03 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/7640/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан-Техно» (далі - ТОВ «Сан-Техно», скаржник)
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025
за позовом Дочірнього підприємства «Екотепло» Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Актив»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан-Техно»
про стягнення 146 100,00 грн,
ТОВ «САН-ТЕХНО» 24.03.2025 через Електронний суд звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі №910/7640/24 скасувати, а справу №910/7640/24 повернути до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду. Крім того, в прохальній частині касаційній скарги просить судовий розгляд, через складність справи проводити з викликом сторін, а також зупинити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі №910/7640/24, на період розгляду касаційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/7640/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.
Як убачається з матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень 19.06.2024 Дочірнє підприємство «Екотепло» Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Актив» (далі - ДП «Екотепло», позивач) звернулося до суду з позовною вимогою про стягнення з ТОВ «Сан-Техно» (відповідач) 146 100,00 грн, які становлять вартість поставленого за договором поставки товару неналежної якості.
Господарський суд міста Києва рішенням від 13.09.2024 у справі №910/7640/24, залишеного без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 04.03.2025, позов задовольнив повністю. Стягнув з ТОВ «Сан-Техно» на користь Дочірнього підприємства «Екотепло» Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Актив» суму коштів в розмірі 146 100,00 грн, суму витрат на експертне дослідження в розмірі 15 145,60 грн та суму судового збору у розмірі 3 028,00 грн.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що попередні судові інстанції виходили з того, що матеріалами справи підтверджується як поставка відповідачем позивачу за спірним договором товару неналежної якості (бак), так і те, що відповідач, у порушення встановлених у спірному договорі вимог, не усунув недоліки поставленого товару (не здійснив ремонт чи заміну неякісного товару), наслідком чого стала неможливість використання позивачем цього товару (баку) за його призначенням, що завдало збитків позивачу, дійшли висновку про те, що вказані збитки спричинені саме бездіяльністю відповідача внаслідок чого позивач поніс збитки у вартості товару, який не можливо використати, що свідчить про наявність повного складу цивільного правопорушення, та, відповідно, наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття/відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши виконання приписів частини другої статті 287, частини третьої статті 287, статті 290 ГПК України у контексті доводів касаційної скарги ТОВ «Сан-Техно» та оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи; для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у справі №910/7640/24 є стягнення 146 100,00 грн, а отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), тому є малозначною в розумінні статті 12 ГПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.
Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Верховний Суд зазначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
ТОВ «Сан-Техно» у поданій касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статі 287 ГПК України зазначає, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.09.2020 у справі №918/613/19 щодо застосування частини першої статті 625, статті 693 Цивільного кодексу України, від 26.10.2022 у справі №905/857/19 щодо застосування частини третьої статті 75 ГПК України, від 09.02.2022 у справі №904/4859/21 щодо застосування частини першої статті 665 Цивільного кодексу України.
Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що апеляційний суд розглянув справу без виклику сторін, ігноруючи клопотання про це та про призначення комплексної судової експертизи, суди поклали в основу своїх судових рішень неналежний письмовий доказ - висновок експерта.
Також ТОВ «Сан-Техно» у касаційній скарзі зазначає, й те що:
суди попередніх інстанцій, у порушення норм процесуального права, встановили обставини на підставі недопустимих доказів, а помилкове встановлення такого факту досить негативно вплине на права особи, яка подає касаційну скаргу, оскільки в силу преюдиції особа вже не зможе спростувати такий факт наприклад в іншому провадженні;
дана справа становить виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, справа є досить складною, потребує вивчення багатьох доказів і формування відповідної правової позиції, а у зв'язку з тим, що суд визнав справу малозначною, наслідком чого є її розгляд у спрощеному провадженні, сторона відповідача не могла повною мірою реалізувати свої процесуальні права, - що узгоджується з підпунками «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.
Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, враховуючи статус Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути, з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, крім серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, адже вони абстрактні і декларативні і не містять жодних доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим скаржник не наводить обґрунтувань, які дозволяють дійти висновку, що при перегляді оскаржуваного судового рішення у цій справі має бути усунута невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися, що питання має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або існує необхідність вирішити питання застосування аналогії закону чи права; існує необхідність забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.
Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови в задоволенні позову. Відтак скаржником не доведено якісний показник фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Також відсутні й аргументовані доводи щодо кількісного показника фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом також відхиляються, як необґрунтовані, виходячи за такого.
Верховний Суд виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «виняткове значення» справи для учасника, слід розуміти, що в цьому випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Доводи скаржника, що ця справа має виняткове значення для ТОВ «Сан-Техно» не є аргументованими і переконливими, адже постановлення судового рішення не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом, а обґрунтування щодо цих правовідносин зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.
Верховний Суд зазначає, що положення про те, що особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи означає, що особа, яка звертається з касаційною скаргою, має обґрунтувати зазначені обставини та додати докази на їх підтвердження.
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.
Зазначення у скарзі загальної та абстрактної вказівки на те, що суди попередніх інстанцій, у порушення норм процесуального права, встановили обставини на підставі недопустимих доказів, а помилкове встановлення такого факту досить негативно вплине на права особи, яка подає касаційну скаргу, оскільки в силу преюдиції особа вже не зможе спростувати такий факт наприклад в іншому провадженні, недостатньо для висновку про наявність підстав, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
Отже, скаржник в порушення підпункту «б» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не навів в якій саме справі він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями щодо стягненні 146 100,00 грн коштів, які становлять вартість поставленого за договором поставки товару неналежної якості.
Щодо того, що, на думку скаржника суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково, оскільки справа є досить складною, потребує вивчення багатьох доказів і формування відповідної правової позиції, а у зв'язку з тим, що суд визнав справу малозначною, наслідком чого є її розгляд у спрощеному провадженні, сторона відповідача не могла повною мірою реалізувати свої процесуальні права.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 12 та частини третьої статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного); спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 8 частини четвертої статті 247 ГПК України у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3 028,00 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Позов у цій справі подано у 2024 році, а його предметом є стягнення 146 100, грн, а, отже, ціна позову у цій справі не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (302 800 грн) та відповідно й є меншою п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2024 рік - 1 514 000,00 грн).
Як вбачається з ухвали Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 про відкриття провадження у справі №910/7640/24 (текст розміщено у Єдиному державному реєстрі судових рішень), суд встановив, що приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини п'ятої статті 12 ГПК України, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, а також заяву позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Отже, законодавець визначив два випадки, коли для цілей ГПК України малозначними справами є: перший випадок за пунктом 1 частини п'ятої статті 12 ГПК України - справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; другий випадок за пунктом 2 частини п'ятої статті 12 ГПК України - справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При цьому для застосування другого випадку законодавець передбачив повноваження господарського суду на визнання судом справ малозначними.
Водночас поняття «справа незначної складності» є оціночним поняттям. Законодавець надав суду право для визначення справи незначної складності обмеживши дискрецією суду: 1) сумою ціну позову в якій (справі) не може перевищувати п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та 2) переліком справ, які охоплюються частиною четвертою статті 247 ГПК України.
Колегія суддів враховує, що ця справа не належить до категорії справ, які розглядаються виключно в порядку загального позовного провадження (частина четверта статті 247 ГПК України), а ціна позову є меншою ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому доводи скаржника в цій частині, що суд першої інстанції помилково визначив цю справу малозначною, не спростовують викладеного, а також не свідчать про неправильне застосування судом приписів статей 12, 247 ГПК України.
В цій частині скаржником не наведено і доводів, і міркувань, що ця справа відноситься до загального позовного провадження.
Тобто доводи, викладені у касаційній скарзі щодо того, що вказана справа помилково віднесена до категорії малозначних не знайшли свого підтвердження.
Колегія суддів відзначає, що незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під пункт 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, стягнення за договором, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду цієї справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що доступ до правосуддя у скаржника відбувся та справу розглянуто двома попередніми судовими інстанціями.
Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.
Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів, що вказана справа малозначна, а отже, застосування наявності / відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України було прередбачуваним, скаржник у касаційній скарзі обґрунтовано аргументовано не довів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов'язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.
Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Сан-Техно» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі №910/7640/24, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження, заявлені клопотання скаржника не розглядаються, адже не впливають на вищевказані міркування щодо кваліфікації наявності / відсутності випадків касаційної скарги у контексті частини третьої статті 293 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Сан-Техно» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2025 у справі №910/2095/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець