вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
20.03.2025м. ДніпроСправа № 904/178/25
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П., при секретарі судового засідання Білій К.В., розглянувши матеріали справи
за позовом заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, 49000, м.Дніпро, вул.Феодосійська, 2, код ЄДРПОУ 3996944326 в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, 03168, м.Київ, пр-т.Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", 01601, м.Київ, вул. Руставелі Шота, 9А, код ЄДРПОУ 44768034
третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро 49005, м. Дніпро, вул. Феодосіївська, буд.13, ЄДРПОУ 08004581
третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державне агентство лісових ресурсів України, 01601, м.Київ, вул. Руставелі Шота, 9-А, ЄДРПОУ 37507901
про зобов'язання усунути перешкоди державі у користуванні землями оборони
Представники сторін:
від прокуратури: Магера Віталій Васильович, посвідчення №077576 від 19.04.2023р.
від прокуратури: Карпенко Оксана Іванівна, посвідчення №080211 від 21.10.2024р.
від позивача: Літвін Сергій Миколайович, самопредставництво
від відповідача: не з'явився
від третьої особи-1: Савченко Олександр Юрійович, самопредставництво
від третьої особи-2: не з'явився
Заступника керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", в якій просить зобов'язати відповідача усунути перешкоди державі в особі Міністерства оборони України у користуванні землею оборони шляхом:
- припинення на майбутнє вирубки лісів на земельній ділянці площею 20447,0 га згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року;
- повернення Міністерству оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) земельної ділянки площею 20447,0 га згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року.
Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки ДП «Новомосковський військовий лісгосп» та його правонаступник ДП «Ліси України», усупереч вимогам закону впродовж тривалого часу здійснюють господарську діяльність земельній ділянці, що належить до земель оборони, тим самим позбавляючи можливості Міністерство оборони України використовувати зазначену вище земельну ділянку в інтересах держави у сфері її безпеки та оборони.
Ухвалою суду від 21.01.2025р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.02.2025 о 11:30год.
04.02.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що протягом 2019-2024 років державним підприємством «Новомосковський військовий лісгосп», а в подальшому філією «Новомосковський військовий лісгосп» ДП «Ліси України» здійснювались рубки на підставі погоджених і затверджених в установленому порядку матеріалів безперервного лісовпорядкування та актуалізованих даних матеріалів лісовпорядкування.». Наказом Державного агентства лісових ресурсів «Про припинення Державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп» від 04.11.2022 № 965 ДП «Новомосковський військовий лісгосп» припинено шляхом реорганізації, а саме приєднано до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке і є його правонаступником. У відповідності до ст. 47, 19 Кодексу, з метою проведення робіт з повторного базового лісовпорядкування відповідно до Постанови філія «Східний лісовий офіс» ДП «Ліси України» листом від 28.01.2025 №168/32.7.4-2025 звернулась з клопотанням до Дніпропетровського квартирно-експлуатаційного управління щодо надання дозволу на проведення повторного базового лісовпорядкування на території Дніпропетровської області загальною площею 18030,7 га земель за державним актом на право користування землею Б № 020061.
10.02.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якому зазначає про відсутності обґрунтованих заперечень відповідача проти позову, оскільки відзив не містить вказівки на незгоду Відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, до відзиву Відповідачем не додано будь-яких доказів (крім доказів представництва), не вбачаються підстави, які б не залежали від Відповідача, та які б перешкоджали йому заперечити проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Крім того, земельна ділянка площею 20447,00 га, зазначена в державному акті серії Б № 020061 від 1988 року відносилась до земель оборони, а з набуттям чинності ЗК Української РСР від 18.12.1990 держава набула права постійного користування на відповідну земельну ділянку з даним цільовим призначенням в особі Міністерства оборони України, а саме його структурного підрозділу - Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району і на даний момент належним користувачем вказаної земельної ділянки є Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління. за інформацією Дніпровського КЕУ жодних клопотань та листів від Відповідача (ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ 44768034) або його структурних підрозділів до Дніпровського КЕУ щодо надання дозволів на проведення лісовпорядкування за державним актом на право користування землею Б № 020061 не надходило, зокрема і лист від 28.01.2025 № 168/32.7.4-2025.
13.02.2025р. в судовому засіданні було залучено в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Дніпровське квартирно-експлуатаційне управлінням та Державне агентство лісових ресурсів України.
В судове засідання з'явились представник прокуратури, та представник позивача, представник відповідача не з'явився. Про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений.
Ухвалою суду від 13.02.2025р. було відкладено підготовче засідання по справі на 04.03.2025р. о 14:30год.
04.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника третьої особи-1 надійшла заява про зміну назви.
В судове засідання з'явились представники прокуратури, представник позивача та третьої особи-1, представник відповідача та третьої особи-2 не з'явились, про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомленні.
Ухвалою від 04.03.2025р. судом змінено найменування третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору з «Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління» на «Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро».
Ухвалою суду від 04.03.2025р. було відкладено підготовче засідання по справі на 13.03.2025р. о 14:30год.
13.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" від представника третьої особи-1 надійшли додаткові пояснення.
В судове засідання з'явився представник позивача, представник третьої особи-1 та представники прокуратури, представник відповідача та третьої особи-2 не з'явились. Про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомленні.
Ухвалою суду від 13.03.2025р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.03.2025 о 11:30год.
19.03.2025р. до суду через систему "Електронний суд" надійшли додаткові пояснення у справі від представника позивача, у яких просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В судове засідання з'явився представник позивача, представник третьої особи-1 та представники прокуратури, представник відповідача та третьої особи-2 не з'явились. Про місце, день та час судового засідання були належним чином повідомленні.
У судовому засіданні 20.03.2025р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -
Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині району видано державний акт серії Б № 020061 від 1988 року на право користування землею, в межах згідно плану землекористування, загальною площею 20447,0 га, яка розташована на території Дніпропетровської області.
В подальшому на вказаній земельній ділянці господарську діяльність здійснювало Державне підприємство «Новомосковський військовий лісгосп» (ЄДРПОУ 14304726), яке створене на підставі наказу Міністерства оборони України № 235 від 10.10.1993 та перебувало у сфері його управління.
На виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 773-р від 4 вересня 2013 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп» (ЄДРПОУ 14304726) був переданий зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
Комісією, створеною відповідно до Наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 300 від 23.10.2013, цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп» 08.11.2013 передано зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України за актом приймання-передачі, який 27.12.2013 затверджено Державним агентством лісових ресурсів України.
При цьому, фактично було передано лише будівлі та майно Державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп», а земельна ділянка, яка належить на праві користування Дніпровській квартирно-експлуатаційній частині району відповідно до акту серії Б № 020061 від 1988 року, не передавалась.
Протягом 2019-2024 ДП «Новомосковський військовий лісгосп», філією «Новомосковський військовий лісгосп» ДП «Ліси України» здійснювалася господарська діяльність на землях оборони згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року, а на момент пред'явлення позову і філією Східний лісовий офіс ДП «Ліси України» здійснюється господарська діяльність на вказаних землях без жодних на те правових підстав, що і зумовило звернення прокурора з цим позовом в інтересах Мінітерства оборони України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Суд зазначає, що предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з:
- наявністю у позивача права користування земельною ділянкою згідно акту серії Б № 020061 від 1988 року;
- протиправністю здійснення відповідачем господарської діяльності, зокрема і рубки лісів, на спірній земельній ділянці;
- наявністю підстав у Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону для звернення до суду з вказаним позовом.
Судом встановлено, що в 1988 році Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині району видано державний акт серії Б № 020061 від на право користування землею, в межах згідно плану землекористування, загальною площею 20447,0 га, яка розташована на території Дніпропетровської області.
Частиною 2 статті 3 Земельного кодексу Української РСР № 2874а-07 в редакції, яка діяла на момент видачі державного акту серії Б № 020061 від 1988, передбачено, що земля є виключною власністю держави і надається тільки в користування.
Земельний кодекс Української РСР № 2874а-07 в редакціях, які діяли на час виникнення правовідносин щодо користування землею не передбачав таку категорію земель, як «землі оборони».
Відтак, передані на користь Дніпровського КЕУ землі перебували у державній власності.
Земельний кодекс Української РСР від 08.07.1970 втратив чинність з 15.03.1991 у зв'язку з набранням чинності Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ. Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» від 18.12.1990 зазначено, що рішення про надання і вилучення земельних ділянок, прийняті до 15.03.1991 відповідними органами в межах їх компетенції, але не виконані на час введення Земельного Кодексу Української РСР в дію, підлягають виконанню відповідно до вимог Кодексу; громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.
На момент введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ спірна земельна ділянка була в користуванні Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району та використовувалась для державних потреб.
При цьому, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЗК Української РСР № 561-ХІІ за цільовим призначенням всі землі Української РСР поділяються, зокрема, на землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.
Таким чином, категорія земель «землі оборони» запроваджено з прийняттям ЗК України № 561-ХІІ.
Згідно з ст. 70 ЗК Української РСР від 18.12.1990 землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил і внутрішніх військ.
Отже, земельна ділянка площею 20447,00 га, зазначена в державному акті серії Б № 020061 від 1988 року відносилась до земель оборони, а з набуттям чинності ЗК Української РСР від 18.12.1990 держава набула права постійного користування на відповідну земельну ділянку з даним цільовим призначенням в особі Міністерства оборони України, а саме його структурного підрозділу - Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району.
Матеріали справи не містять доказів того, що державний акт серії Б № 020061 від 1988 року є нечинним або скасованим у встановленому законом порядку. Натомість, суд приймає до уваги інформацію, викладену в листах Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 07.10.2022 № 10-4-0.41-4258/2-22 та від 26.12.2024 № 10-4-0.1-7193/2-24, про те, що державний акт серії Б № 020061 від 1988 року на право користування землею площею 20447,0 га є чинним та дійсним. Оригінал державного акта серії Б № 020061 від 1988 року відповідно до інформації, наданої Дніпровським квартирно-експлуатаційним управлінням, знаходиться в Дніпровському квартирно-експлуатаційному управлінні.
Судом також встановлено, що правонаступником Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району є Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління, на сьогодні Квартирно-експлуатаційний відділ м.Дніпро.
З урахуванням викладеного, а також частини 2 статті 108 Цивільного кодексу України, до Дніпровського квартирно-експлуатаційного віддлу м.Дніпра перейшли права Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району як землекористувача на земельну ділянку, відведену згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року для оборонних цілей.
В свою чергу відповідно до Положення про Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління (у новій редакції), затвердженого Наказом командувача Сил логістики ЗСУ від 27.10.2023 № 364, Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління є структурним підрозділом Міністерства оборони України.
Відповідно до спільної Директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.10.2024 №Д-321/101/дск та Директиви Командувача Сил логістики Збройних Сил України від 01.11.2024 №Д-23/ДСК змінено назву без зміни коду ЄДРПОУ з 04.02.2025 з Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпро (КЕВ м.Дніпро).
Отже, суд виходить з того, що державний акт серії Б № 020061 від 1988 року є чинним, дійсним та встановлює у позивача (Міністерства оборони України) право користування земельною ділянкою площею 20447,0 га.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998 «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» та відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 773-р від 4 вересня 2013 року «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств цілісний майновий комплекс Державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп» (ЄДРПОУ 14304726) був переданий зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.
За приписами статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.
Згідно із статтею 77 Земельного кодексу України, статтею 1 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.
Статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту.
Згідно частини 2 цієї статті Закону Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №406/2011 (чинного на момент передачі ДП «Новомосковський військовий лісгосп» (ЄДРПОУ 14304726) зі сфери управління Міністерства оборони України до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України) Міністерство оборони України, зокрема:
- надає згоду або відмовляє в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів;
- здійснює у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України;
- здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.
Згідно вимог Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, статті 4 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.
Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а статтею 321 цього Кодексу передбачено принцип непорушності права власності.
Судом встановлено, що Актом приймання-передачі від 08.11.2013 спірна земельна ділянка Міністерством оборони України не передавалася. Докази того, що Міністерство оборони України добровільно відмовилося від користування спірною земельною ділянкою або надало згоду на передачу цієї земельної ділянки іншим особам, в тому числі відповідачу, в матеріалах справи відсутні.
Отже, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що земельна ділянка площею 20447,0 га відповідно до акту серії Б № 020061 від 1988 року позивачем відповідачу не передавалася, згода на таку передачу позивачем не надавалася.
Стосовно протиправності здійснення відповідачем господарської діяльності на спірній земельній ділянці суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022041010000089 від 21.06.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.425 КК України за фактом неправомірного користування землями Міністерства оборони України з боку ДП «Новомосковський військовий лісгосп» та іншими юридичними та фізичними особами. В рамках цього кримінального провадження Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону отримано лист Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України № 352/32.6-2024 від 26.08.2024, якого вбачається, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» та на виконання наказу Державного агентства лісових ресурсів «Про припинення Державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп» від 04.11.2022 за № 965 ДП «Новомосковський військовий лісгосп» припинено шляхом реорганізації, а саме приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 44768034). Визначено, що Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником прав та обов'язків ДП «Новомосковський військовий лісгосп». Наказом ДП «Ліси України» від 13.02.2023 №458 «Про організацію території земель ДП «Ліси України» було затверджено організацію території земель, закріплених наказом ДП «Ліси України» від 11.01.2023 №276 за філією «Новомосковський військовий лісгосп» ДП «Ліси України» площею 20129,7 га, що передані до ДП «Ліси України» від державного підприємства «Новомосковський військовий лісгосп» відповідно до передавального акту від 10.01.2023 р., затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 11.01.2023 №100.
На підставі зазначеного наказу філія «Новомосковський військовий лісгосп» ДП «Ліси України» здійснювала господарську діяльність в межах затвердженої організації території земель, закріплених за філією.
Відповідно до наказу ДП «Ліси України» від 12.04.2024 № 697 структурний підрозділ філія «Новомосковський військовий лісгосп» ДП «Ліси України» припинило свою господарську діяльність.
Наказом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 11.03.2024 № 346 створено філію «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (код ЄДРПОУ 45632138). Все майно, права та функції філії «Новомосковський військовий лісгосп» передано до філії «Східний лісовий офіс».
Листом Філії «Східний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України № 352/32.6-2024 від 26.08.2024 також підветрджується той факт, що і ДП «Новомосковський військовий лісгосп», правонаступником якого є відповідач, і в подальшому філіями відповідача «Новомосковський військовий лісгосп» та «Східний лісовий офіс» протягом 2019-2024 років здійснювалася господарська діяльність, зокрема і рубки лісів, на земельній ділянці згідно акту серії Б № 020061 від 1988 року. Відповідачем вказаний факт у відзиві на позов підтверджено.
Судом також враховуються обставини, встановлені рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 у справі № 160/15249/23, а саме:
- ДП «Новомосковський військовий лісгосп» здійснював господарську діяльність у 2019-2022 рр. на земельній ділянці згідно акту Б № 020061 від 1988 р., яка належить на праві користування Дніпровському квартирно-експлуатаційному управлінню;
- у ДП «Новомосковський військовий лісгосп» відсутній акт на право постійного користування земельними лісовими ділянками.;
- ДП «Новомосковський військовий лісгосп» не є ані землекористувачем, ані лісокористувачем на земельній ділянці площею 20447,0 згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року.
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України вищевказані обставини не доказуються при розгляді цієї справи, оскільки вони встановлені щодо ДП «Новомосковський військовий лісгосп», правонаступником якого є відповідач. Крім того, у цій справі відповідачем зазначені обставини не заперечувалися і не спростовані будь-якими належними та допустими доказами.
Відповідно ч. 1 ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
Відповідно ч. 4 ст. 77 Земельного кодексу України порядок використання земель оборони встановлюється законом.
Згідно зі ст. 101 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) охорона, захист, використання та відтворення лісів на землях оборони проводяться спеціалізованими лісогосподарськими підрозділами з урахуванням режиму цих територій в порядку, встановленому Законом України «Про використання земель оборони», ЛК України та іншими актами законодавства.
Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про використання земель оборони» (Використання земель оборони в господарських цілях) військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.
Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
Землі оборони, призначені для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, можуть використовуватися для розміщення засобів зв'язку, навігації та спостереження (радіотехнічного забезпечення), що належать підрозділам об'єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України, з погодженням умов розміщення та експлуатації зазначених об'єктів з Міністерством оборони України.
Отже, ЗУ «Про використання земель оборони» не передбачено можливості набуття юридичними особами, які не є військовими частинами в розумінні статті 1 цього Закону, права вести лісове господарство на землях оборони.
Окрім того, відповідно до ч. 2 статті 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам, визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171 затверджено Перелік видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил, відповідно до якого військовим частинам дозволяється здійснювати лісозаготівлі та надавати послуги, пов'язані з лісовим господарством.
Крім того, відповідно до листа Дніпровського квартирно-експлуатаційного управління № 525/3663 від 31.07.2024 частина земель зігідно державного акта серії Б № 020061 від 1988 року обліковуються в Дніпровському квартирно-експлуатаційному управлінні як НОМЕР_1 загальновійськовий полігон, який закріплений за військовою частиною НОМЕР_2 .
Отже, судом встановлено, що протягом 2019-2024 ДП «Новомосковський військовий лісгосп», філією «Новомосковський військовий лісгосп» ДП «Ліси України» здійснювалася господарська діяльність на землях оборони згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року, а на даний момент і філією Східний лісовий офіс ДП «Ліси України» на вказаних землях, що належеть Міністерству оборони України, здійснюється господарська діяльність всупереч ч. 1 ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про використання земель оборони», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України». Зокрема, в матеріалах справи містяться докази проведення відповідачем та його філіями рубок лісів на вказаних землях всупереч чинному законодавству України.
Відповідно до частини 2 статті 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Статтею 152 Земельного кодексу України визначені способи захисту прав на земельні ділянки, згідно частини 3 якої визначено наступні: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є належним способом захисту порушеного права землекористувача, у разі створення йому перешкод у здійсненні ним права користування земельною ділянкою.
Позов про усунення порушень права землекористувача, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є землекористувачем, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право землекористування.
При цьому, обов'язком землекористувача не є доказування неправомірності дій відповідача. Вони припускаються такими, доки сам відповідач не доведе правомірність своєї поведінки.
Беручи до уваги наведене, а також те, що заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону доведено належними та допустимими доказами, що Дніпровським квартирно-експоуатаційним управлінням (КЕВ м. Дніпро) як структурним підрозділом Міністерства оборони України на законних підставах користується земельною ділянкою, виділеною для потреб оборони, є належним землекористувачем, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ідентифікаційний код 44768034) усунути перешкоди державі в особі Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) у користуванні землею оборони шляхом:
1) припинення на майбутнє вирубки лісів на земельній ділянці площею 20447,0 га згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року;
2) повернення Міністерству оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) земельної ділянки площею 20447,0 га згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 86 ГПК України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що має право здійснювати господарську діяльність на земельній ділянці згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року посилаючись на те, що «пунктом 1 статті 17 Лісового Кодексу України визначено, що у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 19 Кодексу постійні лісокористувачі зобов'язані вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.» Проте, вищезазначені твердження Відповідача спростовуються наступним.
Земельна ділянка площею 20447,00 га, зазначена в державному акті серії Б № 020061 від 1988 року відносилась до земель оборони, а з набуттям чинності ЗК Української РСР від 18.12.1990 держава набула права постійного користування на відповідну земельну ділянку з даним цільовим призначенням в особі Міністерства оборони України, а саме його структурного підрозділу - Дніпропетровської квартирно-експлуатаційної частини району і на даний момент належним користувачем вказаної земельної ділянки є Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління. Отже, господарську діяльність на вказаній земельній ділянці має право здійснювати Міністерство оборони України та його структурні підрозділи.
Окрім того суд зазначає, що заперечуючи проти позовних вимог, відповідач не здійснив розмежування об'єкта речового права, а саме земельну ділянку, котра надана Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині району для державних потреб оборони та земельну ділянку лісового фонду України, як її позиціонує відповідач.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вирішуючи питання щодо наявності у прокурора права на звернення до господарського суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.14 Конституції України та ст.1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
За частиною 3 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно частини 1 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів. Формою цього представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами про захист прав та інтересів держави, а також участь у розгляді справ судами.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин.
В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону «Про прокуратуру» під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
При цьому згідно вказаної вище статті, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 4 ст. 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Варто зауважити, що вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України) є обов'язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.
У пункті 25 справи «Бацаніна проти Росії» (26.06.2009 № 3932/02) Європейський суд з прав людини вказав: порушення справи за ініціативою прокурора не завжди ставить протилежну сторону у «завідомо невигідне становище». Залишається встановити, чи було дотримано у такій справі принцип справедливої рівноваги між сторонами, враховуючи участь прокурора у процесі.
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 рішення у справі «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27.10.1993 та п.38 рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23.10.1996).
Принцип рівності неодноразово застосований ЄСПЛ і у справах щодо України. Наприклад, у справі «Надточій проти України» (Nadtochiy v. Ukraine, рішення від 15.05.2008), у п.26 Суд нагадав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Щодо принципу змагальності ЄСПЛ пояснив, що він означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63.4 рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії» від 23.06.1993, заява №12952/87).
Беззаперечним є те, що прокурор у справі, діючи в інтересах держави як позивач, користується тими ж правами і має ті ж обов'язки, які мають інші учасники процесу (мали б інші позивачі).
Відтак, подання відповідного позову прокурором в інтересах держави не порушує основоположних принципів судочинства, як «справедливий баланс» та «рівність сторін», та не наділяє будь-якими дискримінаційними або винятковими повноваженнями органи прокуратури у процесі, у порівнянні з іншими сторонами.
Крім того, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Окрім того, відповідно до п. 4 рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003
№ 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Враховуючи вищенаведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/21265/17, від 16.04.2019, у справі № 910/3486/18, від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 26.02.2019, у справі № 905/803/18, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18, від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17, від 22.01.2019 у справі № 906/753/17, від 15.05.2019 у справі № 913/446/17, від 18.04.2019 у справі № 906/506/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.
Так, прокурор звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо».
Факт не звернення суб'єкта владних повноважень до суду з позовом який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави свідчить про те, що вказаний орган неналежно виконує свої повноваження, відтак у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом.
Так, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу № 903/129/18 (постанова від 15.10.2019), зробила обґрунтований висновок про те, що сам факт не звернення до суду уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені інтереси, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо захисту своїх інтересів, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для вжиття заходів представницького характеру.
Більш того, на цей час Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, згідно з яким бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк (постанова від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
При цьому Велика Палата Верховного Суду відзначила, що «розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо».
Окрім того, у вказаній постанові Верховний Суд фактично поставив крапку у тривалій дискусії щодо необхідності доведення прокурором протиправного характеру бездіяльності компетентного органу.
Зокрема, суд наголосив, що правовий спір між компетентним органом, в особі якого прокурор в інтересах держави подав позов, і відповідачем не є спором між прокурором і цим органом. Його також не можна вважати процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що прокурор не зобов'язаний доводити протиправний характер бездіяльності компетентного органу та її причин, а тому йому достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».
Так, Законами України «Про управління об'єктами державної власності», «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», «Про оборону України» встановлено, що повноваження в частині управління військовим майном здійснюється центральним органом виконавчої влади - Міністерством оборони України.
Збройні Сили України перебувають у підпорядкуванні Міністерства оборони України, яке згідно ст.10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує їх життєдіяльність, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Відповідно до п. 1, 2 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №671 від 26.11.2014, Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.
Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Відповідно до п.п. 3)-4), 9) п.5 Положення, Міноборони з метою організації своєї діяльності, зокрема: організовує планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечує організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку; забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державною фінансового контролю та правоохоронними органами.
Забезпечує в установленому порядку самопредставництво Міноборони в судах та інших органах через осіб, уповноважених діяти від його імені, у тому числі через посадових (службових) осіб юридичної служби Міноборони або інших уповноважених осіб, а також забезпечує представництво інтересів Міноборони в судах та інших органах через представників.
Оскільки ДП «Новомосковський військовий лісгосп» та його правонаступник ДП «Ліси України», усупереч вимогам закону впродовж тривалого часу здійснюють господарську діяльність земельній ділянці, що належить до земель оборони, тим самим позбавляючи можливості Міністерство оборони України використовувати вказану земельну ділянку в інтересах держави у сфері її безпеки та оборони, то вказане оборонне відомство зобов'язане було захистити права держави на земельну ділянку.
З огляду на викладене, рішення у даній справі в частині вирішення питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яка належить до земель оборони та має безпосередній вплив на права та обов'язки Міністерства оорони України, як власника спірної земельної ділянки, що обумовлює пред'явлення позву в його інтересах як позивача у цій справі.
Проте, в супереч вказаних вимог законодавства Міністерство оборони України, усвідомлюючи порушення економічних інтересів держави до суду за їх захистом не зверталося.
Дніпровська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону у листі №5-4-5616ВИХ-24 від 26.07.2024 до Міністерства оборони України повідомляла про наявність порушень інтересів держави.
У відповідь на вказаний лист Міністерство оборони України листом вих. 220/74/ВихЗПІ/81 від 02.08.2024 повідомило, що про наявність порушень інтересів держави йому стало відомо з листа Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону. Проте, до моменту звернення з цим позовом, Міністерство оборони України із захистом інтересів держави до суду не зверталося, хоча для цього був наданий достатній час.
Судом встановлено, що у подальшому Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону листом №5-4-138ВИХ-25 від 13.01.2025 повторно проінформовано Міністерство оборони України про наявність порушених інтересів держави, та відповідно про намір звернутися із вказаною позовною заявою.
Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень та порталу «Судова влада України» встановлено відсутність будь-яких позовів Міністерства оборони України з аналогічними позовними вимогами до того самого відповідача.
Суд вважає, що Дніпровською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Східного регіону надано більш ніж розумний строк компетентному органу для звернення до суду та захисту своїх інтересів, проте з даною позовною уповноваженим суб'єктом заходи щодо судового захисту порушеного права не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкту владних повноважень.
Відтак, на переконання суду, керівник Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону обґрунтовано визначив у позові за вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України в якості позивача, оскільки цей орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних земельних відносинах.
Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Враховуючи вищевикладене та виходячи з вказаних вище підстав, суд не погоджується з запереченнями відповідача щодо позову, а натомість позовні вимоги керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Зобов'язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) усунути перешкоди державі в особі Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т.Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022) у користуванні землею оборони шляхом припинення на майбутнє вирубки лісів на земельній ділянці площею 20447,0 га згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року та повернути Міністерству оборони України (03168, м.Київ, пр-т.Повітряних Сил, 6, код ЄДРПОУ 00034022) земельну ділянку площею 20447,0 га згідно державного акту серії Б № 020061 від 1988 року.
Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, буд.21, ЄДРПОУ 39969443) 4 844,80грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80коп.) сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04.04.2025
Суддя С.П. Панна