Справа № 650/2642/24
провадження № 2/650/654/25
21 березня 2025 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області
в складі: головуючого - Сікора О.О.,
за участю секретаря - Завістовської Л.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Засядька О.В.,
представник третьої особи - Кожем'яки М.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради, третя особа - Калинівська селищна рада Херсонської області, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні,
У червні 2024 року позивач звернулася із вказаним позовом в якому просить: стягнути з КУ «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради Код ЄДРПОУ 44511377 на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у сумі 37520 грн; стягнути з КУ «Центр надання соціальних послуг» Калинівської мселищної ради Код на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення у сумі 54136 грн.
В обґрунтування позову позивачка зазначила, що з 2020 року перебувала у трудових відносинах із КУ «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44511377), обіймаючи посаду кухаря, до моменту звільнення 31 липня 2023 року. Згідно з наказом № 31 від 31 жовтня 2022 року, у зв'язку з оголошенням простою, позивачці було встановлено оплату праці у розмірі 2/3 посадового окладу. Надалі, наказом № 37 від 30 грудня 2022 року простій було припинено, і з січня 2023 року щомісячна заробітна плата позивачки становила 5360 грн, що підтверджується відомостями нарахувань заробітної плати.
Разом з тим, починаючи з січня 2023 року і до моменту звільнення включно, відповідачем не було виплачено позивачці нараховану заробітну плату. Позивачка неодноразово зверталася до відповідача з проханням провести розрахунок, зокрема, 17 липня 2023 року подала заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а також 19 жовтня 2023 року надіслала на адресу роботодавця заяву-вимогу про виплату належної заробітної плати. Докази направлення заяви-вимоги долучені до матеріалів справи.
Позивачка вказує, що відповідачем було видано наказ № 12 від 31 липня 2023 року про її звільнення, що підтверджується також записом у трудовій книжці. Водночас відповідач не провів повного розрахунку в день звільнення, як того вимагають частина перша статті 47 та стаття 116 КЗпП України. Лише 25 жовтня 2023 року відповідач частково виконав зобов'язання, виплативши компенсацію за невикористану відпустку.
Загальна сума невиплаченої заробітної плати за період з січня по липень 2023 року включно становить 37520 грн (5360 грн ? 7 місяців). Невиплата цих сум підтверджується як відомостями нарахувань, так і випискою з банківського рахунку позивачки.
Окрім того, позивачка посилається на положення частини першої статті 117 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки розрахунку при звільненні з вини роботодавця, останній зобов'язаний виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки. Відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати, встановленого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, середньоденна заробітна плата позивачки за останні два місяці роботи становила 178,66 грн. Станом на момент подання позову затримка склала 303 календарні дні, у зв'язку з чим середній заробіток, що підлягає стягненню за цей період, становить 54136 грн.
Таким чином, позивачка просить суд стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 37520 грн, а також середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку - у розмірі 54136 грн.
30 липня 2024 року позивач надала письмові пояснення по суті справи, згідно з якими вона зазначила, що перебувала у трудових відносинах із Комунальною установою «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44511377) з 2020 року до 31 липня 2023 року, працюючи на посаді кухаря.
Позивачка вказала, що наказом № 31 від 31 жовтня 2022 року у зв'язку з оголошенням простою їй було встановлено оплату праці у розмірі 2/3 посадового окладу, а наказом № 37 від 30 грудня 2022 року простій було припинено, після чого з січня 2023 року її щомісячна заробітна плата становила 5360 грн, що підтверджується наданою відомістю нарахувань заробітної плати.
Разом з тим, з січня 2023 року по липень 2023 року включно відповідач не здійснював виплату належної їй заробітної плати, не надаючи жодних пояснень. У зв'язку з цим утворилась заборгованість у розмірі 37520 грн, яка була розрахована шляхом множення щомісячної заробітної плати на 7 місяців невиплати (5360 грн ? 7 = 37520 грн).
Позивачка наголосила, що 17 липня 2023 року вона подала заяву про звільнення за власним бажанням відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, а 31 липня 2023 року відповідач видав наказ № 12 про звільнення та зробив відповідний запис у трудовій книжці. При цьому, у порушення вимог частини першої статті 47 та статті 116 КЗпП України, відповідач не провів із нею остаточний розрахунок у день звільнення.
19 жовтня 2023 року позивачкою була направлена заява-вимога про проведення остаточного розрахунку, однак відповідач не надав письмових заперечень та не здійснив виплату належних сум. Лише 25 жовтня 2023 року відповідач здійснив частковий розрахунок, виплативши компенсацію за невикористану відпустку за період 2022-2023 років. Цей факт підтверджується випискою з банківського рахунку позивачки, з якої вбачається, що починаючи з січня 2023 року відповідач припинив виплату заробітної плати.
Також позивачка послалась на частину першу статті 117 КЗпП України, відповідно до якої у разі затримки розрахунку з вини роботодавця працівникові має виплачуватися середній заробіток за весь час затримки. Середньоденна заробітна плата позивачки була розрахована відповідно до Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, та становить 178,66 грн. Станом на день подання письмових пояснень кількість днів затримки розрахунку становила 303 дні, у зв'язку з чим загальна сума середнього заробітку за час затримки складає 54136 грн.
Окрім цього, позивачка зазначила, що станом на 29 липня 2024 року відповідач не подав відзив на позовну заяву, та не заперечила проти розгляду справи судом без її участі.
01 серпня 2024 року від представника відповідача - Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради - надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , відповідно до якого відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.
У відзиві відповідач зазначив, що з 13 листопада 2021 року позивачка перебувала у трудових відносинах з установою, працюючи кухарем у відділенні стаціонарного догляду. Відповідач визнав, що внаслідок повномасштабного вторгнення рф на території Херсонської області, зокрема Калинівської громади, з 9 березня по 9 листопада 2022 року територія перебувала під тимчасовою окупацією, що вплинуло на організацію роботи закладу.
У зв'язку із неможливістю організувати належний виробничий процес, з 1 жовтня 2022 року було оголошено простій (наказ № 31 від 31.10.2022 року), а після деокупації, з 30 грудня 2022 року - простій було припинено (наказ № 37), однак одночасно з цим було видано наказ № 38 про призупинення дії трудових договорів, у тому числі з ОСОБА_1 , через обставини, викликані війною.
Відповідач стверджує, що позивачка у грудні 2022 року по телефону повідомила головного бухгалтера про своє місцезнаходження у м. Кривий Ріг, де вона мала статус ВПО та працювала в магазині «АТБ», що, на думку відповідача, унеможливлювало її участь у трудових відносинах із роботодавцем.
Крім того, у відзиві вказано, що позивачка тричі подавала заяви про звільнення - з 22.01.2023, з 01.02.2023 та з 31.07.2023. Перші дві заяви були не підтверджені письмово, а третя - реалізована шляхом видання наказу № 12 від 31.07.2023 про звільнення за угодою сторін.
Щодо виплати заробітної плати, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись на призупинення трудового договору та те, що позивачка фактично не виконувала трудові обов'язки.
Щодо затримки остаточного розрахунку, відповідач не заперечує її наявність, однак пояснює, що затримка була зумовлена форс-мажорними обставинами, зокрема, наслідками підриву Каховської ГЕС 6 червня 2023 року, що призвело до втрати частини документації. На підставі частини третьої статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» відповідач вважає себе звільненим від відповідальності за порушення строків розрахунку.
Окремо відповідач стверджує, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, та не подано заяви про поновлення цього строку, а поважні причини пропуску - не доведені. У зв'язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні обох позовних вимог.
14 серпня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вона заперечила проти доводів, викладених у відзиві відповідача, та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
У своїй відповіді позивачка, ОСОБА_1 , зазначила, що наказ відповідача про призупинення дії трудового договору № 38 від 30.12.2022 року не відповідає вимогам законодавства, оскільки: не містить конкретного строку, на який призупиняються трудові відносини; не вказано чіткий перелік працівників, щодо яких прийнято таке рішення (посилання на додаток до наказу, який не подано); відсутні умови поновлення трудових відносин; не надано доказів належного ознайомлення позивачки з цим наказом, зокрема відсутній її підпис.
Крім того, позивачка вказала, що посилання відповідача на форс-мажорні обставини є безпідставними, оскільки вони не підтверджені відповідним сертифікатом Торгово-промислової палати України, як цього вимагає законодавство.
Стосовно доводів про пропуск строку звернення до суду, позивачка пояснила, що 20 квітня 2024 року вона направила відповідачу заяву-вимогу про виплату заробітної плати, і саме з цієї дати відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України починає обчислюватися строк звернення до суду. Отже, позов подано в межах встановленого строку, що підтверджується наданими доказами надсилання заяви-вимоги.
Позивачка також звернула увагу суду, що відповідач у відзиві не заперечує факт невиплати заробітної плати, а натомість посилається на інші обставини, зокрема телефонні розмови з позивачкою. Водночас ці розмови не підтверджені жодними належними доказами і не мають значення для вирішення предмету спору.
Також позивачка вказала, що відповідач не надав жодної відповіді на її заяву-вимогу, попри обов'язок письмово повідомити працівника про проведення остаточного розрахунку або надання заперечень щодо суми заборгованості.
Щодо обставин звільнення, позивачка підтвердила, що заява про звільнення від 17.07.2023 року була подана нею особисто на усну вимогу відповідача, і саме на її підставі був виданий наказ № 12 від 31.07.2023 року. Попередні заяви про звільнення, на які посилається відповідач, не реалізовувалися, і відповідних наказів на їх підставі видано не було.
Таким чином, позивачка наполягає, що: трудові відносини з відповідачем фактично тривали до 31.07.2023 року; заробітна плата за період з січня по липень 2023 року включно не була виплачена; відповідач не здійснив належного остаточного розрахунку в день звільнення; позивачці підлягає виплата заробітної плати в розмірі 37520 грн та середнього заробітку за 303 дні затримки в сумі 54136 грн.
22 серпня 2024 року представник відповідача подав заперечення на позов, в якому повторно просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
У поданому запереченні відповідач - Комунальна установа «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради - виклав аргументи щодо безпідставності тверджень позивача, наведених у відповіді на відзив, та обґрунтував правомірність своїх дій, зокрема:
Уточнено, що наказ про призупинення дії трудового договору від 30.12.2022 року мав правильний реєстраційний номер № 38, а не № 37, як помилково зазначено у відповіді на відзив.
Підкреслено, що вказаний наказ відповідає частині другій статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки: містить строк призупинення (з 01.01.2023 до припинення або скасування воєнного стану); у додатку до наказу перелічені всі працівники, щодо яких застосовано призупинення; визначено умови відновлення трудових відносин (усунення причин, що виключають можливість виконання обов'язків за договором).
Вказано, що наявність додатку до наказу та його подання через систему «Електронний суд» підтверджено, і твердження позивачки про відсутність такого додатку є недостовірним.
Посилено аргументацію тим, що після звернення Воронцової до Південного міжрегіонального управління Держпраці, останнє перевірило дії роботодавця та не внесло жодного припису щодо скасування або виправлення наказу № 38, що підтверджує відсутність порушень.
Наголошено, що наявність особистого підпису працівника на наказі не є єдиним допустимим способом ознайомлення, особливо в умовах воєнного стану, коли можливе застосування альтернативної електронної комунікації за згодою сторін (частина друга статті 7 Закону). Позивачка не повідомляла відповідача про зміну свого місцезнаходження, не пропонувала інші способи зв'язку, а документи надсилались телефоном або месенджерами, як це практикувалось із іншими працівниками.
Вказано, що ОСОБА_2 не надала пояснень щодо перебування з 01.10.2022 по 31.07.2023 у м. Кривий Ріг, не повідомила роботодавця про свою фактичну адресу, не спростувала факт виконання оплачуваної роботи у мережі магазинів АТБ, що свідчить про відсутність у неї наміру повернутись до виконання трудових обов'язків у КУ «Центр надання соціальних послуг».
Вчергове акцентовано, що позивачка подала позов з пропуском тримісячного строку, встановленого статтею 233 КЗпП України, оскільки момент, з якого вона дізналась або мала дізнатися про порушення свого права (виплату компенсації 25.10.2023), є відліковим для перебігу строку, а позов подано 03.07.2024. Причин пропуску строку вона не зазначила і не просила поновити цей строк.
Підсумовано, що позивачка повідомляє лише вибіркову інформацію, не розкриває важливих обставин, не надає доказів своїх тверджень, а в її діях вбачається зловживання процесуальними правами з метою введення суду в оману.
09 вересня 2024 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на заперечення, в якій вона висловила незгоду з доводами відповідача та надала свої пояснення.
Позивач вказала, що наданий відповідачем лист Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 28.11.2023 року не може розцінюватися як доказ правомірності дій роботодавця, оскільки є лише інформаційним листом, а на момент його направлення діяв мораторій на проведення перевірок. Таким чином, цей документ не містить припису або висновку щодо законності дій відповідача.
Крім того, позивач звернула увагу суду на те, що сам відповідач у своєму відзиві визнає факт затримки проведення остаточного розрахунку з працівником, що є підтвердженням порушення зобов'язання, передбаченого законодавством про працю, зокрема статтями 47 та 116 КЗпП України.
Позивач знову наголосила на тому, що наказ № 38 від 30.12.2022 року про призупинення дії трудового договору не відповідає вимогам Закону України № 2352-ІХ, оскільки в ньому не зазначено строку призупинення, не визначено умов відновлення трудових відносин, а також не подано додатку з переліком працівників, на яких цей наказ поширюється. Крім того, відсутні докази ознайомлення позивача з цим наказом належним чином.
Позивач також вказала на суттєве протиріччя між наказами № 37 і № 38, оскільки наказ № 37 містить формулювання про припинення простою та повернення до виконання трудових обов'язків, що суперечить суті наказу № 38 про призупинення дії трудового договору. При цьому відповідач не надав доказів того, що наказ № 37 був скасований або втратив чинність.
Посилання відповідача на форс-мажорні обставини, на думку позивача, є безпідставними, оскільки жодного сертифіката Торгово-промислової палати України для підтвердження наявності таких обставин не надано.
Щодо доводів про пропуск строку звернення до суду, позивач вказала, що 20 квітня 2024 року вона направила на адресу відповідача заяву-вимогу про виплату належної заробітної плати, і саме з цієї дати має обчислюватися строк, передбачений статтею 233 КЗпП України. Докази надсилання заяви долучені до справи.
Позивач також зазначила, що телефонні розмови з відповідачем, на які він посилається, не мають підтвердження жодними належними доказами і не стосуються предмета спору. Водночас відповідач не надав пояснень, чому залишив без відповіді її заяву-вимогу та попередні заяви про звільнення від 22.01.2023 і 01.02.2023 року. Натомість наказ про звільнення було видано на підставі заяви від 17.07.2023 року, яку вона подала на усну вимогу відповідача.
Позивач підтвердила, що працювала у відповідача кухарем до 31.07.2023 року, мала встановлений оклад, а починаючи з січня 2023 року заробітну плату не отримувала, що підтверджується відомістю нарахувань та банківською випискою. Внаслідок цього утворилася заборгованість із заробітної плати за сім місяців у розмірі 37520 грн.
Позивач також наголосила, що через невиконання обов'язку щодо остаточного розрахунку при звільненні вона подала заяву-вимогу 20.04.2024 року, але відповідач не здійснив жодних виплат, не надав заперечень, і не спростував суму заборгованості. Згідно з розрахунками, на день звернення до суду середній заробіток за час затримки розрахунку становить 54136 грн, що підлягає стягненню відповідно до статті 117 КЗпП України.
26 грудня 2024 року від позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких вона спростувала доводи, наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Позивач зазначила, що запровадження в Україні воєнного стану та обмеження, пов'язані з воєнним часом, не звільняють роботодавця від обов'язку провести остаточний розрахунок із працівником, звільненим за угодою сторін. При цьому сам відповідач визнає факт наявності затримки з виплатами при звільненні, що, на думку позивача, підтверджує його порушення обов'язку, передбаченого законодавством.
Позивач наголосила, що воєнний стан не звільняє роботодавця від відповідальності за невиконання трудових зобов'язань. У випадку звільнення працівника за угодою сторін роботодавець зобов'язаний провести розрахунок у день звільнення, включаючи заробітну плату, вихідну допомогу, компенсацію за невикористану відпустку, оплату за час тимчасової непрацездатності тощо. У підтримку цієї позиції позивач послалася на правовий висновок з постанови Рівненського апеляційного суду від 27 вересня 2024 року у справі № 556/535/24.
Щодо наказу про призупинення трудових відносин від 30 грудня 2022 року № 38, позивач зазначила, що він не відповідає вимогам Закону № 2352-ІХ, оскільки не містить чіткого строку призупинення, не містить переліку працівників, на яких поширюється, та не визначає умов відновлення трудових відносин. Крім того, додаток до наказу не був наданий, як і докази ознайомлення позивача з наказом, зокрема її підпис.
Позивач звернула увагу на те, що одночасно з наказом № 38 був виданий інший наказ № 37 про припинення простою, в якому зазначено, що працівники мають повернутись до виконання трудових обов'язків. На її думку, ці два накази суперечать один одному, а відтак створюють протиріччя в правовому регулюванні. Крім того, відповідач не довів, що наказ № 37 втратив чинність.
Також позивач зазначила, що всі інші твердження відповідача, викладені у відзиві, є лише його припущеннями і не підтверджуються жодними належними доказами. Посилання на форс-мажорні обставини вона вважає безпідставними, оскільки відповідач не надав сертифікат Торгово-промислової палати, який би підтверджував такі обставини.
Щодо доводів про пропуск строку звернення до суду, позивач вказала, що 20 квітня 2024 року вона направила відповідачу заяву-вимогу про виплату заробітної плати, а отже строк для звернення до суду обчислюється з цієї дати відповідно до статті 233 КЗпП України. Цю обставину вона підтвердила доказами надсилання.
Позивач також вказала, що не отримала відповіді на свої заяви про звільнення, подані ще 22.01.2023 і 01.02.2023, а наказ про звільнення був виданий лише після її заяви від 17.07.2023 року, написаної на усну вимогу роботодавця. Вона підкреслила, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 31.07.2023 року, займала посаду кухаря, і після припинення простою її заробітна плата була встановлена у розмірі 5360 грн, що підтверджується відомістю нарахувань.
З січня по липень 2023 року вона не отримувала заробітну плату, і це не було пояснено роботодавцем. У результаті цього утворилася заборгованість у розмірі 37520 грн. Позивач наголосила, що подала заяву про звільнення 17.07.2023 року, а роботодавець видав відповідний наказ 31.07.2023 року, однак у день звільнення розрахунок не був проведений.
Вона також вказала, що 20.04.2024 року надіслала заяву-вимогу про виплату заборгованості, але відповідач не надав відповіді і не здійснив виплату. Виписка з банку свідчить про відсутність надходжень з боку відповідача з січня 2023 року.
На думку позивача, у зв'язку з тим, що розрахунок не був проведений у день звільнення, а спір про розмір суми відсутній, відповідач має виплатити їй середній заробіток за весь час затримки відповідно до статті 117 КЗпП України. Вона розрахувала, що середньомісячна заробітна плата становить 5360 грн, середньоденна - 178 грн 66 коп, а за 303 дні затримки відповідач має сплатити 54136 грн.
Позивач просить суд прийняти подані пояснення, врахувати викладені доводи під час розгляду справи та задовольнити позов у повному обсязі, стягнувши з відповідача заборгованість із заробітної плати у сумі 37520 грн і середній заробіток за затримку розрахунку у сумі 54136 грн.
На судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що з 2020 року перебувала у трудових відносинах з Комунальною установою «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради, працювала кухарем у відділенні стаціонарного догляду. Після оголошення простою з жовтня 2022 року їй було встановлено оплату праці в розмірі 2/3 посадового окладу, а з січня 2023 року, відповідно до наказу про припинення простою, вона знову мала фіксовану заробітну плату в розмірі 5360 грн на місяць.
Разом з тим, починаючи з січня 2023 року й до моменту звільнення 31 липня 2023 року, відповідач не здійснював виплату заробітної плати, попри неодноразові звернення. Вона подала заяву про звільнення за власним бажанням 17 липня 2023 року, а наказ про звільнення було видано 31 липня 2023 року. У день звільнення відповідач не провів остаточний розрахунок, як того вимагають частина перша статті 47 та стаття 116 КЗпП України. Лише 25 жовтня 2023 року їй було виплачено компенсацію за невикористану відпустку, але нарахована заробітна плата залишилась невиплаченою.
Вона також повідомила, що направляла на адресу відповідача заяву-вимогу про виплату заборгованої заробітної плати, однак відповіді не отримала, а виплата також не була здійснена. Вказала, що за період з січня по липень 2023 року заборгованість із заробітної плати склала 37520 грн (5360 грн ? 7 місяців), що підтверджується відомостями про нарахування та банківською випискою. Крім того, у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, яка на момент звернення до суду становила 303 дні, відповідно до статті 117 КЗпП України, їй має бути виплачений середній заробіток у сумі 54136 грн.
У зв'язку з наведеним, позивач ОСОБА_1 просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
На судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що позивачка перебувала у трудових відносинах із Комунальною установою «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради, однак з 30 грудня 2022 року, відповідно до наказу № 38, дія трудового договору з нею була призупинена у зв'язку з обставинами, викликаними воєнним станом та неможливістю забезпечення робочого процесу.
За його словами, даний наказ відповідає вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», містить строк призупинення - до припинення або скасування воєнного стану, а також додаток із переліком працівників, на яких він поширюється. Представник зазначив, що додаток до наказу був поданий через систему «Електронний суд», а сам факт ознайомлення працівників з наказом, з огляду на умови воєнного стану, здійснювався через телефонний та електронний зв'язок.
Він також вказав, що відповідач не має доказів того, що позивачка з січня 2023 року виконувала трудові обов'язки, оскільки остання, за повідомленням бухгалтерії, перебувала у м. Кривий Ріг та працювала в іншій установі, про що повідомила по телефону. Представник підкреслив, що відсутність трудової функції в умовах призупинення трудового договору виключає обов'язок виплачувати заробітну плату.
Стосовно затримки остаточного розрахунку, ОСОБА_3 зазначив, що така мала місце, однак була спричинена форс-мажорними обставинами - зокрема наслідками підриву Каховської ГЕС, які призвели до втрати частини документації. На підтвердження цих обставин представник послався на частину третю статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Крім того, представник відповідача наголосив, що позивачка пропустила тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, оскільки останньою подією, з якої вона могла дізнатися про порушення свого права, була часткова виплата 25 жовтня 2023 року, а позов подано лише 3 липня 2024 року. Заяви про поновлення строку подано не було, і поважні причини пропуску не доведені.
У зв'язку з наведеним, представник відповідача ОСОБА_3 просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На судовому засіданні представник третьої особи Кожем'яка М.Ю. пояснив, що дії Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради були викликані об'єктивними обставинами, пов'язаними з воєнним станом. Він зазначив, що наказ № 38 від 30 грудня 2022 року про призупинення дії трудового договору з позивачкою відповідає вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки містить строк призупинення, умови відновлення трудових відносин і перелік працівників, на яких він поширюється.
За словами ОСОБА_4 , позивачка з січня по липень 2023 року не виконувала трудових обов'язків, перебувала в іншому місті та, ймовірно, працювала в іншій установі. Тому підстав для нарахування заробітної плати в цей період не було. Щодо затримки остаточного розрахунку, він пояснив, що вона сталася через форс-мажорні обставини - зокрема, внаслідок підтоплення установи після підриву Каховської ГЕС було втрачено частину документації.
Також представник підтримав доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, вказавши, що позивачка не подала заяву про поновлення строку та не обґрунтувала поважність причин його пропуску. У зв'язку з наведеним просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до наказу КУ «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради від 13 листопада 2021 року № 7 ОСОБА_1 прийнято на посаду кухаря відділення стаціонарного догляду для постійного проживання за основним місцем роботи з 13 листопада 2021 року.
Відповідно до Положення про комунальну установу «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради, затвердженого рішенням сесії селищної ради від 20.09.2021 року №111, установлено, що Центр створено для надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі шляхом забезпечення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання на визначеній території за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 2.4 Положення).
Згідно з пунктом 2.4 Положення, послуги надаються за місцем проживання/перебування особи (вдома) або в стаціонарному відділенні, і Центр здійснює діяльність через відповідні структурні підрозділи. Одним із таких підрозділів є відділення стаціонарного догляду, функціонування якого передбачає цілодобове перебування осіб, яким надається соціальна послуга, у приміщеннях Центру за конкретною адресою.
Таким чином, місце надання соціальних послуг та виконання працівниками своїх посадових обов'язків є чітко визначеним і закріпленим у Положенні, і зміна місця виконання таких обов'язків (зокрема, переміщення в інший населений пункт або перехід на дистанційний режим) не відповідає організаційно-правовій природі Центру та змісту його функціонування.
Згідно з відповіддю № 993213 від 26 грудня 2024 року, отриманою на запит суду за клопотанням представника відповідача вбачається, що ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 липня 2023 року, тобто по день звільнення не отримувала заробітну плату не від КУ ЦНСП Калинівської селищної ради, не від іншої установи, підприємства, організації. З жовтня по грудень 2023 року ОСОБА_1 отримувала заробітну плату від ТОВ «Омега». Також в жовтні 2023 року їй було нараховано від КУ ЦНСП Калинівської селищної ради 7 749,84 грн заробітної плати.
Відповідно до листа ТОВ «АТБ-Маркет» від 22 жовтня 2024 року № М-2023-9135 ОСОБА_1 у трудових відносинах протягом 2022 - 2023 років із вказаним товариством не перебувала.
Відповідно до довідки «Про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 , яка працювала в КУ ЦНСП Калинівської селищної ради» Воронцовій за 2022 рік було нараховано 86418,62 грн, з яких 6000 грн допомоги на вирішення соціально-побутових питань, 15593 грн премій, 361,62 грн святкових. Зазначене також вбачається з Відомості зарахувань заробітної плати за період з 20 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року.
Відповідно до наказу КУ «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради від 31 липня 2023 року № 12 ОСОБА_1 , кухаря, 31 липня 2023 року за угодою сторін було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України, на підставі її заяви від 17 липня 2023 року за № 2, в якій було вказано про необхідність її звільнення з 31 липня 2023 року. До трудової книжки ОСОБА_1 відповідний запис внесено за № 25 від 31 липня 2023 року.
Відповідно до наказу Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради від 31 жовтня 2022 року № 31 вбачається, що у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов, необхідних для виконання працівником своїх посадових обов'язків, спричиненою збройною агресією проти України, та відсутністю можливості переведення на іншу роботу, відповідно до ст. 34 та 113 Кодексу законів про працю України, керуючись абз. 2 п. 1 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», згідно Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2136-IX та керуючись статтею 113 Кодексу законів про працю України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», ст. 12 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР та ч. 1 ст. 34 КЗпП (відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами) було винесено наказ яким вирішено: оголосити простій не з вини працівників (згідно Додатку 1) з 01 жовтня 2022 року до можливості відновити роботу або до закінчення воєнного стану. Також наказом вирішено, що працівник під час простою звільняється від обов'язку бути присутніми на робочому місці з установленням оплати у розмірі 2/3 окладу.
Ознайомлення з наказом вирішено здійснити шляхом надсилання копії наказу електронною поштою чи іншим засобом комунікації працівнику, який не має можливості ознайомитися з наказом під підпис.
Простій оголошено щодо таких працівників, про що свідчить додаток до наказу: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
У наказі також зазначено, що працівники під час простою звільняються від обов'язку бути присутніми на робочому місці, а у разі необхідності їх виклику - зобов'язані прибути до місця роботи. У разі виникнення потреби у виконанні окремих трудових обов'язків під час простою, працівники зобов'язані виконати їх за письмовим розпорядженням керівника.
Відповідно до наказу КУ ЦНСП Калинівської селищної ради від 30 грудня 2022 року № 37, вбачається, що у зв'язку з виробничою необхідністю виконання трудових обов'язків з 1 січня 2023 року припинено раніше оголошений простій працівників установи. Згідно з додатком до цього наказу, простій було припинено для таких працівників: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
У документі також зазначено, що у разі неможливості виконання ними трудових обов'язків через обставини, зумовлені бойовими діями та збройною агресією російської федерації проти України, трудові відносини можуть бути призупинені до завершення дії правового режиму воєнного стану або до особистого звернення працівника.
Відповідно до наказу КУ ЦНСП Калинівської селищної ради від 30 грудня 2022 року № 38, вбачається, що у зв'язку зі збройною агресією проти України, введенням в Україні воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, від'їздом за межі селища частини працівників та неможливістю забезпечити виконання обов'язків за трудовими договорами, з 01 січня 2023 року, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, призупинено дію трудових договорів з такими працівниками: ОСОБА_1 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Відповідно до посадової інструкції кухаря відділення стаціонарного догляду для постійного проживання (Калинівське) з якою ОСОБА_1 була ознайомлена 14 листопада 2021 року місцем виконання трудових обов'язків кухаря є кухня стаціонарного відділення. Інструкцією передбачено, що кухар зобов'язаний організовувати роботу харчоблоку, готувати страви для мешканців відділення, дотримуватися технології приготування, санітарних вимог і виконувати вказівки адміністрації саме в межах цього підрозділу. Характер та умови виконання трудових функцій не передбачають можливості дистанційної роботи чи переміщення до іншого місця, що вказує на постійне і фізичне перебування працівника на робочому місці - на території стаціонарного відділення у селищі Калинівське.
Відповідно до розрахунку компенсації за невикористану відпустку в період з 13 листопада 2021 року по 31 липня 2023 року за ОСОБА_1 за 2023 рік не було заборгованості, а за 2022 рік ОСОБА_1 повинно було бути виплачено 7749,84 грн за 28 днів невикористаної відпустки, з яких за 24 дні за період з 13 листопада 2021 року по 12 листопада 2022 року, та за 4 дні за період з 13 листопада 2022 року по 31 грудня 2022 року. Вказану суму з урахуванням сплачених податків і зборів ОСОБА_1 було переховано 25 жовтня 2023 року, що підтверджується Відомостями зарахувань заробітної плати та Довідкою щодо руху коштів по картці № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 .
Свідок ОСОБА_11 будучи допитаною на судовому засіданні суду повідомила, що позивачка ОСОБА_12 була прийнята на посаду кухаря з 13 листопада 2021 року. До початку окупації селища Калинівське вона сумлінно виконувала свої посадові обов'язки відповідно до займаної посади.
Після окупації території Калинівської громади зв'язок із працівниками у бухгалтерії зберігався, хоч і був нестабільним. Свідок зазначила, що спілкувалася з позивачкою телефоном один-два рази на місяць, і та повідомляла, що для зв'язку їй доводилося підніматися на гору, де був сигнал. Завдяки цьому зв'язку свідок мала змогу визначати, хто з працівників фактично працює, і відповідно до цього нараховувала заробітну плату, зокрема переводила працівників на 2/3 посадового окладу.
Однак згодом, у зв'язку з інтенсивними обстрілами, зв'язок було втрачено. У березні 2022 року приміщення стаціонарного відділення було зруйноване. Частину підопічних було переведено до іншого приміщення - школи-інтернату. Свідок підтвердила, що позивачка продовжувала виконувати обов'язки кухаря, а також частково обов'язки медсестри, проте це тривало недовго.
У подальшому позивачка виїхала до Кривого Рогу. За словами свідка, на території Калинівської громади вона не перебувала, а її робоче місце за посадою кухаря знаходилося у селищі Калинівське, за адресою: вул. Братів Сокиринських, 19А. Це робоче місце було знищено внаслідок бойових дій, і після деокупації центр був змушений повністю відновлювати свою діяльність з нуля, у тому числі архіви, облік, кадрові документи тощо.
Свідок також зазначила, що всім працівникам, які перебували на території громади, було запропоновано інші посади - зокрема, соціальних працівників, які обслуговували осіб похилого віку за місцем їхнього проживання. Таку ж пропозицію було зроблено й позивачці, але вона відмовилася, посилаючись на те, що працює за договором в АТБ і має статус внутрішньо переміщеної особи.
На запитання щодо заяв про звільнення свідок повідомила, що дві заяви, надані позивачкою, були без дати, що є порушенням. Остаточна, належним чином оформлена заява про звільнення датована 15 липня, проте була зареєстрована 31 липня 2023 року. Саме після цього було здійснено виплату розрахункових коштів, у тому числі компенсації за невикористані відпустки.
Бєлінська підтвердила, що розрахунок було здійснено лише після звернення позивачки до юриста, який також контактував із бухгалтерією. Вона пояснила затримку виплат об'єктивними причинами, зокрема відсутністю фінансування, знищенням майна, а також надзвичайною ситуацією, що виникла в червні 2023 року внаслідок підриву Каховської ГЕС, яка призвела до додаткових ускладнень у фінансовому забезпеченні.
Свідок спростувала твердження позивачки про те, що її не кликали назад на роботу, зазначивши, що неодноразово телефонувала їй, пропонуючи повернутися, і пояснювала, що на місці буде вирішено питання про посаду, яку вона зможе обіймати. Усі інші працівники, які повернулися до громади, були працевлаштовані на інші посади, переважно як соціальні працівники.
На завершення свідок підтвердила, що посада кухаря, яку обіймала позивачка, передбачала безпосереднє перебування у стаціонарному відділенні, і після його знищення виконання посадових обов'язків за цією посадою стало неможливим. Позивачка про це знала, а також була поінформована про альтернативні варіанти.
Суд встановив, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Стаття 43 Конституції України гарантує право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до теперішнього часу.
Згідно з пунктом 3 цього Указу, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
За вимогами ст.13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв'язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов'язки, передбачені трудовим договором.
Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану. У разі прийняття рішення про скасування призупинення дії трудового договору до припинення або скасування воєнного стану роботодавець повинен за 10 календарних днів до відновлення дії трудового договору повідомити працівника про необхідність стати до роботи.
Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин.
Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов'язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.
Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.
Отже роботодавцю надано право тимчасово призупинити дію трудового договору з працівником у разі неможливості у зв'язку із військовою агресією проти України забезпечити працівника роботою.
Водночас таке право не є абсолютним. Для застосування цієї норми права роботодавець має перебувати в таких обставинах, коли він не може надати працівнику роботу, а працівник не може виконати роботу. Зокрема, у випадку, якщо необхідні для виконання роботи працівником виробничі, організаційні, технічні можливості, засоби виробництва знищені в результаті бойових дій або їх функціювання з об'єктивних і незалежних від роботодавця причин є неможливим, а переведення працівника на іншу роботу або залучення його до роботи за дистанційною формою організації праці неможливо.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 01 червня 2023 року у справі № 149/1089/22 (провадження № 61-292св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 14 лютого 2024 року у справі №201/791/23 (провадження № 61-11881св23).
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Відповідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Судовим розглядом справи встановлено, що позивачка ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Комунальною установою «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради з 13 листопада 2021 року до 31 липня 2023 року включно, працюючи на посаді кухаря у відділенні стаціонарного догляду.
На підставі наказу № 31 від 31 жовтня 2022 року, з 1 жовтня 2022 року у відповідача було оголошено простій, у зв'язку з чим позивачці встановлено оплату у розмірі 2/3 посадового окладу. В подальшому, наказом № 37 від 30 грудня 2022 року простій було припинено. Того ж дня видано наказ № 38 про призупинення дії трудових договорів з низкою працівників, зокрема і з ОСОБА_1 , у зв'язку з об'єктивною неможливістю організувати робочий процес на території селища Калинівське в умовах воєнного стану.
Зазначений наказ № 38 відповідає вимогам частини другої статті 13 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», містить строк призупинення - з 01 січня 2023 року до припинення або скасування воєнного стану, визначає перелік працівників, на яких поширюється, та передбачає підстави і умови для відновлення трудових відносин. ОСОБА_1 не оскаржувала вказаний наказ у встановленому законом порядку, тому він є чинним та обов'язковим для виконання.
Відповідно до зазначеного вище Закону, призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових правовідносин, однак звільняє роботодавця від обов'язку забезпечувати працівника роботою, а працівника - від обов'язку виконувати роботу. У такому випадку, заробітна плата за період призупинення не виплачується, а відповідні компенсації підлягають відшкодуванню з боку держави-агресора.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у період з 01 січня по 31 липня 2023 року позивачка перебувала у трудових відносинах з відповідачем, але дія її трудового договору була призупинена відповідно до чинного законодавства. За наявності правомірного наказу про призупинення трудового договору, обов'язок із нарахування та виплати заробітної плати за цей період у роботодавця не виникає.
Разом з тим, суд встановив, що 31 липня 2023 року позивачка була звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), про що видано наказ № 12 та внесено відповідний запис до трудової книжки.
Відповідач підтвердив, що у день звільнення розрахунок із позивачкою не був проведений повністю. Відповідна виплата (компенсація за невикористану відпустку) була здійснена лише 25 жовтня 2023 року, що є порушенням вимог частини першої статті 47 та статті 116 КЗпП України. Позивачкою було направлено заяву-вимогу 20 квітня 2024 року, яка залишилася без відповіді.
З огляду на визнаний факт затримки остаточного розрахунку при звільненні, позивачка обґрунтовано заявляє вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки згідно з статтею 117 КЗпП України. Оскільки відповідач повинен був виплатити позивачці належні суми у день звільнення - 31 липня 2023 року, а фактично здійснив розрахунок 25 жовтня 2023 року, час затримки остаточного розрахунку становить 2 місяці, 3 тижні та 4 дні, або 86 календарних днів, що є підставою для нарахування та стягнення середнього заробітку за цей період.
Виходячи з поданих позивачкою розрахунків, які не спростовані відповідачем, середньоденна заробітна плата становить 178,66 грн, а тривалість затримки остаточного розрахунку - 86 календарних днів, у зв'язку з чим підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки у розмірі 15 364,76 грн (178,66 грн ? 86 днів) відповідно до статті 117 КЗпП України.
Таким чином, позовна вимога в частині стягнення заробітної плати підлягає відхиленню, а в частині стягнення середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку - частковому задоволенню.
Що стосується твердження представника відповідача щодо пропущення позивачем установленого статтею 233 КЗпП України тримісячного строку звернення до суду, суд не вбачає підстав для його прийняття.
Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України, у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Судом встановлено, що відповідач не надавав позивачці письмового повідомлення, передбаченого статтею 116 КЗпП України. Зазначена обставина підтверджується як змістом позовної заяви, так і відсутністю будь-яких доказів у матеріалах справи щодо вручення або направлення такого повідомлення. Отже, у правовому сенсі тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, не розпочався.
У будь-якому разі, навіть виходячи з альтернативного підходу до обчислення строку, суд враховує, що 20 квітня 2024 року позивачка направила відповідачу письмову заяву-вимогу про проведення остаточного розрахунку, яка залишилася без відповіді. Саме з цієї дати, за наявності відповідного повідомлення або без нього, можна вважати, що позивачка дізналася про порушення свого права.
Позовна заява подана 05 червня 2024 року, тобто в межах тримісячного строку навіть за умов обчислення його з 20 квітня 2024 року.
У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що позивач не пропустила встановленого законом строку звернення до суду, а доводи відповідача з цього приводу є необґрунтованими та відхиляються судом як безпідставні.
Що стосується твердження позивачки про безпідставність її звільнення саме 31 липня 2023 року, а не раніше - на підставі попередніх заяв про звільнення без дати, у яких зазначено бажані дати припинення трудових відносин (22 січня та 01 лютого 2023 року), суд зазначає, що наказ про звільнення № 12 від 31 липня 2023 року не був оскаржений позивачкою у встановленому законом порядку. Відтак, він є чинним та має юридичну силу. У межах даної справи, яка стосується виключно стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за затримку остаточного розрахунку, суд не має процесуальних підстав для вирішення питання про правомірність дати або підстави звільнення позивачки, оскільки це виходить за межі предмету спору та заявлених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 10 - 13, 141, 209, 259, 263 - 265 ЦПК України, та вищезазначеними положеннями цивільного законодавства, суд
Позов ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради, третя особа - Калинівська селищна рада Херсонської області, про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні- задовольнити частково.
Стягнути з Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» Калинівської селищної ради (код ЄДРПОУ 44511377, місцезнаходження: Херсонська обл., смт Калинівське, вул. Братів Сокоринських, 19а) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за 86 календарних днів у розмірі 15 364,76 грн.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 21 березня 2025 року.
Суддя: __________________ О.О. Сікора