03 квітня 2025 року справа №320/42511/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) у сумі 21030,90 грн. від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У, винесену Головним управлінням ДПС у місті Києві.
Позивач вказує, що не здійснює діяльність як фізична особа-підприємець з 2001 року по теперішній час, в період, за який нараховано ЄСВ згідно оскаржуваної вимоги, був найманим працівником і ЄСВ у повному обсязі за позивача нараховував та сплачував роботодавець, що звільняє його від повторної сплати ЄСВ як фізичної особи-підприємця.
Відтак, на думку позивача, зазначена вимога є незаконною, необґрунтованою та підлягає скасуванню в судовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Дарницький відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Витребувано докази у учасників справи.
У вказаній ухвалі суд зазначив, що питання дотримання строків звернення до суду буде вирішене судом після отримання від відповідача доказів у справі, зокрема доказів направлення та отримання позивачем оспорюваної вимоги, та витребувано у Головного управління ДПС у м. Києві докази направлення та вручення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.01.2024 виправлено описку в ухвалі Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження в адміністративній справі № 320/42511/23, зазначивши правильну дату постановлення ухвали 19.12.2023.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 повторно витребувано докази у справі від відповідача: зворотній бік інтегрованої картки платника на позивача з єдиного соціального внеску з повним описом графи «Опис операції» за весь наявний період його адміністрування; копію оскаржуваної вимоги від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У про сплату боргу (недоїмки) із доказами направлення та вручення позивачу; розрахунок суми заборгованості за оскаржуваною вимогою від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У із зазначенням підстав та періоду нарахування; копії усіх інших вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ із розрахунком суми заборгованості щодо кожної з таких вимог, та докази їх оскарження в адміністративному та/або судовому порядку; витяг з Державного реєстру фізичних осіб на позивача (РНОКПП НОМЕР_1 ) з моменту адміністрування ЄСВ податковим органом; докази направлення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У до органів ДВС та відкриття виконавчого провадження.
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду 20.12.2024 відповідачем подано заяву, до якої додано витребувані судом докази, а саме копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яким надсилалася оскаржувана вимога, з якого вбачається вручення цього поштового відправлення особисто позивачу 20.06.2019.
Крім того, у вказаній заяві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач як фізична-особа підприємець, який з 02.08.1999 взятий на облік платника єдиного внеску та перебуває на загальній системі оподаткування, був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці позивача обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 рік та з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, а саме подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
26.03.2025 Київським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву позивача про усунення недоліків, у якій останній зазначає, що не заперечує факт отримання оскаржуваної вимоги 20.06.2019, проте строк пропустив з поважних причин, оскільки у 2019 році помела його мати, а у 2021 році помер батько.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду, продовжено розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 з 02.08.1999 був зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (а.с. 14).
Згідно з відомостями з трудової книжки позивача, відомостями про трудову діяльність позивача з реєстру застрахованих осіб від 25.01.2024 та індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування від 25.01.2024, з 13.09.2016 по 24.05.2021 ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (ідентифікаційний код: 32490244) (а.с. 69, 71, 73).
15.05.2019 Головне управління ДПС у м. Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-64001-17У, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів позивача повідомлено, що станом на 04.01.2023 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) позивача зі сплати єдиного внеску становить 37 788,74 грн., проте в табличному виразі Головне управління ДПС у м. Києві вимагає сплатити заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) у розмірі 21 030,90 грн., яка складається з недоїмки на суму 21 030,90 грн (а.с.41).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 повторно витребувано докази у справі від відповідача, зокрема розрахунок суми заборгованості за оскаржуваною вимогою від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У із зазначенням підстав та періоду нарахування.
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду 20.12.2024 відповідачем подано заяву, в якій відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач як фізична-особа підприємець, який з 02.08.1999 взятий на облік платника єдиного внеску та перебуває на загальній системі оподаткування, був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці позивача обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року та щоквартальні нарахування з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, на загальну суму 37 788,74 грн.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаної вимоги, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI, в редакції, яка була чинна на момент винесення відповідачем спірної вимоги) у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
- єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;
- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема:
- роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).
Частиною першою статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 та від 22.09.2020 у справі №620/2772/19 зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
У зазначених справах Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску, першочергове значення має визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця.
Згідно із частиною другою статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», далі - Закон №755).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №755 (в редакції станом на момент набрання ним чинності) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755 (в чинній редакції) Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755 передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій, шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев'ятий частини першої статті 1 Закону № 755).
01.07.2010 прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» №2390-VI (надалі - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.
Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Всі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсним.
Водночас, пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року.
При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб'єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб'єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб'єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.
Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке: 1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об'єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб'єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV; 2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб'єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.
Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).
Отже, статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
Такий правовий висновок викладений Великою Палатою у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19.
Судом встановлено, що позивач набув статусу суб'єкта підприємницької діяльності та отримав відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом №755-IV.
Доказів звернення позивача до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутність офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
З'ясовуючи обставини справи щодо суми заборгованості за оскаржуваною вимогою, судом встановлено, що 15.05.2019 Головне управління ДПС у м. Києві сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-64001-17У, якою відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи податкових органів позивача повідомлено, що станом на 04.01.2023 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) позивача зі сплати єдиного внеску становить 37 788,74 грн., проте в табличному виразі Головне управління ДПС у м. Києві вимагає сплатити заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) у розмірі 21 030,90 грн., яка складається з недоїмки на суму 21 030,90 грн (а.с.41).
З даного приводу ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.12.2024 повторно витребувано докази у справі від відповідача, зокрема розрахунок суми заборгованості за оскаржуваною вимогою від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У із зазначенням підстав та періоду нарахування ЄСВ.
На виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду 20.12.2024 відповідачем подано заяву, в якій відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач як фізична-особа підприємець, який з 02.08.1999 взятий на облік платника єдиного внеску та перебуває на загальній системі оподаткування, був зобов'язаний нараховувати та сплачувати єдиний внесок. Зважаючи на викладене, в інтегрованій картці позивача обліковується нарахування єдиного внеску в автоматичному режимі за січень-грудень 2017 року та щоквартальні нарахування з І кварталу 2018 року по IV квартал 2020 року в розмірі мінімального страхового внеску за кожен місяць, як ФОП, що перебуває на загальній системі оподаткування, на загальну суму 37 788,74 грн.
Надані докази свідчать про розбіжності у вимозі № Ф-64001-17У, яка винесена відповідачем 15.05.2019, проте у тексті вимоги відповідач повідомляє, що станом на 04.01.2023 заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) позивача зі сплати єдиного внеску становить 37 788,74 грн.
Крім того, в табличному виразі Головне управління ДПС у м. Києві вимагає сплатити заборгованість (недоїмка, штраф, пеня) у розмірі 21 030,90 грн., яка складається з недоїмки на суму 21 030,90 грн, що також свідчить про невідповідність суми заборгованості з ЄСВ у вимозі, яка відповідачем на виконання двох ухвал суду про витребування доказів не усунута.
Вказане позбавляє суд можливості встановити точний період, за який виникла заборгованість та встановити суму заборгованості за оскаржуваною вимогою, що також є підставою для визнання такої вимоги протиправною.
Крім того, позивач в період, за який відповідачем нараховано єдиний внесок, працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (32490244), і вказане підприємство сплачувало за нього ЄСВ, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5.
Судом встановлено, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за позивача роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (ідентифікаційний код: 32490244) сплачені страхові внески: за січень 2017 з доходу в розмірі 7 824,98 грн., за лютий 2017 року - 6228,87 грн., за березень 2017 року - 9316,77 грн., за квітень 2017 року - 9937,89 грн., за травень 2017 року - 12 052,17 грн., за червень 2017 року - 10 363,98 грн., за липень 2017 року - 14 161,49 грн., за серпень 2017 року - 11 622,36 грн., за вересень 2017 року - 9 483,23 грн., за жовтень 2017 року - 13 624,84 грн., за листопад 2017 року - 13 118,01 грн., за грудень 2017 року - 12 678,42 грн., за січень 2018 року - 11 240,96 грн., за лютий 2018 року 10 382,75 грн., за березень 2018 року - 11 080 грн., за квітень 2018 року - 12 919,26 грн., за травень 2018 року - 12 498,14 грн., за червень 2018 року - 11 763,98 грн., за липень 2018 року 13 238,51 грн., за серпень 2018 року - 15 652,17 грн., за вересень 2018 року - 16 397,51 грн., за жовтень 2018 року - 14 869,56грн., за листопад 2018 року - 13 254,66 грн., за грудень 2018 року 18 012,43 грн., за січень 2019 року - 13 238,21 грн., за лютий 2019 року - 11 651,71 грн., за березень 2019 року - 18 012,43 грн., за квітень 2019 року 13 105,59 грн., за травень 2019 року - 14 869,56 грн., за червень 2019 року - 14 720,50 грн., за липень 2019 року - 14 720,50 грн., за серпень 2019 року - 16 155,28 грн., за вересень 2019 року - 17 391,30 грн., за жовтень 2019 року 16 583,85 грн., за листопад 2019 року - 19 987,57 грн., за грудень 2019 року - 18 633,54 грн.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї, зокрема, за спірний період, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Оскільки, встановлені у цій справі обставини свідчать, що у спірний період, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн., останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у зазначеному періоді, суд вважає, що оскаржувана вимога складена неправомірно, у зв'язку з чим вона є протиправною та підлягає скасуванню.
Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 сформулював висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону № 2464 був викладений Верховним Судом в постановах від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 та від 23.01.2020 року у справі №480/4656/18.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з огляду на наявні у справі докази та правові висновки Верховного Суду в аналогічних справах, досягнення мети збору єдиного внеску у випадку із позивачем за період 2017-2019 роки досягається шляхом сплати такого внеску роботодавцем.
При цьому, Законом № 2464 та жодним іншим нормативно-правовим актом не визначено підстав та порядку нарахування єдиного внеску, а також проведення додаткових нарахувань на суму зобов'язання (недоїмки) застрахованої особи при одночасному перебуванні особи на обліку в якості фізичної особи-підприємця та виконанні ним трудових обов'язків, як найманого працівника.
В розумінні Закону №2464, позивач з моменту прийняття на роботу був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховувався та сплачувався роботодавцем в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем, як фізичною особою-підприємцем, за відсутності доказів отримання ним доходу внаслідок здійснення підприємницької діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 139, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 №Ф-64001-17 У.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Кушнова А.О.