процесуальних документів, залишення їх без руху, встановлення різного роду строків та по можливості продовжувати їх щонайменше до закінчення воєнного стану.
Суд враховує, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об'єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Відповідно до п. 38 постанови Верховного Суду від 23 лютого 2023 року у справі № 640/7095/22 при оцінці поважності причин пропуску процесуального строку з причини введення воєнного стану в Україні додатково слід брати до уваги, зокрема: територіальне місцезнаходження суду, порядок його функціонування; місце проживання (місцезнаходження) заявника; ведення на відповідній території бойових дій або розташування у безпосередній близькості до такої території, посилення ракетних обстрілів у відповідний проміжок часу, що об'єктивно створювало реальну небезпеку для життя учасників процесу; тривалість самого процесуального строку та час, який минув із дати завершення процесуального строку; наявність чи відсутність обставин, які об'єктивно перешкоджали конкретній особі реалізувати своє право (повноваження) у межах визначеного процесуального строку; поведінку особи, яка звертається з відповідним клопотанням, зокрема, чи вживала особа розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах процесуального строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску) та інші доречні обставини.
Крім того, в постанові від 29 листопада 2024 року у справі № 120/359/24 Верховний Суд навів такий висновок:
«[…]
57. На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне сформувати наступний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 122 та 123 КАС у правовідносинах, пропуск процесуального строку у яких пов'язаний саме з призовом по мобілізації до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна:
Проходження особою військової служби, призваною по мобілізації у Збройні Сили України, може бути підставою для поновлення строку звернення до суду з кількох причин, пов'язаних із особливим статусом військовослужбовців та характером їхньої служби:
1. Обмеження доступу до правової допомоги: під час служби військовослужбовці можуть перебувати у віддалених, в тому числі й небезпечних місцях, де відсутній доступ до адвокатів чи інших правових ресурсів, що обмежує можливість своєчасного звернення до суду.
2. Виконання обов'язків служби: військовослужбовці, особливо в умовах воєнного стану, часто перебувають у стані, коли фізично або психологічно неможливо займатися приватними справами, зокрема ініціювати судові спори.
3. Фактор часу: участь військовослужбовця у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях може унеможливити дотримання, визначеного процесуальним законом, строку для звернення до суду.
4. Повага до особливого статусу військовослужбовців: враховуючи виконання військовослужбовцями важливої функції із захисту держави, законодавство та судова практика мають враховувати обставини, пов'язані з проходженням військової служби, як вагому підставу для поновлення строку.
5. Обов'язок держави забезпечувати реалізацію принципу рівного доступу до правосуддя: проходження військової служби може суттєво ускладнити реалізацію особами цього права, а отже, з метою належного забезпечення зазначеного принципу, може визнаватися об'єктивною причиною пропуску процесуального строку.
[…]».
Суд встановив, що як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення до суду з цим позовом проходить військову службу в Збройних Силах України по мобілізації, що підтверджено військовим квитком серії НОМЕР_2 , посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_3 , витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05 березня 2022 року № 63, від 22 травня 2023 року № 145.
Згідно з довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації України від 09 грудня 2022 року № 836/10486, яка видана Військовою частиною НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_1 в період з 05 березня 2022 року по 14 серпня 2022 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в м. Рубіжне, м. Сєвєродонецьк Луганської області.
Суд враховує, що у зв'язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі і виконанням безпосередніх функцій із захисту Батьківщини в умовах воєнного стану, його своєчасне звернення до суду з цим позовом об'єктивно було ускладнене.
Тобто, наявні підстави, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку.
Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2022 року у справі № 500/1912/22, протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією російської федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Оцінивши повідомлені позивачем обставини, суд дійшов висновку, що причини пропуску ним строку звернення до суду в частині позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, є поважними, а пропущений ним строк підлягає поновленню.
Разом з цим суд відхиляє аргументи позивача, які ґрунтуються на нормах ст. ст. 116, 233 КАС в редакції Закону № 2352, і полягають у тому, що тримісячний строк звернення до суду обчислюється з моменту отримання від роботодавця письмового повідомлення із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства; що жодного документа, у якому б містилась інформація про базу для розрахунку грошового забезпечення, його структурних елементів, конкретних сум нарахованих та виплачених помісячно основних та додаткових видів грошового забезпечення від відповідача він не отримував; а також про те, що про порушення своїх прав він дізнався з відповіді відповідача на адвокатський запит його представника - листа Військової частини НОМЕР_1 від 24 січня 2025 року № 836/442.
Такий висновок суду ґрунтується на тому, що в контексті спірних правовідносин йдеться про поточні платежі, а не про проведення остаточного розрахунку при звільненні.
Отримання позивачем листа Військової частини НОМЕР_1 від 24 січня 2025 року № 836/442 не змінює момент початку перебігу строку звернення до суду, а лише вказує на те, коли позивач почав вчиняти активні дії, спрямовані на захист його порушеного права на належне грошове забезпечення.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалила:
1. Заяву позивача - ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задовольнити.
2. Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 22 травня 2023 року, та поновити цей строк.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.
4. Ухвала постановлена і підписана суддею 04 квітня 2025 року.
Суддя Т.О. Кравченко