про повернення позовної заяви
03 квітня 2025 року
м. Київ
справа №990/128/25
адміністративне провадження № П/990/128/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Шарапи В.М., суддів: Бевзенка В.М., Єзерова А.А., Стрелець Т.Г., Стародуба О.П., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України, Головного управління Пенсійного фонду України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними дій/бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
На адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як до суду першої інстанції 31.03.2025 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України, Головного управління Пенсійного фонду України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо неналежного виконання конституційних обов'язків, незабезпечення реалізації права позивача на соціальний захист, та неналежного контролю за діями органів виконавчої влади у сфері пенсійного забезпечення;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, щодо відмови у призначенні пенсії позивачу у зв'язку із втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачу пенсію у зв'язку із втратою годувальника з дати смерті батька;
- встановити факт того, що розмір призначеної позивачу пенсії було фактично зменшено вдвічі внаслідок інфляції та відсутності належної індексації, що є наслідком неналежного виконання державою своїх обов'язків у сфері соціального захисту;
- звернутися до Конституційного Суду України з метою з'ясування питання щодо:
1. відповідності Конституції України положень статті 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2021-2025 роки в частині встановлення прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб;
2. відповідності Конституції України положень статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які регулюють порядок проведення індексації пенсій та обґрунтованості дій щодо зменшення права позивача, задекларованого Конституцією України;
- врахувати обставину, що питання конституційності абзацу 4 частини 2 статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та окремих приписів пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» розглядається Конституційним Судом України (справа ОСОБА_2 , провадження №18/73, визначено суддю-доповідача 04.03.2025);
- звернути увагу суду на наявність у діях відповідачів ознак злочину, передбаченого статтею 175 КК України та винести окрему ухвалу про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань;
- забезпечити позивачу надання безоплатної вторинної правничої допомоги у зв'язку з статусом особи з інвалідністю;
- встановити факт протиправної бездіяльності Держави в особі Президента України, що підписав Закон України, щодо визначення розміру прожиткового мінімум для непрацездатних осіб на рівні, що не забезпечує достатнього життєвого рівня та не відповідає реальним потребам людини (понад 6500 гривень, на відміну від встановлених 2340 гривень).
З позовної заяви убачається, що звернення ОСОБА_1 з цим позовом до суду зумовлено протиправною бездіяльність Держави України, що призвело до порушень статей 1, 3, 8, 22, 27, 28, 46, 48, 55, 59 Конституції України, та виникнення боргу держави з невиплати позивачу: 1500 гривень за щеплення, 1000 гривень зимової підтримки, привласнення державою спадщини на суму 5200 гривень, а також заподіяння шкоди здоров'ю та моральної шкоди на 5 000 000 гривень.
Також, у позовній заяві ОСОБА_1 просить суд визнати карними злочинами вчинення Президентом України, Головним управління пенсійного фонду України, Офісом Генерального прокурора дій щодо підробки документів щодо прожиткового рівня та непереведення на пенсію по втраті годувальника, порушення права позивача на соціальне забезпечення і зобов'язати внести його публічну заяву про карний злочин Президента України до ЄРДР упродовж 24 годин.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2025 для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Шарапа В.М. - головуючий суддя, судді: Бевзенко В.М., Єзеров А.А., Стрелець Т.Г., Стародуб О.П.
Проаналізувавши позовну заяву колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею, або в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 3 частини 1 статті 4 КАС України міститься визначення поняття «адміністративний суд», згідно із яким - це суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ.
За пунктом 5 частини 1 статті 4 КАС України адміністративне судочинство - це діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому цим Кодексом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Главою 2 розділу І "Загальні положення" КАС України визначено правила віднесення справ до адміністративної юрисдикції, відповідно до яких КАС України розрізняє предметну, інстанційну та територіальну юрисдикції (підсудність).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з частиною 1 статті 22 КАС України місцеві адміністративні суди (місцеві загальні суди як адміністративні суди та окружні адміністративні суди) вирішують адміністративні справи як суди першої інстанції, крім випадків, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Відповідно до частини 1 статті 25 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.
При цьому правила виключної підсудності визначенні статтею 27 КАС України, згідно з частиною третьою якої підсудність окремих категорій адміністративних справ визначається цим Кодексом.
Частиною 4 статті 22 КАС України передбачений вичерпний перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а саме: справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначені у статті 266 КАС України, частиною першою якої передбачено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.
Відповідно до частини 2 статті 266 КАС України адміністративні справи про законність дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також законність актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п'яти суддів.
Отже, нормами КАС України встановлений вичерпний перелік адміністративних справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а також суб'єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у таких справах.
Інші категорії адміністративних справ, у тому числі з вимогами до інших суб'єктів владних повноважень, які не зазначені у частині 4 статті 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції не підсудні.
Отже, нормами КАС України встановлений вичерпний перелік адміністративних справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, а також суб'єктів владних повноважень, які можуть бути відповідачами у таких справах, серед яких є, зокрема, Президент України та відсутній такий суб'єкт, як Головне управління Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 1 статті 172 КАС України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Згідно з частиною 5 статті 172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 об'єднав кілька вимог до різних суб'єктів владних повноважень. Одні з цих вимог - до Президента України, а відтак за правилами виключної підсудності належать до компетенції Верховного суду як суду першої інстанції, тоді як інші вимоги, які звернуті до Головного управління Пенсійного фонду України та Офісу Генерального прокурора, не підсудні Верховному Суду, як суду першої інстанції.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку щодо неможливості об'єднання позивачем в одне провадження позовних вимог, які належать до підсудності (інстанційної) різних судів.
Відповідно до частини 6 статті 172 КАС України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Отже, визначальною умовою для роз'єднання позовних вимог є та обставина, що таке роз'єднання сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
Зазначений припис спрямований на те, щоб суб'єкт правовідносин міг з дотриманням принципів адміністративного судочинства і конкретних обставин скористатися правом на судовий захист.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд вправі з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження для забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, тобто, зокрема, для своєчасного вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Проте таке роз'єднання може мати місце лише у тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду у тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Враховуючи, що позивач об'єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їх роз'єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз'єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України та Офісу Генерального прокурора, які цьому суду за правилами виключної підсудності не підсудні, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення цієї позовної заяви позивачу на підставі пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України.
Аналогічна позиція щодо застосування норми пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України Велика Палата Верховного Суду викладала неодноразово, зокрема, у постановах від 02.03.2023 у справі №215/3640/22, від 11.07.2024 у справі №990/198/24, від 05.12.2024 у справі №990/308/24.
За таких обставин в цьому випадку роз'єднання позовних вимог з їх подальшим розглядом Верховним Судом як судом першої інстанції є неможливим, оскільки КАС України не передбачає можливості розгляду Верховним Судом вимог, заявлених до Верховного Суду, які підсудні окружному адміністративному суду як суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Враховуючи, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява підлягає поверненню особі яка її подала.
Відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 22, 160, 169, 172, 266, 294 КАС України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до держави Україна в особі Президента України, Головного управління пенсійного фонду України, третя особа - Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправними дій/бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє позивача права повторно звернутися до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.
...........................
...........................
...........................
...........................
...........................
В.М. Шарапа
В.М. Бевзенко
А.А. Єзеров
Т.Г. Стрелець
О.П. Стародуб,
Судді Верховного Суду