Справа № 760/27379/24 Головуючий у І інстанції Тесленко І.О.
Провадження №22-ц/824/5375/2025 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
02 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,
за участі секретаря Спис Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про відшкодування шкоди,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 , звернулася до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про відшкодування шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що у зв'язку з виявленням порушень вимог Податкового кодексу України ГУ ДФС у Київській області в серпні 2018 року прийняло повідомлення-рішення та направило на адресу позивачки вимоги про сплату боргу на загальну суму 23 569 235, 77 грн.
Головне управління ДПС у Київській області звернулось з позовом до Київського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу.
В подальшому рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року податкові повідомлення-рішення були скасовані, а в задоволенні позову ГУ ДФС до ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року рішення залишено без змін.
У зв'язку з неправомірними діями держави в особі відповідних органів влади ОСОБА_1 вважає, що їй було завдано моральної шкоди внаслідок незаконних податкових перевірок.
ОСОБА_1 зазначає, що достатньою компенсацією її моральних страждань є грошова сума в розмірі 1 000 000 грн, яку вона визначає виходячи з особистого сприйняття своєї життєвої ситуації та наявних у неї можливостей відновлення свого порушеного душевного стану.
При визначенні розміру моральної шкоди керувалась терміном дії психотравмуючих факторів, які тривали протягом 6 років та наявним ризиком притягнення до кримінальної відповідальності в разі несплати штрафу.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що статус підприємця не є назавжди пов'язаним з фізичною особою, він може набуватись, і бути скасованим шляхом державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (ЄДР). Тобто, для висновку щодо підсудності справи за участю фізичної особи суд повинен встановити статус такої особи саме на момент подання позову, а не у будь-який інший момент часу в минулому.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що на момент подачі позову до суду позивач не була в статусі ФОП, вважає, що суд мав встановити статус фізичної особи на момент подачі позову, тому дана справа має розглядатись в порядку цивільного судочинства.
У відповідь на апеляційну скаргу представником ГУ ДПС у Київській області, як відокремленого підрозділу ДПС - Едуардом Цатуряном подано відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві останній зазначає, що в даному випадку посилання на неправомірність винесеними контролюючими органами грошових зобов'язань, що скасовані, за своєю суттю є наслідком проведення податкової перевірки у спосіб, передбачений ПК України, тому до даних правовідносин не може бути застосовано положення про відшкодування матеріальної чи моральної шкоди.
Крім того, позивачем не наведено обґрунтування для визначення розміру шкоди та якими доказами це підтверджується.
Представник відповідача зазначає, що положення ЦК України не застосовується до податкових відносин, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Сторони, які повідомлені належним в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явились.
Суд апеляційної інстанції вважав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися у судове засідання, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України. Їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з'ясувавши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, пов'язані з діяльністю як фізичної особи - підприємця, здійснення позапланової перевірки її підприємницької діяльності ГУ ДФС у Київській області, складання відповідного акту та винесення щодо неї як фізичної особи - підприємця податкових повідомлень - рішень, які в подальшому були скасовані в судовому порядку, повинні розглядатися за правилами господарського судочинства.
Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.
За вимогами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Із метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч.1 ст.19 ЦПК України).
Принципами відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно з пунктами 3, 4 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками юридичної особи, пов'язані зі створенням, діяльністю такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо часток, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Отже, справи, що виникають з корпоративних відносин, - це справи зі спорів між юридичними особами та їх учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасниками, які вибули, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, що пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи. Предметом відповідних позовів можуть бути вимоги про визнання недійсними: актів органів управління юридичної особи; її установчих документів; правочинів, укладених юридичною особою, якщо позивач обґрунтує свої вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів, тощо. Виняток становлять трудові спори за участю юридичної особи.
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (ч. ч. 1, 3 ст. 167 ГК України).
Тлумачення вищевказаних положень норм права свідчить про те, що при віднесенні конкретної справи до юрисдикції господарських судів визначальним є саме встановлення між сторонами характеру корпоративних правовідносин, що виключає вирішення такого спору у порядку цивільного судочинства, незалежно від суб'єктного складу осіб, які беруть участь у справі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 904/2194/17 (провадження № 12-79гс18), від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18) та постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі 3-327гс15.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20 (провадження № 14-12цс21) зазначено, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб'єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України).
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені ст. 1173 та ст. 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як вказані органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) зазначено, що, застосовуючи ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
За змістом ч. 2 ст. 2 ЦК України одним із учасників цивільних відносин є держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України). За змістом ст. 173 ЦК України, яка має назву «Представники держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад», у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати органи державної влади.
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому в тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)).
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №810/4383/18 в задоволенні адміністративного позову ГУ ДПС у Київській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - відмовлено.
У даній справі №760/27379/24 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої державою в особі відповідних органів влади.
Позивач обґрунтувала підстави завдання моральної шкоди неправомірними діями ГУ ДПС в Київській області, зокрема незаконним, на думку позивача, проведенням податкової перевірки та безпідставним нарахуванням податкових зобов'язань.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що дана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29 квітня 1988 року у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12 жовтня 1978 року у справі "Занд проти Австрії").
Враховуючи вищевикладене, судова колегія доходить висновку, що даний спір не може вирішуватись за правилами господарського судочинства, оскільки питання застосування норми права в даних правовідносинах, а саме застосування ст. 56 Конституції України та ст. 1173 ЦК України при розгляді судами питання стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними діями чи бездіяльністю органу держави, а також порядку такого стягнення, розглядається в порядку цивільного судочинства.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи і прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючисьст. ст. 367, 374, 376, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 04 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Слюсар Т.А.